Семен Петлюра народився в передмісті Полтави, нині Україна (тоді Російська імперія). Був третім сином у родині, мав трьох братів і п'ятьох сестер[3], ще троє померли в дитинстві[4]. Батько — Василь Павлович Петлюра (? — 1909), міщанин; маючи три екіпажі та двох найманих робітників, орудував візницькою справою[4][5]. Мати — Ольга Олексіївна (? — 19.01.1919), з давнього полтавського роду Марченків[6], мешкали поблизу полтавського Хрестовоздвиженського монастиря[4]. Її батько, овдовівши, постригся в ченці, взявши ім'я Аркадій. Він став одним із співзасновників Київського Іонівського скиту, помер у сані ієромонаха. Родина Петлюр мешкала в старому трикімнатному будинку № 20 по Завгородній вулиці (тепер — вулиця Капітана Володимира Кісельова). Усі діти в сім'ї отримували виховання в українській релігійній духовно-побутовій атмосфері[4].
Навчання
Будинок Полтавської духовної семінарії на початку XX століття
Навесні 1902 року став одним із організаторів виступу семінаристів, які вимагали скасувати систему шпигунства, звільнити наглядачів, увести до програми українознавчі предмети. Їхні домагання були сформульовані в спеціальній петиції, під котрою було зібрано близько 200 підписів. За цей протест із закладу спершу було звільнено головних призвідців, а коли вся семінарія збунтувалася проти такого вчинку влади й учні почали чинну обструкцію викладів, то додатково ще близько півсотні семінаристів були також виключені та закрито середні класи[7]. Незабаром ці ж активісти взяли участь у селянських виступах у 1902 році. Петлюра на чолі групи семінаристів, виключених із семінарії за заворушення, 17 квітня 1902 року прибув до РешетилівкиПолтавського повіту, де влаштував мітинг. Після придушення руху жандармерія порушила кримінальну справу проти «підмовників». Рятуючись від неминучого арешту, Петлюра разом із приятелем та ідейним однодумцем Прокопом Понятенком восени 1902 року виїхав на Кубань.
Симон Петлюра. 1902 рік
На Кубані
На новому місці взяв участь в організації в Катеринодарі осередку РУП — «Чорноморської вільної громади». Того ж року розпочав журналістську діяльність, дописував до періодичних видань. Перша його стаття була опублікована в 1902 році у львівському «Літературно-науковому віснику», котрий редагував Михайло Грушевський. Працював учителем у початковій школі в станиці Смоленській[ru], згодом — у Катеринодарському початковому міському училищі. У 1903 році влаштувався в археографічну експедицію член-кореспондентаРАНФедора Щербини, котрий за дорученням наказного отаманаКубаніЯкова Малами впорядковував архіви Кубанського козацького війська[3]. Невдовзі царська охранка вийшла на слід «полтавських біженців». Симона Петлюру ув'язнили в Катеринодарській в'язниці. Друзі посприяли звільненню заарештованого під грошову заставу, котру за сина вніс батько.
Повернення в Україну
Петлюра (праворуч) з товаришами, бл. 1905 р.
Звільнившись, Петлюра вирішив не випробовувати долю, а тікати за кордон. Восени 1904 року, змінивши ім'я та прізвище на Святослав Таґон[3], разом із Понятенком перебували в районі Крем'янця, потім були нелегально переправлені через кордон[3]. Згодом виїхав до Львова, де на той час розташовувався Закордонний комітет РУП. Із березня по жовтень 1905 року редагував партійний часопис «Селянин», співпрацював у «Літературно-науковому віснику», «Записках НТШ», «Волі». У грудні 1904 року на конференції РУП у Львові виступив проти об'єднання з Російською соціал-демократичною робітничою партією (РСДРП). Декілька місяців навчався на університетських курсах українознавства. Налагодив контакти з Іваном Франком, Володимиром Гнатюком та провідниками місцевих українських партій.
Після оголошення в жовтні 1905 року політичної амністії в Російській імперії повернувся додому. Працював у «Громадській думці», після її заборони — у газеті «Рада». На II з'їзді РУП, на якому партія отримала нову назву — Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), був обраний до її Центрального комітету. Тоді ж увійшов у конфлікт з одним із лідерів партії Володимиром Винниченком, переконавши з'їзд не обирати того на посаду редактора центрального друкованого органу через «нестійкість», «богемність» і «політичні хитання». Зрештою Винниченко не був обраний делегатами[6]. Від цього моменту між ними починається тривала боротьба[8].
У січні 1906 року разом із Миколою Поршем та Прокопом Понятенком виїхав до Санкт-Петербурга редагувати центральний орган партії щомісячник «Вільна Україна». Після публікації шести випусків видання припинилося, а Симон влітку 1906 року повернувся до Києва. З липня 1906 року — секретар київського щоденника «Рада», від літа 1907 до 1908 року — співредактор легального соціал-демократичного часопису «Слово».
Російський період
У 1908—1910 роках проживав у Петербурзі. Під час життя у місті брав активну участь в українському русі, зумів домовитись про запровадження в журналі «Мир» українського відділу. Виступав під час відзначення 50-річчя роковин смерті Тараса Шевченка в залі Дворянського зібрання на Михайлівській площі[6]. Був присутній на похованні товариша, авіатора Лева Мацієвича, поклав вінок з україномовним написом на синьо-жовтій стрічці[6].
На початку 1911 року переїхав до Москви, де його чекала Ольга Більська — полтавка, студентка Московського університету. Їхнє знайомство відбулося на вечірці українського земляцтва наприкінці 1908 року й переросло у роман, який закінчився шлюбом (цивільним із 1910 і зареєстрованим 1915 року). 1911 року в подружжя народилась донька — Леся Петлюра (1911—1941). Петлюра влаштувався рахівником у товаристві убезпечення «Россия». Незабаром на кошти українських громад заходився видавати журнал «Украинская Жизнь» (1912—1914). Поступово з пересічного рахівника і журналіста перетворився на відомого громадського діяча. Федір Корш передрікав йому світову славу:
Українці самі не знають, кого вони мають серед себе. Вони гадають, що Петлюра — видатний редактор, патріот, громадський діяч тощо. Це все правда, але не ціла правда. Петлюра — безмірно вищий за те, що про нього думають. Він — з породи вождів, людина із того тіста, що колись, у давнину, закладали династії, а за нашого демократичного часу стають національними героями… Буде він вождем народу українського. Така його доля.
