Найдавнішою знахідкою сьогодні вважається поселення в Паулері в Брюнланес, Вестфолл. Постійніші та стійкіші фермерські поселення виникли в бронзову добу (1700 р. до н.е. – 500 р. до н.е.) і в залізну добу. Найдавніші руни були знайдені на наконечнику стріли, датованого бл. 200 роком до нашої ери. Багато інших написів датовано бл. 800 роком, і протягом цих століть виникла низка дрібних королівств.
Події цього періоду часу, за століття до 1000 р., можна побачити в письмових джерелах. Хоча саги були записані здебільшого в XII-XIII ст., багато сотень років потому, вони дають змогу зазирнути в те, що вже тоді було далеким минулим.
Чума прийшла в Норвегію в 1349-1350 рр., і вбила близько половини населення. Весь державний апарат і країна тоді вступили в період занепаду.
У 1396-1536 рр. Норвегія була частиною Кальмарської унії, а протягом 1536-1814 рр. була зведена до фактично провінції Данії, що стало називатися особистою унією Данія-Норвегія. Ця унія вступила в союз із Наполеоном Бонапартом, а його війни принесли погані часи та голод у 1812 р. У 1814 р. данський король був змушений віддати Норвегію Швеції в Кільському мирі14 січня того ж року через поразки. Після спроби норвежців здобути незалежність одразу по тому, вона була змушена укласти союз зі Швецією, знаний як шведсько-норвезька унія. Але там Норвегії дозволили створити власну конституцію, яка стала знана як Конституція 1814 року. У цей період почалося оформлення норвезької національної самосвідомості.
Після визволення Норвегія стала членом НАТО в 1949 р. Дві спроби стати членом ЄС були відхилені на референдумах з невеликою перевагою в 1972-1994 рр. Норвегія була близьким союзником США в післявоєнний період. Великі відкриття нафти та природного газу в Північному морі наприкінці 1960-х рр. призвели до величезного економічного зростання в країні, яке триває досі. Традиційні галузі, такі як рибальство, також є частиною економіки Норвегії.
В епоху раннього мезоліту, в кінці Вюрмського зледеніння на територію Норвегії слідом за відступаючим на північ льодовиком проникли дві споріднені культури мисливців і збирачів, названі за основними пам'ятниками культури Фосна—Генсбака і культура Комса. Клімат в Норвегії після закінчення льодовикового періоду був винятково сприятливим, і Норвегія була однією з найбільш густонаселених територій в той період історії Землі. Осілість починається близько 4000 р. до н.е., але це стосується лише певних груп, зокрема тих, які можуть оселитися у фйордах.[1]
Боги-близнюки б'ються на бойових сокирах. Один із петрогліфів, знайдених в Танумсгеде, західна Швеція (малюнки пофарбовані у червоний колір вже в сучасний період)
Бронзова доба, з 1800 по 450 рік до н.е. близько н.е., залишила по собі статуетки та шоломи, але відоміша численними петрогліфами, особливо в Богуслені, регіоні Швеції на норвезькому кордоні. Цей період, знаний як данська бронзова доба, ознаменувався розвитком торгівлі з Південною Європою завдяки бурштиновому шляху: перші металеві предмети були імпортовані до Скандинавії в обмін на бурштин. У цей період, особливо на південь від Тронгейма, поселення залишили прикрашені прикраси та зброю, а також, у могилах, одяг та печатки.
Залізна доба починається з 400 р. до н.е. до приблизно до 800 року н.е., з розвитком високотемпературних кузень для виробництва заліза[2]. Наприкінці бронзової доби клімат похолодав, що призвело до дефіциту земель для сільського господарства та худоби, особливо на півночі. Однак узбережжя Норвегії постраждало менш серйозно, оскільки зміни не зачіпили рибальство. Перша фаза, яка називається «кельтською», тривала до I ст. н.е. Це відзначено присутністю кельтів у Центральній Європі, що порушує торгові шляхи та майже перекриває бурштиновий шлях. Подвійний тиск похолодання та відсутність торгівлі штовхає саамів мігрувати на південь, що призвело до конфліктів з фінами і скандинавами.
