Історія Малі
Історичний календар
У середні віки на тер. країни виникали держави: Гана, Малі, Сонгаї та інші.
З кінця 19 ст. до 1960 Малі була колонією Франції і називалася Французький Судан або Західний Судан.
У 1958 країна отримала статус автономної Суданської Республіки в складі Французького Співтовариства.
У 1960 була перейменована на Малі в пам'ять про середньовічну імперію, яка колись займала район в середній течії р.Нігер.
У 1960 була проголошена незалежність Малі, після чого в країні було декілька переворотів та періоди правління військових.
У 1992 завершено перехід до громадянської форми правління країною.
Давній період
Археологічні знахідки свідчать про те, що територія сучасного Малі була населена ще в 5-4 тисячоліттях до н. е., а розвиток землеробства почався в 3 тисячолітті до н. е. Перші письмові згадки про ці землі містяться в арабській літературі, датованій 4 ст н.е. У 8 ст. через Сахару по караванних шляхах сюди проникли араби. З 4 ст. н. е. на території сучасного Малі існували, поперемінно підсилюючись і периживаючи епоху розквіту, середньовічні держави Гана (4-13 століття), Малі (8-17 століття) та Сонгаї (9(?)-17 століття).
Середньовічні Гана (в мусульманському світі її називали «країною золота») і Малі були великими постачальниками золота, воно вивозилося на верблюдах в Північну Африку через пустелю Сахару. Внаслідок нашестя берберів-мусульман у 17 ст. держава Гана розпалася, багато жителів прийняли іслам. У 15 ст. на півдні в долині річки Нігер виникло невелике поселення бамбара і малінке (сьогоднішня столиця місто Бамако).
У 1591 державу було завойовано армією мароканського султанату. Древні міста були розграбовані, велика частина населення виселена в Марокко, а завойовники частково асимілювалися з місцевим населенням.
У 17 — 19 століттях на території Сонгаї існували королівства бамбара Сегу, Каарта, фульбе (Масіна) та інші ранньодержавні утворення народів регіону.
Колоніальний період
Колоніальний період. Першими європейцями, що проникли на територію сучасного Малі, були майор Хаутон з Ірландії (1790), шотландці хірург Мунго Парк (1796) і дослідник А.Г.Ленг (1826, першим з європейців побував в м. Томбукту) і француз Р.Кайе (1827). Військова експансія Франції почалася в 1855. Місцеве населення протистояло французьким колонізаторам (туареги чинили озброєний опір владі до 1914). У 1890-х французькі війська підпорядкували практично всю територію сучасного Малі. Кордони і назва колонії неодноразово мінялися — Верхній Сенегал з центром в м. Каєс (1890), Судан (1892), Сенегамбія-Нігер (1902), Верхній Сенегал-Нігер (1904), Французький Судан (1920). У 1895 колонія включена до складу федерації колоній під назвою Французька Західна Африка (ФЗА). З 1908 адміністративним центром Французького Судану став Бамако.
У колонії була введена система прямого управління. Господарське освоєння земель базувалося на товарному виробництві рису і бавовни. Широко застосовувалася примусова праця місцевого населення, в тому числі на будівництві зрошувальних каналів і залізниці. Французький Судан став джерелом робочої сили, продовольства і сільськогосподарської сировини для метрополії і сусідніх колоній Гвінеї, БСК (Берег Слонової Кістки, нинішній Кот-д'Івуар) і Сенегала.
У 1920-ті в містах створені перші профспілки і студентські союзи. У 1945 колонія отримала статус заморської території Франції, що надав місцевому населенню право на створення громадських і політичних організацій і представництво у виборних органах колишньої метрополії. Перші політичні партії «Суданський союз» або СС — АДО (територіальна секція «Африканського демократичного об'єднання» — великої політичної течії в ФЗА), «Прогресивна партія Судана», «Суданська демократична партія» (СДП), «Суданський блок» (СБ) і інш. Антиколоніальне рушення очолила партія «Суданський союз» на чолі з Модібо Кейтой (нащадок правителів імперії Малі). Після її перемоги на виборах в територіальну асамблею (1957) був сформований автономний уряд. 28 вересня 1958 Французький Судан став автономною Суданської Республікою в складі Французького Співтовариства.
