Трансильва́нія (рум.Transilvania, «Залісся»), або Семи́город — історична область на півночі Румунії. Займає Трансильванське плато і частину гірських хребтів Східних та Південних Карпат. До 1918 року перебувала переважно в межах Угорського королівства (у її східній частині), пізніше у північно-західній Румунії; близько 60 000 км² з понад 4 млн мешканців; до Трансильванії зазвичай включають також Мармарощину, Кришану і Банат. Із цими територіями Трансильванія має площу 102 000 — 103 000 км².
Назва
Трансильванія[1][2] (лат.Transsilvania, «Залісся») — основна латинська назва, від якої походять інші назви в більшості мов.
Семигород[2], або Семигра́ддя[2][3] (від нім.Siebenbürgen; пол.Siedmiogród) — українська перекладна назва, що походить від німецької.
Ердей, або Ердель (угор.Erdély; церк.-слов.Ердель; тур.Erdel) — угорська назва та назва Трансильванії в Османській імперії.
Ардяль (рум.Ardeal) — місцева румунська назва, що походить від угорської.
В античну добу Трансильванію населяли даки, в цих краях знаходилася столиця войовничого дакійського народу — Сармізегетуза. В 106—271 Трансильванія була римською провінцією (тоді вона зазнала часткової романізації), згодом опанована готами, гепідами, аварами і булгарами, із 6 ст. до Трансильванії почали переселятися слов'яни.
З кінця 9 ст.[5]
Трансильванія була підкорена угорцями (насамперед владу угорців визнав дукс Менуморут з Біхора (поблизу сучасного м.Орадя), васал Візантії), з початку XI століття стала частиною Угорського Королівства, у складі якого мала широку автономію - тут керували дьюли з роду Боґата. З 10 ст. у Трансильванії почали селитися угорці, з 11 ст. у східній Трансильванії — угорські вільні піддані тюркського (нащадки кочового конгломерату племен які заселили Балкани) походження (так звані секлери), з 12 ст. — сакси. У лютому 1438 року була узаконена Унія трьох націй (мадяри, сакси, секеї) зі спільного управління Трансильванією.
Історичні області РумуніїІсторичний центр міста Сібіу
Друга половина XVI і XVII століття — період формування культурної та політичної ідентичності Трансильванії як оплоту протестантизму на сході Європи. Спочатку, з часів заснування Семигородського князівства під зверхністю Османів (1541 рік) і до 1571 року Трансильванією правила династія Заполья, далі й аж до 1613 року князі Трансильванії походили головним чином з роду Баторі, в XVII столітті — з роду Ракоці. Вони не тільки витягували політичні дивіденди з протистояння султана і Габсбургів, а й успішно захищали традиційні угорські вільності від централізаторських намірів віденських імператорів.
У 1687 році, після невдалої для турків облоги Відня і спроби султана посадити на трансильванський престол свого ставленика, князівство було зайнято військами Габсбургів. Султан остаточно відмовився від претензій на володіння Трансильванією за Карловицьким миром 1699 року.
Серед слов'ян Трансильванії значну частину складали українці (русини), про що свідчать топографічні назви (Rusz, Reusdorfel, Russdorf, Rusesti). Перші документальні сліди про українські поселення в Трансильванії датовані XIII століття (гора Ruscia, м. Forum Ruthenorum). На південному сході Трансильванії в повіті Брашов існує місто Ришнов — трансильванські сакси (русо-влахи, як їх іменували в Константинополі) його називали Rusnâ, етимологія назви цього міста пов'язана теж з Руссю, та населенням русинами, яке жило до приходу саксів в ці місця на початку XIII століття. Ще у 15 ст. в Трансильванії існували чималі українські колонії, які пізніше зазнали мадяризації або румунізації.
Перепис 1930 року виявив у Трансильванії (без Мармарощини і Банату) ледве 2 100 українців, найбільше у місті Орадя.
Трансильванія в XX столітті
Національні Збори в Алба-Юлія (1 грудня 1918), які закликали до союзу регіону з РумунієюМапа Румунії 1939 року. Північна Трансильванія (рум. Transilvania de Nord) позначена жовтим.
У 1944-45 рр. угорське населення Північно-східної Трансильванії піддалося насильству з боку так званих «чорних сермяг» — румунських шовіністичних банд, організованих прем'єр-міністром Юліу Маніу. На думку деяких істориків, радянське командування крізь пальці дивилося на румунський терор. При підведенні остаточних підсумків Другої світової війни, за умовами мирного договору, підписаного 10 лютого 1947 року, був анульований Віденський арбітраж 1940 року і декларувалося приєднання Північно-східної Трансильванії до Румунії.
У 1968 році Ніколае Чаушеску скасував Муреш-Угорську автономну область (створену в 1952 році на сході Трансильванії) у процесі адміністративно-територіальної реформи скасування областей та повернення традиційного поділу Румунії на повіти (жудеці). При цьому була «тихо» ліквідована й автономія угорців. Територія Угорської АО увійшла переважно до складу жудців Муреш, Харгіта, Ковасна. Антиугорський курс довгий час забезпечував диктатору Чаушеску симпатії певних верств румунського населення.
У регіонах, які приєднала Румунія в 1920 році, розташовано 23 округи, включаючи приблизно 102 200 км² (102 787—103 093 км² в угорських джерелах та 102 200 км² в сучасних румунських документах). Останнім часом, у зв'язку з деякими адміністративними реорганізаціями, територія охоплює 16 повітів-жудеців (румунською: Judet), з площею 99 837 км², в центральній та північно-західній Румунії.
↑(англ.)Researches on the Danube and the Adriatic by Andrew Archibald Paton (1861). Contributions to the Modern History of Hungary and Transylvania, Dalmatia and Croatia, Servia and Bulgaria-Brockhaus page 61
↑Edouard Sayous, Histoire generale des Hongrois, Budapest/Paris 1900, pag.25
