Народився 23 вересня 1900 у Новому Сончі на Західній Лемківщині в українсько-польській родині. Був охрещений у греко-католицькій церкві лемківського села Матієва. Батько — українець, греко-католик, походив з села Корнів (Городенківщина, Покуття), працював дрібним податковим урядником. Був середнього зросту, міцної статури. Від батька Володимир успадкував працьовитість та педантичність. Роль батька була визначальною у формуванні Володимира Кубійовича як українця та греко-католика. Мати — Марія з Добровольских, полька, донька власника ковбасної крамнички та малої їдальні в рідному місті. Рід Добровольских — євреї-вихрести[2]. У сім'ї розмовляли польською мовою.
У 1906—1910 роках навчався в народній школі Нового Санча. У 1910—1918 роках навчався у Першій новосанчівській гімназії (типова класична)[3]. 1918 року розпочав навчання в Ягеллонському університеті в Кракові, але воно було перерване війною в Галичині.
У 1918–1919 рр. — артилерист в Українській Галицькій армії. Після відступу УГА за Збруч у середині 1919 року залишився в Галичині, а відтак повернувся до Кракова, де продовжив навчання в 1919–1923 рр.
У 1928–1939 рр. — доцент Краківського (Яґеллонського) університету. Займався вивченням українських етнічних земель у складі Польщі, Чехо-Словаччини та Румунії. 27-28 вересня 1929 року у Львові відбувся перший Український з'їзд учителів географії, дійсним головою Президії було обрано доктора В. Кубійовича.
З 1931 року — дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка, голова його географічної секції. Як видатний географ брав участь у міжнародних наукових конгресах у Празі (1932), Варшаві (1934) і Болгарії (1936), де виступав з доповідями. У своїх дослідженнях польсько-українських окраїн Кубійович послідовно обстоював українські геополітичні інтереси і провадив наукову дискусію з польськими вченими, яких звинувачував в умисному підробленні статистичних даних в дослідженнях, за що в 1939 році був позбавлений кафедри в Ягеллонському університеті.
Цей розділ потребує уваги й турботи фахівця у своїй галузі. Будь ласка, повідомте про це знайомому вам спеціалісту, або виправте його самі, якщо ви володієте відповідними знаннями. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.(січень 2024)
Нейтральність цього розділу під сумнівом. Будь ласка, ознайомтеся з відповідним обговоренням та за можливості виправте недоліки.
Як активний учасник українського національно-визвольного руху і щирий український патріот, професор В. Кубійович у середині квітня 1940 року очолив Український центральний комітет (УЦК) у Кракові (був його головою до 1944 р.), який координував діяльність українських громадсько-культурних організацій у Генеральній губернії (Краків був її адміністраційним центром) і допомагав українським втікачам від більшовиків. Праця в УЦК в тих обставинах була важким тягарем, коли доводилося лавіювати між домаганнями німецької адміністрації та українських політичних груп. 1941 року сприяв організації футбольних змагань у Галичині («Чаша УЦК», або кубок Кубійовича).[джерело?]
УЦК, очолюваний ним, зробив дуже багато для піднесення української культури і авторитету українців. Зокрема, було добре скоординовано культурницьку і організаційну діяльність на найзахідніших українських землях (так зване Закерзоння), що були перед війною головним об'єктом посиленої полонізації. Засновано українське видавництво у Кракові. У Холмі повернуто православним (УАПЦ) Собор Різдва Пресвятої Богородиці.[джерело?]
Після приєднання Галичини до Генеральної губернії в 1941 році поле діяльності УЦК значно розширилося. Зорганізовно Допомогові Комітети на місцях. За умов фактичної заборони на діяльність політичних партій УЦК став головним репрезентантом українців перед німецькою владою.[джерело?]
У квітні 1943 року як голова УЦК став одним з організаторів Військової Управи (ВУ) і зі свого боку докладав багато зусиль для формування частин дивізії військ СС «Галичина». Зокрема, разом із членами ВУ йому вдалось домогтися дозволу німецьких чинників на набір до української дивізії не тільки в Дистрикті Галичина, але й по всій Генеральній губернії. Зокрема, казав таке:[джерело?]
«Ми є за творенням Дивізії, бо цього вимагає український інтерес. Наші користі такі:
Ми включені в боротьбу з більшовизмом не як безіменні;
Ми входимо на політичну арену, хоча і в скромній формі, а навіть на європейську, на світову
Ми рятуємо себе фізично, ми творимо зав'язок армії;
Це може бути точка виходу для дальших планів;
5) Лише в цей спосіб можемо творити під проводом українських старшин військову школу для української молоді.
Ця школа дасть здисциплінованість, послух, одвертість, чесність, прямолінійність, почуття відповідальности і інші вояцькі чесноти. Наша боротьба з Москвою набере офіційних форм».
Еміграція
У 1944 р. емігрував до Парижа.
Після розгорання польсько-української підпільної війни виступив із закликом припинити збройне протистояння. Його стараннями уникнули ґестапівських арештів чимало українських політичних і громадських діячів, було врятовано від концтабору багато євреїв (разом — кілька сотень осіб).[джерело?]
У 1945 році на пропозицію генерала Павла Шандрука став його заступником у формованому тоді Українському Національному Комітеті (УНК). У розмові з Шандруком він висловився так: «Будучи ініціатором формування Дивізії „Галичина“, я дуже турбуюся її долею, і коли б УНК мав би їй допомогти, то його треба створити хоча б тільки для того.» За згодою обох фракцій ОУН Володимир Кубійович став представником Західної України в УНК.
Після Другої світової війни жив в еміграції в Німеччині і Франції, займаючись переважно науковою діяльністю. У 1947–1951 рр. — генеральний секретар НТШ, з 1952 — голова НТШ в Європі. Автор понад 80 наукових праць із географії України: «Територія і людність українських земель» (1935), «Атляс України й сумежних країв» (1937), «Географія українських і сумежних земель» (1938, 1943), «Українські етнічні групи Галичини» (1953) та ін.
Редактор українського видання праці Вольфа-Дітріха Гайкез історії Дивізії «Галичина», автор статей у «Вістях» Братства колишніх Вояків Дивізії, зокрема статті «Початки Української Дивізії „Галичина“». Також написав спогади «Мені 70» і «Українці в Генеральній Губернії 1939-41» (1975).
Помер 2 листопада 1985 року в Сарселі (Франція), на 86-му році життя.
Професор Володимир Кубійович / упорядн. О. І. Шаблій. — Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006.
Олег Шаблій. Володимир Кубійович / Олег Шаблій, НТШ в Європі. — Париж; Львів : Фенікс : УАД, 1996. — 704 с., 41 с. іл., 32 фото. — ISBN 5-87332-047-0.
Олег Шаблій. Географічне кубійовичезнаство: актуальні проблеми дослідження // Актуальні проблеми географічного українознавства на зламі тисячоліть (до 150-річчя від дня народження Володимира Кубійовича): матеріали Міжнар. наук. конфер., (Львів, 7–8 листопада 2000) // Праці НТШ. — Т. ХІ. — Львів, 2003. — С. 14–20.