PROFILBARU.COM

Кумики
Кумики
	; Абдул-Вагаб • Гайдар Баммат• Джелал-ед-Дін Коркмасов• Мурад Аджі•; (кумицькою: къумукълар, qumuqlar)
Самоназва	кум. къумукълар , qumuqlar
Кількість	600 тис. осіб
Ареал	Росія: ; Дагестан, Чечня
Близькі до	карачаєвці, балкарці, кримські татари
Входить до	тюрки
Мова	кумицька мова
Релігія	мусульмани-суніти

Спроба створення Кумицької республіки на початку 1990-х

Кумики або кумуки (кумицькою: къумукълар, qumuqlar) — тюркомовний етнос, кипчацької групи. Населяють Кумицьку рівнину на півночі Дагестану і південного Тереку, а також терени над Каспійським морем. Невеликі групи живуть у Чечні, Інгушетії та Північній Осетії.

Етногенез

Кумики належать до кавкасіонського типу балкано-кавказької раси великої європеоїдної алтайської сім'ї. Віруючі кумики – мусульмани-суніти. Кумики сповідують "народний іслам", що містить обряди з доісламських часів.

Початок формування кумиків як окремої етно-культурної спільноти сягає Х-ХІ ст. Їхню етнічну основу склало корінне населення рівнини Дагестану. В етногенезі кумиків брали участь і прибулі тюркомовні племена (насамперед кипчаки-половці), що передали аборигенам свою мову^[1]. На території проживання кумиків існувала низка феодальних утворень, найбільше — Тарковське шамхальство.

Чисельність

Загальна чисельність кумиків за останні три чверті століття збільшилася в Росії в 4,5 рази (один із найвищих показників у федерації). Збереглись писемні свідчення про те, що станом на 1834 рік на Північному Кавказі мешкало 38 800 кумиків^[2].

За даними Всесоюзного перепису населення 1989 року чисельність кумиків у “Російській Федерації” становила 277 тисяч осіб, зокрема у Дагестані — 232 тисячі осіб. За даними Всеросійського перепису населення 2002 року — 422 тисячі, зокрема у Дагестані — 366 тисяч. За даними Всеросійського перепису населення 2010 року, на Північному Кавказі проживало 460 тис. кумиків. Загалом у Російській Федерації проживає 503 тис. кумиків. Точні дані про чисельність кумиків за межами РФ відсутні.

Розселення

Основні райони проживання кумиків у Дагестані за даними перепису 2010^[3]

Назва району	Населення району	% кумиків
Кумторкалинський район	24 848	67,0%
Карабудахкентський район	73 016	64,9%
Буйнакський район	73 402	61,1%
Каякентський район	54 089	52,4%
Бабаюртівський район	45 701	48,3%
Буйнакськ	62 623	30,8%
Хасавюртівський район	141 232	30,7%
Хасавюрт	131 187	28,1%
Махачкала (м/о)	696 885	19,2%
Ізбербаш	55 646	15,1%
Кизилюрт (м/о)	43 421	12,5%
Кизилюртівський район	61 876	10,5%
Каспійськ	100 129	9,7%
Кайтазький район	31 368	8,4%
Кизляр (м/о)	51 707	5,3%
Южно-Сухокумськ	10 035	4,8%
Тарумовський район	31 683	1,5%
Кізлярський район	67 287	1,4%
Казбеківський район	42 752	1,2%
Дагестан	2 910 249	14,9%

Історія

У XVI-XIX століттях населену кумиками область займала держава Тарковське шамхальство. У 1605 році очолювана ним коаліція розбила московське військо у Караманській битві.

У 1940-х роках планувалося розділення Дагестану на чотири округи — кумицький, аварський, даргинський та лезгинський^[4].

Через розростання кутанів Кумицька рівнина зараз заселена не тільки кумиками, але і гірськими народами Дагестану, у першу чергу — аварцями. Відбуваються земельні конфлікти між кумиками з одного боку, та аварцями і лакцями — з другого. У 1944 році кумики були одним із депортованих народів Дагестану. Депортація кумиків досі офіційно не визнана.

