За найвірогіднішою версією, назва міста походить від чоловічого імені Ходор (народний варіант імені Федір, Хведір). До цих імен наближене й ім'я Теодор, яке бере початок від грецьких слів Теос (Бог) і дорон (дарунок). Отже, буквально Божий дар. Історик, дослідник літописів Антоній Петрушевич підтверджує думку про початкове походження назви міста від імені Теодор. Він пише: «Руське ім'я Ходор, Хведір, Хведько, Федько зіпсоване руською вимовою імені Теодор»
Декотрі історики стверджують, що за давньою легендою, поширеною в роді Ходорівських, Ходор разом з трьома братами-княжичами Данилом, Васьком і Ванком Корчаками прибули на Русь з Угорщини. Від нього нібито і пішов рід Ходорівських.
За іншою версією назву міста складається з трьох частин: Ход-о-рів. Перша частина трансформувалася від слова хід або ходити. Тому назву можна трактувати ще й так: ходити ровом, ходити по рову. Цю версію розповіли старожили міста.
У багатьох документах, що з'явилися після грамоти 1394 року, місто назване Ходорівстав. Це пов'язане з тим, що з початку воно розташовувалося на острові, утвореному ставом і одним з рукавів річки Лугу. Саме наявність ставу та річки зумовили зручне розташування поселення. До речі, на одній з старовинних печаток зображено рибалку з «павуком» (сітка для лову риби). Ця печатка покладена в основу теперішнього герба Ходорова.
Історія
У складі Королівства Польського та Речі Посполитої
Вперше згадується у 1394 році під назвою Ходорів-став, Ходоростав. Як і більшість старовинних поселень, Ходорів розташувався в місці, пристосованому до оборони: в межиріччі Дністра та його притоки Лугу. Як підказує стара назва Ходорова, поблизу міста й справді розташовані кілька великих ставків, зокрема, Ходорівський та Отиневицький стави.
У середині 1850-х був створений Ходорівський повіт, з центром у Ходорові. Повіт проіснував до адміністративної реформи 1867 року.
За Австрії містечко в Бібрецькому повіті, з 1890-х pp. — залізничний вузол. 29 листопада 1897 року почався рух відтинком залізниці Ходорів — Підвисоке[3].
3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 20 000 осіб[4].
Палац Любомирських
У 1860 році, коли володарем Ходорова був Казимир Лянцкоронський, його донька Єлизавета вийшла заміж за барона Козіма де Во, фельдмаршала-лейтенанта австрійської армії. Отримавши знатну дружину і поважного тестя, барон Лянцкоронський одразу по весіллю розпочав будівництво палацу.
На жаль, палац барона простояв не довго – під час Першої світової війни в 1915 році він був спалений російськими солдатами. Згарище стояло аж до 1932 року, коли за його відбудову взявся Евгеніуш Любомирський, котрий походив із князівського роду і був ад’ютантом легендарного генерала Владислава Андерса, культового персонажа польської міліарної історії.
Фасад будинку добре зберігся по нині, вносячи елемент романтики до архітектурного пейзажу Ходорова. Всередині споруда перепланована, сьогодні там розташована лікарня.
В місті проходили перемовини між представниками Антанти (місія під командуванням французького генерала Бартелемі) та УНР — ЗУНР, в якій брав участь, зокрема, Головний отаман УНР Симон Петлюра[5], який був запрошений на переговори між представниками ЗУНР та місією Бартелемі (26 лютого відвідав Бережани, Стрий (ввечері побував на виставі у Народному домі), 27 лютого прибув до Ходорова. Його зустрічали: Президент ЗУНР Євген Петрушевич, почесна сотня, оркестр грав гімн «Ще не вмерла Україна». Під час зустрічі з Бартелемі поставив умову визнання УНР та ЗУНР, надання підтримки в боротьбі проти більшовиків[4].
27 березня 1919 року у Ходорові під головуванням президента ЗУНР Е.Петрушевича відбулась широка нарада за участи урядових та військових діячів ЗУНР, УНР: було вирішено надіслати делегацію до Парижу, всіма заходами добиватись миру. На Ходорівській нараді НКГА запропонувала перейти до активної оборони на усьому фронті, якнайшвидше зміцнити УГА[4].