Під час Першої світової війни своє ставлення до війни виклав у статті-відозві «Війна і українці». У цій публікації доводив, що українці лояльно виконують свій обов'язок перед Російською державою та висловлював надію, що в майбутньому ставлення влади до українського питання зміниться.
На початку 1916 року добровільно вступив на службу до Всеросійського Союзу Земств, перебував на посаді Уповноваженого Головного Всеросійського Земського З'їзду, Голови Контрольної Колегії Земського Союзу на Західному фронті. Того ж року з сім'єю поселився в Мінську, де перебував штаб Західного фронту. Після повалення самодержавства Петлюра виступив ініціатором та організатором проведення в Мінську українського з'їзду фронту (квітень 1917 року), на якому він був обраний головою української фронтової ради, а та, у свою чергу, делегувала його на I Всеукраїнський військовий з'їзд (5–8 травня1917 року) в Києві.
1917—1918
На з'їзд прибули сотні делегатів не лише від українських частин, але й російських. Суперечки між прихильниками різних політичних течій почалися вже під час обрання голови з'їзду. Київські військові пропонували кандидатуру Миколи Міхновського за його попередні заслуги у формуванні українських військових частин. Представники соціалістичного крила висунули кандидатуру Симона Петлюри. Для вирішення суперечок прийняли компромісне рішення: було обрано не голову з'їзду, а президію, члени якої мали головувати по черзі. У цій президії Симон Петлюра представляв фронтові частини, Микола Міхновський — тилові, Володимир Винниченко — Центральну Раду, матрос Грамотний — Балтійський флот. Почесним головою обрали Михайла Грушевського, а також запросили командира 1-о українського полку імені Богдана ХмельницькогопідполковникаЮрія Капкана.
Завдяки своїм палким виступам на з'їзді та виголошеним промовам Симон Петлюра здобув популярність серед делегатів. Він поводився прагматично, раціонально, демонстрував, що спершу необхідно зважити всі обставини, а лише потім приймати рішення. За його доповіддю з'їзд прийняв резолюцію «Про українізацію армії». Було оголошено про необхідність вимагати визнання автономії України у Тимчасового уряду.
На з'їзді панували в основному автономістські погляди. Міхновський та його прихильники дотримувалися самостійницьких поглядів, проте більшість делегатів його не підтримували. Дану радикальну позицію вважали неправильною та небезпечною. Грушевський наголошував на необхідності мирної боротьби за автономію. Цю ж політику сповідувала і Центральна Рада. Петлюра не міг протестувати проти цих поглядів, адже був членом УСДРП, яка також сповідувала ідеї автономізму. Тому він проголошував, що долю України не можна відділити від долі Росії, адже вони пов'язані напряму, а поразка Росії автоматично означатиме поразку й України.
У червні 1917 року було проведено ІІ Всеукраїнський військовий з'їзд у Києві. На цей раз кількість делегатів перевищила відмітку у дві тисячі осіб. На даному з'їзді лунала критика плану наступу Керенського та панувала думка, що єдиним результатом цією операції стануть великі втрати серед українців. Сам Петлюра на цьому з'їзді, представляючи доповідь про стан армії, одночасно заявляв і про те, що формування великої української армії є необхідним, але, одночасно з тим, містить елементи небезпечності.
З'їзд продемонстрував широку підтримку військовими Центральної Ради. Крім того, вони оголосили про потребу формування самостійних українських державних і військових структур. З'їзд вирішив якнайшвидше розробити план українізації війська і вжити всіх заходів для негайного втілення його в життя. На з'їзді також було обрано тимчасову Раду військових депутатів у складі 132 осіб, які увійшли до складу Центральної Ради. Після цього було видано Універсал який проголошував автономію України у складі Росії.
Невдовзі був створений Генеральний секретаріат — вищий виконавчий орган. Тоді ж Петлюра обійняв посаду Генерального секретаря з військових справ. Головним завданням Петлюри як військового діяча була українізація армії. І якраз тут, працюючи над створенням української армії, він зустрів спротив частини членів Центральної Ради, зокрема, украй пацифістську позицію займав Винниченко. Крім того, українізацію призупиняли напружені відносини з Тимчасовим урядом. Петлюра увійшов до комісії Центральної Ради, яка мала займатися веденням переговорів з Керенським. Головні суперечки точилися навколо питання про повноваження Генерального секретаріату, а також розглядалися проблеми українізації всіх частин на території України та заміни посадовців військових адміністрацій на українців.
Переговори з Тимчасовим урядом закінчилися взаємними поступками та виданням Другого Універсалу, який фактично був кроком назад на шляху до самостійності, що спричинило різку критику з боку самостійників. Результатом цього став виступ 2-о українського полку імені гетьмана Павла Полуботка. Петлюра входив до делегації, яка вела переговори із заколотниками. Виступаючи перед ними, він закликав солдатів не ставати на шлях анархії, адже це порушить плани УГВК щодо українізації армії. Проте ці переговори результату не дали. Солдати вимагали від Тимчасового уряду визнати Центральну Раду та Генеральний секретаріат єдиними легітимними органами влади в Україні, а від Центральної Ради — підтримати їх виступ. Проте цього не сталося. Результатом же виступу стала висилка полку на фронт, де невдовзі майже весь він був знищений.
13 листопада Петлюра віддав наказ українським військам зайняти всі найважливіші урядові об'єкти Києва. 15 листопада розіслано його відозву до війська:
Я, яко генеральний секретар по військових справах в Українській Народній Республіці, закликаю всіх вас, мої товариші й друзі, в теперішній час до загальної дружньої роботи. Будьте організовані та з'єдинені — всі за одного і один за всіх. Наше військо молоде, воно тільки становиться на ноги, і ви своєю дисциплінованістю доведете, що являєтесь славними потомками великих предків.
Мітинг під час проведення III Військового з'їзду. Київ. 2 листопада 1917 року
Петлюрі вдалося зорганізувати сердюцькі дивізії, він очолив роззброєння українськими військами прихильних до більшовиків підрозділів та червоної гвардії в столиці[9]. Під час революційних подій Петлюра, декілька разів безжально подавивши спроби більшовицьких переворотів у Києві в листопаді, грудні 1917 та січні 1918 року, довів, що з усього керівництва республіки один лише він був здатен на рішучі дії. Натомість Володимир Винниченко назвав Симона Петлюру головним винуватцем конфлікту з Радою Народних Комісарів у Росії й приклався до його відставки за «перевищення повноважень». На знак протесту проти пробільшовицької орієнтації голови секретаріату 18 грудня1917 року Петлюра подав у відставку.
