Родинське

Родинське
Герб Родинського Прапор Родинського
Основні дані
Країна	Україна
Область	Донецька область
Район	Покровський район
Тер. громада	Покровська міська громада
Засноване	1950
Статус міста	з 1962 року
Населення	▼ 9 850 (01.01.2022)[2]
Площа	6.7 км²
Густота населення	1543.6 осіб/км²
Поштові індекси	85310—87315
Телефонний код	+380-6239
Координати	48°21′11″ пн. ш. 37°12′36″ сх. д.^H G O
Висота над рівнем моря	190 м
Назва мешканців	родинча́нин, родинча́нка, родинча́ни
Відстань
Найближча залізнична станція	Родинська
До обл./респ. центру
- фізична	58 км
- залізницею	66 км
- автошляхами	75,3 км
До Києва
- фізична	536 км
- залізницею	735 км
- автошляхами	616 км
Міська влада
Адреса	85310, Донецька обл., Покровська міськрада, м. Родинське, вул. Краснолиманська, 23
Вебсторінка	Сторінка на сайті Покровської міськради
Міський голова	Андрійченко Катерина Сергіївна
Родинське у Вікісховищі Карта Родинське Родинське

Ро́динське — місто Покровської міської громади Покровського району Донецької області, в Україні. На середину 2024 року у місті налічувалося 1638 мешканців. Розташоване неподалік від залізничного вузла Покровськ та залізничної станції Родинська, яка з 2009 року здійснює лише вантажні операції.

Географія

З північної та західної сторін до території міста примикають землі Добропільського району, зі східної — землі Новоекономічної селищної ради, з південної — Рівненської сільської ради Покровського району. Біля міста проходить автомобільна дорога Т 0515 та залізниця, станція Родинська.

Історія

Засноване в 1950 році у зв'язку з будівництвом вугільних шахт. Місто також будували шахтобудівники, — вони ж і поставили на території сучасного міста свої намети. Це було перше житло в майбутньому місті. У 2000 році мешканці відзначили 50-річчя рідного міста^[3].

Походження назви міста Родинське таке. В 20-х роках території вугільного родовища на північ від Каракубової балки (північна частина сучасного міста Мирноград) називалися Родинською ділянкою, яка дала свою назву майбутньому місту. Назва ділянки, в свою чергу, походять від російської назви хутора на північний захід від сучасного Мирнограда — Родіна (тобто, Батьківщина). Запаси вугілля тут були попередньо розвідані ще на початку ХХ століття.

Старі назви сучасного міста Родинське — селище шахти «Родинська» № 2, а ще раніше — об'єднане селище шахт «Родинська» № 2, «Краснолиманська» і «Запорізька». Площа об'єднаного шахтного селища, згідно з економічно-територіальною довідкою за 1951 рік, становила 260 га, населення — 2025 чол. Загальний селищний житлофонд тоді становив 6298 кв. м. Було розпочато будівництво 30 індивідуальних будинків з терміном здачі в 1954 році. У селищі працювали: 2 будуправління тресту «Красноармійськшахтобуд», школа на 280 учнів, школа робітничої молоді, їдальня на 100 місць, 2 магазини, перукарня, шахтний медпункт. На III квартал 1954 року було заплановано відкриття медамбулаторії, дитсадка на 100 місць. За рахунок шахти «Родинська» № 2 планувалося відкрити дитячі ясла на 68 місць, клуб на 330 місць, лазню. За рахунок шахти «Краснолиманська» — іще одні дитячі ясла, також на 68 місць, хлібопекарню з продуктивністю 10 т/добу^[4].

Розвідувальні роботи під закладання шахти «Родинська» № 2 почалися в 1947 році, а в 1949 році приступили безпосередньо до її будівництва. На початку 50-х років шахти міста продовжували будуватися: пуск в експлуатацію шахти «Родинська» № 2 з проектною потужністю 1000 т/добу планувався в 1954 році; «Краснолиманська» — з проектною потужністю 4000 т/добу — в 1957 році (в реальності, була відкрита в 1958 році); «Запорізька» — з проектною потужністю 1000 т/добу — в 1956 році. У 1960 році в дію вступила центральна збагачувальна фабрика «Краснолиманська». Зараз шахта «Родинська» (колишня «Родинська» № 2) і «Вугільна компанія» Краснолиманська «(включає в себе шахту-гігант і збагачувальну фабрику) — містоутворюючі підприємства Родинського. Зараз ДП „Вугільна компанія“ Краснолиманська», передані для розробки перспективні площі вугільного родовища на ділянці «Гапєєвска»^[4][5].

З 1962 року Родинське — місто районного підпорядкування. Тут вже діяли 11 бібліотек, 2 з яких — технічні. Відкрилися: Будинок культури, Палац піонерів і школярів, 3 школи, 7 дитсадків (нині працюють 4), музична школа, лікарняне містечко, пізніше — Будинок побуту і ресторан (згорів в середині 70-х років і не був відновлений)^[5].

