Фемінізм другої хвилі (англ.second-wave feminism) — період розвитку фемруху, покликаний усунути фактичні та офіційні юридичні нерівності. У західному світі тривав з початку 1960-х до 1980-х.
Термін «фемінізм другої хвилі» ввела у загальну мову журналістка Марта Лір у статті Нью-Йорк Таймс березня 1968 «Друга феміністична хвиля: чого хочуть ці жінки?».[4] Лір писала: «Прихильниці називають це Другою феміністичною хвилею, перша, яка спала після славної перемоги суфражизму і, зрештою, зникла у великій піщаній кулі Єдності».:323
Ця стаття описує становище лише в окремій країні чи регіоні, але не в усьому світі. Будь ласка, удоскональте цю статтю, за потреби обговоривши проблему на сторінці обговорення.(листопад 2021)
Друга хвиля в США відбулася як реакція на відновлення домогосподарств жінок після Другої світової: повоєнний економічний бум кінця 1940-х з безпрецедентним економічним зростанням, бебі-бумом, переїздом до сімейних осередків та «ідеальних» подружніх шлюбів. Жінки не прагнули шукати роботу через навантаження хатньою роботою, що розглядалася як їх основний обов'язок і ізолювала від політики, економіки та законотворчості. Це життя наочно проілюстроване медіями того часу (як-от телешоу «Батько знає краще» ідеалізувало домашнє життя).[6]
Французька філософ Симона де Бовуар у 40-х роках ХХ ст. дослідила, що жінки в патріархальному суспільстві сприймаються як «інші», другорядні, ненормальні. У класичному трактаті «Друга стать» (1949), що вважається тригером другої хвилі, вона проілюструвала, що орієнтована на чоловіків ідеологія приймається як норма і посилюється постійним розвитком гендерних стереотипів, а здатність жінок вагітніти, годувати грудьми та менструювати жодним чином не може бути вагомою причиною чи виправданням вважати їх за «другу стать».[7] Полемічний роман перекладений з англійською (частину тексту вилучено) й опублікований в США в 1953 році.[8]
Хоча рух загальновизнано датується з 1960-х до початку 1980-х, точні роки важче визначити і вони часто оскаржуються. Зазвичай вважається, що рух розпочався в 1963, публікацією книги Бетті ФріданЗагадка жіночності та звіту про гендерну рівність президентської комісії Джона Кеннеді з питань становища жінок.
Адміністрація президента Кеннеді зробила права жінок ключовим питанням «Нової межі» і призначила жінок (таких як Естер Петерсон) на високопоставлені посади в адміністрації.[11] Кеннеді також створив президентську Комісію зі статусу жінок під головуванням Елеонори Рузвельт, до складу якої входили чиновники кабінету (у тому числі Петерсон і генеральний прокурор США Роберт Ф. Кеннеді), сенатори, представники, бізнесмени, психологи, соціологи, професори, активісти та державні службовці.[12] У звіті рекомендується змінити гендерну нерівність шляхом надання оплачуваної відпустки при вагітності та пологах, розширеного доступу до освіти та допомоги жінкам у догляді за дітьми.[13]
Розширенню участі жінок у політиці сприяли й інші дії, зокрема, у 1961 році 50 000 жінок у 60 містах, мобілізованих організацією «Жінки страйкують за мир», протестували через наземне випробуванням ядерних бомб і забруднене молоко.[14][15]
У 1963 році Бетті Фрідан під впливом Симони де Бовуар написала бестселер «Загадка жіночності». Обговорюючи в першу чергу білих жінок, вона прямо заперечувала проти того, як жінок зображували в ЗМІ. Беручи участь в опитуванні працюючих жінок та домогосподарок, Фрідан досліджує відкриття, що працюючі жінки задоволеніші життям за тих, які лишались вдома (вони відчували збудження та смуток). Фрідан дійшла висновку, що багато з цих нещасних жінок занурені в ідею, що вони не повинні мати жодних амбіцій поза домом.[13] Фрідан описала депресію домогосподарок як «проблему, яка не має імені».[16] За її словами, ідеальний образ нуклеарної сім'ї, зображений у ЗМІ, принижував жінок.[17] «Загадка жіночності» започаткувала другу хвилю в США.[18]
