Народився 12 квітня 1930 року в Житомирі. З 1930 року мешкав в місті Ізяслав. Вчився в середній школі № 1, де вчителювали його батьки — Олександра Рутківська і Володимир Попович.
1946 року Мирослав Попович, разом з братом Володимиром і матір'ю, яка під час німецької окупації працювала в друкарні «Заславського вісника», під загрозою переслідувань переїздять до діда в Народичі.
1960 — захист кандидатської дисертації «Ірраціоналізм у сучасній французькій філософії» (рос.“Иррационализм в современной французской буржуазной философии”).
1960 — присуджено науковий ступінь кандидата філософських наук.
1961 — в. о. вченого секретаря Інституту філософії АН України.
Головний редактор наукового журналу «Філософська думка», член редколегій часописів «Вища школа», «Людина і Політика», «Наукові записки Національного університету „Києво-Могилянська академія“. Серія Філософія».
Могила Мирослава Поповича, Байкове кладовище
Смерть
Помер після операції на серці 10 лютого 2018 року у Києві на 88 році життя[5][6][7]. Прощальна церемонія відбулася 13 лютого 2018 року у Великому конференц-залі Національної академії наук України. У церемонії взяв участь Президент України Петро Порошенко[8]. Був похований 13 лютого на Байковому кладовищі (ділянка № 33)[9].
Вшанування пам'яті
Через декілька днів після смерті Поповича, на сайті Київської міської ради була подана електронна петиція з пропозицією перейменувати на його честь вулицю Семашка, у Святошинському районі Києва, де він провів останні роки життя (не набрала достатньої кількості голосів)[10]. 8 вересня 2022 року вулицю Семашка у Святошинському районі Києва, на якій проживав філософ, було перейменовано на вулицю Мирослава Поповича.[11][12]
Указом Президента України № 32/2018 від 14 лютого 2018 року, Поповича за визначні заслуги перед Україною посмертно нагороджено Орденом Свободи.[13]
28 січня 2022 року ім'я Мирослава Поповича присвоєно Ізяславському ліцею № 1[14].
Сутнісні публікації
«Похід проти розуму: Ірраціоналізм у сучасній французькій буржуазній філософії» (1960)
«О философском анализе языка науки» (1966)
«Логіка і наукове пізнання» (1971)
«Философские вопросы семантики» (1975)
«Очерк истории логических идей в культурно-историческом контексте» (1979)
2002 — Орден «За інтелектуальну відвагу» — за значний внесок у поглиблення і розвиток європейськості української політичної та філософської думки [18]
2003 — Дійсний член (академік) Національної Академії Наук України
2005 — орден князя Ярослава Мудрого V ст. — за визначні особисті заслуги в розвитку філософської науки, багатогранну дослідницьку діяльність у галузі національної духовної та політичної культури[19]
2018 — Орден Свободи (посмертно; згідно з Указом Президента України 32/2018) — за визначні особисті заслуги в утвердженні суверенітету та незалежності України, консолідації українського суспільства і розвитку демократії, багаторічну плідну наукову та громадсько-політичну діяльність)[13]
↑Наливайко О. Колишній директор Золотопотіцької школи Мирослав Попович — лауреат Шевченківської премії // Бучаччина: історія сучасності «Береги свободи слова». — Тернопіль : ВАТ «ТВПК „Збруч”», 2008. — С. 184—185. — ISBN 978-966-528-289-1.
Попович Мирослав Володимирович. Бібліографічний покажчик / укладач О. Є. Лукащук; авт. вступ. ст. П. Ф. Йолон. — Наукове видання. — Київ, 2010. — 32 с. — (Серія:Вчені Національної академії наук України) — 300 прим.
П. Ф. Йолон.Лицар істині і моральності // Попович Мирослав Володимирович Біобібліогр. покажч. — ( Сер.: «Вчені НАН України»), друге видання, доповнене. — Київ, 2010. — С. 3-12.
.jpg)
