Народився 10 січня1934 року в родині селянина в селі Великий ЖитинВолинського воєводства (тепер Рівненська областьУкраїни). Батько, Макар Олексійович Кравчук, у 1930-ті роки служив у польській кавалерії, пізніше він та мати Кравчука (Юхимія Іванівна, до шлюбу Мельничук) працювали у польських осадників. Під час Другої світової війни батько Леоніда Кравчука загинув на фронті в 1944 році й був похований у братській могилі в Білорусі. Хлопця виховували вітчим з матір'ю, яка померла в 1980 році від інсульту в рідному селі Житин, де була похована.
Спочатку здобував освіту за спеціальністю «Бухгалтерський облік» у Рівненському кооперативному економіко-правовому технікумі (тепер Рівненський кооперативний економіко-правовий коледж) у період з 1950 по 1953 рік. Згодом закінчив Київський державний університет (отримав спеціальність викладача суспільних наук, 1958) та Академію суспільних наук при ЦК КПРС (1970). Кандидат економічних наук.
У 1958—1960 роках викладав політекономію у Чернівецькому фінансовому технікумі. У 1960—1967 роках — консультант-методист Будинку політпросвіти, лектор, помічник секретаря, завідувач відділу пропаганди і агітації Чернівецького обласного комітету КПУ.
У 1970—1980 роках — завідувач сектору перепідготовки кадрів відділу організаційно-партійної роботи ЦК КПУ, інспектор, помічник другого секретаря ЦК КПУ І.К.Лутака, з 1976 року - перший заступник завідувача відділу, а з 1980 до 1988 року — завідувач відділу пропаганди та агітації ЦК КПУ.
У червні 1982 року завідувач відділу пропаганди і агітації Л. Кравчук звернувся до ЦК КПУ з доповідною запискою, у якій виклав заходи з протидії «східній політиці» Ватикану в західних областях України, і пропонував створити групи для аналізу проповідницької діяльності священнослужителів, обстежити територію церков та кладовищ на предмет виявлення та знищення «уніатсько-націоналістичних символів», виявити «проуніатськи настроєних осіб», провести інші організаційні та ідеологічні заходи.
У 1981—1991 роках — член ЦК КПУ. У жовтні 1988 — жовтні 1989 року — завідувач ідеологічного відділу ЦК КПУ, з 18 жовтня 1989 до 19 червня 1990 року — секретар ЦК КПУ, 23 червня — 28 вересня 1990 року — другий секретар ЦК КПУ. У жовтні 1989 — червні 1990 — кандидат у члени Політбюро, у червні 1990 — серпні 1991 — член Політбюро ЦК КПУ.
1989 року відстоював ухвалення постанови Політбюро ЦК КПУ про заборону Народного руху України, проте зазнав невдачі.
У серпні 1991 року залишив лави КПУ і балотувався на посаду президента як безпартійний. Водночас його підтримали як активісти забороненої на той час компартії (їхній висуванець Олександр Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь Кравчука), так і частина націонал-демократів, які рекламували голову Верховної Ради як «батька незалежності». Кравчук переміг уже в першому турі, отримавши понад 60 % голосів. Основний опонент від демократичних сил В'ячеслав Чорновіл зібрав 23,27 % голосів.
3 вересня 1993 року підписав Масандрівські угоди, які стосувалися подальшої долі розміщених на території України ЧФ та ядерної зброї. Після того погодився на дострокові вибори глави держави (призначені на липень 1994). У першому турі набрав найбільшу кількість голосів серед інших кандидатів, але в другому програв Леоніду Кучмі.
14 січня 1994 року в Москві, всупереч ратифікованому Верховною Радою 18 листопада 1993 Лісабонському протоколу (СНО-1), яким передбачалося поступове скорочення стратегічних ядерних озброєнь розташованих на території України, самочинно ухвалив рішення підписати «Тристоронню заяву» президентів України, США та Росії щодо негайного вивезення всієї української ядерної зброї до Росії (яке завершилося вже 1 червня 1996 року), причому без будь-яких конкретних гарантій безпеки та документально зафіксованих фінансових компенсацій[7].
У вересні 1993 року взяв участь у державних скорботних заходах до 60-х роковин Голодомору. У виступі на Міжнародній науковій конференції «Голодомор 1932–33 років в Україні: причини і наслідки» зазначив: «…сьогодні ми схиляємо голову перед однією з найстрахітливіших і найсумніших дат не тільки в нашій, а й у світовій історії — 60-ми роковинами Голодомору 1932–33 рр., який знекровив і спустошив нашу землю, забрав мільйони і мільйони життів її безневинних дітей… І щоб зламати устремління народу до кращого майбуття, тодішнє політичне керівництво Союзу розробило й здійснило найжахливішу і найжорстокішу людиноненависницьку акцію в історії сучасної Європи — штучний голод 1932-33 рр. в Україні, який забрав близько 8-ми мільйонів (за іншими даними — близько 11 млн) життів»[8].
Період президентства Леоніда Кравчука запам'ятався економічною кризою на початку незалежність України, політичною нестабільністю та шахтарським страйком в 1993 році. З іншого боку, під час президентства Кравчука запроваджено Національний Герб, прапор та Гімн України, прийнято перші 400 законодавчих актів, сформування Збройних сил України, підписання Біловезької угоди про припинення існування СРСР та Гельсінського заключного акту про інтеграцію України в Європу та визнання незалежності України 171 країною.
