Місто Васильків розташоване за 20 км на південний захід від Києва, на берегах річки Стугна.
Історія
Княжа доба
988 — рік першої згадки про Васильків
Історія поселень на річці Стугні налічує кілька тисяч років. На Васильківщині щедро відмітились трипільська культура та скіфські пам'ятки. Перше поселення існувало на місці Василькова ще в глибоку давнину. 988 року з волі Володимира Великого тут було збудовано фортецю для захисту Києва з півдня від набігів степових кочівників — на його думку, мала кількість міст навколо Києва робила княжу столицю уразливою. Цей рік і прийнято вважати роком заснування міста.
Володимир дав фортеці ім'я Василів на своє християнське ім'я (Василій). Володимир полюбляв Василів як місце для полювання і розваг. Коли Володимир був язичником, у Василеві були його тереми, а в них жили його жінки.
У 995 році печеніги знов прийшли до полян і напали на город. Володимир вийшов проти печенігів з невеликою дружиною, але печеніги її розбили, а сам князь, пересидівши якийсь час під мостом, ледве втік. Так описував історик Микола Аркас княжі пригоди.
Фортецю оточили земляними валами і ровами, й на кілька сотень років Василів стає надійним форпостом на торговому шляху з Києва до Європи.
Свою сучасну назву Васильків отримав з легкої руки Юрія Долгорукого від імені сина князя — Василька Юрійовича, якому батько подарував його після захоплення Київського престолу. У 1157 році Василів разом із Пороссям переходить в удільне володіння Василька Юрійовича та на деякий час стає центром незалежного удільного князівства. Василько Юрійович, якого ще називали Васильком Пороським, перейменовує місто на Васильків, який перетворюється на один із центрів оборони, ремесла та торгівлі Київської Русі.
Після спустошливої татарської хвилі середини XIII століття місто сильно постраждало, але вижило. На початок наступного століття Васильків згадується як великий торговий центр.
Після вигнання у 1362 році татар із Києва князь Ольгерд приєднує ці землі до Великого князівства Литовського. Проте татари час від часу продовжували нападати на Київ, витоптуючи і Васильків. У записах 1552 року Васильків згадується як запустіле селище.
Відродженням Василькова опікується Києво-Печерський монастир, адже саме у Василеві народився в 1009 році засновник монастиря Феодосій Печерський. Монастир володів у цих краях певними землями і навіть збудував у відродженому Василькові замок.
Литовсько-польська доба
Васильків на мапі Зигмунда Герстмана
Грамоту на володіння всім містом монастир отримав лише від польського короляСтефана Баторія, у 1586-му. Монахи просто сказали, що стара княжа грамота на Васильків в них згоріла. Тож король і видав «дублікат»[джерело?].
Одночасно Васильків отримує Магдебурзьке право, тобто право на самоуправління, проведення торгів, ярмарок. Однак це не заважає Києво-Печерському монастирю призначати до Василькова свого управителя.
13—15 жовтня 1604 року в місті зупинялося українсько-польське військо, яке 20 червня 1605 року захопило Москву[4].
Ми проїхали четверту милю й, зустрівши сотника з півсотнею козаків, прибули в їхньому супроводі до міста Василькова, якому справді личить це наймення (тобто царське, від слова «базилевс» — цар)... Воно велике й міцне, його утворюють троє міст з фортецями й укріпленнями, одне всередині іншого на вершині неприступної гори... Нас зустріли за містом духовенство й миряни з корогвами, вийшли з нами на найвищу місцину й провели в дивовижну церкву на дворищі третьої фортеці в ім’я Святих Антонія й Феодосія Великих, тобто двох святих землі козаків...
Найвищою владою в тогочасному Василькові вважався управитель від лаври, городничий чернець. Він керував, судив, призначав і збирав податки, наділяв землею, доглядав господарство монастиря.
1748 року в місті було побудовано перший в Російській імперії карантинний будинок[5], керівником якого у 1764—1783 роках був Іван Полетика, батько відомого російського дипломата Петра Полетики.