Симон Петлюра разом із бійцями ГКСУ. Березень 1918 року
Полишивши УГВК, на початку січня, очолив Гайдамацький кіш Слобідської України (ГКСУ). У Києві гайдамаки стали широковідомі ще після вбивства «головного більшовика міста»Леоніда Пятакова[10]. На чолі гайдамак Петлюра брав участь у боях проти червоних. Бойове хрещення гайдамак відбулося на Полтавщині в боях за Гребінку. Згодом ГКСУ взяв активну участь у придушенні січневого повстання проти Центральної Ради. Петлюра особисто керував штурмом «Арсеналу» та боями за Київ. Гайдамаки на чолі з ним першими ввійшли до міста, після звільнення столиці від більшовиків, улаштувавши 1 березнядефіляду на честь перемоги. Соціалісти, які домінували в уряді, зважили на вплив і популярність отамана в армії та знову приписали Симонові Петлюрі «військову змову з метою встановлення правої диктатури». Як наслідок, 12 березня1918 року його усунуто від командування Гайдамацьким кошем.
Кіш став однією з найбоєздатніших українських частин, а вояки та організатори частини, з котрими Симон пліч-о-пліч у баталіях відстоював Україну — Олександр Удовиченко, Микола Чеботарів, Сергій Дельвіг та Омелян Волох надалі залишались сподвижниками та довіреними особами Петлюри, хоч, як засвідчив приклад останнього, не всі вони виправдали його довіру.
Наприкінці березня 1918 року очолив Київське губернське земство, а за місяць на його базі створив та очолив Всеукраїнський союз земств.
За часів правління Скоропадського
Не позбавлений особистих амбіцій Петлюра після квітневого перевороту в період Гетьманату (29 квітня — 14 грудня1918 року) посідав скромну, на перший погляд, посаду голови Всеукраїнського союзу земств, ставши не лише політичним суперником Павла Скоропадського, а і його ідеологічним та соціальним антагоністом. Відразу по зміні режиму почав працю задля повалення гетьманства, встиг створити й налагодити чітку діяльність широкої мережі радикального підпілля, виявив самовідданість та організаторський хист. Вів культурно-просвітницькі справи — організував упорядкування могили Тараса Шевченка і Чернечої гори в Каневі. Як згодом висловився його опонент Борис Стеллецький:
… значно перевершив Скоропадського своїм організаторським талантом, і можна лише щиро пошкодувати, що не він у той час був Гетьманом[11].
Саме через земські установи Петлюра поширював свої ідеї на дрібне та середнє селянство, користуючись своєю посадою забезпечив матеріальні та фінансові ресурси посередництвом спілок «Централ», «Українбанк» та «Дніпросоюз», дії яких він координував через Союз земств. Того часу Скоропадський, попри гучні заяви, залишався в колі здебільшого москвофільськи налаштованих великих землевласників та космополітичного«ПРОТОФІСу».
27 липня, за антигетьманський маніфест із вимогою ліквідації поміщицького землеволодіння та повернення землі селянам, заарештований, разом із Миколою Поршем, Юрієм Капканом та іншими. Останніх незабаром випустили, Винниченка тримали на допиті лише добу, Петлюру утримували в Лук'янівській в'язниці майже чотири місяці (27 липня — 12 листопада1918 року). Зрештою, за допомоги Микити Шаповала, встановлено контакти з німецькими соціалістичними колами в Рейхстазі, котрих змогли переконати посприяти звільненню політв'язня. Відтак із Берліна вчинено сильний тиск на німецьке військове командування в Україні. Колишній держсекретар Гетьманату Микола Могилянський свідчив, що в його розпорядженні був лист від Скоропадського, у котрому той писав, що
… змушений був звільнити Петлюру за наполяганням німців, які загрожували в іншому разі звільнити його силою.
Проте далі шлях до Києва був складним. На станції Васильків розташувалися офіцерські дружини під командуванням Святополка-Мирського, бронепоїзд та полк сердюків, які були направлені спеціально для подавлення повстання. Проте солдати Святополка-Мирського, потрапивши під кулеметний вогонь Січових Стрільців, зазнали великих втрат, а сердюки діяли доволі пасивно. У результаті цього гетьманські війська були розбиті. Тоді ж Скоропадський оголосив про загальну мобілізацію колишніх офіцерів імператорської армії, проте відгукнулися далеко не всі, але й ті, хто відгукнувся, не всі були готові відправитися на фронт.
19 листопада солдати Петлюри підійшли впритул до Києва, проте були зупинені. Скоропадський призначив головнокомандувачем своїми військами графа Федора Келлера, який славився своїми антиукраїнськими поглядами, що спричинило негативну реакцію з боку українських офіцерів у складу гетьманської армії. Через це на бік Петлюри перейшли Запорізький корпус та Сірожупанна дивізія, деякі дрібніші частини. Через тиждень Келлера зняли з посади. У результаті цього російські військові, які підтримували гетьмана, покинули Київ. Новим головнокомандувачем став Олександр Долгоруков.
Головний отаман Симон Петлюра разом із учнями української гімназії. 18 грудня 1918 року
На 27 листопада було заплановано почати новий наступ. Проте він міг завадити евакуації німецьких частин, які перебували в Києві. Тому німецькі солдати штурмом відбили станцію Шепетівка і висловили ультиматум до повстанців: вони повинні були відійти від Києва на 30 км і відкласти спроби подібних наступів до моменту евакуації усіх німецьких частин із Києва. Через кількісну перевагу німців Петлюра вирішив прийняти цей ультиматум. 28–30 листопада повстанці відійшли від західних та південних околиць столиці. Натомість вони почали її блокаду зі сходу та півночі.
6 грудняДиректорія наказала німецьким військам покинуту всю територію УНР. До цього часу кількість військ Петлюри зросла до 18 тисяч осіб, із яких був сформований новий корпус, який готувався до нового наступу на Київ. До 12 грудня кількість повстанців зросла до 30 тисяч осіб. Було проведено роззброєння німецьких гарнізонів навколо столиці. Німці, оточені солдатами Петлюри, просто складали зброю без бою. Тоді ж німецьке командування погодилося не заважати наступу Директорії на Київ.
13 грудня почався штурм столиці. Гетьманські війська, які кількісно поступалися повстанцям, не могли чинити належного спротиву. Наступного дня, 14 грудня, Київ було взято. 19 грудняДиректорія тріумфально прибула до столиці. Наступного дня бої повністю припинилися. Вся територія УНР перейшла під контроль Директорії.
