Лиман (місто)

Лиман
Герб Лимана Прапор Лимана
Залізнична станція Лиман, станція є друга в Україні, поступаючись лише Ясинуватій.
Основні дані
Інша назва	Північні ворота Донбасу
Країна	Україна
Область	Донецька область
Район	Краматорський район
Тер. громада	Лиманська міська громада
Код КАТОТТГ	UA14120110010088407
Засноване	1667 (357 років)[1]
Статус міста	з 1938 року
Населення	▼ 20 066 (01.01.2022)[2]
Агломерація	Краматорська агломерація
Площа	26.21 км²
Густота населення	827.6 осіб/км²
Поштові індекси	84400—84409
Телефонний код	+380-6261
Координати	48°59′7″ пн. ш. 37°48′40″ сх. д.
Висота над рівнем моря	107 м
Водойма	озеро Лиман
Назва мешканців	лима́нець, лима́нка, лима́нці
Міста-побратими	Веспорт, США
Відстань
Найближча залізнична станція	Лиман
До обл./респ. центру
- фізична	111,1 км
- залізницею	148 км
- автошляхами	138 км
До Києва
- фізична	545 км
- залізницею	730 км
- автошляхами	666 км
Міська влада
Адреса	84400, Донецька обл., Краматорський р-н, м. Лиман, вул. Незалежності, 46
Вебсторінка	Лиманська міська рада
Міський голова	Журавльов Олександр Вікторович
Лиман у Вікісховищі Карта Лиман Лиман

Лима́н — місто в Україні, адміністративний центр Лиманської міської громади Краматорського району Донецької області. Населення складає 20 тис. осіб.

Географія

Місто Лиман назване за безстічним озером у кратері метеоритного походження, яке пересохло з 2019 р.

озеро Лиман

Місто розташоване за 138 км від обласного центру (автошляхом Н20). Площа міста — 26,21 км²,

Історія

Заснування та розвиток (1667—1917)

Слобода заснована козаками Ізюмського полку як поселення при сторожових вежах поблизу Торської фортеці (нині — місто Слов'янськ). У 1825 році Лиман був перетворений у військове поселення, з 1857 року мешканців перевели до розряду державних селян. У 1911 році поряд із містом було прокладено залізницю та збудовано залізничну станцію.

З 1912 року у селищі поширювалася діяльність більшовицьких пропагандистів.

Українська революція (1917—1921)

У 1917 році більшовикам вдається створити з робітників і наймитів загін Червоної гвардії, що підпорядковувався Ізюмському повітовому ревкому^[3]. Протягом Української революції Лиман став частиною проголошеної ІІІ Універсалом Української Народної Республіки у складі адміністративно-територіальної одиниці Донеччина з центром у Слов'янську. Під час Першої радянсько-української війни опиняється під контролем більшовиків. Під час контрнаступу українських то союзних військ залишкам радянських армій вдалося відійти до Юзівки, деякий час утримуючи оборону залізничних станцій Чаплине та Гришине. До 20 квітня розгромлені загони цих трьох армій відійшли до Маріуполя й Слов'янська — Лиман знову стає прифронтовим населеним пунктом. 1918 року, коли за умовами Берестейського договору Лиман передбачалося закріпити за Українською Народною Республікою, загони червоноармійців розпочали підготовку до збройного спротиву, а з наступом німецько-українських військ у квітні 1918 року — терористичну діяльність, зокрема підрив мостів, знищення залізничного транспорту^[3]. Відступ німецько-українських військ у грудні 1918 року дав більшовикам змогу відновити контроль над містом до квітня 1919 року, коли місто було захоплено білогвардійськими силами.

Більшовики вчергове встановили контроль над Лиманом 27 грудня 1919 року, після відступу денікінців^[3].

Радянська епоха (1919—1991)

З червня 1920 року місто Лиман входило до складу Слов'янського повіту, а в 1923 році він став центром Лиманського району Бахмутської округи.

