Королівські повітряні сили Норвегії

Королівські повітряні сили Норвегії
Kongelige Norske Luftforsvarte
герб ВПС Норвегії
На службі	з 1912 року, засновані в 1944 році як самостійний тип ЗС
Країна	Норвегія
Належність	Міністерство оборони Норвегії[1]
Вид	Збройні сили
Тип	повітряні сили
Роль	панування в повітрі, повітряна розвідка, авіаційна підтримка
Чисельність	3 650 осіб, 132 літальних апарати World Air Forces 2016. Архів оригіналу за 30 квітня 2019. Процитовано 16 березня 2018.
У складі	Збройні сили Норвегії
Гарнізон/Штаб	Rygge Air Station^d
Гасло	Для короля, народу та Батьківщини
Війни/битви	Друга світова війна, Боснійська війна, Косовська війна, Війна в Афганістані
Вебсайт	Luftforsvaret
Командування
Головнокомандувач	Король Гаральд V
Генерал-майор ВПС	Тоньє Скінмарланд^[no] (3 лютого 2016 — донині)[2]
Знаки розрізнення
Кругляк
Кругляк низької видимості (забезпечує краще маскування)
Авіація
Ударні літаки	F-16
Електронна боротьба	Dassault Falcon 20
Винищувачі	F-16
Патрульні літаки	Lockheed P-3 Orion
Навчальні літаки	Saab Safari^[en]
Транспорт	Lockheed Martin C-130J Super Hercules C-130J
Гелікоптери	Westland Sea King, Bell 412, NHIndustries NH90
Універсальні гелікоптери	Bell 412
Медіафайли на Вікісховищі

Королівські повітряні сили Норвегії (бук. Kongelige Norske Luftforsvaret) — один з видів збройних сил Королівства Норвегія.

Норвегія має невеликі, сучасні повітряні сили, які займаються повітряною обороною Королівства Норвегія, в їх складі близько 1430 осіб постійного персоналу (військовослужбовців, офіцерів, сержантів, а також службовців — цивільних осіб), а під час загальної мобілізації штат ВПС складатиметься з 5500 осіб. Крім того, 100 аспірантів і близько 600 солдатів.^[3]

Головою Королівських повітряних сил Норвегії є генерал-майор Тоньє Скіннарланн (Tonje Skinnarland, нар. 20 грудня 1967), яка фактично займала цю посаду ще з жовтня 2016 року, після смерті її попередника Пера-Егіля Рюгга. Наприкінці січня 2017 р. посаду Скіннарланн офіціально затвердив парламент королівства. Вона має досвід міжнародних операцій НАТО в Косово та в Литві. Скіннарланд також працювала у відділі безпеки Міноборони Норвегії^[1]. З 2015 року Тоньє служить в Королівських повітряних силах.

Я дуже вдячна за довіру та за посаду генерал-майора Королівських повітряних сил. Це почесне та відповідальне завдання по управлінню ВПС Норвегії, яке я з нетерпінням чекала, "- каже генерал-майор.[4]

З 1994 року норвезькі ВПС були залучені в міжнародних операціях у таких країнах, як Боснія (під час так званої Боснійської війни), Косово й Афганістан.^[5]

Історія

Військова авіація з'явилася в складі норвезької армії в 1912 році. Назва підрозділу змінювалася кілька разів після її створення, оскільки війська протиповітряної оборони (ППО) були декілька разів добавлені та вилучені з ВПС. У 1946 році ППО була вилучена з армії й добавлена до ВПС. А в 1953 р. ППО була повернута в армію, а ВПС стали Королівськими повітряними силами Норвегії. Парламент (1957 року) прийняв законопроєкт у 1959 році, що ППО знову вступила в оборонну гілку ВПС Норвегії. ВПС Норвегії брали участь в Другій Світовій Війні й в 1944 році виділені в самостійний вид збройних сил Королівства Норвегія. Сучасну назву ВПС Норвегії носять з 1959 року.