Васильків на карті XVIII століття
На початок XVIII у місті налічувались чотири брами і чотири церкви. Церква св. Антонія і Феодосія (Печерських) 1758 року збереглася до наших днів. П'ятикупольний храм збудований на пагорбі, у стилі українського бароко. Проте, влада церковна поступово замінювалася владою світською. Крім того, тут з'являється Васильківський форпост, у місті все більше квартирують війська (це стосується і наших днів — ще з Холодної війни тут розміщується повітряна база).
Повітові присутственні місця у ВасильковіБудинок XIX століття у Василькові
У 1797 році, після приєднання до Росії (подія відбулася 1795 року) Правобережної Київщини, Васильків стає центром повіту. Саме місто доти входило до Київського повіту і було прикордонним з боку Російської імперії.
1825 року військові частини, що тут базувалися, брали участь у повстанні декабристів. У грудні розквартирована тут армія без жодного пострілу здається повстанцям-декабристам на чолі з Михайлом Бестужевим-Рюміним. Уже під новий 1826 рік до Василькова прибуває Сергій Муравйов-Апостол із сумною звісткою. За кілька днів повстання остаточно придушують. Неодноразово, ще з кріпацтва, буває у Василькові Тарас Шевченко.
На шевченківський час припадає ось цей опис Василькова:
Настоящее состояние Василькова довольно ничтожно. В нем всего только два каменных дома, улицы не мощенные, множество неопрятных деревянных хижин оскорбляют взор путешественника. Церквей в нем 4, из которых 3 каменные, домов вообще 700 с лишним, лавок 52, трактирных заведений 2, питейных домов 33.
Проте, у другій половині XIX століття в містечку мешкає вже понад десять тисяч жителів, діють кілька фабрик (тютюнові, миловарні), заводів (цегельні, цукроварні, свічкові, пивоварні). Проводяться ярмарки, розвивається підприємництво. Статистика 1897 року: 13 крамниць, 15 рундуків, 48 шинків і 7 трактирів.
У 1918—1919 роках місто декілька разів звільнялося від більшовицького контролю Українською армією, 28 лютого відбувся Васильківський бій. 5 квітня місто зайняли повстанці отамана Зеленого, до цих сил приєдналися селяни 7 навколишніх сіл[6]. Під час визвольних змагань, Марко Шляховий, він же отаман «Кармелюк», базував в урочищі Кладова неподалік села Дзвінкова повстансько-селянський загін, який вів бойові дії проти окупантів разом з підрозділами отамана Зеленого[7]. З 1920-го — під більшовицькою владою. 24 серпня 1919 року під час наступу на Київ до Василькова підійшли частини Армії УНР. За доповідями патрулів місто було зайняте ворожою піхотою. Після бою Васильків від окупаційних російських військ був звільнений Кінним полком Чорних Запорожців[8]. Після революційних років Васильків став районним центром.
Наприкінці 1920-х років минулого століття значна частина населення міста працювала на заводі дубильних екстрактів, 4-му держшкірзаводі та інших підприємствах. Багато жителів займалось кустарними промислами: вичиняли шкіру, шили та ремонтували одяг і взуття. Характерною особливістю економічного розвитку Василькова в 30-ті роки був широкий розвиток кооперації.
У 1927 році діяли 4 шкіряні артілі, які того ж року об'єднались в артіль ім. Першого травня. Працювало кілька товариств: споживче, кооперативно-орендно-позичкове, сільськогосподарське, кредитне та ін.[9]
У 1929 році на базі декількох кооперативних об'єднань створено завод «Транспортер», який випускав дрібний сільськогосподарський інвентар. На території сьогоднішнього ринку працював деревообробний завод. У місті працювали артіль «Керамік», гончарні цехи якого виготовляли посуд, вишивальна артіль, де виготовляли одяг, рушники, білизну. Працював млин. У місті працювали установи і організації, діяли лікарні, де працювали кваліфіковані лікарі і фельдшери. Не менш важливим і складним завданням була організація народної освіти й культурно-масової роботи. В місті в 2-х будинках синагог відкрилися школи (№ 2). Розвивалась торгівля, працювали трактири, обмінні пункти, постійно діяв базар, на якому було багато критих рундуків (ларьків). На ринку можна було купити все: від коня до гвіздка. Недарма жителі сіл називали Васильків «купи-продай».