1 жовтня 1922 року було обладнано лиманську електростанцію, на ділянці Лиман — Основа" встановлено двопровідний зв'язок.

У 1925 році населений пункт перейменовано в Красний Лиман^[4], з 1938 року Красний Лиман — місто.

пам'ятник Голодомору

У 1932—1933 роках Краснолиманщина зазнала Голодомор. Серед найбільш постраждалих населених пунктів — Лиман, Рубці, Терни́, Лозове́^[5].

У другій половині 1930-х років у Лимані побудовані заводи — каніфольно-скипидарний, для переробки утилю, хлібо- і молокозаводи. Почали працювати промартілі «Червоний промінь» і «Червоний чоботар» для пошиття одягу й взуття^[3]. Під час адміністративної реформи 1938 року станція Красний Лиман і село Лиман були об'єднані в одне ціле. Так виникло місто Красний Лиман (нині Лиман), яке до 17 липня 2020 року було районним центром Донецької області.

7 липня 1942 року, під час Другої світової війни, Красний Лиман був захоплений нацистськими військами^[6][7]. Під час німецької окупації в місті діяли партизанські загони, що здійснювали диверсійну діяльність. 31 січня 1943 року місто відвойоване силами Південно-Західного фронту в ході Ворошиловградської операції^[6].

• 
  братська могила червоноармійців та підпільників
• 
  пам'ятник радянським визволителям міста
• 
  пам'ятник радянським захисникам та визволителям

У повоєнні роки промисловість і господарство були відновлені. 1944—1945 року введені до експлуатації промартілі «Червоний промінь» і «Червоний чоботар», піщаний кар'єр, залізнична будівельна дільниця та електромеханічні майстерні, рейкозварювальний поїзд тощо. У наступні п'ятирічки модними серед мешканців міста стали змагання залізничників у швидкісному водінні поїздів, підвищенні продуктивності праці та економії палива, переможцем яких став Г. С. Шумілов, що був першим у місті удостоєний званням Героєм Соціалістичної Праці^[3].

У 1960-ті роки найбільшим підприємством міста став Краснолиманський завод силікатної цегли, потужність якого становила 200 млн штук цегли на рік. У сільському господарстві успіхами тішився колгосп артілі ім. Леніна, що зміг у 1,5 раза перевершити довоєнні показники^[3]. Діяльність радянської влади в Красному Лимані була оспівана у творчості місцевих літераторів, зокрема в романах «Селяни» й «Великий перелом» П. Д. Рєзникова, «На Дінці Сіверському» С. Макогіна, піснях А. Полупана тощо.

У Незалежній Україні

Відповідно до Закону України № 317-VIII «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», місто Красний Лиман входило до списку комуністичних топонімів України, що підлягають перейменуванню^[8].

У жовтні 2015 року місцева влада проголосувала за збереження поточної назви міста: на думку міської ради «красний» може асоціюватися з «гарним»^[9]. Однак Український інститут національної пам'яті не визнав дійсним таке рішення. У грудні 2015 року відбулося повторне голосування за перейменування міста, на якому міська рада вирішила повернути стару назву Лиман^[10].

4 лютого 2016 року Верховна Рада України перейменувала низку населених пунктів, зокрема декомунізовано і Красний Лиман в Лиман. Постанова набрала чинності 18 лютого 2016 року^[11].

17 липня 2020 року, відповідно до адміністративної реформи, місто стало частиною новоутвореного Краматорського району та адміністративним центром Лиманської міської громади.

Російсько-українська війна

У 2014 році, після Революції гідності і втечі Віктора Януковича за кордон, на Донбасі активізувався сепаратистський рух, що зачепив і Лиман.

12 квітня 2014 року, на 5-й день після проголошення так званої «ДНР», сепаратисти захопили міський відділ міліції Красного Лимана (одночасно із захопленням будівель СБУ та міліції у Слов'янську)^[12]. Ініціативу на себе в переговорному процесі взяв міський голова — Леонід Перебейніс. Під час переговорів з озброєним та агресивним натовпом російських бойовиків було узгоджено, що сепаратисти залишають місто^[13].

