За часів Середньовіччяжандармами звалися важко озброєні лицарі, окрема гвардіяфранцузького короля. Під час Французької революції (1789—1799) організовано замість скасованої земської поліції — жандармерію в новітньому розумінні, систематично розбудувавши її вже за імперії (початок XIX ст.). За французьким взірцем створено жандармерію і в країнах, у межах яких опинилися українські землі: Австро-Угорщині та Російській імперії.
Австро-угорські жандарми
В Австро-Угорщині створено одностайний корпус жандармерії для всієї держави 1849 року спочатку як складову частину армії. В 1876 році її вилучено зі складу армії. Тоді ж, відповідно до двоподілу монархії, постали дві жандармерії: одна для «австрійських коронних країв», а друга — для «країв угорської корони».
Перша — «цісарсько-королівська жандармерія» («kaiserlich-königliche Gendarmerie») була врегульована законом про жандармерію з 25 грудня1894, який згодом став основою організації Державної жандармерії ЗОУНР (Західна Область Української Народної Республіки[1]). Згідно з ним, жандармерія підлягала — у військовому і господарсько-адміністраційному та вишкільному відношеннях — своїм військовим зверхникам (старшинам жандармерії). У виконуванні служби безпеки — адміністраційним урядам, а в останній інстанції в усіх справах міністерству крайової оборони. Військовим зверхником жандармерії був інспектор жандармерії в ранзі генерала жандармерії, розміщена на території одного коронного краю, мала свою крайову команду жандармерії; на українських землях — у Львові (ч. 5) для Галичини і в Чернівцях (ч. 13) для Буковини. Їм підлягали команди відділів Ж. (на декілька повітів), повітові команди і жандармські станиці — найнижчі організаційні клітини Ж. (в містах і більших селах). Посередньою ланкою між: крайовими командами і командами відділів були т. зв. експоновані булавні старшини жандармерії; в східній Галичині було їх три: у Львові, Перемишлі і Станиславові. Жандарми підлягали військовому судівництву. Вони виконували службу на підставі «службової інструкції», користуючись правами військ. і цивільної варти. Хоч призначенням жандармерії було стояти на сторожі закону та берегти життя і майно громадян, все-таки австрійсько-польська влада в Галичині нерідко зловживала нею для переслідування українського населення. В жандармерії служили також українці, однак їх приділювано до служби здебільша між неукраїнським населенням, тоді як на українських землях жандармерія складалася переважно з чужинців, головним чином поляків. Кільканадцять старшин українців, що служили в австрійській жандармерії, майже всі мали службове призначення поза українськими землями.
Подібну організацію мала й угорська королівська жандармерія («magyar királyi csendőrség»). Вона відіграла відому роль перед і під час Першої світової війни в переслідуванні закарпатських українців.
Жандармерія Російської імперії
У Російській Імперії діяв окремий корпус жандармерії, створений Миколою І 1827 року. Він підлягав міністерству внутрішніх справ із окремим командиром корпусу, штабом і жандармським управлінням. Всю імперію поділено на 8 жандармських округів під командою генералів; їм підлягали губернські, а останнім — міські й повітові управління та окремі команди. Лише останні виконували службу порядкової поліції, тоді як всі інші частини займалися викриванням і розслідом політичних протидержавних дій. Для цього жандармерія користувалася широкими повноваженнями: право кожночасних обшуків, арештів тощо. Основна різниця між жандармерією царської Росії і західних країн полягала в тому, що перша була суто політичною поліцією, тоді як діяльність других зводилася до чинностей порядково-виконавчої служби. Бувши упривілейованим знаряддям деспотичного режиму, російська жандармерія разом із ославленою «охранкою» (таємною поліцією) здавлювала нещадно всі протирежимні прояви і їх носіїв; була вона також засобом гноблення й русифікації поневолених неросійських народів, а особливо українців.
У відновленій після революції в Росії українській державі службу безпеки несла спершу міська та повітова міліція, за гетьманатудержавна варта, за Директорії знову міліція. Незалежно від цього, засновано 1919 для тієї ж служби «Кіш для охорони республіканського ладу»; 1920 організовано жандармерію. У зв'язку з цим видано «Тимчасову загальну інструкцію служби для жандармерії», затверджену військовим міністром УНР 24.09.1920.
