«Рада» була непартійною газетою, хоч загальну лінію її визначало ТУП, членами якого були Євген Чикаленко й дехто зі співробітників. Маючи ряд відділів з постійними редакціями, «Рада» висвітлювала українське життя з усіх українських земель і відгукувалася на всі його громадсько-політичні й культурні вияви, чим видатно спричинилася до формування української свідомості передвоєнного часу.
Незважаючи на вислови лояльності редакції, на третій день по вступі Росії у Першу світову війну російський уряд закрив «Раду», і вона відновилася щойно по лютневій революції 1917 року під назвою «Нова Рада».
У вересні 1919 року в Києві випуск газети було поновлено, вийшло вісім номерів, після чого 11 (24) вересня1919 року вона була заборонена військовою владою Добровольчої армії.
Відродження в незалежній Україні
12 вересня 1991 року вийшло перше число відродженої першої всеукраїнської газети «Рада». Головний редактор — Микола Цимбалюк. Олесь Гончар щиро радів з того; вітаючи і ніби освячуючи ідею її поновлення, високо оцінив роль попередниці в історії України. Зокрема, він зазначив, що «Рада» багато зробила для нашої культури.
Такі видання за часів нашої бездержавності допомагали рятувати інтелект нації. І, звичайно, це ж невипадково, що серед автури «Ради» рясніють імена тогочасних найвидатніших громадсько-політичних і культурних діячів України… Одним словом, мені так уявляється, «Рада» була справді загальнонаціональною, демократичною українською газетою. Це те, чого Україна конче потребує й сьогодні[1].
«Рада» // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 403-406.