30 квітня 2014 року, коли близько 40 озброєних терористів увірвалися на сесію міської ради та під прицілом АК-47, взявши депутатів та громаду у заручники, змусили керівництво міста включити до голосування питання про визнання незалежності «ДНР». Окупантами було встановлені блокпости при в'їзді у місто.

8 травня 2014 року у Греківському лісі на Луганщині було знайдене спалене разом із автомобілем тіло голови Краснолиманського осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Валерія Сала, якого проросійські бойовики, належні до невизнаної «ДНР», викрали за день до того в центрі села Шандриголове Краснолиманського району^[14].

У червні 2014 року в місті йта його околицях точилися бої, внаслідок чого було відновлено контроль України над містом. 5 червня 2014 року, відповідно з Указом Президента України № 498/2014 «Про заходи щодо сформування Краснолиманської районної державної адміністрації Донецької області» головою Краснолиманської РДА було призначено Костянтина Володимировича Матейченка^[15], підполковника^[16], уродженця Костянтинівки^[17].

Внаслідок авіаударів була пошкоджена залізнична станція Лиман, найбільше зазнали руйнувань — залізнична лікарня, адміністративна і господарська будівлі станції, платформи та колії^[18].

У 2022 році, під час повномасштабного російського вторгнення в Україну, Лиман опинився у центрі бойових дій. З середини квітня 2022 року місто перебувало під важкими обстрілами російських загарбників, зазнало істотних руйнувань. 22 квітня 2022 року місто Лиман обстріляли з «БМ-27 «Ураган»», внаслідок чого загинуло четверо людей, десятеро були поранені. Вже на початку травня у місті була оголошена обов'язкова евакуація, яку проводили на бронетехніці через вкрай високу небезпеку.

22 травня російські окупанти дісталися міста, а 24 травня почався штурм Лиману. Через запеклі бої в соснових лісах навколо Лиману почалися масштабні лісові пожежі. 27 травня ЗСУ заявили, що окупанти не залишають намірів взяти місто. 29 травня окупанти дісталися міського центру, поліцейський відділок здався без опору, а над містом окупанти підняли російський прапор.

30 травня в Офісі президента України повідомили про втрату контролю над Лиманом. Окупаційною владою була відновлена радянська назва «Красний Лиман» та Краснолиманський район «ДНР».

9 вересня 2022 року ЗСУ почали оточувати місто Лиман, навколо міста точилися бої. 30 вересня 2022 року Сергій Черевий, речник східного угруповання військ України, повідомив про те, що операція з оточення російських військ у районі Лимана триває^[19]. Того ж дня радник глави Офісу президента України Михайло Подоляк написав, що РФ доведеться просити виходу з лиманського котла^[20].

1 жовтня 2022 року українські війська увійшли в Лиман і звільнили місто від російських окупантів^[21]. 2 жовтня 2022 року Президент України Володимир Зеленський заявив, що місто повністю зачищене.

29 листопада 2022 року російські окупанти атакували з БМ-21 «Град» житловий сектор Лимана. В результаті обстрілу одна людина загинула, ще троє отримали поранення^[22].

Загиблі у боях за місто

• Сирко Андрій Володимирович (1993—2022) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув 14 березня 2022 року в ході російського вторгнення в Україну.

Населення

За даними на 1864 рік у власницькій слободі Лиман Ізюмського повіту Харківської губернії мешкало 2622 особи (1470 чоловічої статі та 1152 — жіночої), налічувалось 512 домогосподарств, існувала православна церква, відбувалися дві щорічні ярмарки^[23].

Станом на 1885 рік у колишній державній слободі Попівської волості мешкало 3503 особи, налічувалося 587 дворових господарств, існували православна церква, школа, 2 постоялих двори, 2 лавки, відбувались 2 ярмарки на рік^[24].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 4653 осіб (2221 чоловічої статі та 2432 — жіночої), з яких 4651 — православної віри^[25].