Тоді південна Норвегія є одним із місць, де імовірно проживали бургунди і лангобарди.
«Римська» фаза, що починається приблизно в I ст. н.е., триває приблизно до 400 р. Відзначено опосередкованим впливом Риму, продукція якого проникла в Скандинавію. Регіон навколо Осло тоді був заселений майбутніми готами. Скандинави продавали римлянам та іншим південним народам бурштин, хутра та шкіру, купуючи металеві та скляні предмети, а також рабів. Починаючи з III ст., географічний розподіл населення став чіткішим[3], і саме в цей час можна почати говорити про «норвежців» для позначення готів, які жили на заході. Готи також залишили сліди в топоніміці. Про скандинавське плем'я гаутів (Geatas) і героя Беовульфа розповідає давньоанглійська поема «Беовульф» (VIII ст.).
Хоча Скандинавія опосередковано контактувала з Римом, античності в повному сенсі слова в історії півострова немає. В цій концепції, яка відрізняється від звичайної західноєвропейської хронології, залізна доба триває до кінця VIII ст. нашої ери, а відразу за нею йде епоха вікінгів, яка позначає початок середньовіччя.
Так звана «давньогерманська» фаза триває приблизно з 400 по 600 рік. Цей період відомий через джерела, часто усного походження, згодом записані, зокрема в таких сагах, як «Сага про Інґлінґів» та «Беовульф»[4]. За цими історіями важко розшифрувати справжню історію, але цей період відзначений численними конфліктами між невеликими групами населення, особливо в південній Скандинавії.
Нарешті, у так званий «недавній германський» період (600-800 рр.) або «меровінгський» період ситуація дещо стабілізується з припиненням великого переселення народів, але внутрішня ситуація попереднього періоду зберігається. Норвегія залишалася дуже роздробленою, попри те, що вона інтенсивно вела зовнішню торгівлю. Так з’являються мечі франкського походження.
Про ранню історію Норвегії ми маємо лише найпохмуріші відомості. Достовірно відомо, що перші поселенці, котрі відтіснили кочові фінські племена на північ, далеко за межі їхнього колишнього поширення, були предками теперішніх мешканців Норвегії і належали до окремого скандинавського племені, спорідненого з данцями і англами. Щодо того, як відбулося це заселення, думки розходяться. Деякі вчені стверджують, що Норвегія почала заселятися з півночі, а потім поселенці влаштувалися на західному березі і в центральній частині. Пізніші історики, навпаки, припускають, що заселення відбувалося з півдня на північ — думка, що підтверджується археологічними розкопками. З давніх саг можна зробити висновок, що у віддалені часи норвежці займали область від південної частини затоки Віке до Тронгейма, колишнього Нідарос, але, подібно до своїх сусідів — готів і шведів — не утворювали згуртованого політичного цілого. Населення розпалося на 20-30 окремих груп, званих fylke (від давньонорвезької fylki — народ).
У кожного фюлка був свій конунг або ярл, за винятком тих випадків, коли кілька фюлків не з'єднувалися під владою одного конунга. У народі, проте, рано проявилося усвідомлення необхідності виробити єдине право, яке регулювало б взаємні відносини фюлків і перешкоджало б постійним чварам між ними. Для цієї мети кілька фюлків з'єднувалися в одне загальне зібрання — Тінґ (ting).
Тінґ скликався в певному місці в хороший час року. На ньому були присутні всі вільні члени суспільства, але справи вирішувалися особливими уповноваженими, котрі призначались кожним конунгом окремо і складали верховні збори або верховний суд; до їх лав не допускалися особи, що перебували в залежності від конунга. У пізніші часи країна була розділена на чотири великих округи, кожен зі своїм окремим тінґом, зі своїми законами і звичаями; а саме: Frostating , який створили фюлки, розташовані на північ від Согнефіорду; Gulating , який обіймав південно-західні фюлки, тінґи регіонів Оппланну (Упланну) і Віке, що включали всю країну на південь і схід від Центрального гірського ланцюга і збиралися спочатку разом в Eidsivating, але згодом округ Віке відокремився і утворив окремий тінґ.
