Андреа Дворкін

Андреа Дворкін
Andrea Rita Dworkin
Народилася26 вересня 1946(1946-09-26)
Камден, Нью-Джерсі, США
Померла9 квітня 2005(2005-04-09) (58 років)
Вашингтон, США
·серцево-судинні захворювання
ГромадянствоСША
Діяльністьесеїстка, романістка, літературна критикиня, феміністка, журналістка, письменниця, поетка
Галузьесей, гендерні дослідження і фемінізм[1]
Alma materБеннінгтонський коледж і Cherry Hill High School Westd
Знання мованглійська[1][2]
Роки активності1966 — 2005
У шлюбі зJohn Stoltenbergd
Автограф
Нагороди

Андреа Ріта Дворкін (англ. Andrea Rita Dworkin, 26 вересня 1946 — 9 квітня 2005) — американська радикальна феміністка і письменниця, широко відома критикою порнографії як тісно пов'язаної зі зґвалтуваннями, проституцією та іншими формами насильства проти жінок.

Почавши громадську діяльність в 1960-х в антивоєнному і анархістському рухах, а також переживши проституцію, Дворкін стала радикальною феміністкою і опублікувала 10 книг з теорії і практики радикального фемінізму.

Наприкінці 1970-х і 1980-х прославилась як речниця феміністського антипорнографічного руху[en], а її праці про порнографію та сексуальність, зокрема, «Порнографія: чоловіки володіють жінками[en]» (1981) та «Статевий зв'язок[en]» (1987), привернули увагу американської громадськості.

Дворкін аналізувала порнографію з феміністської точки зору, працювала з рухом «Жінки проти порнографії» та Ліндою Борімен. Згідно з аналізом Дворкін, індустрія порнографії базується на тому, щоб перетворити жінок на об'єкти для чоловічого насильства. З Кетрін МакКіннон[en] Дворкін розробила законодавчий підхід для заборони порнографії і позовної практики проти порнографістів за нанесені збитки, заснований на громадянських правах (а не на боротьбі з непристойністю).

Життєпис

Ранні роки

Андреа Дворкін народилася в Камдені, штат Нью-Джерсі, в родині Гаррі Дворкіна (онук російського єврея, який втік з Росії в 15 років, щоб уникнути військової служби) і Сильвії Шпігель (дитина єврейських емігрантів з Угорщини).[3] Андреа мала молодшого брата, Марка. Її батько був учителем і відданим соціалістом, що, за її думкою, суттєво вплинуло на її пристрасть до соціальної справедливості. Стосунки Андреа з матір'ю були напруженими, але пізніше Дворкін писала про те, як віра її матері у легалізацію засобів контрацепції та легальні аборти, «задовго до того, як це стало шанованою у суспільстві ідеєю», надихнула її пізніший активізм.[4]

Хоча в її єврейській родині у багатьох аспектах домінувала пам'ять про Голокост, Дворкін згадує своє дитинство як щасливе, котре, однак, закінчилося для неї у віці дев'яти років, коли невідомий чоловік намагався розбестити її в кінотеатрі. Коли Дворкін було 10, її сім'я переїхала до передмістя Черрі Гілл (Cherry Hill), штат Нью-Джерсі (у той час відомий як Делавер (Delaware Township)). Переїзд вона пізніше описувала так: «почувалася, наче викрадена прибульцями й відправлена у виправну колонію».[5] У шостому класі адміністрація нової школи покарала Андреа за відмову співати пісню «Тиха ніч» (як єврейка, вона заперечувала проти примусу співати християнські релігійні пісні у школі).[4] Дворкін говорила, що «вона, можливо, стала б рабином», якби це дозволялося жінкам у той час, і вона «вподобала б» вивчання Талмуду.[6]

Дворкін почала писати вірші й прозу в шостому класі.[7] Приблизно тоді ж зацікавилася проблематикою абортів і вагалася, стати адвокаткою чи письменницею. Вибрала письменництво, бо могла «займатися цим у кімнаті самотужки» і «ніхто не міг зупинити мене».[8] У старших класах жадібно читала, заохочувана батьками. Особливо на Дворкін вплинули Рембо, Бодлер, Генрі Міллер, Достоєвський, Гевара й поети-бітники, особливо Аллен Гінзберг,[7] а також «обожнювані найбільше» Жан Жене, Персі Біші Шеллі і Лорд Байрон.[9] Дворкін закінчила школу (зараз це Cherry Hill High School West) в 1964 році.[10]

Коледж і початок активістської діяльності

У 1965 році, під час навчання у Беннінгтон-коледжі, Дворкін заарештували під час протесту проти війни у В'єтнамі й відправили до Нью-Йоркської жіночої в'язниці (New York Women's House of Detention). Тюремні лікарі провели їй внутрішній огляд настільки грубо, що вона кілька днів мала через це кровотечу. Дворкін виступила публічно і дала свідчення перед судом присяжних. Висвітлення її справи відбувалося у національних та міжнародних ЗМІ.[4][11] Суд присяжних відмовився зробити обвинувальний висновок у справі,[4] але свідчення Дворкін сприяли суспільному обуренню з приводу жорстокого поводження з ув'язненими. В'язниця New York Women's House of Detention була закрита через сім років.

