Воронезька область розташована у центральній смузі європейської частини Росії, у вкрай вигідному стратегічному місці розташування, у вузлі транспортних комунікацій, що йдуть в індустріальні регіони РФ і країн СНД. Області-сусіди: Ростовська, Волгоградська, Бєлгородська, Липецька, Саратовська, Тамбовська, Курська області РФ; Луганська область України.
Площа території області — 52,4 тис. Км², що становить близько третини площі всього Чорнозем'я. Протяжність області з півночі на південь — 277,5 км і з заходу на схід — 352 км
Територія Воронезької області більше території таких Європейських країн як — Данія (43 098 км²), Нідерланди (41 526 км²), Швейцарія (41 284 км²), Бельгія (32 545 км²), Словаччина (49 036 км²)
Розташована у центральній смузі європейської частини Росії, межує на півдні з Україною. Клімат на території області — помірно континентальний м'який, з середньорічною температурою від +5 °C на півночі області до +6,5 °C на півдні і середньою температурою січня від −8 до −10, а липня від +19 до +22. Опадів в середньому за рік випадає від 450 до 550 мм. Головна річка — Дон, 530 зі своїх 1870 км протікає територією області, утворюючи басейн площею 422 000 км².
Природні ресурси
Воронезька область. Дон
Основним за значенням ресурсом області є звичайні, а також потужні й гладкі чорноземи, що займають основну частину території регіону.
Воронезька область розташована в лісостеповій і степовій зонах. На півдні області рослинність різнотравно-типчаково ковилових степів. Рослинність північної частини області характеризується поєднанням лісових і степових ділянок.
Корисні копалини
Мінерально-сировинна база Воронезької області представлена родовищами нерудної сировини, в основному будівельними матеріалами (піски, глини, крейда, граніти, цементна сировина, вохра, вапняк, пісковик) особливо в західних і південних районах регіону. На території Семілуцького, Хохольського й Нижньодівицького районів області є запаси фосфоритів. Область має практично необмежені запаси крейди.
Основні галузі промисловості
Воронеж
За структурою господарства Воронезька область індустріально-аграрна. У складі промисловості переважають машинобудування, електроенергетика, галузі з переробки сільськогосподарської сировини. На них припадає 4/5 загального обсягу промислової продукції, що випускається. Галуззю спеціалізації регіону є харчова промисловість (27 %), друге місце займають машинобудування й металообробка (23 %), третє місце — електроенергетика (18 %).
Промисловість області спеціалізується на виробництві верстатів, екскаваторів, металевих мостових конструкцій, ковальсько-пресового й гірничозбагачувального устаткування, електронної техніки (у тому числі телевізорів), пасажирських літаків, синтетичного каучуку й шин, вогнетривких виробів, цукру-піску, маслобійно-жирової й м'ясної продукції.
На базі розвіданої мінеральної сировини у Воронезькій області працює ряд гірничодобувних підприємств, найбільшими з яких є ВАТ «Павловськграніт», ВАТ «Воронезьке рудоуправління», Семилукский Воронезький комбінати будматеріалів, ВАТ «Подгоренський цементник», ЗАТ «Копанищенський комбінат будматеріалів», «Журавський охровий завод» і інші. В області йде освоєння мінеральних підземних вод.
Сільське господарство
Воронезька область
Воронезька область — великий постачальник сільськогосподарської продукції: в ній вирощують зерно (в основному пшеницю), цукровий буряк, соняшник і інші технічні культури, картоплю й городину. У цілому профіль сільського господарства — буряковий з посівами соняшника й зернових культур, молочно-м'ясним скотарством, свинарством і вівчарством. Середньодушовий коефіцієнт по виробництву крупи — 2,4 (2002), цукру-піску 4,2
1829 р. — році вперше у світі селянин Д. Бокарев вичавив соняшникову олію.
Внутрішні розходження, спеціалізація міст
До складу Воронезької міської агломерації входять міста Нововоронеж, Семилуки (завод вогнетривів), селище міського типу Рамонь, село Нова Усмань,
Борисоглєбськ (66,3 тис. жителів) — друге за величиною місто області. Його промисловість спеціалізується на виробництві хімічного устаткування й переробці сільськогосподарської продукції. Є велике виробництво панчішно-трикотажних виробів.
Розсош (64,1 тис. жителів) відома виробництвом хімічних добрив, електроапаратури, переробкою сільськогосподарської продукції.
Історія адміністративних змін
Формування меж Воронезького краю тісно пов'язане з заснуванням Воронежa (1585—1586 рр.) і будівництвом Воронезьких сторож, що охоплюють межиріччя Дону з низов'ями рік Воронеж, Бітюг, Тиха Сосна.
В XVII столітті Воронеж стає центром Воронезького повіту, у якім по перепису 1678 р. входили чотири стани: Карачунський, Борщевський, Усманський і Чертовицький.
1711—1725 р. — Воронеж стає адміністративним центром величезної Азовської губернії. Територія, яка простиралася від Нижнього Новгорода на півночі, до Азова на півдні, і із заходу від Старого Оскола, до Саратовa на сході.
1725—1928 р. — перейменована у Воронезьку губернію.
1779 р. — відбувається різке скорочення розмірів губернії. У її складі залишається 15 повітів: Бєловодський, Бірюченський, Бобровський, Богучарський, Валуйський, Воронезький, Задонський, Землянський, Калітвянський, Коротоякський, Куп'янський, Ливенський, Нижньодівицький, Острогозький, Павловський.
14 травня 1928 р. Постановою ВЦВК затверджені межі ЦЧО, куди ввійшли чотири губернії: Воронезька, Курська, Орловська й Тамбовська, з адміністративним центром у м. Воронежі.
13 червня 1934 р. Постановою ВЦВК, ЦЧО розділена на Воронезьку й Курську області.
В 1954 р. виходять Бєлгородська область і Липецька область. Значні зміни торкнулися східних і південних окраїн Воронезької області: території Богучарського й Кантемирівського районів відійшли до Кам'янської області, а частини територій Борисоглєбського, Грибановського, Терновського й Новохоперського районів, до Балашовськой області.
З 1957 р. території Воронезької області залишаються без змін.
Адміністративно-територіальний устрій і місцеве самоврядування
З 2006 року на території Воронезької області існують 534 муніципальних утворення, у тому числі 3 міських округи, 31 муніципальний район, 29 міських поселень, 471 сільське поселення.
У наш час, за офіційною російською статистикою, область практично мононаціональна: більшість населення — росіяни. Історично, велику частку населення області складали українці. За даними перепису 1926 року, в області мешкало понад 1 млн українців, або ж 32,60 % населення регіону. Наприкінці 1930-х років почалася активна кампанія зросійщення, яка включала, між іншим, заборону викладання української мови у школах, запис українців росіянами, зміну прізвищ у паспортах на російські тощо. Як результат, офіційна кількість українців у області занижувалася.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 27 березня 2016. Процитовано 23 березня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 28 січня 2016. Процитовано 1 листопада 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
.svg)
.jpg)