За даними перепису 2001 року населення міста становило 27 575 осіб, із них 69,8 % зазначили рідною мову українську, 29,67 % — російську, 0,2 % — білоруську, 0,12 % — циганську, 0,04 % — вірменську, 0,02 % — молдовську, 0,01 % — німецьку, а також болгарську, угорську та гагаузьку мови^[26].

Національний склад

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року^[27]:

Національність	Відсоток
українці	84.35%
росіяни	13.77%
білоруси	0.58%
азербайджанці	0.11%
інші/не вказали	1.19%

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[28]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	19247	69.80%
російська	8182	29.67%
білоруська	55	0.20%
циганська	33	0.12%
вірменська	11	0.04%
румунська	6	0.02%
німецька	4	0.01%
інші/не вказали	37	0.14%
Усього	27575	100%

Економіка

вокзал станції Лиман до руйнації під час російсько-української війни

Більшість працездатного населення в місті зайнята на залізниці та в агропромисловому комплексі^[29].

Станція Лиман, локомотивне та вагонне депо, дистанції колії, сигналізації та зв'язку, електропостачання, Лиманське будівельно-монтажне управління, дорожні електромеханічні майстерні, колійна машинна станція № 10, Лиманський рейкозварювальний поїзд — головні залізничні підприємства, складові Лиманського залізничного вузла^[30][31][32].

За своєю значимістю агропромисловий комплекс займає друге місце в місті після залізничного транспорту. Загалом у районі нараховується 74 фермерських господарства, 15 господарств — знову створених сільськогосподарських підприємств. У районі закуповують олію соняшника і сам соняшник підприємства Донецької і Харківської областей. Основні показники діяльності підприємств АПК: загальна площа сільськогосподарських угідь — 69,1 тис. га, у тому числі нив — 51,3 тис. га; щорічні площі сівби зернових — 19,0 тис. га, соняшника — 6,1 тис. га.

• ТОВ «Чайка» — виробник борошна та хлібобулочних виробів. Проєктна потужність виробництва борошна — 3 т/т за рік, виробництва хліба та хлібобулочних виробів — 2,5 т/т за рік.
• ВАТ «Лиманський комбікормовий завод» — виробник борошна та комбікорму. Проєктна потужність — 8 т/т за рік.
• СТОВ «Дружба» — виробник м'яса, зерна — 4,9 т/т, соняшника — 0,8 т/т.

Рух на місцевих маршрутах забезпечують автобуси ПП «Луч» та приватні автобуси малої та середньої місткості.

Освіта

У місті декілька навчальних закладів: факультет Українського державного університету залізничного транспорту, медичний коледж, Лиманське професійно-технічне училище, 5 загальноосвітніх ліцеїв^[33].

• 
  Лиманський медичний фаховий коледж Донецького національного медичного університету
• 
  гімназія, побудована в 1936 за типовим проєктом, до 2002 школа № 6, до руйнації під час російсько-української війни
• 
  школа № 2, типовий проєкт

Охорона здоров'я

Медичне обслуговування у місті здійснює центральна районна лікарня та відомча залізнична лікарня. На території району діють дві селищні лікарні, п'ять лікувальних амбулаторій, 20 фельдшерсько-акушерських пунктів, три санаторії, сім дитячих оздоровчих таборів та 87 туристичних баз. Кліматичні умови міста сприяють скорішій адаптації після легеневих захворювань.

Залізнична лікарня розрахована на 150 місць, міська лікарня — на 250 місць, Кіровська та Дробишевська лікарні — на 25 місць.

Туризм

Парк та музей

пам'ятник космонавту Кизиму

• Парк імені Леоніда Кизима — парк присвячений космонавту Леоніду Кизиму, який народився 1941 року в Червоному Лимані. Тричі літав у космос: 1980, 1984 та 1986 роках.
• Лиманський краєзнавчий музей^[34].