Невдовзі після свідчення Дворкін залишила коледж Беннінгтон і на лайнері Castel Felice попрямувала до Греції, де продовжувала писати.[4] Вона мандрувала із Парижу до Афін на Східному Експресі, а згодом жила і писала на острові Крит,[4] де створила серію віршів «(В'єтнамські) Варіації» («(Vietnam) Variations»), збірку віршів і віршів прозою, які видала під назвою «Дитина» («Child»), і роман «Записки про хлопця, що горить» («Notes on Burning Boyfriend») у стилі, близькому до магічного реалізму (посилання до Нормана Моррісона, пацифіста, що вчинив самоспалення на знак протесту проти війни у В'єтнамі). Також Дворкін написала кілька віршів і діалогів, які надрукувала після повернення до США у книзі під назвою «Morning Hair».[4]

Згодом Дворкін повернулася в коледж Беннінгтон і протягом двох років продовжувала вивчати літературу та брати участь у кампаніях проти студентського кодексу, за контрацепцію на території університету, за легалізацію абортів та проти війни у В'єтнамі.[4] У 1968 здобула бакалаврський ступінь з літератури.

Нідерланди: домашнє насильство і проституція

Після закінчення коледжу Дворкін поїхала до Амстердаму, щоб узяти інтерв'ю у голландських анархістів з контркультурного руху Прово (Provo).[7] З одним з них, Cornelius (Iwan) Dirk de Bruin, вона одружилася.[12] Незабаром після одруження чоловік почав жорстоко поводитися з Дворкін: бив її руками, ногами й дерев'яною балкою, припалював сигаретами, бив головою об підлогу до втрати свідомості.[13]

Дворкін опинилася у безпорадному стані: без грошей, часто без даху над головою, за тисячі кілометрів від сім'ї, пізніше відзначивши: «Я часто жила життям утікачки, проте це було найбезпорадніше життя постраждалої жінки, яка мала втекти востаннє, незалежно від того, що вийде».[5] Деякий час Дворкін була вимушена заробляти проституцією.[14] Феміністка й емігрантка Рікі Абрамс прихистила Дворкін у своєму будинку і допомагала їй знайти місця для проживання на яхтах і покинутих будівлях.[5] Дворкін намагалася заробити, щоб повернутися до США.

Абрамс познайомила Дворкін з ранніми роботами радикальних феміністок США, і та захопилася працями Сексуальною політикою[en] Кейт Міллетт, Діалектикою статі Шуламіт Фаєрстоун та Сестринство — могутнє[en] Робін Морган.[7] Дворкін та Абрамс почали разом працювати над радикально-феміністським текстом про мізогінію[15], включно із закінченою чернеткою глави щодо порнографічного контркультурного журналу Suck, яка була опублікована групою експатріантів у Нідерландах.[7]

Пізніше Дворкін писала, що врешті-решт погодилася допомогти з контрабандою портфеля героїну через митницю в обмін на 1000 доларів і квиток на літак, думаючи, що якщо все пройде успішно, вона зможе повернутися додому з квитком і грошима, а якщо її спіймають, втече від знущань колишнього чоловіка, хоч би й потрапивши до в'язниці. Хоча контрабандна угода скасувалася, чоловік, який обіцяв Дворкін гроші, все одно купив їй квиток, і вона повернулася до США у 1972 році.[16]

Перш ніж поїхати з Амстердаму, Дворкін обговорила з Абрамс свій нідерландський досвід, виникнення феміністського руху і почату разом книгу, домовившись, що Дворкін допише книгу (яка згодом дістала назву Ненавидячи жінок: радикальний погляд на сексуальність[en]) і опублікує її, діставшись США.[5] У спогадах Дворкін розповідає, що під час цієї бесіди вона поклялася присвятити своє життя феміністському руху.

Нью-Йорк, радикальний фемрух

Марш «Take Back the Night» у 2010 р. — вид демонстрації, створений Дворкін та іншими феміністками у 1978 році

У Нью-Йорку Дворкін знову організовувала антивоєнні акції, брала участь у демонстраціях за права лесбійок і проти апартеїду в Південній Африці.[4] Феміністська поетка Мюрієль Рукізер (Muriel Rukeyser) найняла її у помічниці (пізніше Дворкін казала: «Я була найгіршою помічницею в історії світу. Але Мюріель не гнала мене, бо вірила в мене як в письменницю»).[17] Дворкін також приєдналася до феміністської групи підвищення обізнаності[4] і незабаром залучилася до радикальної феміністської організації, зосереджуючись на кампаніях, що боролися з насильством проти жінок. Окрім письменництва та активізму, Дворкін здобула славу як доповідачка, переважно на заходах, організованих місцевими фемгрупами.[4] Вона стала добре відомою завдяки пристрасним, безкомпромісним виступам, які викликали сильні почуття як у прихильників, так і у критиків, і надихала аудиторію до дій (наприклад, промова Дворкін на першому марші Поверни собі ніч[en] в листопаді 1978 р. Midwest Regional Conference of the National Organization for Changing Men (нині Національна організація чоловіків проти сексизму[18]) під назвою «I Want a Twenty-Four Hour Truce During Which There Is No Rape».[19]

У 1977 році Дворкін залучилася до Жіночого інституту свободи преси (Women's Institute for Freedom of the Press, WIFP).[20]

Егалітарне партнерство

У 1974 Дворкін познайомилася з профеміністом, письменником і активістом Джоном Столтенбергом у Гринвіч-Вілледж, коли вони обидвоє пішли із поетичних читань через мізогінність зачитуваних творів. Вони стали близькими друзями й згодом стали жити разом.[21] Столтенберг написав серію радикально-феміністських книг і статей про маскулінність. Хоча Дворкін публічно написала «Я люблю Джона серцем і душею»[22], а Столтенберг описав Дворкін як «любов свого життя»,[23] вона продовжувала публічно ідентифікувати себе як лесбійку, а він себе — як гея. Столтенберг, розповідаючи про здивування, що їхні стосунки викликали у пресі, підсумував їх так: «Таким чином я публічно стверджую такі найпростіші факти: так, я та Андреа живемо разом і любимо одне одного, ми партнери, і одночасно ми відкриті лесбійка та гей».[21]