Концепція

Військові польоти розпочалися з 1 червня 1912 року. Перший літак HNoMS Start^[en] купили за гроші, що пожертвувала громадськість, його пілотувавн Ганс Донс^[en]. До 1940 року більшість повітряних суден, що належали військово-морським і армійським військам, були вітчизняними конструкціями або побудовані за ліцензійними угодами. Головним бомбардувальним та розвідувальним літаком ВПС армії був голландський Фоккер-CV^[en].

Друга світова війна

Підготовка

Gloster Gladiator 423 в 1938—1940

До 1944 року військово-повітряні сили ділилися на Повітряні Сили армії Норвегії (Hærens Flyvevaaben) та Королівські Морські Сили Норвегії (Marinens Flyvevaaben).

Наприкінці 1930-х років, коли війна здавалася неминучою, з-за кордону було придбано більш сучасні літаки, включаючи дванадцять літаків Глоустер-гладіаторів з Великої Британії та шість Heinkel He 115 з Німеччини.

Корабель з останньою партією літаками купленими в США (75A-6s), були перенесені до Сполученого Королівства, де їх взяли Королівські повітряні сили Великої Британії. Всі 19 норвезьких Curtiss P-36 Hawk, які були захоплені німецькими загарбниками, пізніше були продані німецькою владою до Повітряних сил Фінляндії, які повинні були використовуватися для Радянсько-фінської війни.

Інше замовлення літаків Curtiss P-36 Hawk були для заміни моделі 36 Hawk 75A-8 (з двигуном 1200 к.с. Wright R-1820 -95 Cyclone 9) які не були доставлені вчасно до вторгнення, але доставлені в «Крихітну Норвегію»^[en] поблизу Торонто, Онтаріо, Канада. Там вони використовувались для навчання норвезьких льотчиків, поки Повітряні сили армії США не взяли та почали використовувати їх під позначенням P36G.

Також були замовлені до вторгнення гідролітаки типу 24 Northrop N-3PB^[en], побудовані норвезькими специфікаціями для патрульного бомбардування. Замовлення було зроблено 12 березня 1940 року, намагаючись замінити застарілі патрульні літаки біплан типу Farman MF.11. Жодний літак цього типу не був доставлений до кінця березня, але 9 квітня вони все ж таки були доставлені й почали працювати з 330 (норвезькою) ескадрою в Рейк'явіку, Ісландія(в травні 1941 р.), виконуючи такі обов'язки як бомбардування підводних човнів та конвой суден.

Втеча

Нестабільна ситуація призвела до швидкої поразки норвезьких повітряних сил, хоча сім гладіаторів з Jagevingen(бойове крило) які захищали аеропорт Форнебу від німецьких військ з певним успіхом, збивши два важких бомбардувальників Messerschmitt Bf 110, два Heinkel He 111 і один Юнкерс Ю-52^[6]. Jagevingen втратив два Гладіатори на землі, поки вони переозброювалися в Форнебу й один в повітрі, який був збитий Гельмутом Лентом. Після виведення союзних сил уряд Норвегії припинив бойові дії на території Норвегії та евакуювався до Сполученого Королівства в червні 1940 р.

Серед норвезьких літаків, які добралися до Британських островів, були чотири гідролітаки Heinkel He 115 німецького виробництва(всього було шість штук і всі придбані до війни), а ще два були захоплені німцями під час Норвезької кампанії. Один Heinkel He 115 і три M.F. 11 втекли в Фінляндію ще до окупації, де зробили посадку на озері Салміярві^[ru] в Печензькому районі.

Для літаків Норвезьких повітряних сил єдиним варіантом втечі була Фінляндія, де літаки будуть інтерновані та не будуть загарбані нацистами. Весь військово — морський флот та літаки, які втекли до Фінляндії перейшли в озброєння Повітряних сил Фінляндії, в той час як більша частина льотного екіпажу в кінцевому підсумку опинилась в «Крихітній Норвегії».