У вересні 1930 року була започаткована газета «За більшовицькі темпи», яка стала рупором радянської влади, диригентом здійснення програми колективізації і Голодомору.
У 1930-ті роки у Василькові був дитячий будинок для безпритульних дітей. Саме цей заклад в період Голодомору 1932—1933 років врятував життя багатьом дітям, яких деякі селяни змогли привезти і залишити на місцевому базарі, де їх забирали міліціонери. Ще з однієї синагоги було зроблено залізничний вокзал[9].
Початок 1930-х років увійшов в історію міста, як період різкого повороту від політики НЕП, яка давала певний, хоча й контрольований більшовицькою владою, простір для підприємництва і розвитку приватної ініціативи в усіх сферах виробництва, до практично повного знищення приватної власності.
До 1933 року в місті проживало приблизно 10 тис. населення. Організований в українському селі штучний голод, який забрав життя тисяч жителів Васильківського району, зачепив і місто. Його населення, яке складалось на 49 % з єврейських родин, хоч і жило у своїй переважній більшості незаможно, але не голодувало. Службовці державних установ і організацій, працюючі на підприємствах і в різних артілях отримували крім заробітної плати продуктові пайки, тому хоч і жили впроголодь, але від голоду не помирали. А от у прилеглих селах люди пухли і навіть мерли від голоду. Прикладом може стати село Піски, яке з часом було поглинуте містом. У ньому від голоду померли десятки людей[9].
З 1935 року Васильків за офіційною класифікацією втратило статусу селища, а набуло статусу міста. У 1975 році Васильків отримав статус міста обласного підпорядкування[10].
В місті розташована Васильківська повітряна база, яка заснована під час «холодної війни».
У 2015 році біля села Крячки Васильківського району Київської області сталася масштабна пожежа на нафтобазі БРСМ, наслідки якої вплинули на екологічну ситуацію у місті Васильків.
24 лютого 2022 року, приблизно о 05:10, на початку російського вторгнення в Україну, було завдано ракетних ударів по Васильківському аеродрому[12], розташованого на півночі міста. Упродовж дня аеродром і саме місто зазнавали повторних ракетних ударів, також активно діяли ворожі ДРГ.
26 лютого, опівночі, поблизу міста був збитий російський Іл-76 МД з десантом на борту[13], проте частина десанту змогла висадитись та проникнути до центра міста на вулицю Декабристів[14], почались сильні бої, внаслідок обстрілу аеродрому зайнялася пожежа на місцевій нафтобазі[15] Попри запеклі бої, зранку весь десант у Василькові був знищений. Згодом ворог зробив невдалу спробу висадитись у селах Крушинка та Плесецька. Як стало відомо пізніше, в операції брав участь 331-й полк 98-ї повітрянодесантної дивізії ЗС РФ (м. Кострома); залишки десанту, що переховувалися в лісах, остаточно ліквідовані до середини березня[16]; знищений командир полку Сухарєв[17].
28 лютого 2022 року, о 19:10, внаслідок бомбових ударів по Василькову, Калинівці та Білій Церкві було зруйновано п'ятиповерховий гуртожиток і два п'ятиповерхових житлових будинки[18].
12 березня 2022 року по аеродрому було завдано 8 ракетних ударів, одна з них влучила у склад боєприпасів, внаслідок чого аеродром був повністю знищений[19].
Втрати серед військовослужбовців ЗСУ
24 лютого 2022 року в місті загинув В'ячеслав Радіонов внаслідок особистих мужніх дій, завдяки яким повний склад літаків бригади піднявся у повітря в місті Василькові, що врятувало їх від ракетного удару.
Було запропоновано цю статтю розділити на декілька. Ця стаття може бути надто велика або логічно незв'язна, але, можливо, це варто додатково обговорити.
