Улакли

село Улакли
Герб Улакли Прапор
Країна	Україна
Область	Донецька область
Район	Волноваський район
Тер. громада	Великоновосілківська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA14040010200028227
Облікова картка	Улакли
Основні дані
Засноване	1779
Населення	▼ 746 (01.01.2014)
Площа	2.048 км²
Густота населення	364.3 осіб/км²
Поштовий індекс	85542
Телефонний код	+380 6243
Географічні дані
Географічні координати	47°59′27″ пн. ш. 37°5′31″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	111 м
Водойми	р. Сухі Яли, Вовча
Відстань до обласного центру	67,1 км
Відстань до районного центру	31,5 км
Найближча залізнична станція	Роя
Відстань до залізничної станції	17 км
Місцева влада
Адреса ради	85542, с. Костянтинопіль, вул. Мічуріна, 24
Сільський голова	Куропятник Олександр Миколайович
Карта
Улакли
Улакли
Мапа
Улакли у Вікісховищі

Улакли́ (урум. Улахлы) — село Великоновосілківської селищної громада Волноваського району Донецької області в Україні.

Загальні відомості

Відстань до райцентру становить близько 31 км і проходить переважно автошляхом Т 0518. Розташоване за 17 км від залізничної станції Роя. Населення — 867 особи. Через село проходить автошлях Н15 сполученням Донецьк — Запоріжжя.

Землі села межують із територією с. Зеленівка та Дачне Мар'їнського району Донецької області.

Історія

Улакли засноване 1779 року грецькими переселенцями з однойменного поселення в Криму. І нині представники грецької громади становлять більшість мешканців села.

За даними на 1859 рік у казенному селі Улакли (Джемрек) Маріупольського грецького округу Олександрівського повіту Катеринославської губернії мешкало 975 осіб (488 чоловічої статі та 487 — жіночої), налічувалось 152 дворових господарств, існувала православна церква^[1].

Станом на 1886 рік у грецькій колонії Улакли (Джемрек) Богатирської волості Маріупольського повіту Катеринославської губернії мешкало 1170 осіб, налічувалось 195 дворових господарств, існували православна церква, школа, лавка й цегельний завод^[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1680 осіб (868 чоловічої статі та 812 — жіночої), з яких 1653 — православної віри^[3].

У 1908 році в грецькому поселенні мешкало 1968 осіб (1034 чоловічої статі та 934 — жіночої), налічувалось 315 дворових господарства^[4].

Населення

За даними перепису 2001 року населення села становило 867 осіб, із них 2,08 % зазначили рідною мову українську, 71,86 % — російську, 10,03 % — грецьку, 0,46 % — молдовську та 0,12 % — білоруську мову^[5].

Мешканці

В селі народилися:

• Бешуля Свирид Єрофійович (1907—1979) — новатор сільськогосподарського виробництва.
• Тамуров Пантелій Варламович (1896—1976) — архітектор Донецька, Заслужений будівельник СРСР.
• Хаджинов Георгій Гнатович (1922—1996) — український живописець.

Галерея

• 
  Братська могила радянських воїнів і пам'ятник односельчанам, с.Улакли, 2020 р.

Примітки

1. Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 2419) (рос. дореф.)
2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — с. 30 (рос. дореф.)
3. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-63. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
4. рос. дореф. Списокъ населенныхъ мѣстъ Маріупольскаго уѣзда Екатеринославской губерніи съ приложеніемъ карты. Изданіе Екатеринославской Губерной Земской Управы. Екатеринославъ. Типографія Губернскаго земства. 1911, (код 9-4)
5. Розподіл населення за рідною мовою, Донецька область. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 31 серпня 2016. [Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.]