У 1782—1783 роках, після російсько-турецької війни, над ногаями було проведено каральну операцію по переселенню з Кубані у заволзькі степи під керівництвом Олександра Суворова.
Подальша доля різних груп ногаїв склалася наступним чином:
Решта ногаїв Каспійського узбережжя та Кубані, хоч вони і розселені окремими віддаленими ареалами, сформувала сучасний ногайський народ.
Кумики, як і ногайці, з'явилися на Кавказі в 13 столітті і їх мови належать до однієї гілки тюркських мов.[2]
Розселення та етнічні групи
Ногайці проживають дисперсно у степових районах Північного Кавказу.
Кримське ханство у 1600 році. Ногаї займають усі області окрім власне Криму
Найбільша група ногайців зосереджена у Ногайському степу над Тереком та Кумою — в Північному Дагестані (Ногайський район (Дагестан), де вони становлять 87 % населення) та прилеглих районах Ставропольского краю (Нефтекумський район, де їхня доля зменшилася через трудову міграцію росіян та даргинців) і Чечні (Шелковський район, витіснялися чеченцями). Частка ногайців в Дагестані — 1,4 %, і вона може продовжувати зменшуватися через вищу народжуваність у гірських народів.
Найвіддаленішою групою є ногайці Карачаєво-Черкесії, нащадки кубанських ногайців. Колись вони займали усю територію на північ від р. Кубань, пізніше зайняту Чорноморським козацьким військом. Поступово територія їхнього розселення була звужена до нинішньої, що займає Ногайський район (Карачаєво-Черкесія). У Ногайському районі вони становлять 77 % населення, а в усій республіці — 3,3 %.
Народи Дагестану. Ногайці займають крайній Північний Захід
Національний рух
Перший з'їзд (курултай) ногайського народу відбувся у 1988 році. На другому курултаї у грудні 1989 року була утворена діюча і досі національна організація Бірлік, ціллю якої є утворення ногайської автономії в Росії та збереження культури й мови ногайців. На третьому з'їзді ногайців була проголошена Ногайська республіка на землях ногайців Дагестану, Ставропілля та Чечні, яка не відбулася фактично.
У 2005 році на підставі референдуму був утворений Ногайський район у Карачаєво-Черкеській республіці.
Найбільшу проблему представники руху вбачають в адміністративно-територіальній роздробленості навіть району компактного проживання терських ногайців та відсутності власної автономії. Як загроза розглядається розростання кутанів (початково — стоянок на зимових рівнинних пасовищах), заселених гірськими народами Дагестану.
Повідомлялося про окремі ногайські загони Кавказького емірату, втім нечисельні.
Ногаєць, 1830-ті
Культура
Ключовим елементом традиційної культури є давній ногайський епос Едіге (інша назва — Сорок богатирів), також запозичений у ногайців іншими тюркськими народами.
В Дагестані діє Ногайський державний драматичний театр, у 2013—2015 роках повідомлялося про створення державного ногайського театру у Карачаєво-Черкесії.
Ногайською мовою видаються газети «Шоьл тавысы» (Дагестан) та «Ногай давысы» (Карачаєво-Черкесія).
Мова
Ногайці спілкуються ногайською мовою, також володіють російською. Ногайська мова належить до ногайської підгрупи кипчацької групи тюркських мов. Ногайська близька до інших мов своєї підгрупи, зокрема є взаємно зрозумілою з казаською мовою. У ногайській мові виділяється астраханський діалект.
До 1928 використовувалась арабська, пізніше — латинська, з 1938 — російська графіка. Сучасну абетку затверджено 1950 року.
Антропологія
Різні групи ногайців мають різні расові типи. Серед кубанських (Карачаєво-Черкесія) і кримських ногайців (Крим) переважає понтійський і світлий європеоїдний тип європеоїдної раси, караногайці (Дагестан, Чеченська Республіка) ж мають риси представників метисної південносибірської раси, ачікулакські ногайці (Ставропольський край) і ногайці Карагаш (Астраханська область) представляють собою змішання південносибірських і європеоїдних антропологічних ознак.
Основним заняттям більшості ногаїв було кочове екстенсивне скотарство. Вони не заготовляли кормів та загонів для худоби. Землеробством займались переважно кубанські ногаї.
Як і в інших кочових народів царської Росії, в ногаїв включно до 20 сторіччя панували патріархально-феодальні відносини, виділились князі (мурзи), дрібніша знать, а також мусульманське духовенство. Разом з тим у них довго зберігались пережитки первісної епохи (племена, роди).
Джерела
Бачинський А. Д Едисанские ногаи в степях Нижнего Побужья// Тез. плен. і секційних доп. (Результати польових археолог. досліджень 1970—1971 років на території України). — Одеса,1972;
Гизер С. Н. Жилые дома причерноморских ногайцев в записках путешественников // Записки історичного факультету Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. — Одеса, 1999. — Вип. 10. — С. 102—107.
Жирним виділені титульні нації національних республік, областей та округів РФ, включно з ліквідованими. ¹ Також визнаються корінним малочисельним народом Півночі. ² Є асимільованими станом на 2024 рік.