Дворкін і Столтенберг одружилися у 1998 р. Після смерті Дворкін Столтенберг сказав: «Ми ніколи нікому не говорили про те, що одружені, бо люди помилково це витлумачують, як «О, то тепер ця жінка — його власність». Ми просто не хотіли подібних нісенітниць».[23]

Пізніші роки

У 1992 р. The New York Times Book Review (щотижевий додаток до Нью-Йорк таймс) опублікував розгорнутий лист Дворкін, в якому вона описує джерела своєї палкої ненависті до проституції та порнографії («серійно продукованої технологізованої проституції»), переповідаючи свій досвід насильницького огляду в'язничними лікарями та побиття у першому шлюбі й багатьма іншими чоловіками.[24]

Дворкін виступила категоричною опоненткою президента Білла Клінтона під час скандалу із Монікою Левінскі.[25] Вона також висловила підтримку Полі Джонс і Хуаніті Броддрік.[26]

Дворкін «демонізували не тільки порнографи, а й багато лібералів, до яких вона ставилася з майже однаковим презирством»,[27] і "коли вона бувала роздратована ліберальними феміністками, на кшталт Наомі Вульф, вона визнавала, що її погляди не є приємними для кожного. «Я маю стійке переконання, що будь-який рух потребує наявності як радикалів, так і лібералів», — пояснювала вона, — «Завжди потрібні жінки, які можуть увійти до кімнати належним чином, говорити належним тоном, які матимуть доступ до влади. Але також потрібні й ті, хто стане головним рушієм».[28][a]

У 2000 році Дворкін опублікувала книгу «Цап-відбувайло: євреї, Ізраїль та звільнення жінок[en]» (Scapegoat: The Jews, Israel, and Women's Liberation), де порівнювала пригноблення жінок із переслідуванням євреїв,[29] обговорювала сексуальну складову єврейської ідентичності та антисемітизму і закликала до створення землі обітованної для жінок як відповідь на утиск жінок (за прикладом створення Ізраїлю як батьківщини для переслідуваних євреїв)[30][31][32].

У червні 2000 року Дворкін опублікувала статті в «New Statesman»[33] і в «Гардіан»[34] про те, як минулого року один або кілька чоловіків зґвалтували її в готельному номері в Парижі, підсипавши GHB (gamma-Hydroxybutyric acid) в її напій. Ці статті викликали громадські суперечки.[35] Коли такі письменниці, як Catherine Bennett[14] і Julia Gracen[36] висловили сумніви щодо її тверджень, це розмежувало погляди її скептиків та прихильників(-ць), серед яких були Кетрін МакКіннон[en], Кетрін Вінер[37] та Глорія Стайнем. На тлі емоційної вразливості і проблем зі здоров'ям Дворкін практично усунулася від громадського життя протягом двох років після виходу цих статей.[14][21][33][34][36][38][39][40][41]

У 2002 р. Дворкін опублікувала автобіографію «Розрив серця: політичні спогади войовничої феміністки» («Heartbreak: The Political Memoir of a Feminist Militant»). Невдовзі вона знову почала виступати з промовами та писати, і в інтерв'ю з Джулі Біндел[en] у 2004 році сказала: «Я думала, що мене прикінчили, але зараз я знову відчуваю життєву наснагу. Я хочу продовжувати допомагати жінкам».[38] Опублікувала ще три статті в «Гардіан» і почала працювати над новою книгою «Америка, що пише: Як романісти винайшли націю і розмежували її за гендером» («Writing America: How Novelists Invented and Gendered a Nation») про роль романістів, таких як Ернест Гемінгвей та Вільям Фолкнер, у розвитку американської політичної та культурної ідентичності. Робота залишилася незакінченою через смерть авторки.[42]

Хвороба та смерть

В останні роки життя Дворкін мала слабке здоров'я, у своїй останній колонці для «Гардіан» писала, що протягом останніх кількох років була дуже послаблена і майже покалічена остеоартрозом колін.[43] Незабаром після повернення з Парижа в 1999 р. Дворкін госпіталізована з високою температурою і тромбозом ніг. Через кілька місяців після виписки втратила здатність згинати коліна і згодом замінила колінні суглоби протезами з титану та пластику. Вона написала: «Лікар, який найкраще знає мою історію хвороби, каже, що остеоартроз починається задовго до того, як починає калічити. В моєму випадку, каталізаторами хвороби, можливо, виступили безпритульність чи сексуальне насильство, чи побиття по ногах, чи моя вага. Джон, мій партнер, звинувачує «Scapegoat...», мою працю щодо єврейської ідентичності та звільнення жінок, на написання якої мені знадобилося дев'ять років; це, каже він, книга, яка вкрала моє здоров'я. Я ж звинувачую зґвалтування під наркотиками, яке я пережила в Парижі в 1999 році».[43]

Коли в інтерв'ю її запитали, як вона хоче, щоб її пам'ятали, Дворкін сказала: «Коли чоловіче панування скінчиться, я б хотіла, щоб моя робота стала усього лише антропологічним артефактом з вимерлого, примітивного суспільства».[44] Андреа Дворкін померла уві сні 9 квітня 2005 у віці 58 років у своєму будинку у Вашингтоні, округ Колумбія. [45] Причина смерті пізніше була визначена як гострий міокардит[46].