Давньонорвезьке суспільство складалося з двох станів: князів і вільних селян. У суворій підвладності їм знаходилися невільні люди, або раби (трелли), з якими вони не поводилися суворо. Це були, здебільшого, бранці. У земному житті вони залежали від сваволі своїх панів, а по смерті не допускалися в Валґаллу, куди приймалися тільки вільні люди, померлі в бою. Два вільних стани не утворювали відокремлених один від одного каст. Звання селянина вважалося почесним.
Надходження на службу до конунга вважалося ганебним для селян і накладалося в деяких випадках у вигляді покарання. Конунг був найбільшим землевласником і своїми землями керував за допомогою осіб, що називалися armadr . При дворі конунга жив загін воїнів; це були відбірні, найвідважніші солдати, звані домашніми людьми. Вони залежали від конунга, тому їх не зараховували до вільних людей, хоча вони користувалися повною особистою свободою.
Джерела по ранній історії Норвегії
«Коло земне» — унікальний і найбільший збірник саг авторства Сноррі Стурлусона. Він оповідає про життя Скандинавії дохристиянського і пізнього періодів, коли держави були вже створені. Сноррі посилається на багатьох скальдів різних часів від Торбьорна Горнклові до сучасників, так само як і на письмові і усні джерела. Деякі з творів можна ставити під сумнів, а деякі абсолютно достовірні. Нижче твори, які входять в збірку:
«Сага про Інґлінґів» — унікальний протоісторичний твір ранньої історії Скандинавії авторства Сноррі Стурлусона. Попри те, що це частково міфічно-легендарний твір, деякі інші згадані речі підтверджуються.
«Сага про оркнейців» — історія Оркнейських островів, зокрема скандинавського графства Оркні, починаючи з захоплення того Гаральдом Прекрасноволосим в IX ст., закінчуючи 1230-м роком. Оскільки оригінал не зберігся, точне авторство встановити неможливо. На неї посилається «Коло земне».
«Сага про йомсвікінгів» — присвячена напівлегендарному військовому братству йомсквікінгів, сага заснована на усній традиції і існує в двох незалежних версіях. Достовірність піддається сумнівам.
«Historia Norwegiæ» — коротка історія Норвегії, написана невідомим ченцем. Текст містить незалежний від Сноррівського виклад сюжету Саги про Інглінгів. Крім того, він містить важливі етнографічні деталі, наприклад, опис церемоній шаманських обрядів у саамів. Для багатьох описаних фактів Historia Norwegiæ є найдавнішим письмовим джерелом.
Епоха вікінгів в англосаксонській та скандинавській історіографії відповідає періоду, протягом якого скандинави почали свої комерційні, військові та колонізаційні експедиції через Британські острови та континентальну Європу. Традиційно цей період починається з пограбування в 793 р. піратами монастиря Ліндісфарн в Нортумбрії, Англія. Епоха завершується в 1066 р. поразкою норвезького короля Гаральда Сміливого у битві при Стемфорд Бріджі там, звідки і почалась — в Англії.
Внаслідок природних і кліматичних особливостей в Норвегії погано розвивалося общинне землеволодіння; відокремлені двори становили приватну власність власника, який або сам користувався нею, або здавав в оренду. Земля звичайно передавалася у спадщину старшому синові; молодші отримували свою частку рухомим майном, і нерідко вирушали шукати щастя на чужині. В VIII століття набіги скандинавів на Європу набули небачених масштабів. Учасників цих набігів називали вікінгами. Формально точкою відліку епохи вікінгів заведено вважати напад на монастир святого Кутберта на острові Ліндісфарн в 793 році. Однак очевидно, що скандинави здійснювали грабіжницькі рейди і раніше.