ВПС і ВМС Норвегії які опинилися в Британії стали виконувати накази об'єднаних начальників штабів. Норвезькі екіпажі повітряних та наземних частин працювали як частина Королівських ВПС Британії, як у цілковито норвезьких ескадрильях, так і в інших ескадрильях та таких підрозділах, як командування RAF і Бомбардувальне командування Повітряних сил Великої Британії. Зокрема, норвезький персонал керував двома ескадрами Supermarine Spitfire RAF 132 (норвезьке) крило складалося з № 331 (норвезької) ескадрильї та RAF № 332 (норвезька Ескадрилья). Обидві ескадрильї були профінансовані вигнаним норвезьким урядом.

Восени 1940 року поруч з аеропортом Торонто, Канада, було створено норвезький навчальний центр «Крихітна Норвегія».

Королівські Норвезькі ВПС (Luftforsvaret) були засновані королівським указом 10 листопада 1944 року, таким чином об'єднавши військово-повітряні сили армії та флоту. 331 норвезька повітряна ескадрилья захищала Лондон з 1941 року і була найуспішнішою ескадрильєю у Південній Англії під час війни.

До закінчення війни (8 травня 1945 року) було втрачено 335 осіб які брали участь в бойових операціях ВПС Норвегії.

Розвиток авіації в післявоєнний період

Spitfire в складі Королівських повітряних силах Норвегії

Після війни Spitfire залишився на службі в ВПС в п'ятдесяті роки минулого століття. У 1947 році відділ спостереження та контролю придбав свою першу систему радіолокаційного розпізнавання, і приблизно водночас час ВПС отримали свої перші реактивні винищувачі de Havilland Vampire.

У 1949 році Норвегія вступила в НАТО, і незабаром отримала американські літаки через Програму військової допомоги(MAP). Розширення ВПС відбулося дуже швидко, коли прогресувала « Холодна війна». Протягом «Холодної війни» норвезькі ВПС були лише однією з двох повітряних сил НАТО які мали сухопутний кордон з Радянським Союзом. У 1959 році була інтегрована Протиповітряна оборонав Королівську авіацію Норвегії.

Головні завдання ВПС Норвегії

• Моніторинг, контроль і оповіщення про повітряну загрозу над норвезькими територіями
• Втручання поліції та контроль невідомих літальних апаратів
• Війська протиповітряної оборони на територію Норвегії
• Участь ВПС Норвегії в ООН
• Пошукові та рятувальні операції з використанням повітряного транспорту для потреб громадян Норвегії та в рамках міжнародної допомоги.

Воєнні дії ВПС у 21-ому столітті

У жовтні 2002 року група з 18 норвезьких, данських і голландських F-16 винищувачів-бомбардувальників та одного голландського танкера McDonnell Douglas KC-10 Extender, вилетіли до авіабази Манас в Киргизстані, для підтримки сухопутних сил НАТО в Афганістані в рамках Операція «Нескорена свобода». Однією з місій була операція «Пустеля-лев».

У 2004 році чотири F-16 взяли участь в операції НАТО «Балтійська Повітряна Поліція».

З лютого 2006 року вісім F-16 ВПС Нідерландів, до яких приєдналися ще чотири F-16 ВПС Норвегії (повітряний загін відомий як перше експедиційно-авіаційне крило (1 NLD / NOR EEAW), яке входить до складу Нідерландів та Норвегії^[7]) які повинні були підтримувати сухопутні війська Міжнародних сил сприяння безпеці в південних провінціях Афганістану. Міжнародна військова операція в Лівії

У своїй заяві міністр закордонних справ Йонас Гар Стере засудив насильство проти «мирних демонстрантів у Лівії, Бахрейні та Ємені», заявивши, що протести "є вираженням бажання народу більш демократичної участі громадян. Треба поважати основні права людини, такі як політичні, економічні та соціальні права. Наразі важливо, щоб усі сторони зробили все можливе для сприяння мирного діалогу щодо реформ "^[8].