У звіті Президентської комісії зі статусу жінок, разом із книгою Фрідан, говорилося про невдоволення багатьох жінок (особливо домогосподарок), що призвело до створення місцевих, державних та федеральних урядових жіночих груп, а також багатьох незалежних феміністичних організацій.[19]
Рух зростав завдяки юридичним перемогам, таким як Закон про рівну оплату праці 1963 р., Розділ VII Закону про громадянські права 1964 р. Та Грисволд протиРішення Верховного судуКоннектикуту 1965 року. У 1966 році Фрідан приєдналась до інших жінок та чоловіків, щоб заснувати Національну організацію жінок (NOW), і першою очолила її.[20]
Незважаючи на ранні успіхи, яких NOW досягнула під керівництвом Фрідан, її рішення впливати на Комісію з рівних можливостей для працевлаштування (EEOC) з метою використання Розділу VII Закону про громадянські права 1964 р. для забезпечення більшої кількості можливостей для працевлаштування серед американських жінок зустріли жорстокою опозицією в організації.[20] Багато лідерів NOW були впевнені, що величезна кількість афроамериканців-чоловіків, які живуть за межею бідності, потребують більше можливостей для працевлаштування, ніж жінки середнього та вищого класів. [21] Фрідан покинула президентський пост у 1969.[22]
У 1963 р. журналістка Глорія Стейнем здобула широку популярність у фемколах, опублікувавши щоденник, який вела, працюючи під прикриттям офіціанткою Playboy Bunny у Клубі Playboy, двома частинами у травневих та червневих номерах журналу Show. [21] У щоденнику Стайнем стверджувала, що клуб жорстоко поводився з офіціантками, щоб залучити клієнтів-чоловіків, і використовувала Playboy Bunnies як символи чоловічого шовінізму, зазначивши, що керівництво клубу вказує Кроликам поводитись розпусно.[21] До 1968 року Стайнем стала найвпливовішою фігурою в американському фемрусі. Підтримка легалізованих абортів та догляду, фінансованого федеральним бюджетом, стали провідними цілями феміністок.[21]
Серед найважливіших юридичних перемог руху після утворення NOW є Виконавчий наказ 1967 р., що поширює позитивну дискримінацію, рішення EEOC 1968 р., що ухвалює рішення про незаконне розголошення сексуальної допомоги, Розділ IX та Закон про рівну освіту жінок (1972 і 1974, відповідно, рівність в освіті), Розділ X (1970, охорона здоров'я та планування сім'ї), Закон про рівні можливості кредитування (1974), Закон про дискримінацію під час вагітності 1978 року, заборона на зґвалтування в шлюбі (хоча до 1993 року не була заборонена у всіх штатах[23]), а також легалізація розлучень без вини (хоча не була легалізована у всіх штатах до 2010 р.[24]), закон 1975 р., що вимагає від Військових академій США прийому жінок, та багато справ Верховного суду, такі як Рід проти Рід (1971) та Ро проти Вейда (1973).
Однак найбільшим досягненням руху була зміна соціального ставлення до жінок. У січні 2013 року міністр оборони США Леон Панетта оголосив, що довгострокову заборону жінкам, які проходять військові бойові дії, знято.[25] У 2013 році Міністерство оборони США оголосило про план інтеграції жінок на всі бойові позиції до 2016 року[25].
Фемінізм другої хвилі торкнувся й інших рухів, таких як рух за громадянські права та рух за права студентства, оскільки жінки прагнули до рівності в них. У 1965 Кейсі Гейден та Мері Кінг писали, що «припущення про перевагу чоловіків є настільки ж поширеними і глибоко вкоріненими, що майже калічать жінку, як припущення про перевагу білих над чорними», і що в русі, як і в суспільстві, жінки можуть опинитися «заплутаними в кастовій системі загального права».[26][27]
Серед чорних феміністок, які брали активну участь у фемінізмі початку другої хвилі, адвокатка з питань цивільних прав та авторка Флорінс Кеннеді, співавторка однієї з перших книг про аборти, (1971); Селлестін Вейр з бригади Стентон-Ентоні в Нью-Йорку; Патрісія Робінсон. Ці активістки «показували зв'язок між расизмом та домінуванням чоловіків» у суспільстві.
