Офіційна назва режиму з 1 лютого 1942 року до його розпуску в травні 1945 року звучала як «національний уряд» (норв.Den nasjonale regjering).[1] Фактичну виконавчу владу зберігав за собою Райхскомісаріат Норвегія на чолі з Йозефом Тербофеном.
Різновид назви цього уряду у формі «квіслінгський режим», з огляду на появу терміна «квіслінг» на позначення колаборанта, може також використовуватися як принизливе позначення будь-яких політичних режимів, що сприймаються як зрадницькімаріонеткові уряди, нав'язані іноземними ворогами-окупантами.
Прапор Nasjonal SamlingСтворення національного уряду Квіслінга було проголошено у фортеці Акерсхус. З лівого боку залу Тербофен (третій ліворуч) і кілька німецьких офіцерів, із правого — Квіслінг (третій праворуч) і кілька його міністрів
Зі встановленням «національного уряду» Квіслінга його голова, який називався міністром-президентом, тимчасово перебрав на себе владу і короля, і парламенту.[4]
1942 року, після двох років цивільного управління безпосередньо німцями (що тривало де-факто до 1945), його нарешті поставили на чолі колаборантського уряду, офіційно проголошеного 1 лютого 1942 р. Первісний намір німців полягав у передачі суверенітету Норвегії новому уряду, але до середини січня 1942 р. Гітлер вирішив зберегти цивільний Райхскомісаріат Норвегія під керівництвом Тербофена. Натомість уряду Квіслінга було відведено роль окупаційної влади з широкими повноваженнями. Сам Квіслінг розглядав утворення свого уряду як «рішучий крок на шляху до повної незалежності Норвегії».[5] Перебравши на себе владу короля лише тимчасово,[4] Квіслінг усе ж докладав зусиль, щоб віддалити свій режим від монархії у вигнанні. Після переїзду в Королівський палац він знову увів у вжиток офіційну печатку Норвегії, змінивши напис із Haakon VII Norges konge (король Норвегії Хакон VII) на Norges rikes segl (печатка норвезької держави)[6][7]. Після сформування національного уряду Квіслінг заявив, що має «владу, яка відповідно до Конституції належала королю і парламенту».[8]
Іншими важливими міністрами колаборантського уряду були керівник норвезького крила СС із 1941 Йонас Лі на посаді міністра поліції, доктор Гюльбранд Лунде на посаді міністра культури і просвіти, а також оперний співак Альберт Вільям Гагелін, який був міністром внутрішніх справ.
Політика
Марка держзв'язку
Однією з перших дій Квіслінга було відновлення заборони в'їзду євреїв у Норвегію, яка раніше містилася в §2 Конституції країни, що діяла з 1814 по 1851 рік.[3]
Два із ранніх законів режиму Квіслінга «Закон про національну службу у справах молоді» (норв.Lov om nasjonal ungdomstjeneste) і «Закон про зв'язок і взаємодію вчителів» (норв.Lov om Norges Lærersamband), підписані 5 лютого 1942 р., призвели до масових протестів батьків, серйозних сутичок зі вчителями та загострення конфлікту з Церквою Норвегії.[9] Школи були на місяць закриті, а у березні 1942 року норвезька поліція заарештувала близько 1100 вчителів і відправила їх у німецькі тюрми та концтабори, а близько 500 вчителів були силоміць вислані в Кіркенес, де їх чекала роль робітників на будівництвах для німецьких окупантів.[10][11][12]
Режим із ностальгією дивився на історію країни доби високого середньовіччя, відому в норвезькій історіографії як Норгесвелдет (норв.Norgesveldet), коли норвезька територія виходила за межі нинішніх кордонів. Квіслінг передбачав розширення норвезької держави шляхом анексіїКольського півострова з його невеликою норвезькою меншиною, тим самим роблячи можливим створення Великої Норвегії, що охоплювала б усе узбережжя Північної Європи.[13] Далі очікувалося розширення за рахунок Північної Фінляндії з метою пов'язати Кольський півострів із Фіннмарком: керівники Національної єдності мали змішані погляди на післявоєнний фінсько-норвезький кордон, але розглядалася потенційна анексія Норвегією принаймні двох фінських муніципалітетів Пецамо (норв.Petsjenga) та Інарі (норв.Enare).[14][15]
Квіслінг і ватажок «Германських СС» у Норвегії Йонас Лі поширили іредентистські норвезькі претензії і на Фарерські острови (норв.Færøyene), Ісландію (норв.Island), Оркнейські острови (норв.Orknøyene), Шетландські острови (норв.Hjaltland), Зовнішні Гебриди (історично частину норвезького Королівства островів під назвою Південні острови (норв.Sørøyene)) та Землю Франца-Йосифа (про претензії на яку заявляла Норвегія і раніше, називаючи її Землею Фрітьофа Нансена). Більшість цих земель були колишніми норвезькими територіями, переданими під владу Данії після розпуску Данії-Норвегії в 1814 році, а решта були колишніми поселеннями доби вікінгів.[19][20][21] Норвегія ще 1931 року претендувала на частину Східної Гренландії (під назвою Земля Еріка Рудого), але ця претензія у період окупації розширилася на всю Гренландію. Навесні 1941 року Квіслінг виклав плани «відвоювати» острів за допомогою оперативної групи зі ста чоловіків, але німці вважали цей план нездійсненним.[22] В особі міністра пропаганди Гюльбранда Лунде норвезький маріонетковий уряд претендував ще й на Північний та Південний полюси.[23] Протягом кінця ХІХ — початку ХХ століть Норвегія зажила слави держави-лідера полярних досліджень: 1911 року до Південного полюсу вперше дістався норвезький дослідник Руаль Амундсен, а 1939 року Норвегія замахнулася на область Антарктиди, відому під назвою Земля Королеви Мод (норв.Dronning Maud Land).
↑ абDahl, Hans Fredrik (1995). nasjonale regjering. У Hans Fredrik Dahl (ред.). Norsk krigsleksikon 1940-45(норв.). Oslo: Cappelen. с. 285—286. ISBN82-02-14138-9.
↑Foreign Policy Bulletin. Foreign Policy Association, New York – 1941. [2]
↑The American Swedish Monthly Vol. 35. Swedish Chamber of Commerce of the U.S.A. – 1941. [3]
↑ абHans Fredrik Dahl (1999). Quisling: a study in treachery. Cambridge University Press, p. 343 [4]
↑Susan Barr (2003). Norway, a consistent polar nation?: analysis of an image seen through the history of the Norwegian Polar Institute. Kolofon, p. 225 [5]
↑David Littlejohn (1973). The patriotic traitors: a history of collaboration in German-occupied Europe, 1940–45. Heinemann, p. 30 [6]
↑Philip H. Buss, Andrew Mollo (1978). Hitler's Germanic legions: an illustrated history of the Western European Legions with the SS, 1941–1943. Macdonald and Jane's, p. 89 [7]