21 березня 2013 року Верховна Рада України призначила на 2 червня позачергові вибори міського голови у м. Василькові та Алчевську[24].
Під час виборів мера Василькова 2 червня 2013 року фіксували порушення виборчого процесу (зокрема, наявність недійсних бюлетенів[25], незаконна видача бюлетенів[26][27][28][29], «каруселі»[30][31], невключення до виборчих списків[32][33], масове вкидання[34] та зникнення бюлетенів[35]), перешкоджання роботі спостерігачів представників «УДАРу» та громадяської мережі «ОПОРА» (недопуск[36][37] або видалення[38][39][40] з виборчої дільниці)[41], незаконна агітація[42][43] та інші види порушень[44][45][46][47][48][49]. Також про можливі провокації та фальсифікації заявляли представники «Партії регіонів»[50][51][52] та «УДАРу»[53][54]. Також існували проблеми з висвітленням виборів у деяких ЗМІ та громадських організацій[55]. Явка виборців була низькою[56], і після закриття виборчих дільниць була зареєстрована суттєва затримка з інформацією про явку[57]. Перемогу Володимира Сабадаша зафіксували результати екзит-полу[58], а за даними паралельного підрахунку голосів громадянської мережі «ОПОРА» також переміг В. Сабадаш з підтримкою у 30,39 % голосів виборців[59]. Голова Комітету виборців України О. Черненко заявив, що фальсифікації не були зафіксовані, але процедурні порушення в ході голосування і підрахунку голосів могли вплинути на результати виборів[60]
3 червня 2013 року територіальна виборча комісія затвердила протокол з результатами виборів міського голови Василькова з окремою думкою члена комісії Галини Литвиненко, за якими перемогу святкував кандидат від «Партії регіонів» Володимир Сабадаш (30,39 % або 3395 голосів виборців), 2-е місце посів кандидат від «УДАРу» Сергій Сабов (28,25 % або 3155 голосів виборців), а 3-тє — кандидат від партії «Єдність» Валерій Попович (26,38 % або 2947 голосів виборців)[61].
Кандидат від «УДАРу» Сергій Сабов заявив, що оскаржуватиме результати виборів[62].
ТОВ «СлаВа» — одним із засновників товариства є КП «Васильківська шкірфірма». Підприємство виготовляє жорсткий шкіртовар та напівфабрикат, деталі низу взуття та клей міздряний. Обсяг виробництва підприємства становить близько 27 % від обсягу виробництва в цілому по місту.
ВАТ «Васильківський завод холодильників». — основні види промислової продукції підприємства — труби теплоізольовані. Крім того, підприємство виготовляє інші вироби побутового призначення: вироби з дерева, меблі, гіпсокартонні системи, пінобетон, труби поліетиленові для газу/води.
ТОВ «ВЗХ-Стар» — засновником товариства є ВАТ «Васильківський завод холодильників». Основною продукцією, яку виробляють на підприємстві є холодильні агрегати міні-бару, запчастини для холодильників, також підприємство здійснює роботи промислового характеру (ремонт холодильних агрегатів, наповнення деяких видів промислових газів в балони).
ДП АТ «„Київхліб“ Васильківський хлібозавод» — основною діяльністю підприємства є виробництво хліба та хлібобулочних виробів. Щодня випікається більше 20-ти найменувань продукції, а загалом освоєно її випуск понад 50 найменувань, з них понад 10 — хліба. У 2010 році, через рішення щодо реорганізації, підприємство припинило свою діяльність[64].
ЗАТ «Васильківхлібопродукт» — підприємство займається виробництвом та реалізацією борошна, крупи манної, висівки та комбікормів. В обсягах виробництва продукції в цілому по місту близько 25,6 % — обсяг виробництва ЗАТ «Васильківхлібопродукт».
ТОВ «Хімтек» — займається виготовленням пакувальної тари з поліетилену.
ДП «Стімекс-Профіль» — на виробничих площах займається виробництвом сучасних віконних виробів, металопластикових, алюмінієво-світлопрозорих конструкцій.
