Голова Європейського центрального банку — керівна посада в Європейському центральному банку — установі, відповідальній за кредитно-грошову політику Єврозони та управління євро.
Роль і призначення
Президент очолює Виконавчу раду, Керуючу раду та Генеральну раду Європейського Центрального Банку. Він також представляє банк за кордоном, наприклад, в G20. Президент призначається на посаду більшістю в Європейській раді країнами, які приєнались до зони євро, на 8-річний термін без права переобрання.[1] Однак перший президент, Вім Дейсенберг, не відбув повний термін.
Вім Дейсенберг був діючим президентом Європейського валютного інституту в той час, коли ЄВІ трансформувався в Європейський центральний банк 1 червня 1998 року, незадовго до введення євро. Таким чином Дейсенберг став першим президентом ЄЦБ.
Згідно французького застереження до договору про Єврозону, Дейсенберг мав відбути 4 роки з 8 річного терміну повноважень. Його наступником мав стати француз Жан-Клод Тріше.[2] Дейсенберг рішуче заперечував проти такої угоди, та у лютому 2002 року заявив, що пробуде на посаді до свого 68 дня народження 9 липня 2003 року.
У той же час з Жана-Клода Тріше не були знятті звинувачення, у зв'язку з чим він не мав можливості заступити Дейсенберга на посаді. Тріше зміг заступити на посаду лише 1 листопада 2003 року.
Тріше став головою Європейського центрального банку у 2003 році. На період його головування припадає Європейська криза суверенного боргу. Під час свого перебування на посаді, Тріше піддавався критики з боку Президента ФранціїНіколя Саркозі, який вимагав зростання впливу політичних діячів на політику ЄЦБ. Німеччина, навпаки, підтримала Тріше, вимагаючи незалежності банку[3]
Тим не менш, він також піддав критиці за купівлю облігацій держав-членів Єврозони під-час кризи. Члени правління ЄЦБ Аксель Ввебер та Юрген Старк пішли у відставку на знак протесту проти цієї політики. Економіст Міжнародного валютного фонду Пау Рабаналь стверджував, що Тріше:
...не тільки дотримується експансіоністської грошово-кредитної політики, а навіть пожертвував інфляції ЄЦБ заради більшого економічного зростання та створення нових робочих місць, а не навпаки.
Крім того він зберіг контрольовану процентну ставку і дотримувався політики стабілізації цін більше, ніж Бундестаг ФРН до введеня євро на території Німеччини.[4][5]
Під-час свого остаточного виступу в Європарламенті (35-й виступ в Європарламенті за час його перебування на посаді), Тріше закликав до більшої політичної єдності, в тому числі збільшення повноважень ЄЦБ, створення виконавчої влади з європейським Міністерством фінансів і великими повноваженнями нагляду для Європейського парламенту. Він також стверджував, що роль Європейського Центрального Банку у підтримці цінової стабільності під-час фінансової кризи і зростання цін на нафту не слід випускати з уваги.[6] Відповідаючи на запитання одного з німецьких євродепутатів стосовно купівлі облігацій він відповів:
... По-перше, ми були покликані забезпечити стабільність цін! ... Ми створили цінову стабільность в перші 12-13 років євро! Бездоганно! Я б дуже хотів почути привітання для всієї установи, яка стабілізувала ціни у Німеччині протягом майже 13 років за річної інфляції 1,55 %. Цей показник краще, ніж коли-небудь в цій країні протягом останніх 50 років. Отже, моє перше зауваження полягає в наступному: у нас є програма, і ми виконуємо свої повноваження!
Хоча Аксель Вебер був одним з найвірогідніших наступників Тріше[7], він пішов з ЄЦБ на знак протесту проти політики порятунку країн під-час кризи. Маріо Драґі був обраний головою Європейського центрального банку 24 червня 2011 року[8] і заступив до виконання повноважень 1 листопада 2011 року.
.jpg)
.svg){kind=small}
