Болгари

Болгари
Самоназва	болг. българи
Кількість	7 млн[1]
Ареал	Болгарія: 6 000 000 (2011)[2]  США: 294 000[3]  Україна: 204 574 (2001)[4]  Німеччина: 185 000[5]  Іспанія: 151 000[6]  Велика Британія: 63 000[7]  Молдова: 52 000[8]  Італія: 47 000[9]  Греція: 41 000[10]  Росія: 24 000[11]  Нідерланди: 20 000[12]  Кіпр: 20 000[13]  Бельгія: 19 000[14]  Канада: 18 000[15]  Сербія: 13 000[16]  Австралія: 11 000[17]  Казахстан: 7300[18]  Туреччина: 7200[19]  Швеція: 6700[20]  Румунія: 6600[21] Данія: 6200[22]  Угорщина: 6000[23]
Раса	європеоїди
Близькі до	інші південні слов'яни
Входить до	південні слов'яни
Мова	болгарська мова
Релігія	православ'я

Ця стаття є частиною серії статей про народ Болгари Культура Література • Музика Образотворче мистецтво • Кіно Танці • Кухня • Мода • Спорт Болгарська діаспора Республіка Македонія • Сербія • Румунія США • Угорщина • Греція • Канада Італія • Іспанія • Німеччина Велика Британія • Туреччина • Україна Анатолійські болгари Банатські болгари Болгари Бессарабії Помаки Релігія Православ'я • Іслам • Католицизм Протестантизм Мова Болгарська та її діалекти Інші статті Болгарія • Історія Царі Болгарії Цей шаблон: переглянути обговорити редагувати

Болгари (болг. българи, укр. болгарин або заст. укр. бовгар у однині^[24]) — слов'яномовний народ, що належить до східної групи південних слов'ян^[25][26][27] Болгари — основне населення Болгарії, говорять болгарською мовою. Болгарська діаспора та болгари як національна меншина наявні в інших державах Європи, а також у США, Канаді тощо.

Значна частина болгар працює в промисловості. Основне заняття сільського населення — землеробство (зокрема садівництво, виноградарство) і тваринництво. Традиційне народне житло — каркасні одно- і двоповерхові будинки. Національний одяг: у чоловіків — поверх тунікоподібної сорочки білі або чорні штани та куртка; у жінок — поверх довгої сорочки два фартухи типу української запаски, або сарафан типу російського, або розпашна сукня, або один фартух. Цей одяг витісняється міським. Побожні болгари — здебільшого православні; частина болгар, що живуть в Родопах (помаки),— мусульмани.

Походження і назва

Болгари походять від слов'янських племен (союз семи племен, сіверяни, смоляни тощо), які переважно з сучасних українських земель в 6 ст. заселили територію сучасної Болгарії, частково винищили, а частково змішалися з місцевим романізованим фракійським населенням

В 7—10 ст. східнобалканські слов'яни опинилися під владою тюркської (огурської) династії, яка походила з Великої Булгарії, і сприйняли принесену нею етнічну назву, але швидко асимілювали кочовиків-прибульців (булгар або протоболгар). Водночас основою сучасних болгар є змішане слов'яно-тракійська людність, тюркський елемент (змішаний із слов'янським та фракійським) відчувається здебільшого у Добруджі, куди більшість булгар виселилися задля оборони північно-східного кордону від інших тюрків.

Назва «булгари», зі свого боку, означає або «змішані огури» (могло йтися що про змішування всередині самих огурів, що і між огурами та сарматами), або «об'єднані огури», або ж, навпаки, «відокремлені», «бунтівники», що пов'язують їз здобуттям Великою Булгарією незалежності від сусідів^[28].