1919—1920 роки. Союз із ЗУНР
Присяга Січових Стрільців у Старокостянтинові. 1919 рік
У Директорії Петлюра відповідав за міністерства військових та морських справ, а також мистецтва й народного здоров'я. З 28 січня, після проголошення Акту Злуки, п'ятірку членів Директорії доповнили представником від Західноукраїнської Народної республіки — Євгеном Петрушевичем. Від 11 лютого Головний отаман вийшов із лав УСДРП. Після відставки Винниченка Петлюра очолив Директорію, отримавши диктаторські повноваження. Наприкінці лютого відвідав Бережани та Стрий. 27 лютого в Ходорові зустрівся з представниками дипломатичної місії, котра прибула на переговори про лінію розмежування Української Галицької Армії й польської армії. Під час зустрічі поставив умову визнання УНР та ЗУНР, надання підтримки в боротьбі проти більшовиків[12].
Симон Петлюри у Кам'янці-Подільському, 1919 р.
Петлюра рішуче вимагав оголошення війни РРФСР. Через протидію Винниченка, котрий прагнув порозумітися з московськими більшовиками та вів із ними перемовини про мир, війну оголосили лише 16 січня — коли більшовицькі війська вже взяли Харків, Чернігів і підійшли до Полтави. Отримавши одноособову владу над військом, поділив армію на три угруповування: Правобережне (під орудою Олександра Шаповала), Східне (Євген Коновалець) та Південне (Андрій Гулий-Гуленко)[13]. Проте в січні — квітні 1919 року основна маса військ Директорії була розгромлена більшовиками, які захопили Київ. Рештки українських військ були притиснуті до ріки Збруч. Проте, скориставшись наступом Денікіна, вони разом з УГА почали власний контрнаступ. На чолі об'єднаних українських збройних сил Петлюра 30 серпня1919 року здобув Київ, однак вже наступного дня під тиском Збройних сил Півдня Росії (ЗСПР) був змушений полишити місто[14].
Щодо стосунків Симона Петлюри з Євгеном Петрушевичем, то вони визначались, зокрема, відмінностями світоглядів.[3]Обидва діячі мали частково різні тактичні бачення шляхів виходу зі складної ситуації, у якій опинилась УНР та ЗУНР (зокрема, Петрушевич вважав необхідним негайно створити правий уряд, який вів би перемовини з Денікіним[3]). Існував дуалізм армій та урядів[3].
Головний отаман перебував у містах Чортків, Борщів, де 8 липня1919 року проводив переговори з Президентом ЗУНР[12]. Історик Василь Іванис вказує на те, що Петлюра був відомим у Галичині серед мас, існував «1-й Тернопільський полк імені С. Петлюри»[3]. На зустрічі, ураховуючи безвихідність ситуації, ухвалили рішення про відхід УГА та уряду ЗУНР за річку Збруч[15].
Восени ситуація погіршилась — епідемічний висипний тиф та недостатня забезпеченість армії породили внутрішні суперечки. 4 листопада в Жмеринці відбулася нарада за участі представників урядів Директорії УНР та Диктатури ЗУНР. За спогадами Олександра Доценка, Петлюра в ці дні зазначив:
Для мене тепер ясно, що галичани з їх симпатіями до Москви сами загинуть і нам дихнути не дадуть. Та годі їх переконати в противному, як нас у тому, що було б добре з Москвою…[16]
Зрештою командування УГА — Мирон Тарнавський, Альфред Шаманек та Альфонс Ерле — не ставши питати згоди чи поради з Євгеном Петрушевичем, «через катастрофічний стан війська»[12] самочинно підписали сепаратний Зятківський договір із командуванням ЗСПР[16]. Це саме в той час, коли, згідно з передбаченням Петлюри, біла армія перебувала напередодні своєї остаточної ліквідації армією більшовиків[17]. Ситуація погіршувалась тим, що відразу після його підписання війська генерала Антона Денікіна, користуючись нагодою, розпочали наступ на позиції військ УНР, змусивши їх відступити, адже раптово полишені галицькими вояками ділянки фронту залишилися без прикриття[16][18]. 9 листопада в Кам'янці-Подільському Петлюра скликав спільне засідання Директорії й уряду для обговорення питання про «зраду» частини галичан. 15 листопада Україну покинули Федір Швець та Андрій Макаренко, останні, крім Петлюри, члени Директорії. Віднині Петлюра став одноосібним диктатором України. Петрушевич видав наказ заарештувати Тарнавського. Проте договір із білогвардійцями після перегляду умов в Одесі17 листопада все ж був офіційно підписаний — УГА підпорядковано ЗСПР, вирішення політичної долі ЗУНР за договором не розглядали, оскільки на той час то була «держава без території». Текст договору потрапив до штабу Петлюри 26 листопада, під впливом чуток про «галицьку зраду» та ще не знаючи, що група Січових Стрільців лишилася в складі Збройних сил УНР, гайдамаки Омеляна Волоха роззброїли стрілецький полк Івана Андруха, однак цю ситуацію вдалося владнати[19].
2 грудня1919 року за погодженням із Петлюрою дипломатичною місією УНР у Варшаві на чолі з Андрієм Лівицьким була підписана декларація щодо західних кордонів країни з польським урядом. Андрій Жук, на початок політичної діяльності котрого великий вплив мав Симон Петлюра, але згодом, зважаючи на власні кооператорські інтереси, перейшов на бік захисту позицій уряду ЗУНР, вважав її помилкою[6]. 4 грудня1919 року делегація ЗУНР, на чолі зі Степаном Витвицьким, оголосила про розрив Акту Злуки в односторонньому порядку посольству УНР у Варшаві[12]. 5 грудня Головний Отаман віддав наказ про перехід армії в Зимовий похід.
6 грудня виїхав до Варшави для організації воєнно-політичного союзу з Польщею проти більшовицької Росії. За його ініціативою український і польський уряди підписали в квітні 1920 року Варшавський договір, який однак не був ратифікований УНР та РП[3].
