Державна рада (норв.Statsrådet) — уряд Норвегії, офіційний вищий орган виконавчої владиНорвегії[1]. Складається з міністрів, яких обирає прем'єр-міністр з-поміж кандидатів від політичної сили, що перемогла на парламентських виборах. Функціонує як колективний орган, який приймає рішення і втілює їх в життя. Рада одночасно виконує роль таємної ради при монархові країни.
Уряд Норвегії виконує функції виконавчої влади, до сфери його функцій відноситься винесення законопроєктів і проєктів бюджету на обговорення до норвезького парламенту — Стортингу; реалізація законодавчих рішень Стортингу через діяльність відповідних профільних міністерств. До відання Державної ради, відповідно до Конституції, відноситься призначення та звільнення з посади вищої посадовців, помилування, церковні укази та ратифікаціяміжнародних угод[2].
Діяльність уряду базується на Конституції Норвегії, прийнятій 1814 року. Норвезька конституція є третьою за давністю серед основних законів сучасних держав, після конституцій Сан-Марино і США. Історичні події і запровадження парламентаризму і конституційної монархії1884 року суттєво змінили роль короля, фактично віддавши усю повноту виконавчої влади прем'єр-міністру, що є головою парламентської більшості. Згідно зі статтею 3 Конституції Норвегії «уся повнота виконавчої влади в королівстві належить королю», але виражається вона у символічному жесті передачі влади новообраному прем'єр-міністру і формальному головуванні на засіданнях уряду[2]. Той факт, що початкова редакція Конституції не була модифікована, щоб відображати політичну практику, є свідченням широко поширених консервативних поглядів і відсутністю бажання перегляду конституційних основ. Тобто політична практика в державі є певною мірою суспільним договором.
Засідання
Засідання Державної ради скликаються щотижня, як правило, у п'ятницю о 11:00 в Королівському палаці, Осло[3]. На цих засіданнях головує монарх Норвегії[3]. Можуть скликатись позачергові засідання у випадку раптових змін у складі уряду, або народжень серед членів королівської родини[3]. На засіданнях Державної ради, згідно зі статтею 35 Конституції держави, після досягнення 18-річного віку, може бути присутнім спадкоємець престолу[2]. Чинний спадкоємець, кронпринцХокон (норв.Haakon Magnus) бере участь у засіданнях і сидить поруч із батьком, королем Гарольдом V[3].
Стаття 30 Конституції Норвегії стверджує, що будь-який член Державної ради, якщо він вважає, що якесь рішення короля «суперечить формі правління, або законам королівства» зобов'язаний з «виступити проти такого рішення, а також змусити зробити відповідний запис в стенограмі, або письмових рішеннях такого засідання». З цієї причини всі рішення, прийняті в Державній раді, повинні бути письмово зафіксовані в офіційних документах[2].
Рішення
Рішення Державної ради за традицією звуться «королівськими резолюціями» (норв.Kongelige resolusjoner), що мають відношення до рішення короля лише теоретично. Такі рішення потребують обов'язкового підпису прем'єра, а у військових питаннях — міністра оборони країни[3]. Після чого резолюцію підписують усі члени Державної ради. Така процедура сформована щоб повністю зняти персональну відповідальність з короля за будь-які наслідки таких рішень, бо стаття 5 Конституції Норвегії стверджує, що «Особа короля священна. Він не може бути засуджений або звинувачений у будь-чому. Уся відповідальність лежить на його Раді»[2].
Членство
Король сам обирає Раду з числа громадян Норвегії, які мають право голосу.
Державна рада складається з прем'єр-міністра та принаймні 7 інших членів міністрів. Король розподіляє справи серед членів Державної ради, як він сам вважає за доречне. За надзвичайних обставин, окрім звичайних членів, король може обирати до ради інших громадян Норвегії, не членів парламенту.
Чоловік і дружина, батьки та їх діти, або два брати, чи сестри ніколи не можуть бути обраними одночасно до Державної ради[2].
