Внутрішній ринок Європейського Союзу

     Члени Європейського Союзу     Держави, що не входять до ЄС, які беруть участь у Єдиному ринку ЄС: Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, і Швейцарія (див. також EFTA)     Частина колишньої членкині ЄС, яка залишається частково приєднаною до Єдиного ринку товарів ЄС: Північна Ірландія Великої Британії     Держави, що не входять до ЄС, з угодою про стабілізацію та асоціацію з ЄС, що дозволяє брати участь у вибраних секторах Єдиного ринку: кандидати в ЄС Албанія, Чорногорія, Північна Македонія та Сербія; потенційні кандидати в ЄС: Боснія і Герцеговина та Косово     Держави, що не входять до ЄС, які уклали з ЄС угоду про глибоку та всеохоплюючу зону вільної торгівлі, що дозволяє брати участь у вибраних секторах Єдиного ринку: Грузія, Молдова та Україна     Держави, що не входять до ЄС і мають двосторонні договори про Митний союз з ЄУ: Андорра, Монако, Сан-Марино та Туреччина

Внутрішній ринок Європейського Союзу (іноді використовується термін єдиний ринок; раніше відомий як спільний ринок^[1]) є економічним простором Європейського Союзу без внутрішніх кордонів, на якому забезпечується вільний рух товарів, осіб, послуг і капіталів – «чотири свободи» ЄС – між 27-ма державами-членами ЄС. Відповідне визначення внутрішнього ринку ЄС закріплене у ч. 2 ст. 26 Договору про функціонування Європейського Союзу^[2].

Становлення внутрішнього ринку Європейського Союзу

Виділяють такі історичні етапи європейської економічної інтеграції^[3]:

• У 1951 р. згідно із Паризьким договором створено спільний ринок сировини і продукції вугільної промисловості і металургії;
• Відповідно до Римського договору 1957 року утворено Європейське економічне співтовариство;
• З метою стабілізації спільного ринку у 1968 р. утворюється митний союз, з 1970 р. починається уніфікація спільної торговельної політики Європейського економічного співтовариства щодо третіх держав (включаючи встановлення спільного митного тарифу, укладення митних і торговельних угод, уніфікація інструментів експортної політики та охоронних засобів), утворюється Європейська валютна система;
• Для остаточного формування внутрішнього ринку Європейська комісія в 1985 р. приймає Білу книгу «Завершення формування внутрішнього ринку», в якій пропонується усунути фізичні, технічні та податкові кордони для вільного руху товарів, осіб, послуг і капіталів між країнами-членами ЄС, і цей підхід закріплюється у Єдиному європейському акті 1987 р.;
• У 1992 р. Договором про створення ЄС встановлюються засади економічного та валютного союзу країн-членів ЄС, утворюється Європейський економічний простір;
• Завершальним етапом становлення внутрішнього ринку ЄС вважається становлення Економічного і монетарного союзу Європейського Союзу та перехід на єдину валюту «Євро» у 2002 р.

Вільне пересування товарів

Договір про функціонування ЄС передбачає утворення митного союзу, який розповсюджується на весь товарообіг і передбачає заборону між державами-членами ЄС мита на імпорт і експорт і будь-яких еквівалентних їм зборів, а також ухвалення спільного митного тарифу щодо третіх країн.

Вільне пересування осіб

Свобода руху осіб означає, що громадянин Євросоюзу може безперешкодно переміщатися між країнами союзу з метою проживання (у тому числі і щодо виходу на пенсію), роботи та навчання. Забезпечення цих можливостей включає спрощення формальностей при переїзді і взаємне визнання професійних кваліфікацій.

Зокрема, у межах ЄС гарантується свобода пересування працівників, причому держави-члени ЄС в межах спільної програми заохочують обмін молодими робітниками.

Вільне пересування послуг

У ЄС забороняються обмеження свободи надання послуг громадянами однієї держави-члена ЄС на території чи громадянам іншої держави-члена ЄС.

Свобода руху послуг і свобода установи дозволяє особам, які займаються самостійною економічною діяльністю, вільно переміщатися між країнами союзу і займатися цією діяльністю на постійній чи на тимчасовій основі. Незважаючи на те, що послуги представляють 70% ВВП і робочих місць у більшості держав-членів, законодавство відносно цієї свободи не настільки розвинене, як в області інших встановлюваних свобод. Цю прогалину було заповнено прийняттям директиви про послуги на внутрішньому ринку з метою зняття обмежень між країнами з надання послуг.

Вільне пересування капіталів

У ЄС забороняються обмеження на пересування капіталів між державами-членами і між державами-членами і третіми країнами, а також обмеження на платежі між державами-членами і між державами-членами і третіми країнами.

Свобода руху капіталу передбачає не тільки можливість безперешкодних платежів та переказів через кордони, але і покупку нерухомості, акцій компаній та інвестування між країнами. До прийняття рішення про формування економічного і валютного союзу розвиток положень про свободу капіталу йшло повільно. Після прийняття Маастрихтського договору Європейський суд почав прискорено формувати рішення відносно раніше знехтуваної свободи. Свобода пересування капіталу діє також і на відносини між країнами-учасниками ЄС та третіми країнами.

Див. також

• Економічний і монетарний союз Європейського Союзу
• Європейська економічна зона
• Європейське економічне співтовариство
• Європейські цінності

Джерела

1. Ю. П. Гаряча. Правові засади внутрішнього ринку Європейського союзу [Архівовано 30 грудня 2013 у Wayback Machine.] – "Стратегічні пріоритети", № 1(10), 2009 р.
2. Право Європейського Союзу : підручник / за ред. В. І. Муравйова. - К.: Юрінком Інтер, 2011. - 704 с.
3. О. Решота. Становлення внутрішнього ринку Європейського Союзу: передумови та особливості [Архівовано 31 грудня 2013 у Wayback Machine.] - Демократичне врядування. Науковий вісник Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. - 2012 р. - вип. 9.