19 березня 2011 року уряд Норвегії дав наказ Королівським Повітряним Силам Норвегії готуватися до місії в Лівії. Норвегія виділила шість F-16 та необхідний персонал для даної місії. 21 березня вони відправилися до авіаційної бази Суда на острові Крит^[9]. 24 березня 2011 року ряд норвезьких літаків F-16 вилетіли з бази в Греції на першу місію над Лівією^[10][11]. 25 березня 2011 року було випущено 3 лазерні бомби з двох літаків F-16 ВПС Норвегії на лівійські танки, а вночі на 26 березня аеродром був підірваний. Норвезький F-16 вночі на 26 квітня бомбив штаб Каддафі у Триполі^[12].

З вересня по грудень 2011 року Військово-повітряні сили відправили один P-3 Оріон для Операції «Океанський щит». Працюючи над Сейшельськими островами, літак шукав піратів у басейні Сомалі^[13][14].

13 квітня один з двох F-16, що брав участь у навчальній місії «повітря-земля», помилково напав на одну з контрольних веж у діапазоні. Три офіцери, які були в той час у башті, сказали, що не встигли відреагувати. Було розпочато розслід(для з'ясування причин цього інциденту)^[12].

Плани

Королівські Повітряні Сили Норвегії провели кілька іновацій. Спочатку європейський гелікоптер був замінений гелікоптером Westland Lynx, згодом також придбали додаткові 16 пошуково-рятувальних вертольотів Augusta-Westland AW101. 20 листопада 2008 року прем'єр-міністр Норвегії Єнс Столтенберг заявив, що Lockheed Martin F-35 Lightning II є єдиним винищувачем, що відповідає всім норвезьким вимогам, отже, є кращим вибором. Столтенберг заявив, що співпраця з північними країнами щодо оборони та безпеки продовжуватиметься незалежно від придбання Lockheed Martin F-35 Lightning II^[15].

7 червня 2012 року Агентство з питань оборонної безпеки Сполучених Штатів повідомило конгресу про можливу зовнішню військову торгівлю з урядом Норвегії щодо покупки двох базових літаків Lockheed C-130 Hercules у ВПС США (USAF) та відповідних частин, обладнання та матеріально-технічного забезпечення на приблизну вартість 300 мільйонів доларів США^[16]. У 2016 році було розпочато замовлення боїнгів P-8A Poseidon MMA для заміни старих літаків P-3C Orion до 2025 року. У листопаді 2016 року було підтверджено намір придбати партію з п'яти P-8A Poseidon MMA.

16 лютого 2018 року Королівська авіація Норвегії закінчила успішну перевірку системи тяги Lockheed Martin F-35 Lightning II на базі ВПС Ørland. Система, розташована під невеликим головним обтікачем на верхньому задньому фюзеляжі між вертикальними хвостиками, може бути використана для швидкого уповільнення норвезьких Lockheed Martin F-35 Lightning II під час посадки на крижані злітні смуги країни в умовах вітряної погоди^[17].

Хоча ця модифікація є унікальною для норвезьких літальних апаратів, інші країни які мають Lockheed Martin F-35 Lightning II, також можуть модифікувати його, якщо знадобиться. А тим часом, Повітряні сили США завершують черговий раунд тестування в період холодної погоди Lockheed Martin F-35 Lightning II на базі ВПС Нельсона на Алясці.

