Основною причиною декабристського руху стала криза феодально-кріпосницької системи, франко-російська війна 1812 року, яка призвела до активного поширення західноєвропейських ідей, глибшого ознайомлення з соціальним та політичним життям Європи. Цілі рухи декабристів відображали історичні завдання, що виникли у розвитку Росії того часу. Рух декабристів виник на підґрунті російської дійсності.
Ранні переддекабристські організації
Першому таємному товариству декабристів передувало створення більш ранніх організацій. Всі вони послужили школою майбутнього руху, його безпосередньою передумовою.
Про Семенівську артіль свідчить декабрист Іван Якушкін — один із її засновників. Вона склалася в гвардійському Семенівському полку в 1814 році, коли гвардія з Парижа рушила до Петербурга. У артіль входило, за спогадами І. Д. Якушкіна, 15 — 20 офіцерів, які щодня обідали разом. Після обіду вони грали в шахи, читали вголос іноземні газети та стежили за подіями в Європі (таке проведення часу було нововведенням). Полковий командир генерал Потьомкін пропагував артелі, але через кілька місяців після виникнення артілі Олександр I наказав йому припинити існування артілі, зауважиши, що такі збіговиська офіцерів йому дуже не подобаються.[1]
Офіцерську Священну артіль заснував офіцер Генерального штабу Олександр Миколайович Муравйов. Створення офіцерської артілі було справою звичайною. Новим було спілкування ідейного характеру і виникнення ознак політичного об'єднання. Іван Пущин писав: «Постійні наші бесіди про предмети громадські, про зло існуючого в нас порядку речей і про можливість зміни, бажаної багатьма потай, надзвичайно зблизили мене з цим мислячим гуртком.»[2]
Товариство («Орден») російських лицарів засновано в 1814 році за задумом генерал-майора Михайла Орлова. До «Ордена» були причетні племінник російського просвітника М. І. Новикова — Михайло Новиков, поет-партизан Денис Давидов, Микола Тургенєв. «Пункти вчення, що викладається у внутрішньому Ордені» (рос.«Пункты преподаваемого во внутреннем Ордене учения», оригінальний текст), написані рукою Михайла Орлова, містять конституційний проєкт поміркованого змісту.[3]
1816 року був створений Союз спасіння (Союз порятунку), таємна організація, яка ставила за мету шляхом військового перевороту встановити конституційну монархію та скасувати кріпосне право. До складу організації входили 30 осіб, серед яких були Сергій Трубецькой і Павло Пестель. Але єдності між членами товариства не було, що призвело до його розпаду.
Декабристи надавали великого значення створенню конституційних проєктів. Складені декабристами програмні документи виявляють глибокі ідейні протиріччя в їх середовищі.
Проєкт конституції Північного товариства передбачав перетворення Росії на конституційну монархію, федерацію 15 держав. Передбачалася також скасування кріпосного права на умовах наділення селян землею з розрахунку 2 десятини на двір. Закріплювалося велике землеволодіння.
Пестель виступав проти федеративного устрою держави, був прихильником єдиної централізованої республіки. Самодержавство мало бути ліквідоване. Проголошувалося повне знищення кріпацтва. Пестель високо цінував особисту свободу людини. Визволення селян без землі, тобто надання їм тільки особистої свободи, вважав уявним визволенням. Пропонував визволення селян з землею.
Після тривалих дискусій Південне і Північне товариства визначили час спільного виступу — літо 1826 року (цар мав прибути на військові маневри в Україну). Але несподівана смерть Олександра I у Таганрозі (листопад 1825), невизначеність у питанні успадкування російського престолу (зречення Костянтина від престолу, яке імператорська родина зберігала в таємниці) підштовхнули змовників до негайних дій.
14 (26) грудня1825 року у день присяги військ та Сенату на вірність новому цареві, Миколі I, члени Північного товариства організували в Петербурзі повстання. Відповідно до плану, передбачалися дії у трьох напрямах: 1)захоплення Зимового палацу та арешт царської родини; 2) оволодіння Петропавлівською фортецею, що тримала центр Петербурга під прицілами своїх гармат; 3) встановлення контролю за діями Сенату, оголошення Маніфесту до народів Росії, у якому повідомлялося про повалення царського режиму та програма майбутніх суспільних реформ: знищення кріпацтва, ліквідацію рекрутства, проголошення громадянських свобод і скликання Установчих зборів.