Письменницька діяльність

Андреа Дворкін найчастіше згадують як речницю, письменницю та активістку феміністського антипорнографічного руху.[37][38][44] У лютому 1976 р. Дворкін взяла на себе провідну роль в організації публічних пікетів проти фільму «Snuff» у Нью-Йорку, а восени приєдналася до Адрієнн Річ, Грейс Пейлі, Глорії Стайнем, Shere Hite, Lois Gould, Barbara Deming, Karla Jay, Letty Cottin Pogrebin, Робін Морган та Сюзан Браунміллер[en] у спробах утворити радикальну феміністську антипорнографічну групу.[47] Членкині цієї групи пізніше (1979 р.) об'єдналися у формування «Жінки проти порнографії» (Women Against Pornography), але на той час Дворкін почала дистанціюватися від групи через відмінності в підході до справи.[48] Дворкін виступала на першому марші організації «Повернути ніч собі» («Take Back the Night») у листопаді 1978 р. і приєдналася до 3000 жінок у марші через район червоних ліхтарів у Сан-Франциско.[49] До антипорнографічної діяльності Дворкін належить участь в Antipornography Civil Rights Ordinance.

«Порнографія: чоловіки володіють жінками»

У 1981 опублікована найвідоміша робота Дворкін «Порнографія: чоловіки володіють жінками[en]» («Pornography: Men Possessing Women»), яка аналізує (із залученням багатьох прикладів) сучасну та історичну порнографію як індустрію дегуманізації, засновану на ненависті до жіноцтва. Згідно із Дворкін, порнографія причетна до насильства проти жінок, як у процесі виробництва (через жорстоке поводження із жінками, які беруть участь у її створенні), так і в соціальних наслідках її споживання, заохочуючи чоловіків еротизувати домінування, приниження та жорстоке поводження із жінками.[37][38][44]

«Жінки правого крила» («Right-Wing Women»)

У 1983 р. Дворкін опублікувала книгу «Жінки правого крила» («Right-Wing Women: The Politics of Domesticated Females»), у якій досліджує причини, за яких жінки співпрацюють із чоловіками на ниві обмеження прав жіноцтва[50], і ставить питання: «Чому «праві» жінки агітують за власне підпорядкування? Яким чином «праві», контрольовані чоловіками, залучають жінок до участі та лояльності? І чому «жінки правого крила» щиро ненавидять феміністичну боротьбу за рівність прав?».[17]

«Статевий акт» («Intercourse»)

У 1987 вийшла робота «Статевий зв'язок[en]» («Intercourse»), де розширено аналіз від порнографії до статевого акту як такого. Дворкін стверджує, що вид сексуального підпорядкування, зображуваний в порнографії, є основним досвідом гетеросексуального статевого акту як для жінок, так і для чоловіків у патріархатному суспільстві.[51]

Белетристика

Дворкін опублікувала три художні твори, вже здобувши вагу як феміністична авторка та активістка.

  • 1980: збірка оповідань «Розбите серце нової жінки» («The New Woman's Broken Heart»).
  • 1986: перший опублікований роман «Лід і вогонь» («Ice and Fire») у Великій Британії. Це розповідь від першої особи, просякнута насильством і жорстоким поводженням. Сюзі Брайт стверджувала, що цей роман є сучасним феміністським переповіданням одного з найвідоміших творів де Сада, «Джульєтта».[52] У творі Дворкін мала на меті зобразити шкоду, яку чоловіки спричиняють жінкам, як нормалізовану політичну шкоду, а не як ексцентричну еротику.
  • Другий роман «Милосердя» («Mercy») вийшов у Великій Британії у 1990 році.

Праці

Окрім перелічених тут книг, статей та виступів, Дворкін писала для антологій, писала додаткові статті, багато її робіт перекладені іншими мовами.[53] Вона також публікувалася у газеті Gay Community News.[54]

Нехудожня література

Книги

  • Dworkin, Andrea (1974). Woman Hating. New York: Penguin Books. ISBN 9780452268272.
  • Dworkin, Andrea (1976). Our blood: prophecies and discourses on sexual politics. New York: Harper & Row. ISBN 9780060111168. укр. Наша кров: тлумачення і бесіди про сексуальні політики
  • Dworkin, Andrea (1981). Pornography: men possessing women. London: Women's Press. ISBN 9780704338760.
  • Dworkin, Andrea (1983). Right-wing women: the politics of domesticated females. London: Women's Press. ISBN 9780704339071.
  • Dworkin, Andrea; MacKinnon, Catharine A. (1985). The reasons why: essays on the new civil rights law recognizing pornography as sex discrimination. New York: Women Against Pornography. OCLC 15992953. Включає:
  • MacKinnon, Catharine A. (Winter 1985). "Pornography, civil rights, and speech". Harvard Civil Rights-Civil Liberties Law Review. 20 (1): 10–68. Archived from the original on 2016-03-04.
Extracted in Pornography and Censorship, in Doing Ethics by Lewis Vaughn, second edition, ISBN 9780393934281
  • Dworkin, Andrea (Spring 1985). "Against the male flood: censorship, pornography, and equality". Harvard Journal of Law & Gender (formerly Women's Law Journal). 8: 1–30. Pdf. [Архівовано 29 листопада 2019 у Wayback Machine.]

Розділи в книгах

  • Dworkin, Andrea (1995). Pornography happens to women. У Lederer (ред.). The price we pay: the case against racist speech, hate propaganda, and pornography. New York: Hill and Wang. ISBN 9780809015771.
  • Dworkin, Andrea (1996). Biological superiority: the world's most dangerous and deadly idea. У Jackson (ред.). Feminism and sexuality: a reader. New York: Columbia University Press. с. 57—61. ISBN 9780231107082.
  • Dworkin, Andrea (1996). Pornography. У Jackson (ред.). Feminism and sexuality: a reader. New York: Columbia University Press. с. 297—299. ISBN 9780231107082.
  • Dworkin, Andrea (2004). Pornography, prostitution and a beautiful and tragic recent history. У Whisnant (ред.). Not for sale: feminists resisting prostitution and pornography. North Melbourne, Victoria: Spinifex Press. с. 137–158. ISBN 9781876756499.
Інші нехудожні твори

