Лемко-Русинська Республіка, Руська Народна Республіка Лемків, Західно-Лемківська Республіка, Лемко-Руска людова Република[3] або Флоринська Республіка, Флоринска Република — державне утворення на території Лемківщини, яке існувало у 1918 — 1920 роках. Республіка була проголошена у Флоринці (нині Новосондецький повітПольщі) 5 грудня1918, після ліквідації Австро-Угорщини.
Історія
На початку листопада 1918 року в західній Лемківщини відбулися народні віча. В Криниці створено було «Руську Раду» для Новосанчівського повіту, в Ґладишеві — для Горлицького. Ці ради об'єдналися у «Верховний Лемківський Союз» у Горлицях. Політично вони дотримувалися русофільської орієнтації.
До «Верховного Лемківського Союзу» не приєдналася Сяніччина із Східно-Лемківською Республікою. Усім визвольним рухом у західній Лемківщині керувала «Грибівська Руська Рада»[4], готуючи ґрунт для створення «Руського уряду» у Фльоринці[5].
5 грудня1918 року на селянському вічі у Флоринці Грибівського повіту (нині Новосондецький повітПольщі), в якому взяли участь лише діячі москвофільського руху та їхні прихильники, було проголошено створення Західно-Лемківської республіки. Делегати ухвалили, що єдиним розумним і корисним для русинського народу західних Карпат є об'єднання просторів від Сяноку до Попраду в єдиній Руській республіці. Після дискусій більшістю голосів ухвалено приєднання «республіки» до Росії та виступили проти об'єднання з Західноукраїнською Народною Республікою[6].
Віче ухвалило створити тимчасовий уряд в складі: Ярослав Качмарчик (адвокат, президент республіки, діяч русофільської орієнтації)[7], Дмитро Хиляк (священник, міністр внутрішніх справ), Микола Громосяк (міністр сільського господарства)[8]. На урядових паперах ставилася округла печатка і штамп з написом «Руська народна Республіка».
Оскільки об'єднання з Росією не було можливе, вона намагається приєднатися до Підкарпатської Русі на південних схилах Карпат як автономна провінція Чехословаччини.
Поки діяльність Західно-Лемківської Республіки була спрямована на сепарацію від українців, польський уряд не чинив перепон у самоврядуванні. Коли ж розгорнувся рух за приєднання до Чехословаччини, ставлення польської влади різко змінилося[9].
У 1920 році[уточнити] польські війська зайняли територію Лемко-Русинської Республіки та ліквідували республіку, територія якої увійшла до складу II Речі Посполитої. Її лідери були заарештовані та постали перед польським судом.
Президента Центральної Національної Ради Ярослава Качмарчика поляки ув'язнили 8 січня1921 року. Діячів Лемківської республіки польська влада звинуватила у державній зраді, але процес закінчився їх виправданням, оскільки захист довів, що вони ніколи не були громадянами Польщі. Одним з їх захисників був Кирило Черлюнчакевич.
Криницький С. ЗУНР і Лемківщина // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, 2000. — Вип.6.
Лемківські республіки 1918—1919 рр. // Лемківщина: земля, люди, історія, культура. Т.1 / Ред. Б. О. Струмінський. — Нью-Йорк — Париж, 1988.
Турчак О. Талергофська трагедія. Лемківські республіки 1918—1920 рр. // Лемківщина: Історикоетнографічне дослідження у 2-х томах. Т.1: Матеріальна культура. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999.
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.png){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.png)