Пам'ятки природи

• Блакитні озера — раніше на місці озер були кар'єри по видобутку піску. На початку 1960-х років їх заповнили джерельною водою.
• «Святі гори» — національний природний парк.
• «Крейдова флора» — заповідник.
• «Закотнянський розріз» — геологічний пам'ятник природи, який входить до складу природного заповідника «Крейдова флора».
• Мінеральні води у Торському^[34].

Релігія

• Свято-Покровський жіночий монастир — заснований у 2016 році жіночий монастир УПЦ МП.
• Свято-Петропавлівський собор — дерев'яний храм УПЦ МП 1848 року побудови, згорів у 2020.
• Свято-Миколаївський храм — УПЦ МП.
• Православні та протестантські релігійні громади.

• 
  Петропавлівська церква, 1848 р.
• 
  Свято-Покровський жіночий монастир
• 
  Церква Миколи Чудотворця
• 
  Церква Лаврентія Чернігівського та Ксенії Петербурзької
• 
  Церква Іверської ікони Богоматері

ЗМІ

У місті зв'язок забезпечують лиманський цех № 3 «Укртелеком» та відомчий залізничний зв'язок дистанції сигналізації та зв'язку. На території міста доступ до Інтернету надається інтернет-провайдерами «Укртелеком», «SaNet», «Satell» та декількома фізичними особами-підприємцями.

Стільниковий зв'язок на більшості території підтримується операторами «Vodafone» «Київстар», «Lifecell». У місті є редакція міжрайонної газети «Зоря», щотижневика «Лиманська сторона» та міське радіомовлення.

Особистості

Уродженці міста:

• Євген Єгоров — ректор Харківської академії дизайну та мистецтв.
• Запара Геннадій Віталійович — молодший сержант Збройних сил України, учасник Російсько-української війни (загинув у 2014 році).
• Кизим Леонід Денисович — радянський український космонавт, двічі Герой Радянського Союзу.
• Князь Олександр Вікторович (нар. 1975) — український економіст.
• Наумов Анатолій Іванович (нар. 1938) — український письменник.
• Разорьонов Ігор Анатолійович — український важкоатлет, призер Олімпійських ігор.
• Рокочий Олексій Олексійович (молодший) — український спортсмен-пауерліфтер, чемпіон світу, член збірної команди України з пауерліфтингу та його батько та тренер Рокочий Олексій Олексійович (старший)
• Сукачів Василь Миколайович — капелан Армії УНР.
• Суслікова Лідія Вікторівна — український медик.

Проживає Дикий Віктор Миколайович (* 1979) — військовик Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Учасник Ігор нескорених-2020.