Художня література та поезія

Статті

Виступи та інтерв'ю

Огляди праць Дворкін

Пов'язана праця

Була членкинею The American Heritage Dictionary's Usage Panel.[57]

Примітки

  1. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ CONOR.Sl
  3. ↑ Shalvi, Alice. Andrea Dworkin, 1946–2005. Jewish Women Encyclopedia. Jewish Women's Archive. Архів оригіналу за 11 грудня 2013. Процитовано 28 грудня 2012.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м Dworkin, Heartbreak
  5. ↑ а б в г Dworkin, Life and Death
  6. ↑ Вінсент, Нора , Секс, любов і політика: Андреа Дворкін , у Нью-Йорк Прес , вип. 11, №. 5, 4–10 лютого 1998 р., С.   42, col.   1 (основний заголовок і субтитри можуть бути в будь-якому порядку, на ідентифікатор , стор. [1]).
  7. ↑ а б в г д Dworkin, Life and Death; Dworkin, Heartbreak
  8. ↑ Обидві цитати: Вінсент, Нора, Секс, любов і політика , цит. cit. , стор.   42, col.   4.
  9. ↑ Вінсент, Нора, секс, любов і політика , цит. cit. , стор.   42, col.   4 (цитуючи інтерв'юера Вінсента).
  10. ↑ Штраус, Роберт. "50-та зустріч середньої школи і покоління, яке слід слідувати" [Архівовано 30 жовтня 2018 у Wayback Machine.] , Нью-Йорк Таймс , 19 вересня 2014 року. Доступно 29 жовтня 2018 року. "Сьогодні місце для проїзду зайнято готелем Crowne Plaza, де на Worthingtons, близько 100 колишніх однокласників, що зібралися в останню суботню ніч на 50-й з'їзді випускного класу вищої школи Cherry Hill ..... На дошці "In Memory" з 54 іншими померлими однокласниками був Андреа Дворкін, відомий її твори проти порнографії. "
  11. ↑ Farrell, William E. (6 березня 1965). Inquiry Ordered at Women's Jail; Mrs. Kross Acts in Case of a Bennington Student Seized in U.N. Protest. The New York Times. Архів оригіналу за 30 квітня 2019. Процитовано 4 лютого 2013. (необхідна підписка)
  12. ↑ Дворкін, Андреа. Колекція відеозаписів Андреа Дворкін, 1981–1998 рр. (Включно): допомога в пошуку (Кембридж, Бібліотека ім. Артура і Елізабет Шлезингер з історії жінок в Америці, Інститут перспективних досліджень ім. Лют. 2009 р.) [Архівовано 6 листопада 2018 у Wayback Machine.] , Доступ до якого отримав 18 жовтня 2018 року.
  13. ↑ Dworkin, Heartbreak; Dworkin, Letters from a War Zone
  14. ↑ а б в Catherine Bennett (8 червня 2000). Doubts about Dworkin. The Guardian. London. Архів оригіналу за 5 жовтня 2013. Процитовано 11 липня 2009.
  15. ↑ Dworkin, Woman Hating
  16. ↑ Dworkin, Letters from a War Zone; Dworkin, Life and Death
  17. ↑ а б Dworkin, Letters from a War Zone
  18. ↑ A Brief History of NOMAS. National Organization for Men Against Sexism. May 2012. Архів оригіналу за 3 June 2009. Процитовано 5 липня 2009.
  19. ↑ Dworkin (Fall 1983). I Want a Twenty-Four Hour Truce During Which There Is No Rape. Letters from a War Zone. с. 162—171. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  20. ↑ Associates |  The Women's Institute for Freedom of the Press. www.wifp.org (амер.). Архів оригіналу за 10 серпня 2017. Процитовано 21 червня 2017.
  21. ↑ а б в John Stoltenberg (May–June 1994). Living with Andrea Dworkin. Lambda Book Report. Архів оригіналу за 18 серпня 2009. Процитовано 5 липня 2009.
  22. ↑ Dworkin (1994). Andrea Dworkin. Contemporary Authors Autobiography Series, Vol. 21. Farmington Hills, Mich.: Thomson Gale. ISBN 978-0-8103-4518-8.
  23. ↑ а б John Stoltenberg (30 квітня 2005). Imagining Life Without Andrea. Feminist.com. Архів оригіналу за березень 4, 2009. Процитовано 18 жовтня 2018.
  24. ↑ Dworkin (3 травня 1992). Pornography and the New Puritans. The New York Times. Архів оригіналу за 16 червня 2013. Процитовано 11 липня 2009.
  25. ↑ James Taranto (4 серпня 1998). Who's a Hypocrite—and Who Cares?. The Wall Street Journal. Архів оригіналу за 9 липня 2011. Процитовано 4 березня 2011.
  26. ↑ Кендіс Джексон. Їх життя: жінки, спрямовані на машину Клінтона. Торранс, Каліфорнія: Видавництво World Ahead Publishing. стор. 240.
  27. ↑ Андреа Дворкін , в The Telegraph , 13 квітня 2005 р., 12:02 (розділ «Новини», підрозділ «Obits», підсекція «Культура») [Архівовано 20 липня 2018 у Wayback Machine.] , доступ до якої отримав [Архівовано 20 липня 2018 у Wayback Machine.] 15 лютого 2013 року (некролог).
  28. ↑ Андреа Дворкін , в The Telegraph , op. cit.
  29. ↑ Nikki Craft. The Andrea Dworkin Lie Detector. Andrea Dworkin Online Library. Архів оригіналу за 8 лютого 2018. Процитовано 8 липня 2009.
  30. ↑ Dworkin, Scapegoat
  31. ↑ Не беріть в'язнів , в The Guardian , 13 травня 2000 року [Архівовано 26 вересня 2008 у Wayback Machine.] , доступ до якого отримав 6 вересня 2010 року.