У 1990-х діяв рух "Тенглік", 9 листопада 1990 року на другому з'їзді кумицького народу була проголошена Кумицька республіка, «суверенна національна держава»^[5]^[6]. Відбувалися зіткнення кумиків з аварським Народним фронтом імені імама Шаміля.

У 2010-х найгарячішою точкою земельного конфлікту є місцевості Камаран та Таркі під Махачкалою^[7].

Мова

Рідною для кумиків є кумицька мова, що належить до тюркських мов. Вона була Лінгва франка на значній території Північного Кавказу, від Дагестану до Кабарди включно, до 30-х років ХХ ст.

Кумицька мов є однією з старописемних літературних мов Дагестану. Протягом XX століття її писемність змінювалася чотириразово: традиційна арабська графіка видозмінювалася на початку 20-років, в 1929 році була замінена спочатку латинським алфавітом, а далі, в 1938 році, — кирилицею. Кирилиця також видозмінилася в 40–50х роках ХХ-го ст.

Найближчими до кумицької мови є карачаєво-балкарська, кримськотатарська й караїмська. Також серед кумиків поширена російська та в меншій мірі турецька мови.

Серед діалектів кумицької мови виділяються кайтагський, терський, буйнакський та хасавюртовський. До того ж, два останні є основою літературної кумицької мови.

Релігія

Кумики — це один з перших народів Кавказу, що прийняв іслам. Іслам поширився у Кумикії у VIII-XII століттях. Віруючі кумики – мусульмани-суніти. Кумики сповідують "народний іслам", що містить обряди з доісламських часів. Зберігаються сліди культу верховного бога Тенгірі, віра в демонічних істот, космогонічні та етіологічні легенди, казки (кум. "ёмакълар") тощо^[8].

Культура

Збереглися пам'ятники кумицького фольклору: героїчний епос (героїко-історичні пісні), календарно-обрядова поезія (пісні викликання дощу, зустрічі осені та весни), сімейно-обрядова поезія (весільні пісні, голосіння та ін.) У народі популярні такмаки і сарини (віршувальні змагання), любовні (ашугські) і гумористичні, а також прислів'я, приказки, загадки та ін^[1].

Кумицький танець, що має близько 20 варіантів, відноситься до типу лезгінки. Досконалості досягло і пісенне мистецтво, особливо чоловічий багатоголосий хор. Найвідомішими представниками кумицького народу є поети ХІХ ст. Їрчі Казак, М. Османов, літератори Н. Батирмурзаєв, Б. Астеміров, композитор А. Аскерханов, авіаконструктор Мужаетдін Хангишієв та спеціаліст з космічної техніки Мурад Капланов, Герой Радянського Союзу. . Широку популярність до революції мав борець та артист цирку Ал-Клич Хасаєв^[1].

Побут

Традиційні заняття – рільництво (пшениця, ячмінь, просо, рис, кукурудза); скотарство, у т. ч. відгін (велика рогата худоба, вівці). Займаються також садівництвом, виноградарством, городництвом та бджільництвом. З домашніх промислів та ремесел були розвинені сукноробство, бавовняне ткацтво, килимарство, обробка шкіри, дерева, металу, каменю та інше^[9].

Поселення горизонтального планування. Традиційне житло турлучне, потім саманне, зі скатним пологим перекриттям, кам'яне, з плоским перекриттям (одноповерхове, півтораповерхове та двоповерхове роздільного планування).

Національний костюм чоловіків – сорочка, штани, бешмет, черкеска, бурка, папаха, шкіряне взуття. До складу жіночого костюма входили натільна сукня–сорочка, штани (шалвар) та сукні (арсар, півша, а також кабалай, з подвійними рукавами). Головні убори – чутку, хустки. Взуття – шкіряні чув'яки та черевики без задника. Костюм доповнювали прикраси.

Кухня

Кумицька кухня відрізняється власною яскравою індивідуальністю. Навіть традиційний кавказький хінкал, долма, плов і шашлик кумики готують по-своєму. Дуже стійкі у кумиків національні традиції в кулінарії, що походять від давніх тюрків.

Їжа – страви борошняні, м'ясо-молочні страви: хінкал, курзе (пельмені), долма, плов, пироги з м'ясом, овочами.