Національна жіноча конференція 1977 року в Г'юстоні, штат Техас, представила можливість жіночим визвольним групам вирішити безліч жіночих питань. На конференції делегатки з усієї країни зібрались, щоб створити Національний план дій, який запропонував 26 панелей з таких питань, як жіноче здоров'я, зайнятість жінок та догляд за дітьми.[29]
Еліс Пол написала Поправку про рівні права, прийняття якої стало метою феміністичного руху в 1970-х
На початку 1980-х назагал вважалося, що жінки досягли своїх цілей та успіху в зміні соціального ставлення до гендерних ролей, скасувавши дискримінаційні закони, інтегруючись у «чоловічі клуби», такі як військові академії, збройні сили, НАСА, одностатеві коледжі, чоловічі клуби та Верховний суд. Однак у 1982 р. не вдалося внести поправку щодо рівності прав до Конституції США.[30]
Фемінізм другої хвилі був у значній мірі успішним, оскільки провал ратифікації Поправки до рівних прав та вето Ніксона на Комплексний законопроєкт про розвиток дитини 1972 року (який передбачав би національну систему денного догляду на багато мільярдів доларів) були єдиним законодавчим актом поразки. Станом на 2011 бакалаврський ступінь здобувало більще жінок, ніж чоловіків,[31] половина очільницьЛіги Плюща були жінками, кількість жінок в урядах та традиційно зайнятих чоловіками сферах різко зросла, а в 2009 році відсоток жінок на американській робочій силі тимчасово перевищив частку чоловіків.[32] Заробітна плата середньостатистичної американки також з часом зросла, хоча станом на 2008 рік досі становила лише 77 % від середньої зарплати чоловіка (економічно та соціологічно доведений гендерний розрив в оплаті праці).[33][34][35][36]
У повоєнній Америці багато жінок могли знайти роботу лише «для жінок» у сфері послуг.[41] Після публікації в 1963 р. «Загадки жіночності»Бетті Фрідан багато американок розділили почуття ізоляції та невдоволення без реалізації поза домом. Книга була благанням про самореалізацію та підвищення самосвідомості жінок середнього класу по всій Америці.[42] Багато її читачок в 1966 р. створили Національну організацію жінок.[42]
Радикальний фемрух
Активістки, які підтримували радикальний фемінізм, говорили про те, що їх змушували мовчати і слухатися лідерів-чоловіків в організаціях нових лівих. Вони висвітлювали примуси до канцелярської роботи та очікування сексу від активістів-чоловіків, з якими працювали.[43] Багато феміністок в цих організаціях дізналися, як радикально мислити власну гідність та важливість, і застосовували ці уроки у розбудові фемінізму.[44]
До 1975 р. домашнє насильство та зґвалтування були соціально прийнятними та законними в повоєнній Америці, оскільки дружини і доньки вважалися власністю чоловіків.[42] Через активісток фемруху другої хвилі та місцеві правоохоронні органи, з якими вони працювали, до 1982 року було створено 300 жіночих прихистків та 48 державних коаліцій для забезпечення захисту та надання послуг жінкам, які зазнали жорстокого поводження від чоловіків.[42]
Фемрух другої хвилі зайняв рішучу позицію проти фізичного та сексуального насильствапроти жінок як вдома, так і на робочому місці. У 1968 році NOW успішно лобіював Комісію з рівних можливостей працевлаштування прийняти поправку до Розділу VII Закону про громадянські права 1964 року, яка б запобігала дискримінації за ознакою статі на робочому місці.[47] Ця увага до прав жінок на роботі спонукала ЄЕОК додати до своїх «Керівних принципів щодо дискримінації» сексуальні домагання.
Два коледжі з Семи сестер здійснили перехід до спільного навчання під час і після 1960-х. Перший, коледж Редкліфф, об'єднався з Гарвардським університетом. Починаючи з 1963 року, студентство Редкліффа отримувало гарвардські дипломи, підписані президентами Редкліффа і Гарварда, а спільні навчальні роботи розпочалися в 1970 році. Того ж року кілька гуртожитків Гарварда та Редкліффа почали експериментально обмінюватися студентами, і в 1972 році засновано повне спільне проживання. Невдовзі після цього відділи легкої атлетики коледжів об'єдналися. У 1977 р. Гарвард та Редкліфф підписали угоду, згідно з якою студентки повністю переходили до Гарвардського коледжу. У 1999 році Коледж Редкліфф був розпущений, і Гарвардський університет взяв на себе повну відповідальність за студенток. Зараз Редкліфф ― Інститут перспективних досліджень жінок у Гарвардському університеті.