"Отримання перших трьох літаків у листопаді 2017 року стало основним етапом для Норвегії. Програма забезпечує всі основні критерії: час, вартість та продуктивність. Ми провели перевірку систем озброєння моделі Lockheed Martin F-35 Lightning II, і як очікувалось, ця модель повністю відповідає арктичним умовам. ", — каже Мортен Клевер, директор програми Lockheed Martin F-35 Lightning II в міністерстві оборони Норвегії. Перші три Lockheed Martin F-35 Lightning II прибули в Норвегії в листопаді 2017 року. За даними норвезького Міністерства оборони^[1], з 2018 року Норвегія буде отримувати по шість літаків щорічно до 2024 року.

Пункти базування

Bodø

Bardufoss

Andøya

Banak

Evenes

Sørreisa

Rygge

Ørland

Gardermoen

Sola

Værnes

Kjeller

Haakonsvern

Mågerø

Норвезькі військові авіабази: головні другорядні

• Авіабаза Анньойя (бук. Andøya flystasjon)
• Авіабаза Бардуфосс (бук. Bardufoss flystasjon)
• Авіабаза Буде (бук. Bodø hovedflystasjon)
• Авіабаза Гардермоен (бук. Gardermoen flystasjon)
• Авіабаза Рюгге (бук. Rygge flystasjon)
• Авіабаза Сула (бук. Sola flystasjon)
• Авіабаза Орланд (бук. Ørland hovedflystasjon)

Структура

Контрольно-звітний центр Mågerø

• 130-е авіакрило^[18]
  • Радар в Gråkallen
  • Радар у Vågsøy
  • Радар в Skykula
  • Радар в Kongsvinger

Контрольно-звітний центр Sørreisa

• 131-е авіакрило^[19]
  • Радар у Vardø
  • Радар в Iskuras
  • Радар в Honningsvåg
  • Радар в Kautokeino (Phased out/replaced by RH Njunis)
  • Радар в Njunis
  • Радар в Senja
  • Радар в Vestvågøy

Авіабаза Буде

• 132-е авіакрило
  • 331-а ескадрилья (F-16A MLU)
  • 332-а ескадрилья (F-16A MLU)
  • GBAD Батальйон (NASAMS and NASAMS 2 батареї)
  • 330-а ескадрилья (Detachment) Westland Sea King, рятувальна)

F-16 2010

Авіабаза Орланд

• 138-е авіакрило
  • 338-а ескадрилья (F-16A MLU, NRF — NATO Reaction Force)
  • GBAD Батальйон (NASAMS 2 батареї)
• 330-а ескадрилья Sea King, рятувальна)
• NATO Система оповіщення E-3A Sentry)

Авіабаза Андьойя

• 133-е авіакрило
  • 333-а ескадрилья (P-3 Orion, протичовнова оборона)

Авіабаза Бардуфосс

• 139-е авіакрило
  • 337-а ескадрилья (Lynx/NH-90, берегова охорона Норвегії)
  • 339-а ескадрилья (Bell 412, транспортна)
  • 718-а ескадрилья (UAV/UACV)
  • Королівська Норвезька авіаційна школа польотів (Saab Safari)

Норвезький F-35 Lightning II

Авіабаза Гардермуен

• 135-е авіакрило
  • 335-а ескадрилья (C-130J Super Hercules, транспортна)

Авіабаза Рюгге

• 137-е авіакрило
  • 717-а ескадрилья (Dassault Falcon 20, РЕБ)
  • 720-а ескадрилья (Bell 412, спеціальні транспортні війська)
  • 336-а ескадрилья (не є частиною оперативної сили) (Northrop F-5 Freedom Fighter/Tiger II, випробування ракет)

Норвезький Dassault Falcon 20

Авіабаза Сула

• 134-е авіакрило
  • 334-а ескадрилья (NH-90, фрегат)
  • 330-ий ескадрон (командувальний) (Sea King, рятувальний)

Академія ВПС Норвегії (Тронгейм)