Середньовічні хроністи (Дудо Сен-Кантенський, Адам Бременський) висловлювали припущення, що вікінги йшли в грабіжницькі походи через перенаселення або бідність. Однак сучасні дослідження спростовують цю точку зору. Одним з головних спонукальних мотивів походів вікінгів, пише Е. Ресдаль, були пошуки слави і багатства, як про це свідчать скальдичні пісні і рунічні камені. Вікінги також шукали нові торговельні бази і місця для поселень. Не останню роль зіграв розвиток кораблебудування в Скандинавії. Крім того, в цей час в норвезькому суспільстві відбувалися корінні перетворення. Нерідко в завойовницькі експедиції пускалися і самі конунги. Серед них найбільш відомі — Ейрік Кривава Сокира і Гаральд III Суворий.
Розрізняють два періоди експедицій вікінгів: в першому норвежці плавали за море невеликими загонами, нападаючи лише на береги і острови і повертаючись додому на зимівлю; у другому — збирались великим військом, заходячи вглиб території і залишаючи на зиму в країні, яку грабували, будують там укріплення і, врешті-решт, поселяються на них. У деяких з відвідуваних вікінгами землях цей період починається раніше, в інших — пізніше: в Ірландії і в гирлі Луари — в 835 році, в Англії і по гирлі Сени — в 851. Вікінги побували практично у всіх частинах Європи: плавали навколо Піренейського півострова, грабували Прибалтику, висаджувалися на Апеннінах, подорожували по Київській Русі і навіть служили в варязької гвардіївізантійського імператора в Константинополі.
Гаральд Прекрасноволосий (Гаральд I Норвезький) вважається першим конунгом країни. Його нащадки правили країною аж до 1319 року. Проте ісландська традиція називає його правління тиранією. Сноррі Стурлусон, який писав свої саги триста років по тому, стверджував навіть, що конунг відняв у бондів землі і повернув їх тільки на правах льону (так зване «відібрання Одаль»). Втім, історики вважають, що мова в цьому випадку йде лише про введення податку на земельну власність, при цьому Гаральд не втручався в форму поземельних відносин.
Гаральд залишив після себе безліч синів, двоє з яких стали конунгами Норвегії. Ще за життя він призначив собі в співправителі сина Ейріка на прізвисько Кривава Сокира. Після смерті Гаральда Ейріку довелося боротися з братами за верховенство в Норвегії. Спочатку він розгромив двох братів, які полягли в бою. Однак незабаром в країні з'явився ще один, молодший син Гаральда — Гакон, народжений від наложниці. Він виховувався у англійського короля Етельстана. Гакон пообіцяв бондами відновити їх стародавні права і швидко отримав їх підтримку. В результаті Ейрік був змушений залишити Норвегію і виїхати в Англію, де і помер.
Після приходу до влади Гакон, який був вихований при англійському дворі в християнському дусі, намагався ввести в Норвегії християнство, проте зустрів серйозний опір з боку бондів. Він не став старатися, тому країна ще кілька десятиліть залишалася язичницькою. Правління Гакона, що отримав прізвисько «Добрий», супроводжувалося постійними зіткнення з синами Ейріка. В останнім з них, в битві при Фітьяра, попри перемогу, Гакон був смертельно поранений. Вмираючий конунг передав владу своєму суперникові — синові Ейріка Харальду Сіра Шкура.