Решта коледжів із Семи сестер виступила проти спільного навчання. Коледж Маунт-Голіок під час президентства Девіда Трумена досліджував питання спільного навчання. 6 листопада 1971, «оглянувши вичерпне дослідження про спільну освіту, піклувальна рада одноголосно ухвалила рішення про те, що Голіок повинен залишатися жіночим коледжем».[48]Сміт-коледж прийняв подібне рішення в 1971.[49]
Феміністичні підприємства
Активістки другої хвилі створили цілий ряд феміністичних підприємств: жіночих книгарень, феміністичних кредитних спілок, феміністську пресу, феміністичні каталоги поштою, феміністичні ресторани та лейбли феміністичних звукозаписів. Цей бізнес процвітав у рамках другої та третьої хвиль фемінізму в 1970-х — 1990-х.[50][51]
У Західному Берліні за три роки (1974–76)[52] з'явилося 16 проєктів, усі без державного фінансування (крім прихистку для жінок). Багато з цих концепцій підхопила соціальна економіка, деякі з них керуються автономно і сьогодні.[53][54]
Популярна культура
Феміністки другої хвилі заклали основи розгляду сексистської природи попкультури і створили власну попкультуру для протидії. «Одним із проєктів фемінізму другої хвилі було створення позитивних образів жінок, які б діяли на противагу домінуючим образам, що циркулюють у популярній культурі, для підвищення свідомості жінок».[55]
«Я ― жінка»
Пісня австралійської художниці Гелен Редді «I Am Woman» (1972) стала феміністичним гімном, а Редді — «дівчиною-феміністкою на плакаті» або «феміністичною іконою».[55] За словами авторки, це «пісня гордості за те, що ти жінка».[56] Через кілька тижнів після входження I Am Woman у гіт-парад радіостанції відмовилися її відтворювати. Деякі музкритики та станції вважали, що пісня представляє «все безглузде у жіночому русі за свободу».[57] Тоді Редді почала виконувати пісню на численних телешоу. З ростом популярності слухачки телефонували на радіостанції та просили поставити трек. Пісня знову потрапила в гіт-паради і досягла першого місця в грудні 1972 року.[58][59][60][61][62][63][64][65][66] «I Am Woman» співали на феміністичних мітингах та протестах.[67]
Olivia Records
У 1973 році п'ять феміністок[яких?] створили першу жіночу компанію звукозапису Olivia Records[68], розчаровані тим, що основні лейбли повільно додавали виконавиць до своїх списків. Одна із засновниць, Джуді Длугач, сказала, що «це був шанс створити можливості для жінок у цій галузі».[69] Спочатку бюджет складав 4000 доларів, і засновниці покладалися на пожертви, щоб зберегти лейбл. Завдяки пожертвам Olivia Records створила свій перший LP, альбом феміністичних пісень I Know You Know.[70] Розповсюдження почали волонтерки та феміністичні книгарні, але через кілька років їх платівки почали продаватися в звичайних магазинах звукозаписів.
Olivia Records була настільки успішною, що переїхала з Вашингтона до Лос-Анджелеса в 1975 році.[70] Olivia Records випустила кілька платівок та альбомів, їх популярність зростала.[68] Почала рости альтернативна спеціалізована музична індустрія. Спочатку цей тип музики називали «лесбійською музикою», пізніше ― «жіночою музикою». Хоча Olivia Records спочатку була призначена для жінок, у 1980-х роках вона намагалася відійти від цього і закликала чоловіків також слухати їх музику.[69]
Жіноча музика складалася з музиканток, які поєднували музику з політикою для вираження феміністичних ідеалів.[71] По всій території США почали проводити жіночі музичні фестивалі, де жінки співали власні пісні про особистий досвід.[72] Перший жіночий музичний фестиваль відбувся в 1974 році в Університеті Іллінойсу. У 1979 році музичний фестиваль у Мічигані Вомін залучив 10 000 жінок з усієї Америки. Ці фестивалі закликали вже відомих співачок, таких як Лаура Найро та Еллен МакІлвейн, почати писати та створювати власні пісні замість того, щоб співпрацювати з великим лейблом. Багато жінок почали виконувати традиційно чоловічий хардрок. Один з найуспішніших прикладів ― сестри Енн і Ненсі Вілсон, творчині знаменитого хардрок-гурту Heart.[13]
Deutsche Film und Fernsehakademie Berlin дав жінкам можливість знімати в Німеччині: з 1968 року третина студенток були жінками. Деякі з них ― піонерки жіночого руху ― випустили феміністичні художні фільми. У Західній Німеччині Гельма Сандерс-Брамс і Клаудія фон Алеманн створювали феміністичні документальні фільми з 1970 року. У 1973 році вони організували Internationale Frauen-Filmseminar у Берліні. У 1974 році Гельке Сандер заснувала журнал Frauen und Film ― перший феміністичний кіножурнал, який редагувала до 1981 року.
