З іншої сторони вулиці — Народний дім. Поруч загальноосвітня школа, дитячий садок і магазини.
Історія
Назва села є відблиском діянь людей княжої доби, бо свідчить про місце знаходження на цих землях великих конюшень і торговиськ кіньми. В його історії залишали свої чорні сліди татарські завойовники, польські і австро-угорські васали.
Бурхлива «Весна народів» 1848 року скасувала в Галичині кріпацтво, розкріпачила масову свідомість, давши доступ до освіти і просвіти, економічного, політичного і культурного зростання, залишила на згадку хрести, під якими похоронена неволя, але справжню волю не розгледіла. Хоча піднесла український національний рух.
Велика біда навалилася у 1915 році В пожежах, спричинених військовими діями між австрійським і російським військами, Конюхів частково згорів, але швидко відбудувався і став ще кращим.
Сотні людських життів зжерли епідемії тифу, холери, поліомієліту, навчивши дорожити найбільш вартісним.
Життєві обставини спонукали конюхівчан ставати борцями: зі стихіями, ворогами і, навіть, власною байдужістю, леліяти найкращу розрадницю—пісню.
Скупі згадки в де-не-де уцілілих матеріалах архівів свідчать про давній бойовий дух села, палке прагнення його мешканців до боротьби за волю. Героями-борцями тут вважалися цілі родини. Чубків і Гасинів єднав один прадід Григір. Як зазначається в другому томі «Стрийщини», давні покоління цього роду виступали в боротьбі проти панщини, пізніші дбали про розвиток села, а під час Другої світової війни були в рядах ОУН, УПА.
1 листопада1918 року, у час перед відзначенням пам'яті Січового Стрілецтва, Конюхів «виконував половину контингенту закладників» цілого Стрийського повіту. А це значить, що не було хати, з якої хоча б один син чи донька не сиділи у в'язниці.
У ніч 31 жовтня 1918 року саме з Конюхіва понад 40 озброєних і обмундированих вояків під проводом десятників Михайла Лисейка і Михайла Чехінди взяли участь у Листопадовому зриві, що сприяв утворенню ЗУНРу. Почалося відродження українського життя, запрацювали українські інституції. За часів української влади на Стрийщині велику роль відіграли свідомі й патріотичні українські священики. Економічним провідником повіту став серед інших о. Костянтин Петрушевич, який брав участь в переобранні влади в Стрию, а з 1921 по 1938 роки був парохом Конюхіва. Духовне та громадсько — політичне життя контролювали Євген Шанковський (парох Конюхіва з 1918 по 1921 роки), а також уродженець Конюхіва отець-радник Микола Притуляк (1884—1967). Отець Микола був капеланом, польовим духівником, 2 листопада 1918 року під його проводом українська народна міліція зайняла всі установи в містечку Долина. Згодом став членом УВО-ОУН, багато років очолював «Просвіту» в м. Сколе, закладав читальні, влаштовував курси, збудував у місті Сколе Народний дім, при якому організував сиротинець. Під час Другої світової війни з 1939 по 1944 роки був парохом рідного села.
20 травня 1919 року владу знову перебрали поляки, які скоїли разючий воєнний злочин: вбивши зовсім невинну людину — отця Остапа Небанківською. У серпні село захопили червоні козаки 8-ї кінної дивізії червоної армії, які оголосили себе борцями за соборну Україну і навіть залучили до своїх лав кількох відчайдухів села, яким не пощастило сюди більше повернутися.
1924 рік, попри заборону поляків, вписав Конюхів у історію пласту Стрийщини. Тут був закладений перший і єдиний на Стрийщині пластовий курінь село-пласту. Його організація і дії мали на меті спростувати погляди на пласт як організацію лише міської молоді.
Курінь виник із числа найсвідомішої молоді з пожежно-спортивного товариства «Сокіл», «Доріст», мав сильну команду, а головне — добрих провідників, випускників гімназії Євгена-Юлія Пеленського та Олексу Гасина.
Перепис населення станом на 1921 рік. За даними перепису Стрийського повіту[3] Станіславівського воєводства[4]. Дані щодо народності чи національності були частково сфальшовані, оскільки окупаційна польська влада[5] проводила репресії в Галичині та Волині, під час яких близько 100 тисяч людей було увязнено в тюрмах, в яких померло біля 27 тисяч українців.