Економіка

Народногосподарський профіль міста визначає вугледобувна промисловість, яка представлена шахтами:

• Державне підприємство "Вугільна компанія «Краснолиманська» (директор Волотковський Сергій Миколайович). Промисловий запас підприємства становить 234 млн 583 тис. т, вугілля марки «Ж».
• Шахта «Краснолиманська» розпочала свою роботу в 1958 році. Вже в 1959 році було досягнуто небувалих для Донецького краю темпів проходки. В 1967 році підприємство досягло всесвітнього рекорду — видано на гора 110 тисяч тонн вугілля за 31 робочий день.
• Вугільне підприємство «Родинське» в/о «Покровськвугілля» (директор Гнілов Іван Гаврилович).
• Шахта «Родинська» — підприємство високої культури та організації. Здана до експлуатації 25 грудня 1954 року.

Населення

Чисельність

Зміна чисельності міста

1959[6]	1970[6]	1979[6]	1989[6]	2001[6]
11 863	▲ 16 651	▼ 15 112	▲ 15 212	▼ 11 966
2003[6]	2004[6]	2005[6]	2006[6]	2007[6]
▼ 11 795	▼ 11 651	▼ 11 498	▼ 11 350	▼ 11 267
2008[6]	2009[6]	2010[6]	2011[7]	2012[8]
▼ 11 180	▼ 11 095	▼ 11 002	▼ 10 867	▼ 10 773
2013[9]	2014[10]	2015[11]	2016[12]	2017[13]
▼ 10 698	▼ 10 641	▼ 10 512	▼ 10 369	▼ 10 342
2018[14]	2019[15]	2020[16]	2021[17]	2022[18]
▼ 10 272	▼ 10 114	▼ 10 066	▼ 9 948	▼ 9 850

Національний склад

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року^[19]:

Національність	Відсоток
українці	69.34%
росіяни	26.62%
білоруси	1.40%
вірмени	0.62%
молдовани	0.38%
татари	0.28%
греки	0.20%
азербайджанці	0.19%
інші/не вказали	0.97%

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[20]:

Мова	Кількість	Відсоток
російська	9100	75.91%
українська	2785	23.23%
вірменська	40	0.33%
білоруська	17	0.14%
румунська	5	0.04%
болгарська	2	0.02%
польська	2	0.02%
грецька	2	0.02%
гагаузька	1	0.01%
інші/не вказали	34	0.28%
Усього	11988	100%

За даними перепису 2001 року населення міста становило 11988 осіб, із них 23,23 % зазначили рідною мову українську, 75,91 % — російську, 0,33 % — вірменську, 0,14 % — білоруську, 0,04 % — румунську, 0,02 % — болгарську, німецьку, польську та грецьку, а також 0,01 % — гагаузьку мову^[21].

Житловий фонд

Житловий фонд за даними міського відділу статистики становить 250.0 тис. м² загальної площі. Багато — та малоетажний житловий фонд розташовано в південній частині міста, з якого 146 будинків Об'єднення співласників багатоквартирних будинків (ОСББ) та 54 комунальних будинків яке обслуговує Приватне Підприємство "Керуюча компанія "Стандарт", створенє у кінці 2019 року. Північна частина міста забудована садибами. В цій частині міста основна проблема — підробітка шахти «Родинська».

Транспорт

У західній частині міста проходить залізнична магістраль МПС «Покровськ-Дубове». Паралельно — автодорога територіального значення Т 0515 (Костянтинопіль—Олександрівка).

Історичні фотографії

• 
  Родинське
• 
  1
• 
  2
• 
  3
• 
  4
• 
  5
• 
  6
• 
  7
• 
  8
• 
  9
• 
  10
• 
  11
• 
  12
• 
  13
• 
  14
• 
  15
• 
  16
• 
  17
• 
  18
• 
  19
• 
  20
• 
  21
• 
  22
• 
  23
• 
  24
• 
  25

Уродженці

• Малайчук Владислав Сергійович (1999—2022) — старший солдат окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
• Шрамко Костянтин Миколайович (1966—2016) — молодший сержант Збройних сил України учасник російсько-української війни^[22]

Примітки

1. Родинське // Географічна енциклопедія України — 1993. — С. 138.
   d:Track:Q12094748
2. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 — Державна служба статистики України (укр.)(англ.)
3. Олійников М., Ємець Є. Місто, якому п'ятнадцять [Родинське] // Маяк, № 208 (6196), 22.10.1967.
4. Экономическая справка на проектируемый к организации Родинский поселковый совет Красноармейского района Сталинской области / Экономическо - территориальные справки сельсоветов Красноармейского района за 1951 год // Государственный архив Донецкой области, фонд № Р-1475, опись № 2, дело № 103.
5. Подзолкин М.А. (1985). Красноармейск: Путеводитель. Донецк.
6. Населення міст і містечок України. pop-stat.mashke.org (англ.). Процитовано 14 серпня 2024.
7. Населення України на 1 січня 2011 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
8. Населення України на 1 січня 2012 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
9. Населення України на 1 січня 2013 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
10. Населення України на 1 січня 2014 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
11. Населення України на 1 січня 2015 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
12. Населення України на 1 січня 2016 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
13. Населення України на 1 січня 2017 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
14. Населення України на 1 січня 2018 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
15. Населення України на 1 січня 2019 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
16. Населення України на 1 січня 2020 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
17. Населення України на 1 січня 2021 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
18. Населення України на 1 січня 2022 року. db.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 14 серпня 2024.
19. Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
20. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
21. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 17 серпня 2015.
22. В Родинському увіковічнили Героя(рос.)

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
• Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
• Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
• Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
• Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.

Портал «Географія»   Портал «Україна»