У 1970-х у Західній Німеччині режисерки випустили серію фільмів «Frauenfilm», присвячених особистій емансипації жінок. «Німецький фемінізм ― один із найактивніших жіночих рухів у Європі. Він отримав доступ до телебачення; породив цілий спектр журналів, видавництв та літній жіночий університет у Берліні; надихнув цілу групу режисерок», пише Марк Зільберман у Jump Cut.[73] Але більшість режисерок не сприймали себе як феміністок, за винятком Гельке Зандер[74] та Крістіни Перінчолі.[75] Операторки досі були настільки рідкісними в 1970 році, що доводилося шукати їх у Данії та Франції. Працюючи з усіма знімальними групами жінок, Перінчолі заохочувала жінок навчатися професіям, де тоді переважали чоловіки.
У 1979 році німецькі кінопрацівниці створили Асоціацію кінематографісток,[76] яка діяла кілька років. У 2014 році нова спроба з фільмом Proquote Film (тоді як Proquote Regie[77]) виявилася успішною. За дослідженням Ростоцького університету, 42 % випускниць кіношкіл ― жінки, але лише 22 % німецьких повнометражних фільмів ставлять режисерки і, як правило, вони фінансово гірше оснащені.[78] Ініціатива зазначає, що запровадження системи квотування у Швеції призвело до того, що частка жінок на ключових посадах у виробництві фільмів приблизно така ж, як частка населення.[79] Як результат, шведська ініціатива закликає до паритетного співробітництва з органами, що фінансують кіно, та до впровадження поступової квоти для жінок при розподілі робочих місць у кіно- та телережисурі для досягнення рівномірного представництва. Це повинно відображати множинність сучасного суспільства, оскільки розмаїття не може бути гарантоване, якщо понад 80 % усіх фільмів створюють чоловіки. ProQuote Film ― третя ініціатива, за допомогою якої жінки, які мають високу частку у своїй галузі, борються за фінансові ресурси.
США
У США як створення, так і сюжети кінофільмів почали відображати феміністичні ідеали другої хвилі,[80] що призвело до розвитку феміністської теорії кіно. Наприкінці 1970-х ― на початку 1980-х серед режисерок, які брали участь у новій хвилі феміністичного кіно, були Джоан Міклін Сільвер («Між лініями», 1977), Клаудія Вайль («Подружки», 1978), Стефані Ротман та Сьюзен Зейдельман («Smithereens», «Відчайдушно шукаючи Сьюзан»).[81][82] Феміністичну тематику досліджували такі помітні фільми, як екранізація роману Лоїс Гулд «Такі добрі друзі» та «Дитина Розмарі».[83]
Деякі чорношкірі та/або робітничий клас, бідні жінки відчували відчуження від фемруху другої хвилі, який значною мірою відстоював право жінок на роботу поза домом та розширення репродуктивних прав. Кольорові жінки та бідні білі американки поколіннями працювали поза домом у синіх комірцях та на сервісних роботах. Крім того, Анджела Девіс писала, що в той час як афроамериканки та білі жінки переживали багаторазові небажані вагітності та повинні були таємно переривати вагітність, афроамерикаки також страждали від програм примусової стерилізації, не включених широко в діалог щодо репродуктивної справедливості.
Починаючи з кінця ХХ століття, численні феміністичні вчені, такі як Одрі Лорд[85] та Вайнона ЛаДюк[86] критикували другу хвилю в США за зменшення феміністичної активності та відбілення хронології феміністичної історії, яка ігнорує голоси та внески багатьох жінок кольору, жінок робочого класу та ЛБ-жінок.[87][88]
Існує припущення, що домінуючі історичні наративи фемруху зосередилися на білих, східному узбережжі та переважно середньому класі та жіночих групах підвищення свідомості, виключаючи досвід та внески лесбійок, жінок кольору й робітничого класу та жінок нижчого класу.[37] Чела Сандовал назвала домінуючі наративи жіночого визвольного руху гегемонним фемінізмом, оскільки він узагальнює феміністичну історіографію для ексклюзивної популяції жінок. [89][90][91][92] Кімберле Креншоу ввів термін інтерсекційність у 1989 році, описавши системи утиску (сексизм, расизм), які мають мультиплікативний, а не адитивний вплив на багаторазово маргіналізованих. Це стало основним принципом фемінізму третьої хвилі.[93]
↑Moi, Toril (2002). While we wait: The English translation of The Second Sex. Signs: Journal of Women in Culture and Society. 27: 1005—1035. doi:10.1086/339635. JSTOR10.1086/339635.
