Сучасну назву місто отримало від назви найбільшої річки сходу України — Сіверський Донець, що протікає за 6 км від Сіверська. До 1973 року місто носило назву Яма за назвою однойменної місцевої річки.
До новітнього періоду стояли половецькі статуї — «кам'яні баби».
У VIII-X століттях з'являються слов'яни. Всі вони залишили після себе археологічні пам'ятки.
Історія
В радянських довідниках історію Сіверська прийнято вести від 1913 року, від будівництва доломітного заводу. Але ж сучасний Сіверськ утворився шляхом об’єднання в 1950 році кількох сіл та селищ в один населений пункт – смт. Яма. Усі ці поселення існували задовго до заснування селища Яма, яке їх об’єднало. Вони стали його складовою частиною і увійшли до складу міста не лише з територією, але й зі своєю історією. Тож історію Сіверська слід вести від найстарішого з них.
Серед поселень, які утворили Сіверськ, найстарішим слід вважати Радивонівку.
Радивонівка
На правому березі Бахмутки та її притоці Ямі, на землях Кальміуської паланкиВольностей Війська Запорозького Низового, на межі ХVII-XVIII сторічь запорізькі козаки заснували поселення. При ньому було зведено млин для забезпечення борошном солеварів Бахмуту. Від того і пішла перша назва поселення – Старий Млин (Старая Мѣльница), яка зберіглася на деяких мапах.
На «Достовєрних ландкартах …» 1749 і 1750 років на місці Радивонівки позначено два хутори, а на всій території, яку сьогодні займає Сіверськ, позначено шість хуторів[7].
В 1768 р. поселення увійшло до рангової дачі генерала Радивона Депрерадовича (онука одного з засновників Слов’яносербії Райко Прерадовича), відтоді отримало назву Радивонівка.
В 1781-1787 роках по 4-й ревізії населення в селі Радивонівка 61 двір, 175 осіб чоловічої статі, 168 осіб жіночої статі. Село знаходилося на правому березі р. Бахмутка і на обох берегах р. Яма.
За даними 1859 року Радивонівка, панське село, над Бахмуткою, 15 господ, 503 осіб.[8]
За даними 1886 року в Радивонівці господ — 139, проживає 958 осіб з них 47 грамотних, 51 навчається; всього будівель — 777, з них житлових — 146; кількість закладів: промислових — 5, питних — 2, інших торгових — 2. [9]
Чорногорівка не багато поступається в заснуванні Радивонівці. Першими поселеннями в районі Чорногорівки були зимівникизапорізьких козаків у Шовковому Яру, що знаходиться неподалік села. На «Достовєрних ландкартах …» 1749 року в районі Шовкового Яру позначено два хутори.[11]
Перша відома назва Чорногорівки — Дмитрівка. Село Дмитрівка на річці Бахмутка після 1752 року було заселено вихідцями з Сербії — чорногорцями під урядуванням Депрерадовичей. До 1780 року Деприрадовичі звели в Дмитрівці дерев’яний панський будинок, борошномельний млин на три постави та винокурний завод на сім котлів. В 1820 році маєток в Дмитрівці проданий генералу-майору Івану Любицькому, який обрав село місцем свого постійного проживання. В 1830-ті роки Любицький тут збудував двоповерховий особняк епохи класицизму з парком. В другій половині XIX ст. маєток в Чорногорівці придбав генерал-майор Олександр Батезатул.[12]
За даними джерела "Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года. Харьковская губернія" — Чорногорівка село при річці Бахмутка, відстань від повітового міста — 80 верст, кількість дворів — 25, мешканців — 123 особи чоловічої статі, 125 осіб жіночої статі, завод винокурний.[13]
В 1859 р. на правому березі річки Кам'янка, вище впадіння в неї струмка Плотка засноване село Марченко.
Кам'янське
У 1881 р. на лівому березі річки Кам'янки почала працювати Кам'янська казенна зрошувальна дільниця. При ній утворилося однойменне селище.
При зрошувальній дільниці в капітальній триповерховій на два крила будівлі працювала агрошкола — Кам'янське трикласне нижче сільськогосподарське училище. В 1914 році в агрошколі навчався відомий український поет Володимир Сосюра.
В 1922 році була утворена Ямсько-Кам’янська трудова семирічна школа, яка розміщувалася в приміщенні сільськогосподарського училища.[14]
Влітку 1913 року запрацювали перші 4 шахтні печі (вагранки) Ямського доломітного заводу товариства "Доломіт". Від заводу до станції було прокладено залізничну гілку.