  32. ↑ Ouma, Veronica A., Dworkin's Scapegoating, in Palestine Solidarity Review (PSR), Fall 2005 [Архівовано 14 лютого 2017 у Wayback Machine.], as accessed Oct. 21, 2010 (citing, in part, in Dworkin, Scapegoat).
  33. ↑ а б Dworkin (5 червня 2000). The Day I Was Drugged and Raped. New Statesman. Архів оригіналу за 3 серпня 2018. Процитовано 20 серпня 2018.
  34. ↑ а б Dworkin (2 червня 2000). 'They took my body from me and used it'. The Guardian. London. Архів оригіналу за 5 жовтня 2013. Процитовано 11 липня 2009.
  35. ↑ David A. Roberts (27 квітня 2005). A Post-Mortem Analysis of Andrea Dworkin. ifeminist.com. Архів оригіналу за 28 березня 2010. Процитовано 11 липня 2009.
  36. ↑ а б Julia Gracen (20 вересня 2000). Andrea Dworkin in Agony. Salon.com. Архів оригіналу за 13 січня 2009. Процитовано 11 липня 2009. [Архівовано 2009-01-13 у Wayback Machine.]
  37. ↑ а б в Katharine Viner (12 квітня 2005). 'She never hated men'. The Guardian. London. Архів оригіналу за 29 серпня 2013. Процитовано 11 липня 2009.
  38. ↑ а б в г Julie Bindel (30 вересня 2004). A life without compromise. The Guardian. London. Архів оригіналу за 29 May 2009. Процитовано 11 липня 2009.
  39. ↑ Louise Armstrong (25 липня 2001). The Trouble with Andrea. The Guardian. London. Архів оригіналу за 25 серпня 2013. Процитовано 11 липня 2009.
  40. ↑ Pat Califia, ed. Заборонені місця: Писання заборонені в Канаді. Піттсбург: Кліс Прес, 1995.
  41. ↑ Адам Парфрі. «Диявол і Андреа Дворкін», в Cult Rapture. Портленд, OR: Книги Feral House, 1995. С. 53–62.
  42. ↑ Obituary. The Times. London. 13 квітня 2005. Архів оригіналу за 25 вересня 2019. Процитовано 18 липня 2009. [Архівовано 2019-09-25 у Wayback Machine.]
  43. ↑ а б Dworkin (23 квітня 2005). Through the pain barrier. The Guardian. London. Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 11 липня 2009.
  44. ↑ а б в Julie Bindel (12 квітня 2005). Obituary. The Guardian. London. Архів оригіналу за 29 серпня 2013. Процитовано 12 липня 2009.
  45. ↑ Ariel Levy (29 травня 2005). The Prisoner of Sex. New York. Архів оригіналу за 31 січня 2009. Процитовано 12 липня 2009.
  46. ↑ Beth Ribet (11 березня 2006). First Year: An Interview with John Stoltenberg. Архів оригіналу за 15 June 2009. Процитовано 12 липня 2009.
  47. ↑ Susan Brownmiller (1999). In Our Time: Memoir of a Revolution. New York: Dial Press. с. 297–299. ISBN 978-0-385-31486-2.
  48. ↑ Brownmiller, в наш час , с. 303, 316.
  49. ↑ Brownmiller, In Our Time , стор. 391–392.
  50. ↑ Dworkin (1983). Abortion. Right Wing Women. Процитовано 8 липня 2009.
  51. ↑ Dworkin (2007). Occupation/Collaboration. Intercourse. Процитовано 14 лютого 2013.
  52. ↑ Susie Bright (11 квітня 2005). Andrea Dworkin Has Died. Архів оригіналу за 29 березня 2009. Процитовано 11 липня 2009.
  53. ↑ Річардс, Дебора, Андреа Дворкін 26 вересня 1946 р. - 9 квітня 2005 р. , 12 квітня 2005 р. У мережі H-Women , в гуманітарних і соціальних науках Net Online (повідомлення дискусійного списку) (Джон Столтенберг надіслав ці дані сьогодні вранці; вони були підготовлені Андреа Дворкін ») [Архівовано 25 квітня 2016 у Wayback Machine.] , як доступно 8 жовтня 2010 року.
  54. ↑ 300 жінок, які змінили світ: Енциклопедія Британіка Профілі: Андреа Дворкін [Архівовано 20 грудня 2012 у Wayback Machine.] [1] [Архівовано 20 грудня 2012 у Wayback Machine.] , як доступний 15 лютого 2013 року.
  55. ↑ Library Resource Finder: Table of Contents for: Sisterhood is forever: the women's anthology for a new millennium. DePaul University. 2003. ISBN 9780743466271. Процитовано 15 жовтня 2015.
  56. ↑ Dworkin, Andrea, Dworkin on Dworkin, in Bell, Diane, & Renate Klein, eds., Radically Speaking: Feminism Reclaimed (N. Melbourne, Vic., Australia: Spinifex, 1996 (ISBN 1 875559 38 8)), pp. 203–217 (ed. Bell then prof. religion, economic development, & social justice, Coll. of the Holy Cross, Mass., U.S., & ed. Klein then sr. lecturer & dep. dir., Australian Women's Research Centre, Deakin Univ., as reprinted from Dworkin on Dworkin, in Trouble and Strife, vol. or no. 19 (Summer, 1990), pp. 2–13 (itself from Braeman, Elizabeth, and Carol Cox, title not stated, in Off Our Backs (probably off our backs) (10th birthday issue).
  57. ↑ The American Heritage Dictionary of the English Language (Boston, Mass.: Houghton Mifflin, 3d ed. 1992 (ISBN 0-395-44895-6)), p. xii (The Usage Panel); the panel is discussed at id., p. vi (Introduction).