↑Tone, Andrea (2001). Devices & Desires: A History of Contraceptives in America. New York: Hill and Wang.
↑Laurie Ouellette (1 травня 1999). Inventing the Cosmo Girl: class identity and girl-style American dreams. Media, Culture & Society. Mcs.sagepub.com. 21 (3): 359—383. doi:10.1177/016344399021003004.
↑DuBois and Dumenil. Through Women's Eyes: An American History Since 1865. (Bedford; St Martin's, New York)
↑Epstein, Cynthia Fuchs (1988). Deceptive Distinctions: Sex, Gender, and the Social Order. New Haven: Yale University Press.
↑Sweet, Corinne (7 лютого 2006). Betty Friedan. The Independent. London.
↑Shaw, Susan; Lee, Janet (23 квітня 2014). Women's voices, feminist visions : classic and contemporary readings (вид. Sixth). New York, NY. ISBN9780078027000. OCLC862041473.
↑Spruill, Marjorie J. (28 лютого 2017). Divided we stand: the battle over women's rights and family values that polarized American politics. New York. ISBN9781632863140. OCLC972965013.
↑ абDouglas, Carol Anne (July 1990). Love and Politics : Radical Feminist and Lesbian Theories. San Francisco, CA, USA: ISM PRESS. ISBN9780910383172.
↑Gilmore, Stephanie (2004). No Turning Back: The History of Feminism and the Future of Women, and: Tidal Wave: How Women Changed America at Century's End, and: Feminism in the Heartland (review). NWSA Journal. 16 (2): 190—196. doi:10.1353/nwsa.2004.0054. ISSN1527-1889.
↑Bloom, Alexander; Brines, Wini, ред. (2015). Takin' it to the Streets. New York: Oxford University Press. с. 81.
↑Rosen, Ruth (2000). The World Split Open: How the Modern Women's Movement Changed America. New York: The Penguin Group. с. 100.
↑Patterson, James T. (2000). Grand Expectations: The United States, 1945–1974. New York: Oxford University Press. с. 33.
↑Shulman, Alix Kates (1980). Sex and Power: Sexual Bases of Radical Feminism. Signs. 5 (4, Women: Sex and Sexuality): 592. doi:10.1086/493754. JSTOR3173832.
↑Cristina Perincioli, «Berlin wird feministisch»(2015) p.137 translated in English
↑Ilse Lenz (Ed.): Die Neue Frauenbewegung in Deutschland — Abschied von kleinen Unterschied. Eine Quellensammlung (2010) p.281-324, ISBN 978-3-531-17436-5
↑Annette Gröschner: Berolinas zornige Töchter — 50 Jahre Berliner Frauenbewegung (2018) p. 78-103, ISBN 978-3-9819561-1-5 Published by the Feminist Archive of Berlin (FFBIZ)
↑ абArrow, Michelle (2007). 'It Has Become My Personal Anthem': 'I Am Woman', Popular Culture and 1970s Feminism. Australian Feminist Studies. 22 (53): 213—230. doi:10.1080/08164640701361774.
↑Gourley, Catherine (2008). Ms. and the Material Girls: Perceptions of Women from the 1970s through the 1990s. Minneapolis, MN: Twenty-First Century. с. 26.
↑
«The Anthem and the Angst», Sunday Magazine, Melbourne Sunday Herald Sun/Sydney Sunday Telegraph, June 15, 2003, Page 16.
↑
Betty Friedan, «It Changed My Life» (1976), pp. 257
↑
«Reddy to sing for the rent», Sunday Telegraph (Sydney), November 13, 1981
↑
«Helen still believes, it's just that she has to pay the rent too», by John Burns of the Daily Express, reprinted in Melbourne Herald, December 16, 1981
↑Henry, Astrid (2012). Chapter 6: Waves. У Orr, Catherine M. (ред.). Rethinking Women's and Gender Studies (Kindle). New York: Routledge. с. 2071. ISBN978-0415808316.
↑Dicochea, Perlita R. (2004). Chicana Critical Rhetoric: Recrafting La Causa in Chicana Movement Discourse, 1970-1979. Frontiers: A Journal of Women Studies. 25 (1): 77—92. doi:10.1353/fro.2004.0032. ISSN1536-0334.
