Кандидат економічних наук. Дисертація «Організаційно-економічні фактори ефективності сільськогосподарського виробництва» (у формі наукової доповіді, Київський інститут народного господарства, 1992).
1956—1958 роки — слюсар Шполянської машинно-тракторної станції (МТС) Черкаської області.
1958—1963 роки — студент Білоцерківський сільськогосподарського інституту Київської області.
1963—1964 роки — агроном Таращанської шляхо-експлуатаційної дільниці № 720 Київської області.
1964—1966 роки — старший агроном Таращанського районного відділу «Сільгосптехніка».
1966—1970 роки — перший секретар Таращанського районного комітету ЛКСМУ Київської області.
1970—1973 роки — завідувач організаційного відділу, секретар Таращанського районного комітету КПУ Київської області.
1973—1981 роки — перший секретар Таращанського районного комітету КПУ Київської області.
1981—1982 роки — інспектор ЦК КПУ.
6 липня 1982 — січень 1985 року — голова виконкому Тернопільської обласної ради народних депутатів.
2 січня — листопад 1985 року — міністр сільського господарства УРСР.
3 грудня 1985 — 20 жовтня 1989 — перший заступник Голови Держагропрому УРСР — Міністр УРСР.
20 жовтня 1989 — 30 липня 1990 року — Голова Держагропрому УРСР.
18 липня 1990 — квітень 1991 року — перший заступник Голови Ради Міністрів УРСР.
21 травня 1991 — лютий 1992 року — Державний міністр з питань аграрної політики та продовольства — Міністр сільського господарства УРСР.
1992 рік — президент спільного українсько-німецького підприємства «Земля і люди», Київ.
грудень 1992—1994 року — президент агропромислової асоціації «Земля і люди».
з листопада 1993 року — президент коаліції «Аграрії України за реформу».
травень 1994 — квітень 1998 року — перший заступник Голови Верховної Ради України[5].
Кандидат у Президенти України (1991), підтримувався СПУ, незадовго до виборів зняв кандидатуру на користь Леоніда Кравчука. Член КПРС (1967—1991), заступник голови СелПУ (12.1996-2001).
Кандидат у Президенти України (1999; висунутий СелПУ), 27 жовтня 1999 зняв кандидатуру на користь Петра Симоненка.
Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання, Гусятинський виборчій округ № 515, Тернопільська область.
Народний депутат України 2-го скликання з 04.1994 (2-й тур) до 04.1998, Шполянський виборчий округ № 430, Черкаська область. 1-й тур: з'яв. 86.8 %, за 39.97 %. 2-й тур: з'яв. 78.9 %, за 58.46 %. 3 суперн.
Народний депутат України 3-го скликання 03.1998-04.2002, виборчий округ № 195, Черкаська область. З'яв. 78.0 %, за 31.0 %, 16 суперн. 03.1998 — кандидат в народні депутати України від виборчого блоку СПУ-СелПУ, № 7 в списку. Член фракції СПУ і СелПУ (05.-07.1998); позафракційний (07.1998-02.2001), член фракції КПУ (з 02.2001). Голова ВР України (07.07.1998-21.01.2000).
Протягом 3-х місяців Верховна Рада України 3-го скликання намагалася обрати Голову (пізніше цей процес у парламенті дістане назву «спікеріада») і на 18-те голосування обрала нового Голову ВР — Олександра Ткаченка. Пізніше, позбувшись підтримки більшості депутатів, що голосували за нього, більшість депутатів ініціюють відставку спікера. Але для зміни керівництва парламенту необхідно було зафіксувати кворум — дві третини депутатів, присутніх у залі засідань. Кожного разу, коли поставало питання про спікера, ліві партії не реєструвалися. 21 січня 2000 року на виїзному вечірньому засіданні в Українському домі 239 депутатів одноголосно проголосували за відставку Олександра Ткаченка[6].
Народний депутат України 4-го скликання 04.2002-04.2006 від КПУ, № 8 в списку, член КПУ, член фракції КПУ (з 05.2002), член Комітету з питань фінансів і банківської діяльності (з 06.2002).
Народний депутат України 5-го скликання 04.2006-11.2007 від КПУ, № 9 в списку, член КПУ, член Комітету з питань фінансів і банківської діяльності (з 07.2006), член фракції КПУ (з 04.2006).
Народний депутат України 6-го скликання 11.2007-12.2012 від КПУ, № 8 в списку. Член фракції КПУ (з 11.2007), голова Комітету з питань економічної політики (з 12.2007).
Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (6 березня 1999) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою в галузі державного будівництва, вагомий внесок у розвиток законодавчої бази України[8]
Бібліографія
«Про концепцію національної програми Відродження України та заходи щодо організації її здійснення» (1999)
В. Головко. Ткаченко Олександр Миколайович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.713 ISBN 978-966-611-818-2
↑Кульчицький С. В., Парахонський Б. О. Україна і Росія в історичній ретроспективі: Нариси в 3-х томах / Інститут історії України НАН України; Том.3. Розділ 11. Політичні баталії останніх років (Частина 1)