PROFILBARU.COM

Законода́вчу процеду́ру^[1] Європе́йського Сою́зу, головним чином, здійснюють Європейський Парламент та Рада Європейського Союзу. Ці дві інституції формально називаються Об'єднаним законодавцем.^[2] Компетенція створення та зміни законодавства поділена між ними в рівній частині, у той час як можливість ініціювати закони належить Європейській комісії.

Зазвичай, законодавча пропозиція для того, щоб стати законом, потребує затвердження Парламенту та Ради. Відносна влада конкретної інституції у процесі залежить від того, яка законодавча процедура використовується та сфери, якої стосується пропозиція. Здебільшого вони беруть рівну участь; іноді перевагу має Рада Європейського союзу. Сфери та відповідні процедури визначені Договорами Європейського Союзу.

Можливість вносити поправки до Договорів Європейського Союзу, які, іноді, називають Основним законом союзу або, навіть, фактичною Конституцією, належить державам-учасницям і такі зміни мають бути ратифіковані ними у відповідності з їхніми конституційними вимогами. Виключенням можуть бути так звані спрощені пункти, які передбачають зміну процедури, що використовується у певній сфері без фактичної зміни договорів.

Основні учасники

Парламент

Докладніше: Європейський парламент

Європейський парламент має 751 учасника, яких обирають кожні 5 років на основі загального виборчого права. Парламент організується, як мульти-партійна інституція, учасники якої працюють у його комітетах і є частиною політичних груп, а не національних делегацій. Тим не менш, парламентські політичні групи дуже слабкі через їхній статус відкритих ідеологічних груп існуючих національних партій.

Парламентська влада значно зросла, порівняно з 50-ми роками, оскільки нові законодавчі процедури надавали більше рівності між Парламентом та Радою. Він також отримав більшу владу у зв'язку зі створенням Європейської комісії, яка завжди відповідала перед ним (парламент має повноваження цензорування).

Рада

Докладніше: Рада Європейського Союзу

Рада Європейського союзу представляє уряди держав-учасниць, а тому кількість учасників відповідає кількості держав, однак голоси розподілені відповідно до кількості населення кожної. Тому, робота Ради не залежить від політичних груп і замість роботи в комітетах, більшість її роботи здійснюється дипломатичними представниками (COREPER).

Другорядні учасники

Європейська комісія

Докладніше: Європейська комісія

Комісія має фактичну монополію щодо внесення пропозицій для законодавчого процесу, владу, яка уповноважує Комісію впливом на розпорядок денний всього ЄС.^[3] До того ж, Комісія вносить представляє законодавство за наказом Ради або за пропозицією Парламенту. У якій формі представляти законодавчі акти вирішує Комісія.

Зазвичай, негативна думка Комісії змушує Раду голосувати одностайно, а не за більшістю голосів.^[4] Існують також випадки, коли Комісія може самостійно приймати законодавчі акти.

Національні парламенти

Докладніше: Національні парламенти Європейського Союзу

Національні парламенти країн-учасниць ЄС мають механізм раннього попередження, який передбачає, що якщо одна з країн вкаже на порушення тим чи іншим законопроєктом загальних принципів субсидіарності — так звана «жовта картка» — то такий законопроєкт має бути переглянуто. Якщо більшість парламентів так зробить — так звана, «помаранчева картка» — то Рада або Парламент можуть зняти такий законопроєкт.^[5]

Звичайна законодавча процедура

Звичайна законодавча процедура^[6] це основна процедура, яка використовується для створення директив та інших документів. Раніше вона називалася процедурою спільного прийняття рішень, який протиставляється міжурядовому методу, що базується на косультативній процедурі або методі координації.^[7]^[8]

В Договорах Європейського Союзу звичайна законодавча процедура описується таким чином. Комісія вносить законодавчу пропозицію до Парламенту або Ради. У першому читанні Парламент висловлює свою позицію. Якщо Рада погодиться з думкою Парламенту, то такий акт вважатиметься прийнятим. Якщо ні, то Рада має висловити свою власну думку з цього приводу та відправити такий акт назад до Парламенту зі своїми поясненнями. Комісія, також, інформує Парламент про свою позицію щодо даного питання. У другому читанні, акт вважається прийнятим, якщо Парламент затвердить текст, поданий Радою, або не прийме ніякого рішення. Парламент може відхилити текст, поданий Радою, що призведе до відхилення акту, або вдосконалити його та передати назад до Ради. Комісія висловлює свою думку вдруге. Ті поправки, які Комісія відхилила, Рада може прийняти тільки одноголосно, а не більшістю голосів.^[4]

