Під час Другої світової війни Часів Яр був під окупацією німецьких військ, які захопили місто 28 жовтня 1941 року. Протягом перших двох днів окупації відбувався масова крадіжка речей німцями у місцевого населення. На третій день з'явилася окупаційна влада у вигляді бургомістра Ахматенка та групи поліцейських. Міська управа знаходилася у будівлі школи імені Орджонікідзе, а на вулиці Горького розташовувалося відділення гестапо.
Для німецьких солдат був влаштований "міський театр" у будівлі клубу Новошамотного заводу, де проводилися кіносеанси. У діючих під час окупації протягом 1942-1943 років велику увагу приділялося вивченню німецької мови, у класах були розміщені портрети Гітлера.
Окупаційна влада ввела у місті комендантську годину з 8 години вечора, зобов'язала мешканців дотримуватися режиму світломаскування, здати всі радіоприймачі. Всі працездатні були зобов'язані зареєструватися на біржі праці. Обліком громадян займався паспортний стіл.
У першу зиму німецької окупації у квартирах і приватних будинках не було електрики та води. Місцеве населення не мало ніяких коштів для існування. Люди направлялися за декілька кілометрів до сусідніх сіл, що виміняти хоч декілька продуктів для себе.
Навесні 1943 року німецькі спеціалісти на Часівоярському вогнетривкому комбінаті намагалися відновити власне виробництво. Але преси були виведені з ладу та зібрати їх не вдалося.
Мешканців Часового Яру примусово виводили маршем під наглядом німецьких конвоїрів на дорожні та інші роботи. З березня 1942 року відбувалося примусове вигнання хлопців та дівчат на роботу до Німеччини.
З Часового Яру до Бахмута протягом січня-березня 1942 року було вигнано та страчено у алібастровій шахті більше 60 сімей євреїв.
Перед звільненням Часового Яру 5 вересня 1943 року солдатами 266-ї і 279-ї стрілкових дивізій, а також 1001-м стрілковим полком Радянської армії, гітлерівці намагалися максимально знищити ту інфраструктуру, яка на той момент залишалася цілою. Внаслідок тяжких боїв залишки Часового Яру були перетворені на руїни.[3]
У Часовому Ярі за радянських часів був найбільший в Україні й один із найбільших в СРСР комбінат вогнетривких виробів, який виник на базі багатого родовища високоякісних вогнетривкихглин (площа родовища бл. 2000 га, почато експлуатацію у 1880-х роках); випускає широкий асортимент вогнетривких виробів.
За попередніми даними удар був завданий балістичними ракетами ОТРК «Іскандер»[6].
Один із будинків, у який влучили російські окупанти, — це гуртожиток, де перебували цивільні люди. Було повністю знищено два під'їзди[6].
Рятувальні та пошукові роботи були завершені вранці 14 липня 2022 року. З-під завалів дістали 48 тіл загиблих, серед них одна дитина. Врятувати вдалось 9 постраждалих[7].
Через війну населення міста впало в 15 разів. Станом на 1 вересня 2024 року в Часовому Яру перебуває близько 496 людей[8]. Переважно, це пенсіонери, які відмовляються від евакуації. Решта населення числяться як ВПО[9].
Вежа ШуховаПам'ятник воїнам-афганцям біля будинку культури
Водонапірна вежа Шухова, яка розташована на території ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат». 5 листопада 2019 її внесено до Переліку як щойно виявлений об'єкт науки і техніки за категорією національного значення[11]. Водонапірна башта в м. Часів Яр — це єдиний витвір видатного інженера В. Шухова, що зберігся на сході України.
Скіфський курган, на якому встановлено триангуляційну вежу, що слугує вказівником географічних координат на місцевості.
Ботанічний заказник «Рідкодуб'я» — заснований 1972 року і налічує більше сотні дубів, віком від 200 до 400 років[12].
Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 с.
.jpg)