З самого початку свого здійснення план зазнав невдачі. Сенатори рано-вранці присягнули імператору і роз'їхалися по домівках. Першим прибув на Сенатську площу лейб-гвардії Московський полк на чолі з О. О. Бестужевим та його братом М. О. Бестужевим, пізніше — рота лейб-гренадерів під проводом О. М. Сутгофа, потім гвардійський морський екіпаж під керівництвом М. О. Бестужева і А. П. Арбузова, значна частина лейб-гренадерів на чолі з М. О. Пановим. Всі були зі зброєю, але артилерії не було. Народ, який зібрався на площі (декілька десятків тисяч людей), співчував повстанцям. Повстанці (понад 3 тис. солдатів на чолі з 30 офіцерами) чекали появи С. П. Трубецького, обраного диктатором, але він не з'явився. Декабристи діяли нерішуче, втрачаючи ініціативу і час. О. І. Якубович і О. М. Булатов, боячись пролиття крові, не наважилися зі своїми збройними формуваннями на захоплення Зимового палацу та Петропавлівської фортеці. Був обраний новий диктатор — князь Євген Оболенський, який тричі намагався (марно) зібрати військову раду.
Микола I перехопив ініціативу — повстанців оточили урядові війська. У їхньому розпорядженні були 36 гармат і кавалерія. Микола I віддав наказ стріляти по повстанцях картеччю. До вечора повстання було придушене. 14 грудня 1825 року загинули 1271 осіб, з них жінок — 9, дітей — 19, мешканців міста — 903.
У ніч на 15 (27) грудня1825 року у Петербурзі розпочалися арешти.
579 чоловік були притягнуті до слідства в справі декабристів. Слідчі та судові процедури відбувалися у глибокій таємниці.
За підрахунками Б. Л. Модзалевського і А. А. Сіверса[5], з 579 осіб, залучених до слідства у справі декабристів, повністю виправдали половину — 290 (34 особи звільнені з виправдувальними атестатами, 115 осіб визнані такими, що не належали до таємних товариств, відомості про 120 осіб комітет залишив «без уваги», 10 осіб згадані в ході слідства через непорозуміння, 11 були донощиками). З решти 289 осіб були визнані винними 131 чоловік.
1 липня 1826 року організовано Верховний кримінальний суд для винесення вироку учасникам повстання. Суд сформував з числа своїх членів ревізійну комісію на чолі зі М. Сперанським для перевірки матеріалів слідства. Комісія розробила 11 розрядів злочинів. Верховному кримінальному суду підлягали 121 осіб. 117 визнали свою провину, 4 — не визнали (М. І. Тургенєв, князь Ф. П. Шаховський, М. Р. Цебріков, О. Ю. Горський — останній не ввійшов до жодного розряду і засуджений не був).
5 декабристів були страчені: (П. І. Пестель, С. І. Муравйов-Апостол, М. П. Бестужев-Рюмін , П. Г. Каховський, К. Ф. Рилєєв. 88 декабристів заслано на каторгу, 18 — на поселення, один — на життя в Сибір, 4 — у фортечні роботи, 15 — розжалувані в солдати, 124 — переведені в інші полки або місця служби, віддані під нагляд поліції або для подальшого слідства, 4 — вислані за кордон, доля 9 осіб залишилася невизначеною, а 21 особа померли до або під час слідства.[6]
Довнар-Запольский М. В. Тайное общество декабристов: Исторический очерк, написанный на основании следственного дела. М., 1906. 340 с.
Гордієнко Д. Тарас Шевченко і декабристи // Шевченкознавчі студії: Збірник наукових праць. Вип. 10 / Київський національний університет ім. Т. Шевченка. — К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 2007. — С. 131—138.
Дружинин Н. М. Избр. труды: Революционное движение в России в 19 веке. — М., 1985
Декабристы рассказывают. — М.: Молодая гвардия, 1975
Трубецкой С. П. Материалы о жизни и революционной деятельности. Письма и дневники. — Иркутск, 1987
Лунин М. С. Сочинения, письма, документы. — Иркутск: Восточно-Сибирское книжное издательство, 1988
Басаргин Н. В. Воспоминания, рассказы, статьи. — Иркутск: Восточно-Сибирское книжное издательство, 1988