Посилання

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Андреа Дворкін
  1. ↑ Naomi Wolf is an American author and former political consultant.

Read other articles:

باو أودوارد

هذه المقالة يتيمة إذ تصل إليها مقالات أخرى قليلة جدًا. فضلًا، ساعد بإضافة وصلة إليها في مقالات متعلقة بها. (فبراير 2016) باو أودوارد معلومات شخصية الميلاد 1856هافانا -  كوبا الوفاة 1919برشلونة -  إسبانيا الجنسية أسباني الحياة العملية المهنة مصور فوتوغرافي اللغات الإسبانية، &...

 

Тьєллс (Нью-Йорк)

Переписна місцевість Тьєллсангл. Thiells Координати 41°12′27″ пн. ш. 74°00′24″ зх. д. / 41.20750000002777824° пн. ш. 74.00690000002778390° зх. д. / 41.20750000002777824; -74.00690000002778390Координати: 41°12′27″ пн. ш. 74°00′24″ зх. д. / 41.20750000002777824° пн. ш. 74.00690000002778390° 

 

Sun City (song)

1985 single by Artists United Against Apartheid This article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: Sun City song – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (April 2009) (Learn how and when to remove this template message) Sun CitySingle by Artists United Against Apartheidfrom the album Sun City B-sideNo...

Richard A. Boucher

American diplomat (born 1951) For other people named Richard A. Boucher, see Richard A. Boucher (disambiguation). Richard BoucherPersonal detailsBorn (1951-12-13) December 13, 1951 (age 71)Bethesda, Maryland, U.S.EducationTufts UniversityGeorge Washington University Richard A. Boucher (born 1951 in Bethesda, Maryland) is an American diplomat who was deputy secretary-general of the Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD) from 2009 until 2013. He took up post on Novem...

 

ميخائيل كيلي (لاعب رماية)

  لمعانٍ أخرى، طالع ميخائيل كيلي (توضيح). هذه المقالة يتيمة إذ تصل إليها مقالات أخرى قليلة جدًا. فضلًا، ساعد بإضافة وصلة إليها في مقالات متعلقة بها. (يوليو 2019) ميخائيل كيلي معلومات شخصية الميلاد 29 مارس 1872  غالواي  الوفاة 3 مايو 1923 (51 سنة)   كوبلنز  مواطنة الولايات...

 

النصب التذكاري لنيكولاي الأول

هذه المقالة يتيمة إذ تصل إليها مقالات أخرى قليلة جدًا. فضلًا، ساعد بإضافة وصلة إليها في مقالات متعلقة بها. (يناير 2023) النصب التذكاري لنيكولاي الأولمعلومات عامةنوع المبنى معلم تذكاري المكان Saint Isaac's Square (en) المنطقة الإدارية سانت بطرسبرغ البلد  روسيا الأبعادالارتفاع 600 سنتيم

Gran Alianza por la Unidad Nacional

Este artículo o sección tiene referencias, pero necesita más para complementar su verificabilidad.Este aviso fue puesto el 28 de enero de 2019. Gran Alianza por la Unidad Nacional Presidente Nelson Guardado[1]​Fundador Andrés Rovira, Tony SacaFundación 16 de enero de 2010Legalización 19 de mayo de 2010Escisión de Alianza Republicana NacionalistaIdeología ConservadurismoLiberalismo conservadorNacionalismo Populismo de derecha BukelismoPosición Centroderecha[2]​[3]​Se...

 

Jan Šrámek

Czech politician (1870-1956) For the figure skater, see Jan Šrámek (figure skater). Jan ŠrámekPrime Minister of Czechoslovakia in exileIn office21 July 1940 – 5 April 1945PresidentEdvard Beneš Personal detailsBorn(1870-08-11)11 August 1870Grygov, Austria-HungaryDied22 April 1956(1956-04-22) (aged 85)Prague, CzechoslovakiaPolitical partyCzechoslovak People's PartyAlma materPalacký University, Olomouc Jan Šrámek (11 August 1870 – 22 April 1956)[1] was the prime...

 

Canoeing at the 2014 Asian Games – Men's K-1 200 metres

Men's K-1 200 metres at the 2014 Asian GamesVenueMisari RegattaDate27–29 September 2014Competitors14 from 14 nationsMedalists  Cho Gwang-hee   South Korea Ernest Irnazarov   Uzbekistan Seiji Komatsu   Japan← 20102018 → Canoeing at the2014 Asian GamesSlalomC-1menwomenK-1menwomenSprintC-1 200 mmenC-1 1000 mmenC-2 1000 mmenK-1 200 mmenwomenK-1 500 mwomenK-1 1000 mmenK-2 200 mmenK-2 500 mwomenK-2 1000 mmenK-4...

Forada, Minnesota

Untuk kampung di Indonesia, lihat Forada, Sumuri, Teluk Bintuni. Forada adalah kota yang berada di Douglas County, Minnesota, Amerika Serikat. Nama kota ini berasal dari kata For Ada. Ada adalah nama isteri surveyor kota ini saat didirikan pada tahun 1902. Geografi Menurut Biro Sensus Amerika Serikat, Forada memiliki daerah seluas 1,41 km²; sekitar 1,4 km² wilayahnya berupa daratan dan sisanya (0.02 km²) berupa perairan. Minnesota State Highway 29 dan County Highway 4 adalah 2 jalan utama ...