Сучасний період
Незалежність Республіки Малі (назва взята в пам'ять про історичне минуле) проголошена на надзвичайному з'їзді СС — АДО 22 вересня 1960. Президентом незалежної держави став лідер партії Модібо Кейта, столицею оголошений м. Бамако. Нове керівництво встановило однопартійний режим, розірвало відносини з Францією і проводило політику співпраці з країнами соціалістичного табору. Ставка на розширення державного сектора виробництва не привела до зміцнення економіки, країна відчувала гострий дефіцит коштів для міжнародних платежів. У 1967 уряд вимушено було відновити торгові зв'язки з Францією і повернути країну в зону франка. Франція надала Малі істотну економічну допомогу.
У листопаді 1968 внаслідок військового перевороту, здійсненого групою офіцерів під керівництвом лейтенанта Мусси Траоре, влада перейшла до Військового комітету національного звільнення (ВКНЗ). У вересні 1969 М.Траоре став президентом Малі. Серйозний збиток економіці країни нанесли сильні посухи 1970 1974, 1978 і початки 1980-х. Виробництво знаходилося в стані стагнації, стрімко збільшувалася зовнішня заборгованість, зросли ціни.
У 1976 з ініціативи ВКНЗ створена нова політична партія «Демократичний союз малійського народу» (ДСМН), очолювана М.Траоре. Після прийняття нової конституції у 1979 владу перейшла від ВКНЗ до цивільному уряду, президентом країни вибраний М.Траоре.
У 1986 протягом 6 днів тривав військовий конфлікт між Малі і сусідньої Буркіна Фасо через золотоносний район (т. зв. смуга Агашер). Спірна територія, що давно була об'єктом домагань обох країн, була розділена при посередництві ООН.
З 1988 почалася реалізація програми приватизації (1995 р. — приватизовані 48 державних підприємств). Погіршення економічного становища привело до масових антиурядових виступів населення. У 1991 режим М.Траоре було скинуто внаслідок військового перевороту, очоленого начальником штабу армії, підполковником Амаду Тумань Турові. У 1992 прийнята нова конституція, що проголосила багатопартійну систему. На президентських виборах, що відбулися в 1992, главою держави вибраний колишній лідер «Панафріканської партії за свободу, солідарність і справедливість» (АДЕМА, створена в 1990) Альфа Умар Конаре. Переобраний на цей пост в 1997. На парламентських виборах, отримавши 128 місць з 147, перемогла АДЕМА.
Країна продовжувала реалізовувати політику лібералізації економіки. У 1992-1995 Малі успішно виконала другу програму перебудови економіки, і МВФ надав їй 12 млрд франків КФА на виконання третьої, розрахованої на 1996-1999. На економіку Малі благотворно вплинула девальвація франка КФА (1994): середні темпи економічного зростання в 1995-1997 перевищували 4%. Внаслідок падіння світових цін на бавовну (на 46% в 1999) площі плантацій, зайнятих під нею (одним їх основних джерел валютних надходжень Малі), були скорочені на 1/3, а 50% бавовноочищувальних заводів закриті. Це привело до різкого погіршення з 2000 економічної ситуації в країні. У 2001 в містах нараховувалося 14,6% безробітних, сільської місцевості 5,3%. У 2002 рівень інфляції становив 4,5%.
Джерела
- Africa South of the Sahara. 2004. L.-N.Y.: Europa Publications, 2003
- Encyclopedia of African Peoples. L., 2000
- Новиков С.С., Урсу Д.П. История Мали в новое и новейшее время. М.: Наука, 1994 — 286 с.
Див. також