Новому конунгу довелося боротися з ярлами Хладира, які не бажали підкорятися центральній владі і користувалися підтримкою данських конунгів. Зрештою, Гаральд загинув, потрапивши в пастку данців. Після цього влада в Норвегії перейшла до данського конунга Гаральда Синьозубого. Він призначив своїм ставлеником ярла Хладира Гакона Могутнього. Той, втім, незабаром розірвав відносини з Гаральдом Синій Зуб після того, як данці спробували ввести християнство в Норвегії, а після виграної ним битви при Хйорунгавазі фактично став самостійним правителем країни. Попри те, що в цілому правління Гакона характеризується позитивно, в кінці життя він викликав невдоволення бондів своєю розпусною поведінкою. Вони підтримали нового претендента на престол — Олафа Трюггвасона, нащадка Гаральда Прекрасноволосого по батьківській лінії, і в 995 році Гакон був убитий.
Першими християнськими місіонерами в Норвегії були переважно англійці; настоятелі англійських монастирів стали володарями великих маєтків. Тільки прикраси нових дерев'яних церков (дракони та інші язичницькі символи) нагадували про епоху вікінгів. Гаральд Суворий був останнім норвезьким королем, який претендував на владу в Англії (де він загинув у 1066 р.), а його онук Маґнус III Голоногий був останнім королем, який претендував на владу в Ірландії. У 1170 р., згідно з указом Папи, створено архієпископство у Тронгеймі з п'ятьма вікарними єпископствами у Норвегії і шістьма — на західних островах, в Ісландії і Ґренландії. Норвегія стала духовним центром обширної території у Північній Атлантиці.
Під час тривалого правління Гокона IV (1217—1263 рр.) громадянські війни стихли, і Норвегія вступила в нетривалу «епоху розквіту». У цей час завершилося створення централізованого управління країною: було засновано королівську раду, король призначав регіональних губернаторів і судових чиновників. Хоча регіональні законодавчі збори (ting) ще зберігались, у 1274 р. було ухвалено загальнодержавний звід законів. Владу норвезького короля вперше визнали Ісландія і Ґренландія, вона міцніше утвердилася на Фарерських, Шетландських і Оркнейських островах. Інші норвезькі володіння в Шотландії були формально повернуті в 1266 р. шотландському королю. У цей час процвітала морська торгівля, і Гокон IV, резиденція якого знаходилась у центрі торгівлі — Бергені, підписав перший з відомих торговельних договорів з королем Англії.
ХІІІ століття було останнім періодом незалежності і величі в ранній історії Норвегії.
У першій половині 1814 року Норвегія виступила проти Кільського договору і проголосила незалежність. 17 травня прийняла власну конституцію й обрала принца Крістіана Фредеріка королем Норвегії.
26 липня — 14 серпня 1814 року — Шведсько-норвезька війна. 14 серпня в місті Мосс підписали конвенцію про припинення вогню.
4 листопада 1814 року — укладена Шведсько-норвезька унія. Була переглянута норвезька конституція. А шведського короля Карла XIII обрали норвезьким королем під іменем Карл II.
XX століття
1905 р. — розірвання унії зі Швецією й утворення самостійного Норвезького королівства.
1949 р. — вступ Норвегії в НАТО, до Північної Ради в 1952, ЄС в 1972, але вийшла після референдуму. У 1988Ґру Гарлем Брунтланн була нагороджена премією Третього світу. У 1991 король Олаф V помер, йому успадковував його син Гаральд V. У 1982 Норвегія ігнорувала заборону на китовий промисел. На референдумі 28 листопада 1994 норвежці знову відмовилися приєднатися до ЄС, однак Норвегія залишається активним членом європейських організацій (ЄЕС, Шенгенські домовленості та ін.).
XXI століття
2001 — приєднання Норвегії до Шенгенської угоди про візовий режим в країнах Європейського Союзу
2014 — після анексії Криму та військової агресії Росії щодо України, 10 жовтня 2014 р. перелік санкцій розширила Норвегія, приєднавшись, таким чином, до санкцій ЄС від 12 вересня. Санкції обмежують експорт до Росії товарів і технологій подвійного призначення, технологій та обладнання, необхідних для освоєння шельфових родовищ, доступу до ринків капіталу.[6][7]
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 9 листопада 2017. Процитовано 30 березня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 30 березня 2018. Процитовано 30 березня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