AirportLas Brujas AirportAeropuerto Las BrujasIATA: CZUICAO: SKCZSummaryAirport typePublicOperatorGrupo Aeroportuario del SuresteServesCorozal, SincelejoElevation AMSL528 ft / 161 mCoordinates9°20′00″N 75°17′06″W / 9.33333°N 75.28500°W / 9.33333; -75.28500MapCZULocation of airport in ColombiaRunways Direction Length Surface m ft 02/20 1,800 5,906 Asphalt Statistics (2022)Passengers movement56,289Source: Grupo Aeroportuario del Sureste[1&#...
اضغط هنا للاطلاع على كيفية قراءة التصنيف خرمان المرتبة التصنيفية جنس التصنيف العلمي فوق النطاق حيويات مملكة عليا حقيقيات النوى مملكة حيوان عويلم ثنائيات التناظر مملكة فرعية ثانويات الفم شعبة حبليات شعيبة فقاريات شعبة فرعية فكيات عمار...
Bus and coach manufacturer PrevostTypeSubsidiaryIndustryManufacturingFounded1924HeadquartersSainte-Claire, Quebec, CanadaProductsCoachesRV (Conversion Shells)ParentVolvo Buses (1995–present)Websiteprevostcar.com Prevost (/ˈpreɪvoʊ/, French pronunciation: [pʁevo], formally known as Prevost Car) is a Canadian manufacturer of touring coaches and bus shells for high-end motorhomes and specialty conversions. The company is a subsidiary of the Volvo Buses division of the Volvo Group.&...
National championship sporting tournament 2017 Scotties Tournament of HeartsHost citySt. Catharines, OntarioArenaMeridian CentreDatesFebruary 16–26Attendance56,804Winner OntarioCurling clubOttawa Curling Club, OttawaSkipRachel HomanThirdEmma MiskewSecondJoanne CourtneyLeadLisa WeagleAlternateCheryl KreviazukCoachAdam KingsburyFinalist Manitoba (Michelle Englot)« 2016 2018 » The 2017 Scotties Tournament of Hearts was held from February 16 to 26 at the Meridian Centre in...
Minesweeper of the United States Navy For other ships with the same name, see USS Chewink. History United States NameUSS Chewink BuilderTodd Shipyard Corp., New York City Launched21 December 1918 Commissioned9 April 1919, as Minesweeper No.39 Decommissioned21 August 1933 Reclassified AM-39, 17 July 1920 ASR-3, 12 September 1929 Recommissioned12 November 1940 Decommissioned4 February 1947 FateSunk as a target off New London, 31 July 1947 General characteristics Class and typeLapwing-class mine...
Crossover thrashDétailsOrigines stylistiques Thrash metal, punk hardcore, speed metal, punk rockOrigines culturelles Début des années 1980 ; États-Unis, en particulier Los Angeles, New York, San Francisco, et HoustonInstruments typiques Chant, guitare électrique, guitare basse, batterieVoir aussi Skate punk, thrashcoreGenres dérivés MetalcoreGenres associés Grindcore, groove metal, digital hardcoremodifier - modifier le code - modifier Wikidata Le crossover thrash, souvent et sim...
Novel by Edgar Rice Burroughs Tarzan and the Foreign Legion Dust-jacket illustration by John Coleman Burroughs for Tarzan and the Foreign LegionAuthorEdgar Rice BurroughsIllustratorJohn Coleman BurroughsCover artistJohn Coleman BurroughsCountryUnited StatesLanguageEnglishSeriesTarzan seriesGenreAdventurePublisherEdgar Rice Burroughs, Inc.Publication date1947Media typePrint (hardback)Pages314Preceded byTarzan the Magnificent Followed byTarzan and the Madman Tarza...
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Іспанія (значення). ісп. Imperio Español Іспанська імперія 1492 – 1873 Прапор Герб королівство Іспанія: історичні кордони на карті Столиця Толедо (1492–1561)Мадрид (1561–1601)Вальядолід (1601–1606)Мадрид (з 1561) Релігії католицизм Форма...
Diatessaron dalam bahasa Arab dari abad ke-11 diterjemahkan oleh Abul Faraj Al Tayyeb Diatessaron adalah sebuah karya dari Tatianus sekitar tahun 150 atau 160.[1] Merupakan hasil upaya Tatianus yang mencoba membuat kumpulan keempat Injil menjadi sebuah cerita yang bersambung.[2] Diatessaron disebut juga “Harmoni Injil”.[2] Tatianus adalah seorang berasal dari Siria.[2] Fragmen Diatessaron milik Tatianus ini berhasil ditemukan di Dura-Europos, suatu daerah a...