У серпні 1919 року в Польщі перебувала дипломатична місія на чолі з Пилипом Пилипчуком, що негативно розцінила частина галицьких політиків. Власне їх обурили не так самі перемовини, як організована польськими урядовцями фальсифікація їхнього перебігу, котру уряд ЗУНР сприйняв за правду. До цього особливих зусиль доклав Ян Падеревський з використанням псевдодипломата «від УНР», полковника Б. Курдиновського, котрий, не маючи на те жодних прав та повноважень підписав ряд документів. Петлюра, дізнавши про існування та діяльність останнього, наказав Андрієві Лівицькому негайно викликати його до Кам'янця, аби зупинити злочинну діяльність та вимагати пояснень. Курдиновський, дізнавши про це, отримавши гроші від Падеревського, наступного дня втік до Парижа[16]. Договір, підписаний ним, а також заяви Пилипчука були визнані недійсними на спільному засіданні Директорії УНР та уряду ЗУНР 26 вересня1919 року в Кам'янці-Подільському[3]. Головний отаман у цей час переважно перебував безпосередньо на фронті, Андрій Макаренко та Федір Швець вели кабінетні розбірки з Євгеном Петрушевичем. Зрештою вирішено послати до Варшави спільну дипломатичну місію з представників Директорії та Диктатури задля встановлення перемир'я та протибільшовицького фронту. Місія за згодою Петрушевича[3], на чолі з Лівицьким, відбула до Варшави 3 жовтня.
Наприкінці 1919 року Україна опинилась у вкрай тяжкому становищі — поразки на фронтах, окупація майже всієї її території та договір галичан з денікінцями, що вимагало негайних рішень. Як зазначав Петлюра в листі до міністра закордонних справ Лівицького:
В цей час полагодження наших стосунків з Польщею могло би нас врятувати, — дати нам базу деяку, зносини зі світом і перспективи. Дуже жалко, що ми цих переговорів не почали раніше: може б, мали більш сприяючі для нас обставини для заключання договору з Польщею[20].
Генерал Ридз-Сміглий рапортує Симонові Петлюрі після звільнення Києва від більшовиків. 1920 рік
Підписали Варшавський договір — міждержавну угоду Польщі та УНР, за яким в обмін на визнання незалежності УНР і військову допомогу Петлюра дав згоду визнати українсько-польський кордон по річці Збруч і далі по Прип'яті до її гирла. За договором польський уряд Юзефа Пілсудського скасував наміри розширення території Польщі до кордонів Речі Посполитої1772 року та визнав УНР.
Невдовзі об'єднані польсько-українські війська почали спільне ведення бойових дій проти більшовиків. У червні 1920 року вони навіть змогли відвоювати Київ. Проте через незлагоджені дії та постійні суперечки між поляками та українцями цей союз не був ефективним. Невдовзі війська Тухачевського відбили у поляків усю звільнену ними раніше територію України. Зрештою, Польща уклала Ризький мирний договір із більшовицькою Росією, проігнорувавши уряд УНР та його вимоги, і віддавши колишнього союзника на поталу сильнішому ворогові[22].
31 грудня1923 року виїхав до Австрії, згодом — до Угорщини, Швейцарії.
У жовтні 1924 року оселився в Парижі, де організував видання тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов'язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР.
Після еміграції Симона Петлюри у Полтаві залишилися дві його рідні сестри й племінник. Особливим рішенням Полтавської міської ради в 1927 році їм надали у довічну власність будинок брата. Навесні 1937 року їх усіх заарештували нібито за активну контрреволюційну діяльність і засудили по 1-й категорії — до розстрілу[23].
Вбивство
Керівництво Радянської Росії на чолі з В. Леніним особливо непокоїла діяльність провідника українського визвольного руху Симона Петлюри, змушеного перебувати в еміграції. За свідченням Султан-Галієва на засіданні ЦК РКП(б) у 1922 році Ленін, зокрема, сказав:
Ніякі Денікіни, Юденичі нам не страшні, бо їхні програми застаріли. Нам, більшовикам, страшний лише один лідер — Петлюра, програма якого небезпечна для нас. І до того часу, доки житиме Петлюра, доти не закінчиться рух повстань проти нас, ми не можемо чекати спокою на Півдні. Тому Петлюру необхідно вбити. Доручаю Сталінові як представникові партії, а Дзержинському й Триліссеру по лінії ЧК виконати це завдання[24].
Симон Петлюра був убитий 25 травня1926 року Самуїлом Шварцбардом. Уважають[25], що той нібито був агентом ОДПУ, а помста є лише приводом. Сам Шварцбард у перших свідченнях французькій поліції розповідав, ніби лише чув про погроми від одновірців, коли в 1917 році їздив спільно з французькою військовою місією з Петрограда до Одеси. Про це, зокрема, свідчать публікації тогочасної французької преси: «Еко де Парі», «Парі-Міді» та інших.
Шварцбард розстріляв Петлюру на розі вулиці Расін та бульвару Сен-Мішель. Була друга година дня. Отаман зупинився біля книгарні та роздивлявся книжки. Пересвідчившись, що перед ним саме Симон Петлюра, Шварцбард випустив у нього сім куль. Після чого дочекався поліцію біля застреленого. Петлюру ж якнайшвидше переправили до найближчої лікарні Шаріте[fr] на бульварі Сен-Жермен, але врятувати не змогли. Справа вбивства Петлюри була проблемною вже 1926 року. Про те, що знищення Петлюри було саме операцією радянських спецслужб, свідчив працівник КДБ Петро Дєрябін, який 1954 року перейшов на бік американців. Він казав про це під час виступу в Конгресі США[26].
Слідство та обвинувачення не висунули жодних переконливих доказів особистої причетності Петлюри до погромів чи організації погромів. Жоден факт не підтвердив антисемітських нахилів Петлюри.
Посмертна маска Симона Васильовича Петлюри
На процесі представлено понад 200 документів, які свідчили про намагання Петлюри та його уряду зупинити погроми. Однак вони не були взяті до уваги.
Про те, що Петлюра прагнув припинити хвилю погромів, які в 1919 році забрали життя близько 50 тисяч євреїв, свідчить і його звернення до населення України від 18 березня1921 року (звернення зроблено в еміграції через два роки після масових погромів):
Кати наші — большовики скрізь поширюють чутки, що буцімто українські повстанці нищать жидіське населення. Я Отаман Українського Війська, не вірю цьому, не вірю, бо знаю нарід український, який, утиснений грабіжниками-завойовниками, сам не може утисняти народу іншого, що так само страждає від більшовицького панування, як і він… Як Головний отаман Війська Українського, я наказує вам: більшовиків-комуністів і інших бандитів, що роблять єврейські погроми та нищать населення, карати безпощадно і, як один, стати в оборону бідного змученого населення і через наші військові суди розправитися з бандитами негайно.
Не вплинуло на рішення суду і те, що на сесії суду 20 жовтня зачитували двадцятисторінкову заяву Елії Добковського, який особисто знав убивцю Петлюри, до прокурора. У цій заяві пан Добковський твердив, що особа пана Петлюри активно цікавила певного Володіна, який є агентом ГПУ, розпоряджався значними сумами грошей і що він сам признався Добковському, що безпосередньо допомагав цьому вбивству.