Сучасні болгари поділяються на кілька етнічних груп: полянців^[29], балканців^[30], шопів^[31], македонців^[32], рупців^[33], траків^[34] i добруджанців.^[35]

Мова

Болгарська мова — одна з південнослов'янських мов. Літературна мова сформувалася на середину XIX століття на базі північно-східних говірок. У XX столітті літературна мова зазнала значного впливу західних говірок, на території яких знаходиться столиця Болгарії — Софія. Писемність — на основі кирилиці. Поширена у Болгарії, де вона є офіційною мовою. Певна кількість носіїв також живуть в Північній Македонії, Україні (Одеська область), Молдові, Румунії, Сербії, Косово, Греції i Албанії.

Кукерський ритуал

Мартениці

Болгари в Україні

За даними перепису 1989 року в Україні налічувалось 233,8 тисяч болгар, за переписом 2001 року — 204,6 тисяч. Більшість з них живе у західних районах Одеської і надазовських землях Запорізької областей. Етнічно мішані болгарські села є в Кіровоградській і Миколаївській областях.

На початку 20-х років 18 століття значна частина болгар входила до гусарських полків, сформованих із балканських вихідців, зокрема Сербського полку, який входив до Київського гарнізону. Після успішної участі у війнах з Османською імперією частина їх, переважно офіцери, які прийняли російське підданство, була поселена поблизу Бахмута^[36]

У 1752 році з'явилися компактні поселення болгар у долині річок Вись і Синюха — села Ольшанка, Добре та інші Бобринецького повіту Херсонської губернії. Вони входили до складу Бузького козацького війська, так званої Новосербії, а потім військових поселень Північного Причорномор'я.

Після царського маніфесту від 22 липня 1763 року із закликом до чужинців селитися в Росії невелика група болгар осіла під Києвом на землях Києво-Братського монастиря і на Чернігівщині. Так звані ніжинські «греки» переважно були болгарами, носіями православної (грецької) релігії. Вперше їх запросив до Ніжина у 1657 році Богдан Хмельницький і надав значні привілеї. У другій половині XVII століття вони утворили колонію — «Ніжинське купецьке грецьке братство» (засновник Христофор Дмітрієв), в майбутньому «грецький магістрат», який проіснував до 1873 року.

Наприкінці XVIII — перших десятиліттях XIX століття під час російсько-турецьких воєн болгари масами переселялися у Російську імперію, рятуючись від османських репресій щодо християнського населення. Вони заснували великі поселення у південній Бессарабії з центром у Болграді, в Одеському повіті, Криму і в передмісті Миколаєва (село Тирнівка). Значна кількість болгар до 90-х років XVIII століття увійшла до Бузького козацького війська і була розселена в околицях Бобринця і Вознесенська.

Інтенсивній колонізації болгар сприяло надання їм колоністських прав і різного роду заохочувальних заходів, особливо напередодні російсько-турецької війни 1787—1791 років. У 1809—1832 роках тільки на півдні Бессарабії було засновано 36 поселень. Переселення в першій полонині XIX століття відбулося із різних регіонів Болгарії і охопило кілька етапів:

• з переселенців 1801—1805 років більшість становили східні фракійці — вихідці із південно-східної Болгарії. Вони поселилися на північ від Одеси (сучасні села Знам'янка, Великий Буялик, Кубанка, Іванове Лиманського району та інші);
• у 1806—1812 роках переселення відбувалося передусім з північно-східної Болгарії, а також із району східної Стара-Планіни (так звані «туканці», мешканці сіл Нагірне, Владичень, Городнє, Баннівка, Кам'янка та інших) у Прутсько-Дністровському межиріччі;
• наймасовіша хвиля болгарської еміграції 1828—1834 років відбулася за рахунок переселенців із округів Сливен, Ямбол і деяких районів Фракії.