Міста-побратими

Веспорт, США

Тячів, Україна

Примітки

1. Материалы для истории колонизации и быта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ. / Д. И. Багалей. — Харьков: Тип. К. П. Счасни, 1890. — с. 148, 170
2. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022
3. Красний Лиман. Історія міст і сіл УРСР. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 17 січня 2015.
4. Маслий Виктор, Корнеев Николай. Красный Лиман — к Малому Чертежу города. — Слов'янськ : Друкарський двір, 2011. — 275 с. — ISBN 978-966-1528-38-2. (рос.)
5. Наш Лиман. Сім років голоду. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 17 січня 2015.
6. Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941—1945 / М. Л. Дударенко, Ю. Г. Перечнев, В. Т. Елисеев и др. — М : Воениздат, 1985. — 598 с. (рос.)
7. Исаев А. В. От Дубно до Ростова. — М : АСТ, 2005. — 752 с. — (Неизвестные войны) — ISBN 5-17-031903-7. (рос.)
8. Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 4 жовтня 2022.
9. Декомунізація по-донбаські: Красний Лиман перейменували на Красний Лиман. zik.ua. 19 жовтня 2015.
10. Красному Лиману не удалось обхитрить децентрализацию. from-ua.com. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 28 травня 2017.
11. Постанова Верховної Ради України від 4 лютого 2016 року № 984-VIII «Про перейменування окремих населених пунктів та районів»
12. Сепаратисты захватили отделение милиции в Красном Лимане — очевидцы. Архів оригіналу за 6 червня 2014. Процитовано 6 червня 2014.
13. Красний Лиман — українська північ Донбасу. Архів оригіналу за 26 червня 2014. Процитовано 17 січня 2015.
14. Тіло голови краснолиманської «Просвіти» виявили у спаленій машині. Радіо Свобода. 8 травня 2014. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 25 жовтня 2016.
15. Указ Президента України № 498/2014. Архів оригіналу за 7 листопада 2014. Процитовано 6 червня 2014.
16. У Красному Лимані силовики повністю контролюють ситуацію, — Аваков. Архів оригіналу за 7 листопада 2014. Процитовано 6 червня 2014.
17. Пашинський: Красний Лиман і Північ Луганщини повністю під контролем. Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 6 червня 2014.
18. Після авіаудару пошкоджені об'єкти залізничного вузла Красний Лиман, травмований хірург. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 6 червня 2014.
19. Ірина Кутєлєва-Коваленко (30 вересня 2022). ЗСУ завершують операцію з оточення військ РФ у Лимані — офіційна заява. nv.ua.
20. У Зеленського прокоментували оточення окупантів у Лимані
21. ЗСУ в Лимані. Військові встановили український прапор на в'їзді до міста (відео). НВ. Процитовано 1 жовтня 2022.
22. Російські окупанти обстріляли Лиман на Донеччині з «Градів»: одна людина загинула, троє поранені. suspilne.media. 29 листопада 2022.
23. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с., (код 2104)(рос. дореф.)
24. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
25. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-250. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
26. Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 17 серпня 2015.
27. Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
28. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
29. Пасечник Александр, Курбатов Иван (1998). Краснолесье Донбасса (рос.). Донецк: РИП «Лебедь». с. 138.
30. Свердлов, Виктор (2020). Бегут поезда торопливо. О тех, кто искренне предан «железке» (рос.). Слов'янськ: Друкарський двір. с. 260. ISBN 978-617-7539-28-4.
31. Свердлов, Виктор (2019). Звенят натруженные рельсы. Книга о людях самой динамичной отрасли (рос.). Слов'янськ: Друкарський двір. с. 240. ISBN 978-617-7539-10-9.
32. Маслий Виктор, Усенко Виктор, Маслий Вера, Усенко Галина (2001). Зеленый. Поехали! Историко-технический очерк о локомотивном депо Красный Лиман в XX веке (рос.). Донецк: ООО «Лебедь». с. 156. ISBN 966-508-034-2.
33. ЗЗСО - Лиманська МР, УОМС - Донецька область. ІСУО
34. Гоу в Лиман! Город среди Голубых озер, леса, клубничных полей и пасек. Свои.City (рос.). Процитовано 23 січня 2020.

Джерела та література

• М. І. Пасічник Лиман [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Лиман — Інформаційно-пізнавальний портал | Донецька область у складі УРСР [Архівовано 19 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (на основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
• Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
• Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр. — Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь», 1995. — 64 с. [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
• Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI—XVIII століттях (короткий історичний нарис і уривки з джерел) [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — 180 с.
• Петро Лаврів Історія південно-східної України. — Львів: Слово", 1992. — 152 с. — ISBN 5-8326-0011-8.
• Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім», 2012. — 552 с.
• Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.

Посилання

• Туристичний путівник Лиманом: як доїхати, де зупинитися, як розважитися у місті
• Промо-відео м. Красний Лиман (травень 2012 року) [Архівовано 31 березня 2013 у Wayback Machine.]
• Інформаційний портал Донеччини [Архівовано 12 жовтня 2006 у Wayback Machine.]
• Олександр Пальченко. Криваві Луки: до 303 річниці головної битви Булавинського повстання [Архівовано 14 травня 2012 у Wayback Machine.]