Бойовий склад

Позначення формування або частини	Озброєння та оснащення	Місце розташування
331-а ескадрилья	F-16
332-а ескадрилья	F-16
338-а ескадрилья	F-16
717-а ескадрилья	DA-20 Jet Falcon
333-а ескадрилья	P-3C Orion
339-а ескадрилья	Bell 412SP
720-а ескадрилья	Bell 412 SP

Техніка та озброєння

F-16AM в 2014

Westland Sea King

Норвезький C-130J

Тип	Виробництво/Країна	Фото	Призначення	Варіант	Кількість	Примітки
Бойові літаки
Lockheed Martin F-35 Lightning II	США		Винищувач-бомбардувальник	F-35A	3	52 літака замовлено на 2023 рік. Замінять всі літаки F-16 на нові F-35. Повне переозброєння від 2023 року.
F-16 Fighting Falcon	США  Нідерланди		Винищувач-бомбардувальник Навчально-бойовий	F-16AM F-16BM	47 10	Поставлялися з 1980 по 1989[20]. Проводять капітальний ремонт всіх F-16 з 2014 року, для продовження служби до 2023 року (43 роки служби)[21] Передадуть Україні всі винищувачі F-16 як військова допомога в боротьбі з РФ. Повне припинення експлуатації Норвегією у 2023 році.
Навчальний літак
Saab Safari	Швеція		Тренувальний	MFI-15	15
транспортний літак
C-130 Hercules	США		Транспортний	C-130J-30	4
Розвідувальний літак,Літак РЕБ
Lockheed P-3 Orion	США		Протичовновий літак Морський патрульний літак	P-3C P-3N	4 2
Falcon 20	Франція		Літак РЕБ VIP транспорт	20ECM 20C-5	2 1
Гелікоптери
Bell 412	США		Багатоцільовий	412SP 412HP	12 6
Westland Lynx	Велика Британія		Гелікоптер берегової охорони	Mk.86	5
NH90	Європейський Союз		Транспортно-бойовий	NH90 NFH	3	14 замовлено
Westland Sea King	Велика Британія		Рятувальний	Mk.43B	12

Примітка: три Boeing C-17 Globemaster III в складі Heavy Airlift Wing в Угорщині.

Розпізнавальні знаки

• 
  Розпізнавальний знак ВПС Норвегії

Еволюція розпізнавальних знаків ВПС Норвегії

Розпізнавальний знак	Знак на фюзеляж	Знак на кіль	Коли використовувався	Порядок нанесення
	нема		до 1940 року
			1940 — 1945
		нема	з 1945 року по теперішній час

Військові звання норвезької авіації

Генерали й офіцери

Категорії[22]	Генерали				Старші офіцери			Молодші офіцери
Норвезьке звання	General	Generalløytnant	Generalmajor	Brigader	Oberst	Oberstløytnant	Major	Kaptein	Løytnant	Fenrik
Українська відповідність військових звань	Генерал-полковник	Генерал-лейтенант	Генерал-майор	Бригадир	Полковник	Підполковник	Майор	Капітан	Лейтенант	Прапорщик

Сержанти

Категорії	Сержанти
Норвезьке звання	Sersjantmajor	Kommandérsersjant	Stabssersjant	Oversersjant	Vingsersjant	Sersjant
Українська відповідність військових звань	Старшина	Нема	Старший сержант	Молодший сержант	Нема	Сержант

Солдати

Категорії	Солдати
Норвезьке звання	Seniorspesialist	Ledende spesialist	Spesialist	Visespesialist	Ledende flysoldat	Flysoldat
Українська відповідність військових звань	Старший фахівец	Молодший спеціаліст	Фахівець	Єфрейтор	Провідний рядовий	Рядовий

Галерея

• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
  Знак пілота ВПС Норвегії

Див. також

• Протиповітряна оборона
• НАТО
• Королівські військово-морські сили Норвегії
• панування в повітрі
• повітряна розвідка
• авіаційна підтримка
• Повітряні сили Фінляндії
• Королівські повітряні сили Великої Британії
• Радянсько-фінська війна
• Повітряні сили армії США
• Балтійська Повітряна Поліція
• Холодна війна
• Операція «Океанський щит»