 

Olivia Rodrigo

American singer and actress (born 2003) Olivia RodrigoRodrigo in 2021BornOlivia Isabel Rodrigo (2003-02-20) February 20, 2003 (age 20)Murrieta, California, U.S.OccupationsSingersongwriteractressYears active2015–presentWorksDiscographysongsperformancesAwardsFull listMusical careerGenres Pop pop rock Instruments Vocals guitar piano Labels Geffen Websiteoliviarodrigo.com Olivia Rodrigo's voice Olivia Rodrigo speaks on youth vaccinationRecorded July 14, 2021 Signature Olivia Isabel Ro...

 

Ermida da Nossa Senhora do Vale

Foram assinalados vários problemas nesta página ou se(c)ção: Carece de contexto. Ermida ou Capela da Senhora do ValeApresentaçãoTipo capelaermidapatrimónio culturalEstatuto patrimonial Imóvel de Interesse Público (1950)LocalizaçãoLocalização Cete PortugalCoordenadas 41° 10′ 33″ N, 8° 20′ 56″ Oeditar - editar código-fonte - editar Wikidata A Ermida de Nossa Senhora do Vale, também referida como Capela e Cruzeiro da Senhora do Vale, situa-se no lugar da Nossa ...

Pudukkottai State

Monarchy in India (1680–1948) Kingdom of PudukkottaiPrincely State of Pudukkottai1680–1948 Flag Coat of arms Map of PudukkottaiStatusKingdom of Pudukkottai (Subordinate to Ramnad until 1680). Princely state under the paramountcy of the British Raj (1800–1948)CapitalPudukkottaiCommon languagesTamil, EnglishReligion HinduGovernmentPrincipalityRuler • (first)1680–1730 Raghunatha Raya Tondaiman• (last)1928–1948 Rajagopala Tondaiman History • Establish...

 

King Knight

2021 film by Richard Bates Jr. King KnightTheatrical release posterDirected byRichard Bates Jr.Written byRichard Bates Jr.Produced by Rob Higginbotham Colin Tanner Starring Matthew Gray Gubler Angela Sarafyan Andy Milonakis Kate Comer Nelson Franklin Emily Chang Johnny Pemberton Josh Fadem Barbara Crampton Ray Wise CinematographyShaheen SethEdited byBrit DeLilloMusic bySteve Damstra IIDistributed byXYZ FilmsRelease dates August 8, 2021 (2021-08-08) (Fantasia Film Festival) ...

 

تكرار متقطع

هذه المقالة بحاجة لصندوق معلومات. فضلًا ساعد في تحسين هذه المقالة بإضافة صندوق معلومات مخصص إليها. يوجد تكرار متقطع في الدنا Interspersed repetitive DNA في جميع جينومات حقيقيات النواة. وهي تختلف عن الحمض النووي المتكرر الترادفي في أنه بدلاً من أن تأتي التسلسلات المتكررة مباشرة بعد بعض...

Harry Potter: Quidditch World Cup

2003 video gameHarry Potter: Quidditch World CupNorth American PlayStation 2 cover artDeveloper(s)EA UKMagic Pockets (Game Boy Advance)Publisher(s)Electronic ArtsComposer(s) Jeremy Soule Giuseppe Verdi SeriesHarry PotterPlatform(s) Microsoft Windows PlayStation 2 Xbox GameCube Game Boy Advance ReleaseMicrosoft Windows, GameCube, PlayStation 2, XboxNA: 28 October 2003EU: 7 November 2003Game Boy AdvanceNA: 28 October 2003EU: 21 November 2003Genre(s)Sports, actionMode(s)Single-player, multiplaye...

 

I Love You Too (2010 film)

2010 Australian filmI Love You Tootheatrical posterDirected byDaina ReidWritten byPeter HelliarProduced byYael BergmanLaura WatersStarringBrendan CowellPeter DinklageYvonne StrahovskiPeter HelliarMegan GaleCinematographyEllery RyanMusic byDavid HirschfelderProductioncompanyPrincess PicturesDistributed byRoadshow FilmsRelease date 6 May 2010 (2010-05-06) Running time103 minutesCountryAustraliaLanguageEnglishBudget$6 million[1]Box office$2.1 million[1] I Love You ...

 

USNS Lynch

For other ships with the same name, see USS Lynch. USNS Lynch (T-AGOR-7) tending SPAR (Seagoing Platform for Acoustic Research), June 1966, near Solomons, MD. History United States NameLynch NamesakeCaptain William Francis Lynch BuilderMarietta Mfg. Co., Point Pleasant, West Virginia Laid down7 September 1962 Launched17 March 1964 Sponsored byMrs. Walter M. Windsor as proxy for Miss Withers Millard, great great granddaughter of Captain William Francis Lynch Acquiredby the Navy, 23 July 1965 I...

Ширван

У этого термина существуют и другие значения, см. Ширван (значения). Ширван в XVIII веке  История АзербайджанаМечеть в Шуше на рисунке В. Верещагина (1865)Доисторический период на территории Азербайджана Гобустан Азыхская пещера Культура Шулавери-Шому Кура-Аракская культу...

 

Sapi eropa

Sapi eropa Bos taurus taurus Seekor sapi charolais, salah satu ras sapi eropaTaksonomiKerajaanAnimaliaFilumChordataKelasMammaliaOrdoArtiodactylaFamiliBovidaeGenusBosSpesiesBos taurusSubspesiesBos taurus taurus Linnaeus, 1758 Tata namaProtonimBos taurus lbs Sapi pirang Galisia dari Spanyol. Sapi eropa atau sapi taurus (nama ilmiah: Bos taurus taurus) adalah subspesies sapi ternak yang berasal dari Timur Dekat. Baik sapi eropa maupun sapi zebu merupakan keturunan dari nenek moyang yang sama yai...

 

Strategi Solo vs Squad di Free Fire: Cara Menang Mudah!