ТОВ ВФ «Санрайс» — займається виробництвом пиломатеріалів, дошки для підлоги.
ТОВ «Васильків-млин» — на підприємстві виготовляють борошно, круп'яні та макаронні вироби.
ВАТ «Васильківський шкірзавод» — спеціалізується на виготовленні хромових шкір для рукавичок, верху взуття, підкладки із свиної шкірсировини і шкірсировини великої рогатої худоби. У наш час[коли?] основний вид продукції — хромовий напівфабрикат, що йде переважно на експорт. У 2018 році підприємство припинило своє існування через визнанням його банкрутом[65].
29 вересня 2021 року Міністр оброни України та генеральний директор компанії «Baykar» підписали Меморандум про співпрацю щодо будівництва та облаштування спільного навчально-випробувального центру, який «Baykar» побудує на землях поблизу Василькова. Призначення центру — обслуговування, поточний ремонт, модернізація турецьких БПЛА, а також навчання й підготовка персоналу[66].
Транспорт
На цей час у Василькові є автомобільний та залізничний транспорт (якщо не враховувати навчальний аеродром)
№ 3 — ЗП «Комісарова гора — Військове містечко #11»
№ 4 — ЗП «Комісарова гора — Масив»
№ 5 — ЗП «Масив — Військове містечко»
Проєкт тролейбусної системи
У 1972—1977 роках було створено проєкт по розвантаженню міста Києва від периферійного транспорту, в якому було зазначено створити маршрут «Обухів — Конча-Заспа — Вишневе — Фастів (у тому числі Васильків)». Та про цей проєкт згодом просто забули.
У 2000-ні роки про цей проєкт згадали, і, як наслідок, у сторону Василькова побудовані 5 станцій Оболонсько-Теремківської лініїКиївського метрополітену. Відповідно з проєктом, після завершення будівництва станції метро «Теремки», мало бути започатковане будівництво тролейбусного маршруту до військового містечка № 11. Практично залишилося змонтувати контактну мережу для тролейбуса, а дорога з можливістю одностороннього руху вже побудовано до містечка [67].
Станцію «Теремки» відкрито 6 листопада 2013 року[68], проте проєкт тролейбусної лінії так і не було втілено.
На території міста проходили знімання документальних та художніх теле- і кінофільмів.
Стадіон «Кристал», навколо якого відсутні високі будівлі, було обрано місцем знімання футбольних сцен для фільму «Матч» 2012 року. Сюжет засновано на серії матчів 1942 року між київськими футболістами та командами-представниками окупаційних військ. Через неприйнятне відображення українців у фільмі[71], він був заборонений із вересня 2014 року як антиукраїнський[72].
У 2013 році на стадіоні Василькова знімали деякі сцени фантастичного фільму «Загублене місце» (режисер Віталій Потрух, вийшов у прокат 1 жовтня 2015 року). За словами виконавця головної ролі Андрія Джеджули, у Василькові «знімали напівпокинутий стадіон… Там знімався фільм „Матч“, і… після них ледве встигли свастики познімати»[73].
На території однієї з військових частин міста було знято 12-серійний телефільм «Гвардія» 2015 року про становлення нової Національної гвардії України у 2014 році та героїзм гвардійців під час проведення антитерористичної операції на сході країни (2014—2017 рр.).
Чимало васильківських архітектурних та історичних пам'яток у теперішній час (2000-ні) потребує коштів на реставрацію[76].
У Василькові — трохи більше 10 пам'ятників, переважна більшість з яких присвячена подіям та особистостям німецько-радянської війни (встановлені за СРСР), вже за незалежності були відкриті меморіал воїнів-афганців та повнофігурний оригінальний пам'ятник молодому Кобзареві.
Процес декомунізації, що розпочався із набуттям Україною незалежності (1991 р.), у Василькові мав загальні ознаки, наприклад: позбуття ідеологічних (комуністичних) навчальних предметів, ліквідування «ленінських кімнат» у численних військових частинах Васильківського гарнізону та на державних підприємствах міста, прибирання пам'ятників Леніну та комуністичної символіки, перейменування вулиць (наприклад, центральна вулиця отримала ім'я Михайла Грушевського) тощо.
