Культура зґвалтування

Піраміда культури зґвалтування: культура зґвалтування спирається на сексистське ставлення (наприклад, постери з оголеними жінками на робочому місці) та слова (наприклад, жарти про зґвалтування) та призводить до більш серйозної поведінки (від домагань на вулиці до насильницьких дій).
Частина серії
Насильство проти жінок
Портал Проєкт Стиль

Культура зґвалтування (англ. rape culture) — соціологічна концепція про середовище, в якому зґвалтування є поширеним і нормалізованим через стереотипізоване соціальне ставлення до гендеру та сексуальності.[1][2] Поведінка, пов'язана з культурою зґвалтування, включає звинувачення жертв, слатшеймінг, сексуальну об'єктивацію та розмаїті міфи про зґвалтування (такі як заперечення зґвалтування, відмова визнати шкоду, заподіяну сексуальним насильством).[3][4]

Поняття культури зґвалтування було розроблене феміністками другої хвилі, насамперед у США, починаючи з 1970-х років, для опису та пояснення поведінки в соціальних групах та у районах військових конфліктів, де зґвалтування використовується як психологічна зброя[5][6][7][8][9], і тлумачить її як культурне середовище, яке заохочує гендерне насильство, а також закріплює міфи про зґвалтування.

Термін

Термін «культура зґвалтування» вперше був використаний у 1970-х роках в США феміністками другої хвилі й застосовувався до американської культури в цілому.[10]

Перша поява в друці — 1974 рік, у «Зґвалтуванняː перший посібник для жінок[en]» під редакцією Норін Коннелл та Кассандри Вілсон у Нью-Йорку.[11] У книзі авторки зазначали: «наша кінцева мета полягає в ліквідації насильства, і ця мета не може бути досягнута без революційного перетворення нашого суспільства».[12]

Професорка соціології Джойс Е. Вільямс простежує походження та перше використання терміну «культура зґвалтування»[13] до документального фільму «Культура зґвалтування» Маргарет Лазарем та Реннер Вондерліха 1975 року. Вона стверджує, що фільм «бере на себе перше визначення поняття». Фільм досліджував зґвалтування як жінок, так і чоловіків в контексті масової культурної нормалізації зґвалтування.[14][15]

Детермінанти та фактори

Феміністки та гендерні активістки визначають культуру зґвалтування як культурне середовище, яке заохочує гендерне насильство, а також закріплює міфи про зґвалтування, починаючи від зображення зґвалтування як просто «грубого сексу» і закінчуючи звинуваченням жертв в «заохоченні» зґвалтування.

Майкл Паренті вважає, що культура зґвалтування проявляється через прийняття насильства як повсякденного явища, і навіть чоловічої прерогативи. Це вірування та його наслідки (дії в контексті сексуального насильства чоловіків проти жінок) можуть посилюватись:

Відповідно до концепції культури зґвалтування, прояви сексизму використовуються для обґрунтування та раціоналізації мізогінних практик. Наприклад, сексистські жарти нормалізують неуважність до жінок, що призводить до їх беззахисності перед сексистськими актами, а в кінцевому підсумку і до сприйняття словесних образ та дій (в тому числі зґвалтування) як прийнятних.

Загалом культура зґвалтування пов'язана з гендерною сегрегацією, гендерною бінарністю, уявленням про жорсткі відмінності між жінками та чоловіками (гендерні ролі) та переконанням, ніби зґвалтування підтверджує маскулінність.[17]

Культуру зґвалтування також пов'язують з екологічною небезпекою, де чоловіки об'єктивують жінок як частину своєї боротьби за контроль над безпосереднім оточенням.

Інші вважають феномен масового виправдання та замовчування зґвалтувань наслідком модернізації та індустріалізації.[18][19]

Ознаки та прояви

Прояви культури зґвалтування включають:

  • відмову від оприлюднення факту зґвалтування через страх стигматизації та слатшеймінгу;
  • системну інституційну апатію (правоохоронні, судові органи) до проблеми зґвалтування;
  • применшення поширеності випадків зґвалтування чиновниками;
  • виправдання злочинців як соціальних аномалій[20][21][22];
  • звинувачення жертви (потерпілої), а не злочинця (ґвалтівника), в акті зґвалтування (з залученням «аргументів» про «провокаційний» зовнішній вигляд, місцеперебування та маршрут, стан сп'яніння, стосунки з ґвалтівником, факти особистого життя тощо);
  • ставлення до насильства як до явища звичайного, буденного чи прийнятного;
  • сексуальну об'єктивацію, тобто сприйняття жінок виключно як об'єктів для сексуального задоволення чоловіків;
  • практики навчання дівчаток убезпеченню себе від можливого зґвалтування, але відсутність навчання хлопчиків не ґвалтувати;
  • заохочення насильства проти жінок з боку чоловіків через гендерні стереотипи («Б'є — значить любить»): наприклад, малих дівчат у змішаних групах вчать терпіти умовні смикання за кіски, а хлопців лишають непокараними;
  • підміну концепту згоди на секс концептом відсутності опору як достатнього при доведенні відсутності факту зґвалтування;
  • вірування, що «ні» означає «так» (схильність прислухатись до відмови у сексі, якщо вона надходить від чоловіка, але ігнорувати відмову жінки).[23]

Наслідки

Кількість зґвалтувань на 100000 осіб населення (2010—2012)

Підтримуючи, відтворюючи та продукуючи міфи про зґвалтування, безкарність та ігнорування цих злочинів, культура зґвалтування системно обумовлює та нарощує поширеність, частоту та жорстокість зґвалтувань.

Культура зґвалтування вважається шкідливою як для жінок, так і для чоловіків.

На думку політолога Іриси Маріона Янга, в культурі зґвалтування потенційні жертви (більшість жінок та чоловіки, що зазнали сексуального насильства) живуть у постійному страху перед випадковими актами сексуального насильства, які мають намір завдати шкоди або принизити. До наслідків культури зґвалтування належать підвищена тривожність, депресивні та харчові розлади.

Деякі письменники та спікери, такі як Джексон Кац, Майкл Кіммель та Дон Макферсон, стверджують, що поняття культури зґвалтування внутрішньо пов'язане з гендерними ролями, породженими гендерними стереотипами, які обмежують самовираження і завдають психологічної шкоди всім людям незалежно від статі.[24]

Боротьба з культурою зґвалтування

Феміністські рухи різних країн проводять акції, спрямовані проти культури зґвалтування. Набула міжнародного розголосу ЯНеБоюсьСказати, мережева соціальна акція-флешмоб з висвітлення проблеми сексуального насильства над жінками в Україні.[25]

Критика концепції

Деякі письменники, науковці та групи заперечують існування чи поширеність культури зґвалтування або називають цю концепцію шкідливою. Інші вважають існування культури зґвалтування беззаперечним, але не згодні з певними інтерпретаціями чи аналізом.

Деякі організації з підтримки жертв зґвалтувань і сімейного насильства, такі як RAINN критикують занадто активне використання терміну «культура зґвалтування», оскільки при цьому відповідальність ніби перекладається зі злочинця на «культуру», тоді як «зґвалтування — це результат свідомого рішення»[26]

Інші авторки, такі як белл гукс, вважають концепцію культури зґвалтування невиправдано вузькою і висувають більш широке поняття «культури насильства».[27]