23 травня 1919 р. місто було захоплене в результаті наступу польських окупаційних військ під командуванням генерала Ю. Галлера[4]. Після Чортківської офензиви (наступу) УГА лінія фронту проходила близько на схід від міста[4].
У Ходорові був замок, який не зберігся, колись розташовувався на острові, до якого веде теперішня вул. Замкова.
Старі листівки від 1903 та 1913 років називають «замком» оточений парком палац барона Козіми де Во (Kazim de Vaux), збудований після 1860 року. Під час Першої світової війни палац був спалений у 1915 році, відбудований у 1932—1933 роках князем Евгеніушем Любомирським. Споруда збереглася, використовується як один з корпусів лікарні (вул. Б. Хмельницького), включена в перелік пам'яток архітектури місцевого значення, де чомусь датується початком XX століття.
У Ходорові була дерев'яна синагога[de], найгарніша з усіх дерев'яних божниць на Галичині. Одна з найвідоміших єврейських святинь в Україні, збудована у 1642—1652 роках. Була зруйнована під час Другої світової війни[6].
У Ходорові розташовувався Ходорівський цукровий завод (місцева назва «Цукровня»), заснований 1913 р., виробництво станом на 1970 р. становило:
цукру піску 38 600 т,
цукру рафінаду 98 400 т,
спирту ректифікату 196 500 т. Завод припинив своє існування на початку 2000-х років[джерело?].
Завод поліграфічних машин (на даний час не існує).
Меблева фабрика(на даний час не існує).
М'ясокомбінат.
На вулиці Шевченка, 165 розташоване державне об'єднання «Комбінат „Троянда“». Воно, одне з двох у області, належить до сфери управління державного резерву України. Особливу вагу для держави на комбінаті відіграють складські приміщення. Для того, щоб стабілізувати ціни на цукор, у 2009 році на цей комбінат було відвантажено понад 700 тонн цукру з державного резерву.
У місті — один із ключових залізничних вузлів області.
Курсують приміські потяги до Львова, Стрия, Івано-Франківська, Тернополя (через Рогатин).
А також пасажирські потяги у напрямку Чернівців, Львова, Луцька, Ковеля, Рахова, Києва (через Здолбунів — Шепетівку — Звягель та через Тернопіль — Хмельницький — Вінницю), Одеси тощо.
Зв'язок з обласним центром досить регулярний: здійснюється дизель-потягами Ходорів — Львів та всіма пасажирськими потягами, які йдуть на Львів і центральну Україну. До районного центру можна потрапити електропотягом Ходорів — Стрий.
Через місто проходить автошлях E50Лісабон-Баку. Також йде будівництво магістралі М-30 Стрий — Ізварине[13]. Завершення будівництва планується на серпень 2021 року[14].
Культура
В місті є Будинок Культури, котрий розташований в колишньому Домі товариства Сокіл, або як тоді казали Сокольні, збудований в 1912 році чеським архітектором Карлом Боубліком. Також діє Народний дім «Просвіта» імені Зеновія Кецала, Дитяча Школа Мистецтв та дві бібліотеки: дитяча та доросла. [15]
В місті Ходорові та на Ходорівщині знімали художню кінокомедію за участю Михайла Хоми "Дзідзьо. Перший раз". Фільм здобув перемогу у двох номінаціях кінопремії "Золота дзиґа".[16]
Ходорів'янин Остап Вакулюк знімався в одній з головних ролей фільму-трилера "Ефір" ("Етер")[17] всесвітньо відомого кінорежисера Кшиштофа Зануссі. Знімання фільму частково проходили і на Львівщині. Згодом вже сам метр світового кінематографу пан Зануссі у вересні 2021 року приїжджає до Ходорова на презентацію фільму "Етер", а також для зйомок у іншому, вже документального фільму "Культурний код Кшиштофа Зануссі"[18]. Велика частина док. фільму теж була знята у Ходорові[19]. Також Зануссі відвідав Будинок Культури, Церкву святих Володимира та Ольги й інші локації нашого міста.
Сильвестр Калинець — український поет, прозаїк, драматург, перекладач і журналіст, відомий громадський діяч серед української діаспори в Бразилії, перший перекладач безсмертного Шевченківського «Заповіту» португальською мовою,
Микола Верещинський (1793—1882) — священник, народознавець, меценат, відіграв важливу роль у відродженні та становлення і народного спрямування українського суспільно-культурного руху в Галичині.