Якщо протягом трьох місяців з моменту отримання нового варіанту тексту Парламенту Рада його прийме, то такий акт вважається прийнятим. Якщо ні, то Голова Ради за погодженням Голови Парламенту скликає Комітет Примирення, що складається з Ради та відповідної кількості представників Парламенту (з присутністю наглядача з Комісії). Комітет складає спільний текст на основі двох висловлених позицій. Якщо протягом шести тижнів спільний текст не буде погоджено, тоді акт буде відхилено. Якщо буде прийнято і комітет погодить текст, тоді Рада та Парламент (голосуючи більшістю) мають прийняти даний текст у третьому читанні. Якщо вони цього не зроблять, акт буде відхилено.^[4]

Процедура вперше з'явилася у Маастрихтському договорі і представлена була як процедура спільного прийняття рішень і була створена, щоб замінити кооперативну процедуру. Процедура спільного прийняття рішень була покращена Амстердамським договором та іншими актами, зокрема Ніццький договір. Процедура змінила звичайну законодавчу процедуру, а її застосування було поширено на майже всі сфери діяльності, як сільське господарство, рибництво, транспорт, бюджетна сфера тощо.^[6]

Спеціальні законодавчі процедури

Договори містять положення щодо використання спеціальних законодавчих процедур у певних сферах. Процедури, на які варто звернути увагу це консультативна та процедура згоди, однак використовуватися можуть і інші.

Консультаційна процедура

Згідно з цією процедурою, Рада, діючи або одноголосно, або кваліфікованою більшістю, може приймати законодавство, запропоноване Європейською комісією після погодження з Європейським парламентом. Не дивлячись на те, що Рада має порадитися з Парламентом щодо законодавчої пропозиції, Рада не зв'язана позицією Парламенту. На практиці Рада зазвичай проігнорує думку Парламенту або навіть приймає рішення до того, як Парламент висуне пропозиції. Однак Суд Європейського Союзу видав рішення, що Рада зобов'язана дочекатися позиції Парламенту, а рішення, що були прийняті без участі Парламенту були скасовані. Діючи таким чином, Парламент іноді саботує прийняття законодавчих актів, що йому не подобається.

До прийняття Єдиного Європейського Акту консультативна процедура була найбільш вживаною законодавчою процедурою у Європейській спільноті. Консультація досі використовується для законодавчих цілей у сфері виключень з внутрішнього ринку та законодавства щодо конкуренції.

Процедура погодження

Докладніше: Процедура погодження

Процедура погодження передбачає, що рада може приймати законодавчі акти за пропозицією Європейської Комісії після отримання погодження від Парламенту. Таким чином, Парламент має законну владу приймати або відхиляти будь — які пропозиції. Тим не менш, Парламент співпрацює з комітетом примирення та надає проміжні висновки, в яких він висловлює своє занепокоєння Раді і може притримати своє рішення, доки його міркування не будуть враховані. Це стосується прийняття в члени, методів виходу, загально-правових основ тощо.

Комісія та Рада діють одноособово

Ця процедура передбачає, що Рада може приймати закони запропоновані Комісією без врахування думки Парламенту. Процедура використовується, коли встановлюється Єдиний зовнішній тариф, а також для переговорів, що стосуються торгових угод у Зовнішньо — торговельному просторі.

Комісія діє одноособово

У деяких сферах комісія може приймати регулятивне та технічне законодавство без погодження з іншими органами. Комісія може приймати за своєю ініціативою закони, що стосуються монополій та концесій, що надаються компаніям державами — учасницями та стосуються працівників, що хочуть залишитися у зазначених державах, якщо вони там працювали. Завдяки цій процедурі було прийнято дві директиви: одна щодо прозорості у відносинах між державами — учасницями та компаніями, а друга щодо конкуренції у телекомунікаційній сфері.

