Українсько-узбецькі зв'язки є майже винятково в перекладах літературних творів. Узбецькою мовою перекладено твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки і сучасних українських письменників: Миколи Бажана, С. Крижанівського, М. Терещенка, Т. Масенка, О. Ільченка та ін. Українською мовою перекладено вибране з узбецької поезії в збірці «Зі Сходу на Захід» (Київ, 1947), твори Алішера Навої, А. Каххара, Г. Рашилова, П. Турефа та ін. 1959 в Узбекистані відбулися тижні української літератури, 1960 — узбецької в Україні, відбувається також обмін гастролями ансамблів пісні й танцю.
Назва
Походження етноніму узбек є суперечним. Одні дослідники вважають, що назва нації походить від хана Узбека, хоча кочові узбеки ніколи повністю не підпорядковувались йому. Інші дослідники вважають, що ім'я означає незалежний або шляхетний, від O'z (сам) і Bek (шляхетний титул керманича).[4].
Сучасна узбецька мова походить від чагатайської мови, що є східнотюркською мовою, яка мала вжиток в монгольській імперії Тимуридів. Позиція чагатайської (і пізніше узбецької) була крім того посилена після падіння високо персіонізованої Тимуридської держави і посиленню ханства Мухаммеда Шейбані, це остаточно сформувало тюркську мову і єдність сучасних узбеків, граматику[9] і фонетичні особливості узбецької мови, також як і сучасної узбецької культури походить від минулого іранського коріння узбеків.[6][10][11][12].
Історія
На початку 1-го тисячоріччя від Р. Х., різні племена алтайської мовної групи, почали завоювання області між Аму-Дар'єю і Сир-Дар'єю. Одним з ранніх племен, що захопили ці терени були гуни і вони продовжили завоювання на захід і південь.
Після арабського вторгнення в регіон іслам витіснив буддизм та інші релігії в Центральній Азії (як наприклад несторіанство), але місцеві іранські мови мають вжиток і в 2-му тисячолітті. Вторгнення монголів під головуванням Чингісхана в 13-м сторіччі значно змінило демографію Центральної Азії. Численне місцеве населення знищили монголи і масово розпочався процес заміни населення. Численні тюркські племена, почали міграцію і врешті-решт замінили іранські народи, які були в значній мірі знищенні або поглинені тюрко-монгольськими групами і/або виштовхнуті далі на південь і Центральна Азія набула ім'я Туркестан. Багато що з сучасного Узбекистану є спадком царювання Тимура, видатного тюркського завойовника, який панував над обширною імперією зі столицею в Самарканді. Пізніше, між 15-м і 16-м сторіччями, різні кочові племена перекочували зі степу, зокрема кипчаки, наймани, кангали, кунгарти, мангіти та інші, починаючи з Мухаммеда Шейбані, ці племена ставили узбецьких ханів. Цей період відзначив початок сучасної узбецької нації і утворення Узбецької держави на теренах сучасного Узбекистану, оскільки ці племена були першими, хто розпочав називати себе узбеками. Ця рання узбецька держава поставила Сефевідів і Імперію Великих Моголів, для контролю над Хорасаном (сучасний Афганістан).
Декілька сторіч узбецька держава була поділена на три ханства: Бухарське, Хівінське, і Кокандське до 19-го сторіччя. Врешті-решт ханства були анексовані Російською імперію наприкінці 19-го сторіччя. До 1924 велика частина тюркського населення Російського Туркестану були відомі як сарти, і тільки ті групи, що розмовляли кипчацькими діалектами, мали назву узбеки. Узбекистан, під Російською, а потім пізнішою Радянською адміністрацією, став багатонаціональним, оскільки з усього колишнього Радянського Союзу люди перемістились (або були заслані) у Центральну Азію. Зараз узбеки можуть бути з різними характеристиками: від світлої шкіри до темної, від блакитних очей до чорних очей, від блондинів до брюнеток.
Сучасна узбецька мова також поглинула значний словниковий запас і — до меншого ступеня — певні граматичні елементи від нетюркських мов, більше всього з перської, арабської і російської мов.
Релігія
Узбеки в основному сповідують ісламсунітського напряму школи Ганафі, але існують розбіжності між північними і південними узбеками. Більшість узбеків після утворення СРСР практикували релігію з ліберальнішою інтерпретацією завдяки офіційній радянській позиції атеїзму, узбеки в Афганістані і інших південних країнах зберегли більше консервативних прихильників ісламу. Проте, після отримання Узбекистаном незалежності в 1991 розпочалось ісламське відродження. До ісламу, людей, що живуть в області сучасного Узбекистану, вперше навернено ще в 8-му сторіччі після Р. Х., після вторгнення арабських військ в область. Нова релігія витіснила давні зороастризм та буддизм. Арабська перемога над китайцями в 751 в Талаській битві гарантувала майбутнє поширення ісламу в Центральній Азії.
