Військово-морська стратегії полягає у плануванні і веденні війни на морі, є військово-морським еквівалентом військової стратегії на суходолі.
Військово-морська стратегія, а також пов'язана концепція морської стратегії, стосується загальної стратегії для досягнення перемоги на морі, включаючи планування та проведення кампанії, руху і дислокації військово-морських сил, з допомогою яких командувач забезпечує перевагу у битві, обираючи зручне для себе місце та час, а також вводячи ворога в оману. Військово-морська тактика спрямована на забезпечення реалізації стратегії.
Принципи
Військово-морська стратегія суттєво відрізняється від стратегії війни на суходолі. Море неможливо окупувати. Крім зон рибальства і, починаючи з другої половини 20 століття, шельфових родовищ, у морі відсутні стаціонарні економічні активи, до яких можна закрити доступ для ворога.
Основні завдання флоту у війні — захист узбережжя своєї країни, забезпечення свободи торгівлі, знищення чи блокування ворожого флоту. Перше і друге з цих завдань можна досягти шляхом реалізації третього — знищенням або примушенням до бездіяльності ворожого флоту. Флот, який забезпечує свободу власних комунікацій від атак, панує на морі.
Якщо наявних військово-морських сил недостатньо для знищення чи блокади ворожого флоту, можна обмежувати його активність загрозою атаки та/або атакувати морську торгівлю противника. Захист власного узбережжя може бути забезпечений сухопутними чи повітряними компонентами берегової оборони.
Сучасна військово-морська стратегія
Все більшою мірою військово-морська стратегія зливається з загальною стратегією, яка включає сухопутну та повітряну війну.
У 2007 році ВМС США приєдналися до американської морської піхоти і берегової охорони США, щоб прийняти нову морську стратегію під назвою A Cooperative Strategy for 21st Century Seapower, яка надала поняттю запобігання війни той же рівень, що і рівні веденню війни.[1] У стратегії визнається економічний взаємозв'язок глобальної системи. Відповідно будь-який збій через регіональні кризи — штучні або природні, може негативно позначитися на економіці США та якості життя громадян. Ця нова стратегія встановила курс для трьох морських видів збройних сил США щодо спільної роботи один з одним і з міжнародними партнерами, аби запобігти цим кризам або швидко реагувати на них. Іноді військова сила використовується аби запобігти війні, а не розпочати її.
Див. також
Посилання
Література
- Adams, John A. If Mahan Ran the Great Pacific War: An Analysis of World War II Naval Strategy (2008) excerpt and text search [Архівовано 17 липня 2019 у Wayback Machine.]
- Dewan, Sandeep China's Maritime Ambitions and the PLA Navy Vij Books, ISBN 97893825732279789382573227
- Hattendorf, John B. Naval Strategy and Policy in the Mediterranean: Past, Present and Future (2000) excerpt and text search [Архівовано 8 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Padfield, Peter, 'Maritime Supremacy and the Opening of the Western Mind: Naval Campaigns That Shaped the Modern World, 1588—1782 (1999) excerpt and text search [Архівовано 15 березня 2016 у Wayback Machine.]; Maritime Power and Struggle For Freedom: Naval Campaigns that Shaped the Modern World 1788—1851 (2005)
- Paret, Peter, ed. Makers of Modern Strategy from Machiavelli to the Nuclear Age (1986)
- Rose, Lisle A. Power at Sea, Volume 1: The Age of Navalism, 1890—1918 (2006) excerpt and text search vol 1 [Архівовано 28 грудня 2007 у Wayback Machine.]; Power at Sea, Volume 2: The Breaking Storm, 1919—1945 (2006) excerpt and text search vol 2 [Архівовано 10 грудня 2007 у Wayback Machine.]; Power at Sea, Volume 3: A Violent Peace, 1946—2006 (2006) excerpt and text search vol 3 [Архівовано 10 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Shulman, Mark Russell. «The Influence of Mahan upon Sea Power.» Reviews in American History 1991 19(4): 522—527. in Jstor [Архівовано 26 квітня 2019 у Wayback Machine.]