945 людей мешкали у 171 хаті. З них 460 чоловіків та 485 жінок. [6]
За віросповіданням: 33 римо-католики; 903 греко-католики; 9 юдеїв.[6]
За народністю: 41 поляк; 902 русинів, тобто українців, 1 еврей, та 1 іншої. [6]
За волю України самовіддано боролися десятки славних конюхівчан. Про них згадано в літописах УПА, мартиролозі Ф. Соловія, публікаціях місцевої преси. Сьогодні пам'ять про них вшановують у школі та Народному домі, розповідають про їх героїчну боротьбу і долі в сільському музеї Олекси Гасина.
Олекса Гасин
В Конюхові народився Лицар УПА, полковник Олекса Гасин. Своїм життєвим подвигом він зробив рідний Конюхів знаним в Україні та світи Вдячна Стрийщина в самому серці Конюхова воздвигла нам 'ятник герою і нині оспівує його в піснях.
Він жив і боровсь за Вкраїну,
За вільне її майбуття.
Як «Лицар» повстанської волі,
За неї віддав він життя.
Артем Андріїв. « Пісня про Олексу Гасина».
З вигляду Олекса не різнився серед односельчан. Здобувши добру військову освіту в польських старшинських школах та Баварській військовій академії, Олекса в юнацькі роки був визначним діячем пласту в окрузі, очолював Групу української державницької молоді та юнацтва Української військової організації.
У 1929 році при створені ОУН став її членом і організаційним референтом Окружної екзекутиви. Працював у підпіллі ОУН, але був відкритий для співпраці в «Просвіті» та «Соколі», «Рідній школі». Двічі сидів за ґратами відомої тюрми Берези Картузької. У 1940 році став членом революційного проводу ОУН і членом військового штабу ОУН, а через рік — головним комендантом збройних відділів ОУН у Галичині «Українська народна самооборона», шефом штабу УПА, полковником під псевдонімом «Лицар». Він був найближчим соратником Степана Охримовича та Степана Бандери в розбудові українського національного руху.
Родина Гасина втратила трьох своїх синів, що полягли в боротьбі за Україну. Олекса Гасин, нагороджений Золотим Хрестом. Загинув 31 січня 1949 року у Львові в боротьбі з НКВС. Про О. Гасина написано десятки статей, випущені книжки та брошури.
Добре відоме конюхівчанам прізвище Остапа Стеци — колишнього січового стрільця, який, потрапивши в російський полон, завдяки знанню польської мови, не лише зберіг життя, а ввійшов у довіру, став генерал-майором, командуючим Варшавським військовим округом, викладачем Московської військової академії і до кінця життя підтримував зв'язок зі Стрийщиною, виступав у школі та клубі свого рідного села.
Дмитро Притуляк
Конюхівчанина Дмитра Притуляка у 1932 році доля закинула на схід України. Став письменником, написав кілька книжок. За неточними даними у 1937 році репресований, розстріляний у Вінниці.
Богдан Притуляк
Конюхівчанин Богдан Притуляк 26 років (1965—1991) пропрацював директором Конюхівської тоді ще восьмирічної школи. Організував будівництво нової школи, яка була відкрита в 1974 році. Будівництво велося силами сільської громади.
Михайло Біраковський
Михайло Біраковський останні роки проживав у діаспорі, а в молодості добре прислужився землякам в українській справі. Пройшовши військову виправку в вищих школах, мав чимало знань для участі в визвольних змаганнях. З ентузіазмом працював на військових вишколах ОУН, підготував для збройної боротьби понад 300 спеціалістів, які були вправними вояками визвольних акцій УПА. В хаті його батьків збиралися відомі політичні та військові діячі: Роман Шухевич, Ярослав Старух, Степан Охримович, Іван Климів.
Поруч з церквою — могила, де поховані 16 юнаків села, знищених катами НКВС у 1946 році.
За церквою знаходиться доглянутий цвинтар. Серед могил мешканців села є поховання конюхівчан — борців за волю України.
Пам'ять про Олексу Гасина
У селі споруджений пам'ятник лицарю УПАОлексі Гасину. Діє сільський музей Олекси Гасина. У ньому зібрана історія XX століття про героїку Конюхіва. Директор музею — Наталя Пеленичка.
Гречило А.Б. СТАНІСЛАВІВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Додатковий том. ‒ Кн. 1: А–Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2021. - 773 с.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=stanislavivske_vojevodstvo