Примітки

1. Архівована копія. Архів оригіналу за 21 листопада 2014. Процитовано 16 березня 2018.
2. Forsvaret: [1] [Архівовано 26 лютого 2017 у Wayback Machine.] (норв.)
3. Om Luftforsvaret. Архів оригіналу за 15 грудня 2010. Процитовано 15 березня 2018.
4. Архівована копія. Архів оригіналу за 26 лютого 2017. Процитовано 16 березня 2018.
5. Internasjonale operasjoner. Архів оригіналу за 13 березня 2011. Процитовано 15 березня 2018.
6. Архівована копія. Архів оригіналу за 8 вересня 2018. Процитовано 19 березня 2018.
7. Dutch MoD on the 1 NLD/NOR EEAW. Архів оригіналу за 27 травня 2008. Процитовано 4 листопада 2017.
8. Norway condemns violence in Libya, Bahrain and Yemen. Ministry of Foreign Affairs. Архів оригіналу за 12 жовтня 2012. Процитовано 22 лютого 2011.
9. Kristoffer Egeberg (20 березня 2011). Vet ikke hvilke farer som møter dem – nyheter. Dagbladet.no. Архів оригіналу за 25 квітня 2011. Процитовано 27 листопада 2013.
10. Her flyr norske jagerfly mot Libya – VG Nett om Libya. Vg.no. 1 січня 1970. Архів оригіналу за 10 вересня 2011. Процитовано 27 листопада 2013.
11. kl.12:18 (24 березня 2011). To norske F16-fly har tatt av fra Souda Bay-basen – nyheter. Dagbladet.no. Архів оригіналу за 27 квітня 2011. Процитовано 27 листопада 2013.
12. Accidental shot by F-16 caused great danger on Norwegian artillery range. Norwaytoday.info. 24 квітня 2016. Архів оригіналу за 24 квітня 2016. Процитовано 24 квітня 2016.
13. Norsk bidrag til Operation Ocean Shield. Архів оригіналу за 25 грудня 2014. Процитовано 24 грудня 2014.
14. Norwegian Orion found pirates. Архів оригіналу за 27 жовтня 2013. Процитовано 4 листопада 2017.
15. The Joint Strike Fighter recommended to replace the F-16. Norwegian Prime Minister's Office. 20 листопада 2008. Архів оригіналу за 21 травня 2011. Процитовано 21 листопада 2008.
16. [2] [Архівовано 22 липня 2012 у Wayback Machine.]
17. Архівована копія. Архів оригіналу за 17 березня 2018. Процитовано 17 березня 2018.
18. Forsvaret.no | Luftforsvaret | _LSTN Mågerø. Архів оригіналу за 14 березня 2011. Процитовано 15 березня 2018.
19. Forsvaret.no | Luftforsvaret | _LSTN Sørreisa. Архів оригіналу за 8 грудня 2010. Процитовано 15 березня 2018.
20. F-16 Air Forces — Norway :: F-16.net. Архів оригіналу за 16 березня 2018. Процитовано 15 березня 2018.
21. Lenta.ru: Оружие: Норвегия продлит срок службы истребителей F-16. Архів оригіналу за 8 червня 2019. Процитовано 15 березня 2018.
22. Rang og distinksjoner^{[недоступне посилання з квітня 2019]}

Посилання

• Официальная страница Королевских ВВС Норвегии (норв.) (англ.)
• Aviation Week & Space Technology, 2009 World Military Aircraft Inventory, Norway^{[недоступне посилання з червня 2019]} (англ.)
• Королевские ВВС Норвегии на странице Scramble.nl (англ.)
• Униформа военнослужащих ВВС Норвегии [Архівовано 2 травня 2016 у Wayback Machine.] (норв.)