Освальд-Мар'ян Бальцер (1858—1933)— польський історик права, дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка, поет і літератор, учений, організатор науки, ректор Львівського університету, архівіст і видавець.
Іван Кедрин-Рудницький — видатний український журналіст, публіцист, активний учасник визвольних змагань, громадський діяч серед української діаспори.
Дубаневич Дмитро (1900—1933) — один з перших членів української військової організації, учасник нападу на повітову касу Долини 1925 року.
Григорій (Закаляк) (1908—1984) — архієпископ Ужгородський і Мукачівський, зберіг для відродження Української Греко-католицької Церкви жезл Блаженнішого митрополита Андрея Шептицького.
Іван Грицьків (1982) — депутат Львівської Обласної Ради VI скликання. Автор та розробник першої всеукраїнської християнсько-психологічної медично-оздоровчої програми «Таємниця Щастя».
Ігор Калинець (нар. 1939) — український поет, яскравий представник хвилі поетів-шістдесятників, лауреат премії імені Івана Франка у США, імені Василя Стуса, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка.
Ярослав Климкович (1925—1948) — вояк дивізії «Галичина», Музикант, композитор, поет.
Романа Кобальчинська (1946—2013) — відомий етнограф, провідний спеціаліст Музею архітектури і побуту України в Києві, автор наукових досліджень, книг, публікації у пресі, виступів по радіо і телебаченні.
Теодор Кудлик (1909—1990) — активний громадський діяч на Ходорівщині 1930-1940—х років, пізніше багато років — в українській громаді Великої Британії; довголітній голова Центрального патріархального комітету Української Помісної, Католицької Церкви у Великій Британії; голова Союзу українців Британії, член теренового проводу ОУН, письменник, поет, журналіст, публіцист.
Лопушанський Володимир (1903—1987) — український письменник, творчість якого була вимушено забута, звинувачений в антирадянщині та співробітництві з фашистами, засуджений радянською владою 1953 р.
Блаженна Тарсикія Ольга Мацьків (1919—1944) — прожила мученицьке життя і стала Святою, проголошена Папою Іваном Павлом II Блаженною мученицею. Мощі сестри Тарсикії знаходяться в храмі св. Косми і Дам'яна у Ходорові.
Володимир Сохан (1923) — багатолітній Головний секретар Українського Народного Союзу в США, один з засновників Світового конгресу вільних українців, заступник голови Української Американської координаційної ради, член дирекції Координаційного комітету допомоги Україні, журналіст.
Войцех Урбанський (1820—1887) — польський педагог, вчений-фізик, професор та багатолітній керівник бібліотеки Львівського університету.[21]
Роман Яців (1956) — професор, проректор з наукової роботи ЛНАМ, член Спілки художників «Клуб українських мистців», заслужений працівник культури України, лауреат Львівської обласної премії в галузі культурології, музейництва та мистецтвознавства ім. Святослава Гординського (2008).
Іван Вінницький (1865—1937) — священник, багатолітній Ходорівський декан, видатний релігійний та громадський діяч на теренах Ходорівщини.
Северина Кабарівська (1880—1929) — відомий у Галичині педагог, громадський діяч, поетеса, драматург, автор чисельних статей у газетах і журналах, одна з засновників «Просвіти» в Ходорові.
Дмитро Макогон (1881—1961) — прозаїк, поет, публіцист, громадський діяч, педагог, викладач у «Рідній школі» на початку 1939 року.
Яків Долгий (1883 — невідомі) — священник, довголітній парох Ходорова, член управи читальні «Просвіта», голова «Українбанку».
Корнило Троян (1885—1959) — адвокат, громадський і політичний діяч на теренах Ходорівщини у 30-х роках, член президії Українського національно-демократичного об'єднання, сенатор і посол до польського сейму.
Григорій Микитей (1888—1945) — відомий громадський діяч, педагог, журналіст, дипломат. Виступав у Народному домі з лекціями, рефератами брав участь у вічах.
Марія Юркевич (1895—1942) — активний член товариства «Просвіта», донька відомого російського епідеміолога Грекова.