Акти

Докладніше: Право Європейського Союзу

Законодавство, що було прийнято в результаті цих процедур може виражатися у різних формах. Постанови це закони, що мають пряму дію. Директиви мають бути транспоновані, у певних межах, до національних законодавств. Рішення мають пряму дію, але тільки відносно конкретних осіб або ситуацій. Існують також інші форми.

Див. також

Процедура співпраці

Посилання

Правила та процедури Європейського парламенту [Архівовано 18 квітня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)

Примітки

↑ W. Voermans, The Birth of a Legislature — The EU Parliament After the Lisbon Treaty. The Brown Journal of World Affairs, 17 (2), pp. 163—180
↑ Article 7(3) Treaty of Lisbon: Protocol ON THE APPLICATION OF THE PRINCIPLES OF SUBSIDIARITY AND PROPORTIONALITY [Архівовано 23 березня 2014 у Wayback Machine.]
↑ Schmidt, Susanne K, «Only an Agenda Setter?: The European Commission's Power over the Council of Ministers European Union Politics» (2000) 1 EUP 37.
↑ ^а ^б ^в Consolidated Treaty on the Functioning of the European Union as amended by the Treaty of Lisbon. Архів оригіналу за 29 грудня 2019. Процитовано 27 жовтня 2013.
↑ Cooper, Ian (16 October 2009) Comment: Will national parliaments use their new powers? [Архівовано 25 жовтня 2009 у Wayback Machine.], EU Observer
↑ ^а ^б Text of the Draft Treaty amending the Treaty on European Union and the Treaty establishing the European Community (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 7 листопада 2013. Процитовано 27 жовтня 2013.
↑ Craig and de Búrca, p 145.
↑ EUROPA – The EU at a glance — Eurojargon. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 27 жовтня 2013.

[1] W. Voermans, The Birth of a Legislature — The EU Parliament After the Lisbon Treaty. The Brown Journal of World Affairs, 17 (2), pp. 163—180

[2] Article 7(3) Treaty of Lisbon: Protocol ON THE APPLICATION OF THE PRINCIPLES OF SUBSIDIARITY AND PROPORTIONALITY [Архівовано 23 березня 2014 у Wayback Machine.]

[3] Schmidt, Susanne K, «Only an Agenda Setter?: The European Commission's Power over the Council of Ministers European Union Politics» (2000) 1 EUP 37.

[consolidated_TFEU-4] а ^б ^в Consolidated Treaty on the Functioning of the European Union as amended by the Treaty of Lisbon. Архів оригіналу за 29 грудня 2019. Процитовано 27 жовтня 2013.

[5] Cooper, Ian (16 October 2009) Comment: Will national parliaments use their new powers? [Архівовано 25 жовтня 2009 у Wayback Machine.], EU Observer

[Lisbon_draft-6] а ^б Text of the Draft Treaty amending the Treaty on European Union and the Treaty establishing the European Community (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 7 листопада 2013. Процитовано 27 жовтня 2013.

[7] Craig and de Búrca, p 145.

[8] EUROPA – The EU at a glance — Eurojargon. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 27 жовтня 2013.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

PROFILBARU.COM

Законодавча процедура Європейського Союзу

Основні учасники

Парламент

Рада

Другорядні учасники

Європейська комісія

Національні парламенти

Звичайна законодавча процедура

Спеціальні законодавчі процедури

Консультаційна процедура

Процедура погодження

Комісія та Рада діють одноособово

Комісія діє одноособово

Акти

Див. також

Посилання

Примітки

Read other articles:

Kabupaten Buton Utara

جوش غروبان

2018 Pennsylvania gubernatorial election

أغرب من الخيال

العلاقات السريلانكية الميكرونيسية

Balaksuji

ميدالية جورج بوكس

Call center industry in India

1976

Salawin National Park

Mother Nanny

Sharp waves and ripples

Tonelli (film)

Ekspedisi Papua Utara

Konsonan geser langit-langit bersuara

Lavangi Mirchi

Bakhmut

Bahasa Burusu

Ned Painter

Evanescent field