Генетичне походження
Сучасне узбецьке населення вельми різноманітне, що є результатом вторгнення племен в тому числі з Монголії і змішанням їх з іраномовними племенами індоєвропейців. Згідно з недавнім дослідженням з генетичної генеалогії Чиказького дослідницького університету щодо співвідношення генів між тюрками і іранськими народами:
З 3-го сторіччя до Р. Х., Центральна Азія зазнала розширення кочовиків алтайської мовної сім'ї, почавшись з Гсіюнг-Ню (Hsiung-Nu) (можливо, пращури гунів), в 300 році до Р. Х., і завершено турками, в 1-м тисячолітті від Р. Х., і монгольською навалою у 13-му сторіччі. Високий рівень галогрупи 10 і від нього похідної, галогрупи 36, є в більшості населення, що говорять на алтайських мовах, і є добрим індикатором генетичного зіткнення цих кочових груп. Хвилі завойовників алтайської мовної сім'ї досягли не тільки сходу Центральної Азії, де їх генетичний вплив сильний, але і регіони, віддаленіші на захід, подібно до Ірану, Іраку, Анатолії, і Кавказу, також як і Європи, якої досягли як гуни, так і монголи. У цих західних регіонах, проте, генетичний вплив низький або невиявлений (Wells et al. 2001), хоча влада цих загарбників була іноді достатньо сильною, щоб зробити заміну мови, як в Туреччині і Азербайджані (Cavalli-Sforza et al. 1994). Вирішальну роль мала густота населення. Східні регіони Центральної Азії повинні мати низьку густоту населення у той час, тому зовнішній вплив зміг мати великий генетичний вплив. У контрасті, західні регіони були більш густо заселені, і ймовірно, що існуюче населення було численніше, ніж завойовуючі кочівники, тому привело тільки до невеликого генетичного впливу. Тому, оцінка домішки з північно-східної Азії висока на сході, але ледве виявлена на заході Узбекистану.[1]
Узбеки, за цим дослідженням, мають істотну європеоїдну домішку, але набагато більшу генетичну спорідненість із тюрками, ніж з іранцями, що живуть на півдні і на заході.
Інше дослідження, проведене поза Узбекистаном, підтверджує це генетичне свідчення щодо походження сучасних узбеків та інших місцевих тюрків:
Ці міграції відбиваються в ДНК теж, і ясно, попри те що більшість сучасного населення Центральної Азії, розмовляє тюркськими мовами, вони отримують багато що з їх генетичної спадщини від тюркського завойовника Тимура.[2]
Тюрки мають спільне мовне і культурне походження, але не мають спільного генетичного походження. Узбеки походять у великій мірі від тюркських загарбників, чий діапазон вторгнень у першому тисячолітті від Р. Х. з ранніми міграціями Тюркського каганату (Göktürks) до пізніших вторгнень протягом початку і середини 2-го тисячоліття.
Протягом сторіч мігранти алтайських народів почали переважати кількістю місцевих іранців і асимілювали більшість через шлюби між людьми різних рас, тільки таджики витримали, хоча з деякою тюркською домішкою також. Тому, в Узбекистані і в інших Центральноазійських державах, це був не тільки процес заміни мови, як наприклад, в Туреччині і Азербайджані, але і масова міграція і заміна населення, що утворили сучасне тюркське населення Узбекистану та інших Центральноазійських держав.
Занятно порою поразмышлять о людях, что жили в одну эпоху, сыграли заглавные роли на одних подмостках, в одной жизненной пьесе, и при этом не только не встретились, но даже и не знали о существовании друг друга. Только представьте: Великий Могол Бабур [Захиреддин Мухаммед Бабур (1483–1530) — великий узбекский поэт, а также падишах Индии, основатель государства Великих Моголов, потомок Тимура (Тамерлана), в 1526–27 гг. завоевал большую часть Северной Индии.
↑Calum MacLeod, Bradley Mayhew «Uzbekistan. Golden Road to Samarkand» — Page 31
↑"Irano-Turkish Relations in the Late Sasanian Period, " in Camb. Hist. Iran III/1, 1983, pp. 613-24
↑ абRichard H. Rowland, Richard N. Frye, C. Edmund Bosworth, Bertold Spuler, Robert D. McChesney, Yuri Bregel, Abbas Amanat, Edward Allworth, Peter B. Golden, Robert D. McChesney, Ian Matley, Ivan M. Steblin-Kamenskij, Gerhard Doerfer, Keith Hitchins, Walter Feldman. Central Asia, in Encyclopaedia Iranica, v., Online Edition, 2007, (LINK [Архівовано 9 січня 2010 у Wayback Machine.])
↑A. H. Nauta, "Der Lautwandel von a > o and von a > ä in der özbekischen Schriftsprache, " Central Asiatic Journal 16, 1972, pp. 104-18.
↑A. Raun, Basic course in Uzbek, Bloomington, 1969.
↑A. von Gabain, «Özbekische Grammatik», Leipzig and Vienna, 1945
↑J. Bečka, "Tajik Literature from the 16th Century to the Present, " in Rypka, Hist. Iran. Lit., pp. 520—605
↑A. Jung, Quellen der klassischen Musiktradition Mittelasiens: Die usbekisch-tadshikischen maqom-Zyklen und ihre Beziehung zu anderen regionalen maqam-Traditionen im Vorderen and Mittleren Orient, Ph.D. dissertation, Berlin, 1983.
↑T. Levin, The Music and Tradition of the Bukharan Shashmaqam in Soviet Uzbekistan, Ph.D. dissertation, Princeton, 1984
Джерела і посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Узбеки
Жирним виділені титульні нації національних республік, областей та округів РФ, включно з ліквідованими. ¹ Також визнаються корінним малочисельним народом Півночі. ² Є асимільованими станом на 2024 рік.
.png)
,_painted_in_1605-1615_in_India_(British_Museum_1921,1011,0.3).jpg)