Зенон Пеленський (1902—1979) — один із засновників ОУН, видатний журналіст, активний громадсько-політичний діяч української діаспори.
Ярослава Гапій (1903—1994) — близька родичка видатної української співачки Соломії Крушельницької, самодіяльна поетеса. Працювала в Палаці піонерів, навчаючи малят вишивки.
Степан Прокоп'як (1907—1975) — організатор багатьох хорів Ходорівщини 30-х років, керівник «Ходорівського Бояну», викладач Львівської консерваторії.
Ірина Вільде (1907—1982) — відома українська письменниця, лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка, громадський діяч. З грудня 1943 р. до травня 1945 р. проживала з синами у Ходорові.
Петро Олійник (1909—1946) — один з організаторів ОУН. На теренах Ходорівщини, видатний командир УПА, знаний під псевдонімом Еней.
Іван Яцків (1910—1968) — священник, дійсний член Українського богословського наукового товариства, автор багатьох статей, редактор релігійних видань, меценат. 1939 року був катехитом у Ходорові.
Степан Цибран (1910—1995) — греко-католицький священник, в'язень сталінських таборів, служив у Ходорівській церкві.
Прокопів Богдан (1911—1948) — один з найактивніших членів ОУН. На теренах Ходорівщини в 1930-40 рр., референт Служби безпеки Крайового Проводу ОУН.
Микола Левицький (1914—1945) — активний діяч ОУН на теренах Ходорівщини, політв'язень польських тюрем, обласний референт пропаганди в структурі ОУН — УПА, письменник.
Зеновій Кецало — Народний художник України, голова секції графіки, член правління Спілки художників Львівщини, член «Меморіалу».
Дмитро Слюсар (1919—1945) — активний член ОУН на Ходорівщині, у 1943-44 роках — обласний провідник ОУН у Львові, з липня 1944 р. — крайовий провідник ОУН Львівського краю.
Орест Булка (нар. 1922) — член ОУН, учасник процесу 59-ти у Львові 1941 р., в'язень сталінських таборів на Колимі.
Михайло Горинь (1930—2013) — представник когорти шістдесятників, політв'язень, відомий громадський діяч, депутат Верховної Ради України першого скликання, почесний голова Української Республіканської Партії, публіцист.
Богдан Горинь (нар. 1936) — яскравий представник українських патріотів-шістдесятників, політв'язень, політичний і громадський діяч, народний депутат України, заступник голови товариства «Україна — Польща», літературний критик, мистецтвознавець.
Хома Михайло Степанович (Дзідзьо) (нар. 1983) - український співак, автор пісень, актор, кінорежисер, фронтмен та засновник гурту «DZIDZIO». Заслужений артист України. Народився у Ходорівській лікарні та зняв фільм про своє життя на Ходорівщині.
Іван Гамкало — Народний артист України, диригент Національного академічного театру опери та балету ім. Шевченка, професор.
Сапіга Володимир Петрович (1965—2019) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни[23].
Федоришин Роман Ігорович (1991—2019) — доброволець ДУК, учасник російсько-української війни[24].
Павлишин Юрій Іванович (1973—2022). Проживав у Ходорові, Герой України, учасник АТО 2014—2015 рр. 16 квітня 2022 року героїчно загинув у м. Попасна захищаючи незалежність України.
Герої України
Сперелуп Іван Вікторович (1996—2018) — Герой України. загинув 6 травня 2018 року у зоні проведення ООСБ захищаючи суверенітет України.
Точин Роман Петрович (1970—2014) — Герой Небесної сотні. Загинув 20 лютого 2014 року захищаючи майбутнє України. Народився у Ходорові.
Федоришин Роман Ігорович (1991—2019) народився і проживав у Ходорові
Герой України, активний учасник революції Гідності з 2014 року перебував на фронті. 2 квітня 2019 року загинув поблизу Авдіївки.
Павлишин Юрій Іванович (1973-2022). Проживав у Ходорові, Герой України, учасник АТО 2014- 2015 рр. 16 квітня 2022 року загинув у м. Попасна захищаючи незалежність України.
↑Томін Ю., Романишин Ю., Коритко Р., Паращак І. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — С. 52. — ISBN 978-617-655-000-6.