Див. також

• Болгарський національний одяг
• Македонські болгари
• Болгари в Північній Македонії

Примітки

1. Болгари. Архів оригіналу за 3 липня 2018. Процитовано 10 квітня 2018.
2. Болгари в Болгарії. Архів оригіналу за 30 червня 2018. Процитовано 10 квітня 2018.
3. Болгари в США. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018.
4. Перепис населення 2001. Архів оригіналу за 24 листопада 2007. Процитовано 2 грудня 2007. [Архівовано 2007-11-24 у Wayback Machine.]
5. Болгари в Німеччині. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018.
6. Болгари в Іспанії. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018.
7. Болгари у Великій Британії. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018.
8. Болгари в Молдові. Архів оригіналу за 16 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018.
9. Болгари в Італії. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018.
10. Болгари в Греції. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018.
11. Болгари в Росії. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018.
12. Болгари в Нідерландах. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 16 квітня 2018.
13. Болгари на Кіпрі. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 16 квітня 2018.
14. Болгари в Бельгії. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 16 квітня 2018.
15. Болгари в Канаді. Архів оригіналу за 2 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018.
16. Болгари в Сербії. Архів оригіналу за 23 січня 2018. Процитовано 10 квітня 2018.
17. Болгари в Австралії. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 16 квітня 2018.
18. Болгари в Казахстані. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018.
19. Болгари в Туреччині. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 16 квітня 2018.
20. Болгари в Швеції. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 16 квітня 2018.
21. Болгари в Румунії. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018.
22. Болгари в Данії. Архів оригіналу за 2 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018.
23. Болгари в Угорщині. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 10 квітня 2018.
24. Тлумачення / значення слова "БОВГАР" | Словник української мови. Словник Грінченка. hrinchenko.com. Процитовано 22 травня 2023.
25. Слов'яни. Архів оригіналу за 17 жовтня 2019. Процитовано 10 квітня 2018.
26. One Europe, many nations: a historical dictionary of European national groups, James Minahan, Greenwood Publishing Group, 2000, ISBN 0-313-30984-1, pp. 134 – 135. Google Books. Архів оригіналу за 13 вересня 2019. Процитовано 13 листопада 2011.
27. Культурна близькість слов'янських націй [Архівовано 8 грудня 2019 у Wayback Machine.].
28. Олексій Мустафін. Мандрівні державотворці. Еспресо. 2022-08-29.
29. Полянці. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 29 травня 2022.
30. Балканці. Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 29 травня 2022.
31. Шопи. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 29 травня 2022.
32. Македонці. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 29 травня 2022.
33. Рупці. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 29 травня 2022.
34. Фракійці. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 29 травня 2022.
35. Добруджанці. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 29 травня 2022.
36. Мільчев В. І. Болгарська еміграція до України у XVIII ст.//Південна Україна XVIII—XIX ст. — Зап. наук.-досл. лабор. історії Південної України ЗДУ,1998, № 3, стор. 115—116.

Джерела і література

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Bulgarian language [Архівовано 7 квітня 2018 у Wayback Machine.]. (in English)
• Етнонаціональні процеси в Україні. Історія та сучасність. Київ, 2001, стор. 21-23. ISBN 9666-522-122-1
• Eremian, Suren. Reconstructed map of Central Asia from ‘Ashharatsuyts’. [Архівовано 29 лютого 2008 у Wayback Machine.]
• Shirakatsi, Anania, The Geography of Ananias of Sirak (Asxarhacoyc): The Long and the Short Recensions. Introduction, Translation and Commentary by Robert H. Hewsen. Wiesbaden: Reichert Verlag, 1992. 467 pp. ISBN 978-3-88226-485-2
• Bakalov, Georgi. Little known facts of the history of ancient Bulgarians [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]. Science Magazine. Union of Scientists in Bulgaria. Vol. 15 (2005) Issue 1. (in Bulgarian)
• Dobrev, Petar. Unknown Ancient Bulgaria. Sofia: Ivan Vazov Publishers, 2001. 158 pp. (in Bulgarian) ISBN 954-604-121-1

Посилання

• Плахонін А. Г. Болгари дунайські [Архівовано 23 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.

Дослідження походження болгар

• «Y-chromosomal diversity in Europe is clinal and influenced primarily by geography, rather than by language» [Архівовано 14 січня 2011 у Wayback Machine.] (PDF), научно изследване