Див. також

Примітки

  1. ↑ Olfman, Sharna (2009). The Sexualization of Childhood. ABC-CLIO. с. 9.
  2. ↑ Flintoft, Rebecca (October 2001). John Nicoletti; Sally Spencer-Thomas; Christopher M. Bollinger (ред.). Violence Goes to College: The Authoritative Guide to Prevention and Intervention. Charles C Thomas. с. 134. ISBN 978-0398071912.
  3. ↑ Herman, Dianne F. «The Rape Culture [Архівовано 16 червня 2019 у Wayback Machine.]». Printed in Women: A Feminist Perspective (ed. Jo Freeman). McGraw Hill, 1994. Retrieved 18 October 2011.
  4. ↑ Attenborough, Frederick (2014). Rape is rape (except when it's not): the media, recontextualisation and violence against women. Journal of Language Aggression and Conflict. 2 (2): 183—203. doi:10.1075/jlac.2.2.01att.
  5. ↑ Sommers, Christina Hoff. Researching the "Rape Culture" of America. Архів оригіналу за 21 грудня 2012. Процитовано 4 березня 2010.
  6. ↑ Rozee, Patricia. Resisting a Rape Culture. Rape Resistance. Архів оригіналу за 13 січня 2013. Процитовано 11 січня 2012.
  7. ↑ Steffes, Micah (January 2008). The American Rape Culture. High Plains Reader. Архів оригіналу за 24 листопада 2012. Процитовано 11 січня 2012.
  8. ↑ Maitse, Teboho (1998). Political change, rape, and pornography in postapartheid South Africa. Gender & Development. 6 (3): 55—59. doi:10.1080/741922834. ISSN 1355-2074. PMID 12294413.
  9. ↑ Baxi, Upendra (August 2002). THE SECOND GUJARAT CATASTROPHE. Economic and Political Weekly. 37 (34): 3519—3531. JSTOR 4412519.
  10. ↑ Smith, Merril D. (2004). Encyclopedia of Rape (вид. 1st). Westport, Conn.: Greenwood Press. с. 174. ISBN 978-0-313-32687-5.
  11. ↑ New York Radical Feminists; Noreen Connell; Cassandra Wilson (31 жовтня 1974). 3. Rape: the first sourcebook for women. New American Library. с. 105. ISBN 9780452250864. Процитовано 14 травня 2012.
  12. ↑ Freada Klein (November–December 1974). Book Review: Rape: The First Sourcebook for Women (New York Radical Feminists). Feminist Alliance Against Rape Newsletter. Feminist Alliance Against Rape Newsletter. Архів оригіналу за 21 листопада 2017. Процитовано 15 червня 2012.
  13. ↑ Wiliams, Joyce E. (2007). Blackwell Encyclopedia of Sociology – Rape Culture. У Ritzer, George (ред.). Blackwell Encyclopedia of Sociology. Blackwell Publishing Inc. doi:10.1111/b.9781405124331.2007.x. ISBN 9781405124331. Архів оригіналу за 21 січня 2013. Процитовано 21 січня 2013. {{cite encyclopedia}}: Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  14. ↑ Rape Culture. Cambridge Documentary Films. Архів оригіналу за 18 січня 2012. Процитовано 8 січня 2012.
  15. ↑ Norsigian, Judy (20 січня 1975). Women, Health, and Films. Women & Health. 1 (1): 29—30. doi:10.1300/J013v01n01_07.
  16. ↑ Parenti, Michael (2005). The Cultural Struggle. New York: Seven Stories Press. с. 71—79. ISBN 9781583227046. Архів оригіналу за 14 грудня 2016. Процитовано 13 червня 2013.
  17. ↑ Ryle, Robyn (2011). Questioning Gender: A Sociological Exploration. Pine Forge Press. ISBN 978-1-4129-6594-1. Архів оригіналу за 19 серпня 2020. Процитовано 21 жовтня 2018.
  18. ↑ Odem, Mary E.; Clay-Warner, Jody (1998). Confronting Rape and Sexual Assault. Rowman & Littlefield. с. 111. ISBN 978-0-8420-2599-7. Архів оригіналу за 20 серпня 2020. Процитовано 21 жовтня 2018.
  19. ↑ Lippmann-Blumen, Jean; Bernard, Jessie (1979). Sex roles and social policy. London: Sage Studies in International Sociology. с. 113—142.
  20. ↑ Valenti, Jessica (4 січня 2013). America's Rape Problem: We Refuse to Admit That There Is One. The Nation. Архів оригіналу за 9 лютого 2013. Процитовано 4 лютого 2013.
  21. ↑ Sparks, Hannah (22 січня 2013). Steubenville case highlights U.S. rape culture. The Massachusetts Daily Collegian. Архів оригіналу за 28 січня 2013. Процитовано 4 лютого 2013.
  22. ↑ Baxi, Upendra (August 2002). THE SECOND GUJARAT CATASTROPHE. Economic and Political Weekly. 37 (34): 3519—3531. JSTOR 4412519.
  23. ↑ WAVAW.ca. What is Rape Culture? | WAVAW Rape Crisis Centre. www.wavaw.ca (амер.). Архів оригіналу за 22 жовтня 2018. Процитовано 21 жовтня 2018.
  24. ↑ Jackson Katz, «Tough Guise» videorecording, Media Education Foundation, 2002
  25. ↑ #‎яНеБоюсьСказати. Мережею шириться флешмоб проти замовчування насильства. Українська правда _Життя. Архів оригіналу за 6 липня 2016. Процитовано 21 жовтня 2018.
  26. ↑ RAINN Urges White House Task Force to Overhaul Colleges’ Treatment of Rape | RAINN. www.rainn.org (англ.). Архів оригіналу за 6 червня 2016. Процитовано 21 жовтня 2018.
  27. ↑ bell hooks, Feminist Theory: From Margin to Center, quoted in Feminism is for Everybody by bell hooks, ISBN 0-89608-628-3

Strategi Solo vs Squad di Free Fire: Cara Menang Mudah!