Населяли поселення козаки, заслані поляки, німецькі колоністи, грецькі переселенці та економічні селяни. Звідки і назва. Козаки називали поселення Нове (18 століття). З появою в 1831 економічних селян - Ново-Економічне.
Символіка
Головною візитівкою Новоекономічного є церква Різдва Пресвятої Богородиці. Її видно на всі сторони і очі вже ні на що не дивляться, коли виринаєш з-за пагорбу, коли їдеш з Костянтинівки. Зараз храм частково зруйнований російською армією. На гербі храм стоїть на чорному підніжжі, що є символом зв'язку з пращурами та багатства земних надр. В кінці 19 століття поблизу Новоекономічного виявили поклади вугілля і почався його видобуток. Схрещені шаблі на честь перших поселенців, на честь хутора козака Аула, на честь кордону Самарської та Кальміуської паланок.
Історичні відомості
Храм Різдва Пресвятої Богородиці в Новоекономічному
У балці Каракубовій, вона ж Дякова, і в теперішній час Орловська був хутір запорізького козака Аула. Хутір був на кордоні Самарської і Кальміуської паланки.[2]
Хутір, як і вся місцевість краю в 1768 році постраждав від кримських татар, які діяли під верховенством хана Гірея.
Ієрей Михайло в 1779 році прибув до табору влаштованому на річці Торець, де греками-переселенцями в Бахмутському повіті населена слобідка Каракоба. Слобідка Карáкоба перебувала на західній околиці сучасного села Новоекономічне і відома зараз під назвою «Забіток».[3]
За даними на 1859 рік у казенному селі Новоекономічне (Коракова) Бахмутського повітуКатеринославської губернії мешкало 1862 особи (941 чоловічої статі та 921 — жіночої), налічувалось 278 дворових господарств, існували православна церква[4].
Станом на 1886 рік у колишньому державному селі Ново-Економічне (Коракове) Гришинської волості мешкало 2350 осіб, налічувалось 411 дворових господарств, існували православна церква, школа, арештантський будинок, винний склад, 6 лавок й 2 бондарні, відбувались 2 ярмарки на рік[5].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3339 осіб (1678 чоловічої статі та 1661 — жіночої), з яких 3321 — православної віри[6].
У 1908 році в селі Гродівської волості мешкало 5521 особа (2712 чоловічої статі та 2809 — жіночої), налічувалось 583 дворових господарства[7], а через століття населення зменшилося більш, ніж на 2000 осіб. З ліквідацією колгоспів зникли тракторна бригада, теплиці та інші господарські підрозділи. На демографічну ситуацію істотно вплинув багаторічний стан стагнації вугільних шахт.
Історія храмів тісно пов’язана з історією населених пунктів, в яких вони знаходяться. Поселення, засноване в XVIII столітті запорізькими козаками, назвали Нове. З будівництвом церкви в 1801 році і появою в 1831 році економічних селян назва стало подвійною — Ново-Економічне.
Населення займалося сільським господарством, ловом риби в Казенному Торці. Навіть сьогодні на узбіччі дороги можна побачити залишки кам’яних знарядь хліборобів.
2 рази на рік в селі влаштовувалися ярмарки — Різдвяна і Казанська. Населення становили нащадки запорізьких і донських козаків, заслані поляки після бунту 1831 року, німці-меноніти, грецькі переселенці, селяни Орловської губернії.
В Новоекономічному збереглися діалекти, властиві лише цьому населеному пункту, і друга неофіційна назва — Каракове. Житлові райони називаються з урахуванням їх місцезнаходження: Забіток, Сінна, Аул, Нижня вулиця, Центр, Зарічка, Причепилівка.
Колишній купецький будинок, побудований на межі XIX-XX століть в катеринославському стилі зараз займає поштове відділення.
В кінці XIX століття в балці Грузькій знайшли кам’яне вугілля, після чого стали розвиватися селянські копальні і невеликі рудники. З відкриттям вугільних підприємств професія шахтаря стала в селищі профілюючою. Загиблим на підземних горизонтах гірникам встановлено пам’ятник.
Під гітлерівською окупацією населення перебувало з жовтня 1941 по 7 вересня 1943 року. У селищі два меморіали на честь воїнів-визволителів.
На початку XX століття була побудована земська школа. З відкриттям в 1974 році нової школи на 250 місць, в сусідній Миколаївці і Новоекономічному старі школи були закриті і поступово перетворилися в руїни.
У тому ж 1974 році, відкрив двері центр культури і дозвілля, на сцені якого проходять сольні і колективні творчі концерти учасників самодіяльності. Працює бібліотека з виїздом додому за бажанням читачів.
В околицях Новоекономічного знаходяться ландшафтні заказники «Приторський» і «Галина Гірка», які отримали статус природоохоронної зони в 2018 році завдяки клопотанням місцевих краєзнавців і екологів.
У 1930-і роки на південному сході селища в руслі річки Сінної побудували греблю і створили Синянське водосховище площею 20 гектарів для забезпечення водою шахтарських селищ. Вода на Синянці була чистою і смачною, поки в неї не викидали відходи збагачувальної фабрики.[8]
Під час російського вторгнення село зазнало ударів від ворожої артилерії та авіації[9]. Церква Різдва Пресвятої Богородиці отримала сильні ушкодження[10].
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 30 червня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 30 червня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
.png)