Жандармерія УНР і ЗУНР
В ЗУНР встановлено 6.11.1918 Радою державних секретарів Корпус Державної Жандармерії. Його організація основувалася на колишньому австрійському законі з 1894 року. В останній інстанції Ж. підлягала у всіх справах державному секретаріатові військових справ. Команду Державної Ж. створено у Львові, що пізніше мала осідок в Тернополі, врешті в Станіславі. В кожній з 3 військово-територіальних областей встановлено «експонованого старшину Ж.», якому підлягали команди відділів, повітів і станиць. Комендантами Державної Ж. були отаман Л. Індишевський, з лютого 1919 підполковник О. Красіцький; заступниками останнього були Індишевський, а згодом підполковник Я. Яськевич. «Експонованими старшинами» були сотники: І. Козак (Львів), С. Малинович (Станіслав) та М. Алиськевич (Тернопіль). Інспектором Держ. Ж. іменовано полковника О. Гаванського.
Реорганізацію Ж. проведено законом УНРади з 15.2.1919, який змінив частково кол. австр. закон про Ж., встановлюючи, що Ж. підлягає щодо служби публічної безпеки держ. повітовим комісарам, а в справах військових, господарсько-адміністраційних, вишколу і контролю служби своїм командантам; в останній інстанції у всіх справах — державному секретаріатові внутрішніх справ. Пост інспектора Ж. скасовано, а натомість створено при державному секретаріаті внутрішніх справ «б відділ Ж. і поліції», начальником якого став отаман Ю. Волощук. Скасовано також пости експонованих старшин, але в березні 1919 створено такий пост в Дрогобичі, очолений отаманом І. Дичкою. Для вишколу пробних жандармів Команда Держ. Ж. організувала «доповняючий відділ». В лютому 1919 на 23 встановлених відділів Держ. Ж. було обсаджених повністю 18, а решта частково. Держ. Ж. перед переходом за Збруч налічувала 6 булавних і 25 сотенних старшин, 1000 професійних жандармів, 400 пробних (австрійських і українських вишколів) та 3000 міліціонерів, що становили доповнення жандармських станиць з уваги на воєнний час. Після ліквідації державного секретаріату внутрішніх справ в червні 1919 Державну Ж. підпорядковано спочатку Начальній Команді УГА, потім Команді Запілля, вкінці Військовій Канцелярії Диктатора ЗОУНР. Після виїзду останнього з України Державна Ж. перейшла в розпорядження і владу Команди Етапу УГА. За Збручем в липні 1919 перейменовано Державну Ж. на «Народну Сторожу», щоб не дратувати населення Центральної і Східної України пригадкою про злопам'ятну російську жандармерію. Із професійних і пробних жандармів створено 8 відділів «Народної Сторожі», що несли службу безпеки й допоміжну військову службу в районі розташування УГА. Після катастрофи УГА частина Державної Ж. вступила до Дійової Армії УНР, інші опинилися в полоні або в таборах інтернованих в Чехо-Словаччині.
Рішенням державного секретаріату військових справ 24.3.1919 створено при Залізнодорожній військовій управі Залізнодорожну Жандармерію; вона виконувала службу безпеки на залізницях.
В УНР створення подібних формувань затверджено постановою Директорії від 14 березня 1920 року. Згідно неї було створено Корпус військових жандармів на чолі з військовим міністром. Підрозділи діяли як на фронті так і у запіллі. У першому випадку підпорядковувалися командуванню фронту, у другому губернським і повітовим комісарам. Сотні польової жандармерії діяли при кожній дивізії, зокрема у складі СС діяло 120 жандармів Польової варти[2].
Жандарми після 1920 року
Після поразки Української революції на землях колишньої УНР існували поліційні формації різних держав.
На українських землях під Польщею роль жандармерії виконувала державна поліція (Policja państwowa), організована на зразок жандармерії. Дана залишилася в Польщі лише за військовою жандармерією.
На Закарпатті під чехо-словацькою владою діяла жандармерія (Československé četnictvo), організована на зразок колишньої австрійської.
Угорська жандармерія 1939–1944 під час окупації Закарпаття прославилася побиттям населення і репресіями проти інтелігенції[3].
Під Румунією подібні дії чинила сільська жандармерія (Jandarmeria rurală), що, крім охорони громадської безпеки, виконувала функції кримінальної поліції. У військовому відношенні вона підпорядквувалась Міністерству національної оборони, а в кримінальних справах — юстиції. Румунська жандармерія була поділена на легіони, секції, а на місцях — на станиці[4].
↑Підпілля ОУН на Буковині: 1943-1951: документи і матеріали / Національна академія наук України, Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України, Видавництво «Літопис УПА», Галузевий державний архів Служби безпеки України; [упоряд. Д. Проданик]. — Літопис УПА. Нова серія. Том 19. — Київ-Торонто: Літопис УПА, 2012. — С. 31, 62, 69, 72, 73, 74, 89, 90. — 1000 екз. — ISBN 978-1-897431-38-2 (Canada). — ISBN 978-966-2105-38-4 (Україна)