В Википедии есть статьи о других людях с фамилией Пуришев. Иван Борисович Пуришев Основные сведения Страна СССР → Россия Дата рождения 26 ноября 1930(1930-11-26) Место рождения Москва, РСФСР, СССР Дата смерти 31 июля 2013(2013-07-31) (82 года) Место смерти Москва, Россия Ра...
2005 studio album by StratovariusStratovariusStudio album by StratovariusReleased5 September 2005 (2005-09-05)RecordedApril 2004 – March 2005StudioSoundtrack Studios and Sonic Pump Studios, Helsinki; Goldenworks; Timo Tolkki's home studio; New York CityGenreHeavy metalprogressive metalhard rockLength49:17LabelSanctuaryProducerTimo TolkkiStratovarius chronology Elements Pt. 2(2003) Stratovarius(2005) Polaris(2009) Singles from Stratovarius Maniac DanceReleased: 14 Augu...
Medical school in Oxford, England This article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: Oxford University Medical School – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (November 2022) (Learn how and when to remove this template message) Oxford University Medical SchoolTypeMedical schoolEstablishedMedical Teaching s...
لمعانٍ أخرى، طالع البيت الأبيض (توضيح).البيت الأبيضWhite House (بالإنجليزية) الشعارأعلى: الواجهة الشمالية للبيت الأبيض، أسفل: الواجهة الجنوبية للبيت الأبيضمعلومات عامةنوع المبنى mansion (en) [1] — civic building (en) — مزار سياحي — قصر رئاسي[2] المكان شمال غربي واشنطن العاصمة ا...
Manhattan Fencing CenterSaber fencers practicing atManhattan Fencing CenterFormation2007; 16 years ago (2007)Location15 West 37th Street, Manhattan, New York CityWebsitemanhattanfencing.com The Manhattan Fencing Center[1][2] in Manhattan, New York City, was founded in 2007 by Yury Gelman.[3] It is the home to the Olympic silver medal saber team (Beijing), three top 8 finishers in the 2012 London Olympics, a number of members of the U.S. National Men's...
American luger Duncan KennedyPersonal informationBorn (1967-12-20) December 20, 1967 (age 55)SportCountryUnited StatesSportLugeEventMen's singlesRetired1997Achievements and titlesOlympic finals 1988 1992 1994 Duncan Kennedy (born December 20, 1967) is an American luger who competed from 1979 to 1997. He is best known for being the first American to win a Luge World Cup event when he won at the Sigulda track in November 1991 in the Latvia. Kennedy's best overall finish in the Luge World C...
Kuda nil AllentonKerangka kuda nil Allenton dipamerkan Museum dan Galeri Seni DerbyMaterialBoneUkuranPanjang: 3 m (120 in)Ditemukan1895; Allenton, DerbyLokasi saat iniSejarah Alam, Museum dan Galeri Seni Derby, Derby Kuda nil Allenton adalah kerangka kuda nil (Hippopotamus amphibius) yang ditemukan di Allenton, Derby, Inggris pada tahun 1895.[1] Kerangka ini dipamerkan di Museum dan Galeri Seni Derby dan panjangnya 3 meter (9,8 ft). Kemudian diperingati dengan didirikan...
Sesar San AndreasSesar San Andreas tampak membelahSesar San Andreas membelah CaliforniaDinamai berdasarkanAndrew LawsonTahun diketahui1895Koordinat35°07′N 119°39′W / 35.117°N 119.650°W / 35.117; -119.650Koordinat: 35°07′N 119°39′W / 35.117°N 119.650°W / 35.117; -119.650NegaraAmerika SerikatProvinsiCaliforniaKotaSan Francisco, San Bernardino, San Juan BautistaKarakteristikPanjang1.200 km (750 mi)Pergeseran20–35 mm...
Dieser Artikel scheint mehr als ein Lemma zu behandeln, geht auf einen Teilaspekt des Themas zu ausführlich ein oder ist unüberschaubar lang. Es wird darum eine Auslagerung eines Teils des Textes in einen anderen oder in einen neuen Artikel vorgeschlagen. (Begründung und Diskussion hier.) Bitte beachte dabei die Hinweise auf der Seite Hilfe:Artikelinhalte auslagern und entferne diesen Baustein erst nach vollständiger Abarbeitung des Vorschlags. Die Heron TP ist ein eigenes Modell und soll...
.svg){kind=small}