Загалом, ознаки колишнього соціалістичного минулого були позбавлені ідеологічної складової протягом 1990—2000-х років. Але черговий, масштабний, етап декомунізації у Василькові розпочався із Революцією гідності (2013—2014) та прийняттям Верховною Радою України пакету так званих «декомунізаційних законів», які визначили шляхи знищення залишків радянської ідеології, що несуть небезпеку державі.
Серед помітних зовнішніх змін у Василькові — перейменування вулиць та провулків на початку 2016 року. У період 10 жовтня — 6 листопада 2015 року було проведене громадське обговорення, 17 лютого 2016 року підготовлене рішення топонімічної комісії, 18 лютого — комісії з питань житлового та шляхового будівництва. 19 лютого 2016 року Васильківська міська рада VII скликання ухвалила рішення № 06.26-08-VII «Про перейменування вулиць та провулків міста Василькова» (оприлюднене після підпису міським головою 26 лютого 2016 року)[77]. Відповідно до цього рішення, у Василькові перейменовано 53 вулиці та провулки, які було названо на честь комуністичних діячів або подій. Топонімічні об'єкти Василькова отримали як «нейтральні» імена (Волошкова чи Патріотична вулиці), так й імена видатних постатей історії України — більш давньої (вул. Івана Мазепи чи пров. Квітки-Основ'яненка[78]) або найсучаснішої (пров. Юрія Скляра чи вул. Олександра Лістрового).
Васильків завжди займав важливе стратегічне місце, тому його історія пов'язана із воєнними подіями, тут поховані двічі Герой Радянського Союзу, танкіст Семен Хохряков, Герой Радянського Союзу, колишній комендант військового училища Микола Бурка, Герой Радянського Союзу, льотчик Микола Кривов. Народився, жив і похований у Василькові Герой України, громадський діяч, волонтер, учасник Революції Гідності та російсько-української війни Дмитро Гончаренко.
Галерея
Городище літописного міста Василіва
Городище літописного міста Василіва
Хрест на оглядовому майданчику поблизу княжого дитинця у Василькові
Паровий вальцьовий млин
Церква Преподобних Антонія і Феодосія
Повітові присутственні місця
Школа № 2, вул. Соборна, 56, колишня синагога
Братська могила загиблих воїнів
Церква Різдва Богородиці (Спаська) 1864 р.
Пам'ятний знак декабристам
Могила О. О. Головачова
Могила С. В. Хохрякова
Братська могила радянських та чехословацьких воїнів
Васильків, пам'ятник жертвам голодомора
Васильків, пам'ятник воїнам-афганцям
Васильків, пам'ятник Тарасу Шевченку
Церква Адвентистів 7-го дня
Васильків, вул. Гоголя, 16, школа № 1, колишня синагога
МіГ-21 біля прохідної Васильківського коледжу Військово-Повітряних Сил України
Ріка Стугна в місті Васильків
Став на річці Стугна у Василькові
Васильків, парк «Венеція», ставок на річці Очеретянка, 2007 р.
Оновлений парк Венеція в місті Васильків, 2020 р.
Оновлений парк Венеція в місті Васильків, 2020 р.
Неоготичний будинок дитячої школи мистецтв
Вул.Грушевського, 5, будинок у стилі модерн
Паровий млин Демочані, Васильків
ЖК «Столичний»
Ентомологічний заказник місцевого значення «Ковалівський яр» на околиці Василькова
↑Проєкт тролейбусної системи(PDF). Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 30 березня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
Васильків — Інформаційно-пізнавальний портал | Київська область у складі УРСР [Архівовано 8 лютого 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, тома — Історія міст і сіл Української РСР: Київ. — К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1968., Історія міст і сіл Української РСР. Київська область / Ф. М. Рудич (голова ред. колегії) та ін. — К.: Гол. ред. УРЕ, 1971. — 792 с.)
_(1852).png)
.jpg)
.jpg)
.JPG)
.jpg)
_1864_%D1%80..jpg)