Українські джерела, і зокрема книга А. Яковліва «Паризька трагедія», надає чимало свідчень проти московського агента Михайла Володіна. Той приїхав до Парижа в 1925 році, багато спілкувався не лише з Шварцбардом, але й з опонентами Петлюри в колах української імміграції, збираючи інформацію про отамана.
Слідство, яке тривало понад 16 місяців, виправдало вбивцю. Адвокат Шварцбарда, комуніст у молоді роки Анрі Торес, зумів уникнути детального обговорення організації вбивства. Натомість, за попереднього слідства, він спільно з майбутнім засновником Ліги проти антисемітизму Бернаром Лекашем, подався до більшовицької Москви, а не до України шукати свідчень на підтвердження петлюрівських погромів.
Адвокату Симона перед судовим засіданням була передана папка із документами про непричетність Петлюри до єврейських погромів, зібрана його дружиною і соратниками. З невідомих причин документи так і не були використані у судовому засіданні і не прив'язані до справи.
З цього суперечливого процесу народилася впливова нині Ліга боротьби проти расизму та антисемітизму (LICRA). Симонові Петлюрі судилося стати жертвою не лише зухвалого вбивства, але й посмертної політичної дискредитації[28].
Вшанування пам'яті
Державні почесті
16 травня2005 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ про увічнення пам'яті Симона Петлюри та встановлення йому пам'ятників у місті Києві та інших місцях, присвоєння окремим військовим частинам його імені[29].
Президент України Віктор Ющенко з дружиною, біля могили Симона Петлюри на Цвинтарі Монпарнас у Парижі23 травня2007 року в Полтаві пройшла церемонія відкриття пам'ятного знака Симона Петлюри, також планувалося перейменувати на його честь Жовтневу вулицю (в 2016 році її перейменували на вулицю Соборності, а на честь Петлюри назвали колишню вулицю Артема). Захід супроводжувався бійкою представників «помаранчевих» і правих проти комуністів, «регіоналів» та Союзу радянських офіцерів[34][35]. У церемонії закладення пам'ятного знаку взяли участь голова Полтавської ОДАВалерій Асадчев, народний депутат Микола Кульчинський, перший заступник голови ОДА Іван Близнюк, заступник голови Полтавської облради Петро Ворона та заступник голови УНП Іван Заєць. У своєму виступі Валерій Асадчев заявив: «Коли на місці каменю буде споруджено перший в Україні пам'ятник Петлюрі, то його відкриття буде подією всеукраїнського масштабу»[36]. В опозиції до встановлення пам'ятки виступили тодішній мер Андрій Матковський і Олександр Удовіченко. У ніч на 4 жовтня, у наслідок діяльності спілки депутата міськради Олексія Гаврікова, пам'ятний знак було демонтовано комунальниками. 23 травня2007 року ухвалою Господарського суду Полтавської області за позовом Полтавської міської ради заборонено ОДА вчиняти будь-які дії, спрямовані на зведення пам'ятника Петлюрі, а також пам'ятних каменів, знаків, меморіальних дошок, монументів та інших елементів об'єктів, що стосуються увічнення пам'яті Симона Петлюри на території Полтави[37].
14 жовтня2017 року у Вінниці відкрили пам'ятник Симону Петлюрі роботи скульптора Володимира Овраха та його синів Романа і Андрія[38]. Пам'ятник встановлено на подвір'ї обласного радіо (вулиця Симона Петлюри 15), де за часів УНР містилось Міністерство пошт і телеграфів, а пізніше перебувала Військово-похідна Канцелярія Головного Отамана УНР. У майбутньому пам'ятник стане частиною історичного комплексу — «Музею тимчасової столиці»[39]. Пам'ятник Симону Петлюрі виготовлено з бронзи у натуральну величину. Симон Петлюра сидить на лавці, тримаючи у руках мапу України. Основою для пам'ятника стала відома світлина, зроблена у 1919 році в Кам'янці-Подільському.
22 травня2018 року відбулося відкриття другої меморіальної дошки на честь С. Петлюри у Полтаві, приурочене до 139-ї річниці дня його народження[40].
У листопаді 2020 року у польському місті Скерневиці до 100-річчя події відкрито монумент «Перед Варшавською битвою» (пол.Przed Bitwą Warszawską), який зображає, зокрема, отамана Симона Петлюру[44].
У Києві 22 травня 2019 року відкритий перший в світі мурал із зображенням Симона Петлюри, який намальований на будинку за адресою вулиця Софії Галечко, 18[47].
Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2018 р. засновано в числі академічних стипендій імені державних діячів першого українського уряду для студентів та курсантів закладів вищої освіти державної форми власності, які здобувають вищу освіту за освітнім рівнем магістра стипендію імені Симона Петлюри (Державна безпека, Публічне управління та адміністрування).[48]
↑Згодом, через особисту неприязнь, задавнені порахунки та нездійснені амбіції, Винниченко написав твір у трьох томах «Відродження нації». Ця праця і зроблені в ній висновки мали чи не вирішальний вплив на радянську і зарубіжну історіографію, оскільки широко використовувалися як доказ помилковості стратегії і тактики Центральної Ради. Доктрина Винниченка про відсутність у Центральній Раді соціалістичної політики, яка, мовляв, і призвела до її повалення власним народом, стала однією з найбільш уживаних аргументів більшовицької пропаганди, отже, й історичної науки. При цьому Винниченко замовчав свою особисту роль, а відповідно, і відповідальність за перебіг тогочасних подій.[джерело?]
↑Тинченко Я. Ю. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 — березень 1918). — Київ, Львів: Інститут українознавства ім. Крип'якевича НАН України, 1996. — 371 с. — ISBN 5-7702-1011-7
↑Доценко О. Літопис української революції. Матеріяли й документи до історії української революції. Том 2: Книга 5 (1917—1923) 400 с. Варшава, 1923 (5 ст.)
↑Сергійчук Володимир. Тавруючи визвольний прапор. Діяльність агентури та спецбоївок НКВС-НКДБ під виглядом ОУН-УПА. Видання третє, доповнене.— К.: ПП Сергійчук M. І., 2011.— С. 4.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 3 травня 2008. Процитовано 20 червня 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Петлюра Симон Васильович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.95-100
Петлюра Симон Васильович у сестринських Вікіпроєктах
Іщук-Пазуняк Н. Зв'язок Симона Петлюри з українською літературою // Вибрані студії з історії, лінгвістики, літературознавства і філософії. — К. : Видавництво ім. Олени Теліги, 2010. — С. 232—241. — ISBN 978-966-355-044-2.