В середині січня 1919р., після конфлікту анархістів і есерів з більшовиками, добровольчі українські і донські частини розірвали зв'язок між повстанцями північно-східної частині Бахмутського і Слов'яносербського повіту з центром на станції Яма. А вже 23 січня 1919 року (за іншими відомостями 17 січня) на станції Яма був утворений більшовицький Центральний Військово Революційний комітет Донецького басейну. При цьому більшовицький уряд в Харкові (ВУЦВК) на створення ревкому відреагувало негативно та з подивом. Член Донського бюро РКБ Френкель писав:
"Безсумнівно, що ця затія на станції Яма або авантюра або фантастична затія, абсолютно не викликається об'єктивними веліннями революції.Безсумнівно також і те, що буде, ймовірно, повторюватися, історія лютого — травня 1918 і слідом за станцією Яма, на цілому ряді інших станцій будуть організовані «республіки» «центрально-військово революційні комітети» і всякі інші і всякими дозвільними суб'єктами і шукачами пригод."[15]
1 лютого, після захоплення більшовиками півночі Донбасу, ЦВРКД був легалізований як губернський орган влади — Донецький губернський виконавчий комітет, а після утворення 5 лютого другої Донецької губернії Донгубвиконком легально запрацював на ст. Яма.
За даними перепису населених пунктів Артемівського округу 1926 р., до Ямської сільської ради належали: селище та ст. Яма, с. Радивонівка,с. Чорногорівка, Доломітний завод, хутір Куций Яр, Радгосп № 2 (Кам'янська зрошувальна дільниця), Профшкола сільськогосподарська, Казарма 420 в. зал., Будки 1, 4, 5, 423, 424 в. зал.[16]
В 1927 році в селищі Яма навпроти залізничного вокзалу зводиться будівля школи, куди було переведено Ямсько-Кам’янську трудову семирічну школу, яку в 1933 році перейменовано на Ямську середню школу.
Указом Президії ВР УРСР від 27 січня 1950 р. селище міського типу Яма, селища Доломітного комбінату та радгоспу ім. Куйбишева і села Радивонівка та Чорногорівка об'єднали в один населений пункт — селище міського типу Яма. Також до складу Ямської селищної ради включили селище рудника Доломітного комбінату, присвоївши йому найменування — Доломітне.[17]
28 червня 1961 р. смт. Яма Артемівського району отримало статус міста районного підпорядкування[2]. З 1962 р. Яму підпорядковано Краснолиманській міській раді[2], а в 1965 році повернуто в підпорядкування Артемівського району[2].
2 серпня 1973 року м. Яму перейменовано на м. Сіверськ[2].
10 липня 2014 року, під час війни на сході України Сіверськ було звільнено від проросійських збройних формувань, під контролем яких місто перебувало з квітня 2014 року.
Територіальна оборона міста
Після відкритого вторгнення Росії 24 лютого 2022р. більш як 70 мешканців міста виявили бажання захищати свої домівки від московської агресії у складі тероборони. У Сіверську почалося створення добровольчого формування територіальної оборони міста (ДФТГ).
5 березня 2022р. в приміщенні міської ради, за ініціативи та під головуванням уповноваженого представника влади, першого заступника міського голови В. Гатченка, відбулися збори громадян, де ухвалено рішення про утворення добровольчого формування. Командиром ДФТГ обрано С. Курпійова.
Було сформовано командування, штаб та 3 взводи тероборонівців. Добровольче формування розташовувалося в приміщенні колишнього відділку поліції по вул. Центральній, де було організовано цілодобове чергування, працював телефон «гарячої лінії». Створена матеріальна база у вигляді автобуса для особового складу та легкового автомобіля. Проводилися зайняття з поводженням зі зброєю та з тактичної медицини. Налагоджена співпраця з підрозділами Збройних сил України та представниками Національної поліції.
Добровольці займалися зведенням та облаштуванням блокпостів та оборонних споруд навколо міста, боротьбою з мародерством, проявами сепаратизму, контрдиверсійними заходами, патрулюванням міста під час комендантського часу, реагуванням на сигнали громадян тощо.
Процес легалізації підрозділу безпідставно гальмувався спочатку з боку МВС, потім – СБУ. До початку травня добровольці так і не отримали зброї. В цей час бойові дій наближалися до міста, яке вже перебувало в напівоточенні та під щоденними ворожими обстрілами, були захоплені Кремінна, Рубіжне, Ямпіль та Попасна, 5 травня окупанти вийшли на околиці Дронівки, 8 травня – Серебрянки та Григорівки.
Не дочекавшись державної легалізації, в травні 2022р. міська тероборона припинила своє існування. Багато її учасників долучилися до лав ЗСУ.
Промисловість
На території міста розміщено 85 підприємств, організацій і закладів. Промисловий потенціал міста представлений підприємствами, найбільші з них ТОВ «Сіверський доломіт», ДП «Ізосєв-1», залізнична станція, ВАТ «Сіверське хлібоприймальне підприємство», цегляний завод ЗАТ «Будіндустрія», хлібокомбінат.
Культурні та освітні заклади
В місті працює музей Володимира Сосюри.
Працюють загальноосвітні школи, професійний ліцей, дошкільні заклади, Центр культури, бібліотеки, школа естетичного виховання, Центр дитячої та юнацької творчості, лікарня, спортивно-оздоровчий комплекс. Також у місті видається газета «Сіверські вісті» (до 1994 р. — «Ленінський шлях», «Доломітник»).
Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