Незважаючи на традиційну практику обрання міністрів з членів парламенту і збереження за ними депутатських мандатів, така вимога до членів кабінету не є обов'язковою. Однак після 1884 року існує формальна вимога підтримки членів кабінету законодавчою гілкою влади, що на практиці здійснюється через депутатський мандат. Окрім того члени кабінету повинні досягти віку 18 років, мати норвезьке громадянство, та належати до лютеранської норвезької церкви (норв.Den norske kirke), яка до 1969 року називалася «державною» (норв.Statskirken). До конституційної реформи 2012 року головою церкви офіційно був король Норвегії, а управління здійснювало міністерство у справах культури і церкви Норвегії. Вимога до конфесійної приналежності була скасована 2012 року. Проте при розгляді церковних питань, члени кабінету міністрів, що не належать до її пастви не повинні бути присутні. Прем'єр-міністр і міністр закордонних справ мають відносно незалежні міністерські посади і можуть діяти самостійно. Всі інші міністри виступають як очільники різних департаментів.
Чинний кабінет міністрів прем'єр-міністра Ерни Сольберг був призначений королем НорвегіїГаральдом V16 жовтня2013 року[1][4]. Кабінет складається з 16 профільних міністерств та офісу прем'єр-міністра, 18 міністрів, що на два менше, ніж склад попереднього кабінету прем'єра Столтенберга. Коаліційний уряд утворено пропорційним розподілом місць згідно з результатами парламентських виборів. До складу уряду увійшли 11 міністрів від консервативної партії та 7 від прогресивної, що відображало численну кількість мандатів, отриманих на виборах до національного парламенту[5]. У кабінеті портфелі були розподілені гендерно рівно, 9 чоловіків і 9 жінок; станом на початок 2018 року — 10 чоловіків і 11 жінок. Середній вік членів уряду — 43 роки. Шість міністрів мають економічну освіту, чотири за фахом — юристи, чотири — спеціалізуються у сфері гуманітарних та суспільних наук[6]. 7 міністрів походять із Західної Норвегії, включно з пані Сільві Лістхауг, що наразі представляє Осло; 7 міністрів (включно з пані Лістхауг) представляють Східну Норвегію; 3 міністри представляють Треннелаг; 1 міністр — Північну Норвегію та 1 Південну[6]. Сів Єнсен — єдина з міністрів, хто народився і виріс у столиці країни, місті Осло[6]. 16 грудня2015 року Ерна Солберг провела першу перестановку складу уряду. Кількість міністрів зросла з 18 до 20. Друга перестановка із заміною трьох міністерських посад відбулась 20 грудня2016 року. Після парламентських виборів2017 року відбулась третя ротація уряду, до його складу було включено трьох представників від парламентської меншості — ліберальної партії. Кількість міністрів зросла до 21.
Засідання Державної ради відбуваються в Королівському палаці в Осло, резиденції норвезького монарха, щотижня, як правило, у п'ятницю о 11:00. Палац почали зводити 1825 року як норвезьку резиденцію короля ШвеціїКарла XIV, оскільки на той час Норвегія була в унії зі Швецією. 1849 року відбулося офіційне урочисте відкриття резиденції.
↑ аб(англ.)Norway // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 30 червня. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
Державний лад країн світу : довідник / В. М. Шаповал. — К. : Український центр правничих студій, 1999. — 318 с. — ISBN 966-7630-00-5.
Конституційне право зарубіжних країн : підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів і факультетів / В. М. Шаповал. — вид. 4-те. — К. : Вища школа, 2001. — 262 с. — ISBN 966-505-126-1.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Уряд Норвегії
'Regjeringen : [букмол] // www.regjeringen.no. — Дата звернення: 9 березня 2018 року. — офіційний портал уряду Норвегії.
'The Council of State : [англ.] : [арх. 9 березня 2018 року] // Det Norske Kongehus. — . — Дата звернення: 9 березня 2018 року. — інформація про Державну раду на королівському порталі.