Качкан В. А., Качкан О. В. Відзвуки сурми Архангела (науково-публіцистична та націокультурологічна діяльність Симона Петлюри) // Нев'януча галузка калини: Українські літератори, вчені, громадські діячі — в діаспорі. — К., 2011. — С. 78–99.
Мокляк В. О., Пащенко В. О.Петлюри [Архівовано 1 серпня 2017 у Wayback Machine.] // Полтавіка — Полтавська енциклопедія: у 12-ти томах. — Т. 12 : Релігія і церква / гол. ред. О. А. Білоусько; ред. кол.: Ю. М. Варченко, А. М. Киридон, В. О. Мокляк, Т. П. Пустовіт, В. М. Ханко, С. В. Хорєв. — Полтава: Полтавський літератор, 2009. — 756 с. — ISBN 978-966-192-047-6.
Новітня історія Полтавщини. І половина ХХ століття: підруч. для 10 кл. / О. А. Білоусько, О. П. Єрмак, В. Я. Ревегук. — Полтава: Оріяна, 2005. — 311 с. : іл. — (Історія Полтавщини з найдавніших часів до початку XXI століття). — ISBN 966-8250-10-9.
Сергійчук В. І. Великий державник України // Симон Петлюра. Статті, листи, документи. — К. : Вид-во ім. О. Теліги, 1999. — С. 5–20. — ISBN 966-7601-02-1.
Сергійчук В. І. Симон Петлюра. — К. : Україна, 2004. — 448 с. — ISBN 966-524-149-4.
Сергійчук В. І.Симон Петлюра[недоступне посилання з липня 2019] — Вид. 2-ге, доп. — К. : ПП Сергійчук М. І., 2009. — 568 с. : іл. — ISBN 978-966-2911-27-5.
Симон Петлюра та його родина. До 70-річчя його трагічної загибелі. Документи і матеріали / упор. В. Михальчук. — К. : Рада, 1996. — 319 с. — ISBN 5-7707-9647-2.
Ю. Шаповал. Петлюра Симон Васильович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.553 ISBN 978-966-611-818-2
Федір Крушинський. «Головний отаман». Спогади ад'ютанта // Наша доба. — Париж. Січень і березень 1949.
Федір Крушинський. «Приятелям і ворогам». «Національна гігієна». «Наша доба». Частина 6 (9). — Париж, грудень 1948.
Палієнко М., Срібняк І. На чолі армії і держави: діяльність Головного Отамана Військ УНР Симона Петлюри в Польщі, кінець 1920 – 1923 рр. // Historia localis. Historia globalis. Студії на пошану Андрія Кудряченка: відп. ред. В. Ткаченко; упоряд. C. Віднянський та ін. Київ: ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України», Інститут історії України НАН України, 2024. C. 100-112. https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/48779
Questa voce sull'argomento centri abitati della provincia di Buenos Aires è solo un abbozzo. Contribuisci a migliorarla secondo le convenzioni di Wikipedia. San FernandocittàSan Fernando – Veduta LocalizzazioneStato Argentina Provincia Buenos Aires DipartimentoSan Fernando AmministrazioneSindacoLuis Andreotti (PJ - FR) dal 23-8-2011 TerritorioCoordinate34°48′S 58°31′W / 34.8°S 58.516667°W-34.8; -58.516667 (San Fernando)Coordinate: 34°48
لمعانٍ أخرى، طالع جدة (توضيح). جدة مدينة جدة جدةشعار أمانة جدة اللقب عروس البحر الأحمر[1] تقسيم إداري البلد السعودية[2][3] عاصمة لـ محافظة جدة المنطقة منطقة مكة المكرمة المحافظة محافظة جدة المسؤولون أمير المنطقة خالد الفيصل بن عبد العزيز آل سعود نائب أمي...
toby papuano TaxonomíaReino: AnimaliaFilo: ChordataClase: ActinopterygiiSubclase: NeopterygiiInfraclase: TeleosteiSuperorden: AcanthopterygiiOrden: TetraodontiformesFamilia: TetraodontidaeGénero: CanthigasterEspecie: C. papua[editar datos en Wikidata] Canthigaster papua es una especie de peces de la familia Tetraodontidae en el orden de los Tetraodontiformes. Morfología Los machos pueden llegar alcanzar los 10 cm de longitud total.[1][2] Hábitat Es un p...
Simfoni Satu TandaSutradara Alex Latief Produser Alex Latief Ditulis oleh Amanda Latief Enes Suryadi PemeranBaim WongAmanda LatiefAgus KuncoroVicky NitinegoroTorro MargensYati SurachmanDolly MartinAyu Dyah PashaRama MichaelVerlita EvelynSemmy PatiBowie Putra BayuRicho Nouval DanuwidagdoPerusahaanproduksiAlamanda ProductionTanggal rilis25 Agustus 2016Durasi117 menitNegara IndonesiaBahasa Indonesia Simfoni Satu Tanda merupakan film drama Indonesia yang dirilis pada 25 Agustus 2016. Film in...
Sugia Entidad subnacional Coordenadas 35°14′57″N 23°48′39″E / 35.2493, 23.8109Entidad Asentamiento • País GreciaPoblación (2011) • Total 136 hab.Huso horario UTC+02:00 y UTC+03:00Matrícula XN[editar datos en Wikidata] Carretera principal de Sugia y paseo marítimo, Playa en Sugia. Sugia o Sougia (griego: Σούγια) es un pequeño pueblo costero y sede de la comunidad homónima del municipio de Kántanos-Sélino en ...
Nota: Para outros significados de Beaufort, veja Beaufort (desambiguação). Coordenadas: 34° 43' N 76° 39' O Beaufort Vila da Carolina do Norte Centro de BeaufortCentro de Beaufort Localização BeaufortLocalização nos Estados Unidos BeaufortLocalização na Carolina do Norte Mapa de Beaufort Coordenadas 34° 43' N 76° 39' O País Estados Unidos Estado Carolina do Norte Condado Carteret Distância até a capital 250 km História Nomead...
Alaska DOT&PF seal Government agency in Alaska, United States Alaska Department of Transportation & Public Facilities (DOT&PF)Agency overviewHeadquarters3132 Channel Drive, P.O. Box 112500, Juneau, Alaska 99811EmployeesOver 3,000 permanent full-time, part-time and non-permanent employees in 8 labor unions in 83 locations throughout the state.Agency executiveRyan Anderson, P.E., [1], CommissionerWebsitewww.dot.alaska.gov The Alaska Department of Transportation & Public ...