Обраний народним депутатом у 1994 році — на довиборах у Теребовлянському мажоритарному окрузі на Тернопільщині. 1998 року, залишаючись безпартійним, очолив виборчий список Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Напередодні голосування вступив до СДПУ(о) і привів її до Верховної Ради.
З жовтня 1998 року член Політбюро і Політради СДПУ(о). У 2002—2006 роках очолював фракцію СДПУ(о) у Верховній Раді України.
25 лютого 2009 року закликав президента Ющенка подати у відставку[10].
З 2011 року — почесний президент Фонду «Перспективна Україна»[11].
29 серпня 2011 року Рішенням Вченої ради Київського університету ім. Грінченка (протокол № 10) надано звання почесного професора «за багаторічну плідну громадську, політичну діяльність, подвижницьку працю, визначний особистий внесок у становлення і розбудову суверенної демократичної Української держави, національної освіти та науки»[12].
У січні 2016 року запропонував надати Криму державну автономію у складі України[13], а Донбасу — «особливий статус»[14].
29 червня 2021 року переніс операцію на серці, згодом потрапив до реанімації, був підключений до апарату ШВЛ. Реабілітацію проходив у клініці Мюнхенського університету в Німеччині[16], де й проживав останні роки свого життя. Помер 10 травня2022 року в Мюнхені о 17:00 за київським часом у 88-річному віці після тривалої хвороби, всього на тиждень переживши іншого підписанта Біловезьких угод — Станіслава Шушкевича[17]. Через війну в Україні доправити тіло першого президента з Мюнхена в Київ літаком було неможливо, тому родина була змушена організувати перевезення наземним транспортом, зокрема й залізницею[18].
11 травня 2022 року Президент України Володимир Зеленський видав указ про вшанування пам'яті Леоніда Кравчука, доручивши заснувати премію Кравчука[23].
19 квітня 2023 року у місті Краматорськ вулицю Толстого перейменували на вулицю Леоніда Кравчука.
10 січня 2024 року у місті Київ на Байковому кладовищі відкрили пам'ятник Леоніду Кравчуку[24].
Звання Герой України з врученням ордена Держави (21 серпня 2001) — за визначний особистий внесок у становлення і розбудову незалежної Української держави, багаторічну активну політичну та громадську діяльність[25].
Орден Свободи (10 січня 2014) — за визначний особистий внесок у розбудову Української держави, багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність[26]
Орден князя Ярослава Мудрого II ст. (9 січня 2007) — за визначну державну і політичну діяльність в ім'я побудови незалежної України, вагомий внесок у становлення та розвиток українського громадянського суспільства[28].
Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (10 січня 2004) — за визначні особисті заслуги у становленні та розвитку незалежної Української держави, багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність та з нагоди 70-річчя від дня народження[29].
Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (10 січня 1999) — за видатні особисті заслуги перед Українською державою в галузі державного будівництва, багаторічну громадську діяльність[30].
Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (21 серпня 1996) — за значний особистий внесок у становлення і розбудову суверенної демократичної Української держави та з нагоди п'ятої річниці незалежності України[31].
Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння українському народу[32].
Президент Джордж Буш-старший і президент України Леонід Кравчук підписують на церемонії у Східній кімнаті Угоди про торговельні відносини між США та Україною, 1992 рік
Візит Леоніда Кравчука до Європейської комісії, 1992 рік
Твори
Палкин Ю. И. Краткий экономический словарь пятилетки эффективности и качества [Текст] / Ю. И. Палкин, М. С. Черненко, Л. М. Кравчук, П. С. Ещенко. — К. : Политиздат Украины, 1978. — 264 с.
Союз нерушимый [Текст] : справочник / [А. И. Акбаров, З. Г. Ахвеледиани, А. Г. Бабаев,… Л. М. Кравчук,…] ; сост. А. А. Гришкевич ; под общ. ред. М. А. Морозова. — М. : Политиздат, 1982. — 304 с.
Ещенко П. С. Экономический словарь одинадцатой пятилетки [Текст] / П. С. Ещенко, Л. М. Кравчук, Ю. И. Палкин, М. С. Черненко. — К. : Политиздат Украины, 1982. — 300 с.
Ещенко П. С. Новый хозяйственный механизм [Текст] : справочник / П. С. Ещенко, Л. М. Кравчук, Ю. И. Палкин. — К. : Политиздат Украины, 1989. — 254 с. — ISBN 5-319-00633-0.
Василенко В. К. Идеологическая работа: опыт перестройки [Текст] : на материале парторганизации республики / В. К. Василенко, Л. М. Кравчук, А. А. Спирин и др. — К. : Политиздат Украины, 1989. — 252 с. — ISBN 5-319-00579-2.
Кравчук Л. М.:Одна Україна, єдиний народ.(Політичні роздуми над записами в щоденнику).:Фоліо.2010 р., укр.,542 с.(кольорові вклейки), 130×210 мм, тв. пал., 1500 екз., ISBN 978-966-03-5317-6[34].
Ю. Шаповал, М. Михальченко. Кравчук Леонід Макарович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.371 ISBN 978-966-611-818-2
Кравчук Леонід Макарович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.221-223
.JPG)
.svg){kind=small}
_03.jpg)
![[перша шпальта Голосу України]](https://web.archive.org/web/20200323114509/http://www.golos.com.ua/files/preview/1993/09/evcrbq00.bjq.jpg){kind=link}