Ada usul agar artikel ini digabungkan ke Sistem ekskresi. (Diskusikan) Diusulkan sejak Desember 2020. Artikel atau sebagian dari artikel ini mungkin diterjemahkan dari Ekskresi di en.wikipedia.org. Isinya masih belum akurat, karena bagian yang diterjemahkan masih perlu diperhalus dan disempurnakan. Jika Anda menguasai bahasa aslinya, harap pertimbangkan untuk menelusuri referensinya dan menyempurnakan terjemahan ini. Anda juga dapat ikut bergotong royong pada ProyekWiki Perbaikan Terjemahan. ...
UK radio program This article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: Fighting Talk – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (May 2021) (Learn how and when to remove this template message)Fighting TalkOther namesFTGenreSports panel gameRunning time50 minutes (approx)Country of originUKLanguage(s)EnglishHome ...
Charity Shield FA 1969TurnamenCharity Shield FA Leeds United Manchester City 2 1 Tanggal2 Agustus 1969StadionElland Road, Leeds← 1968 1970 → Charity Shield FA 1969 adalah pertandingan sepak bola antara Leeds United dan Manchester City yang diselenggarakan pada 2 Agustus 1969 di Elland Road, Leeds. Pertandingan ini merupakan pertandingan ke-47 dari penyelenggaraan Charity Shield FA. Pertandingan ini dimenangkan oleh Leeds United dengan skor 2–1.[1] Pertandingan Leeds Unit...
Еквадор наЧемпіонаті світу з водних видів спорту 2015 Прапор Еквадорукод FINA ECUНФ Федерація плавання ЕквадоруВебсайт www.fena-ecuador.orgКазань, РосіяУчасників 6 в 2 видах спортуМедалей Золото Срібло Бронза Загалом 0 0 0 0 Участь у Чемпіонаті світу з водних видів спорту 197319751978198219861991199...
In this Chinese name, the family name is Chan (陳). Chan Yik Hei in Hong Kong Bookfair 2006 Chan Yik Hei (born 17 October 1989; Chinese: 陳易希, Jyutping: can4 yik6 hei1) is a young entrepreneur in Hong Kong. He graduated from CCC Tam Lee Lai Fun Memorial Secondary School and Hong Kong University of Science and Technology. Initial Fame In 2004, he achieved a Second Award in Engineering Category of the Intel International Science and Engineering Fair for his Total Equip, a robot for do...
Fictional character in DC Comics Comics character Detective ChimpPromotional art for The Helmet of Fate: Detective Chimp #1 (March 2007) cover, art by Brian Bolland.Publication informationPublisherDC ComicsFirst appearanceAdventures of Rex the Wonder Dog #4 (July–August 1952)Created byJohn BroomeCarmine InfantinoIn-story informationAlter egoBobo T. ChimpanzeeSpeciesCommon chimpanzeeTeam affiliationsJustice League DarkJustice LeagueShadowpactLegion of Super-PetsThe Amazing Zoo CrewBureau of ...
Private housing estate in Hung Hom, Kowloon, Hong Kong Whampoa GardenWhampoa Garden in June 2017LocationHung HomStatusCompleteGroundbreaking1985; 38 years ago (1985)Constructed1991; 32 years ago (1991)CompaniesDeveloperHutchison Whampoa Property Limited (HWP)ManagerHutchison Whampoa LimitedTechnical detailsBuildings88 buildings in 12 complexes Whampoa GardenTraditional Chinese黃埔花園Simplified Chinese黄埔花园TranscriptionsStandard MandarinHany...
Former Royal Air Force station in Pembrokeshire, Wales RAF AngleRNAS Angle (HMS Goldcrest) South side of the Milford Haven Waterway, on the Angle Peninsula Coast, Pembrokeshire,Near the village of Angle, Pembrokeshire in WalesRAF AngleShown within PembrokeshireShow map of PembrokeshireRAF AngleRAF Angle (the United Kingdom)Show map of the United KingdomCoordinates51°40′28″N 005°05′54″W / 51.67444°N 5.09833°W / 51.67444; -5.09833TypeRoyal Air Force stat...
Persitara Jakarta UtaraNama lengkapPersatuan Sepakbola Indonesia Jakarta UtaraJulukanLaskar Si Pitung Macan PriokNama singkatPSTRBerdiri29 December 1979; 43 tahun lalu (29 December 1979)StadionStadion TuguJakarta Utara, Indonesia(Kapasitas: 4,000)PemilikPT. Persitara SejahteraPresiden M. Nuh NasutionManajer SuaibPelatih Joko KuspitoAsisten Pelatih Zainul ArifinLigaLiga 3 2021 DKI Jakarta2021Perempat final (zona Jakarta)Situs webSitus web resmi klubKelompok suporterNJ Mania Kostum ka...
Ship of the line of the Royal Navy For other ships with the same name, see HMS St Vincent. HMS St Vincent in Portsmouth Harbour by Charles Dixon History United Kingdom NameHMS St Vincent Ordered15 January 1806 BuilderPlymouth-Dock Dockyard Laid downMay 1810 Launched11 March 1815 FateSold, 1906 General characteristics [1] Class and typeNelson-class ship of the line Tons burthen2,601 bm Length205 ft (62 m) (gundeck) Beam53 ft 8.75 in (16.3767 m) Depth of hold24&...
La transidentité a inspiré de nombreuses œuvres. Cinéma Article connexe : Liste de films LGBT. Article connexe : Transidentité#Cinéma_et_télévision. XXe siècle 1918 : Je ne voudrais pas être un homme (Ich möchte kein Mann sein), moyen-métrage d'Ernst Lubitsch. 1933 : Viktor und Viktoria (Viktor und Viktoria) de Reinhold Schünzel. 1935 : La Vengeance d'un acteur (Yukinojô henge daiippen) de Teinosuke Kinugasa avec Kazuo Hasegawa. 1952 : La Fille...
El lúpulo es el responsable del amargor de la cerveza. La Unidad Internacional de Amargor, conocida por su sigla IBU (International Bitterness Unit), es la unidad utilizada para medir el amargor de la cerveza.[1] Si un litro de esta bebida contiene un mg de iso-alfa ácidos, entonces tiene 1 IBU.[2] Una lager puede tener unos 10 IBUs, mientras que una India Pale Ale puede rondar los 60.[3] IBU en algunos tipos comunes de cerveza[4] Estilo de cerveza IBU Lambic 0-1...
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.jpg)
.jpg)
.svg){kind=small}
