Кипчаки (Kipchak, Qipchaq, Kypchak, Kupchak, Kıpçak; крим.qıpçaq) — тюркський кочовий народ, який був особливо відомий ХІ-ХІІ ст. Вийшовши з Кимацького каганату, вони завоювали велику частину євразійського степу під час тюркської експансії разом з половцями, і були в свою чергу, завойовані монгольською навалою початку 13-го століття. Конфедерації племен кипчаків дали назву, т.з. Половецьке поле. Увійшли як рід до складу деяких тюркських народів (серед яких казахи (кипшак), кримські татари, башкири, волзькі татари та інші)[1][2].
Термінологія
Кипчаки виводять свою назву зі слова, що перекладається як «порожнє дерево»[сумнівно— обговорити]. За народними легендами саме всередині порожнього дерева, їх праматір-прародителька народила сина. Втім більш імовірним є переклад від уйгурського слова кибчак — «нещасливий». Це було пов'язано з предками кипчаків — народу сеяньто, яке протягом 630—746 років боролося з уйгурами. Після поразки від останніх рештки сеяньто втекли до Північного Алтаю. Тому переможці (уйгури) так прозвали переможених (сеяньто), що стали зватися кибчакми (кипчаками).
Назва кипчаків різними мовами звучить так: араб.قفجاق, кіфджак; перс.قبچاق, кабчак; груз.ყივჩაყები, ківчакебі; тур.Kıpçak, кипчак; крим.Qıpçaq, кипчак, карач.-балк.Къыпчакъ; узб.Qipchoq, Қипчоқ/قىپچاق; уйг.قىپچاق, Qipchaq/Қипчақ; каз.Қыпшақ; кум.Къыпчакъ; кирг.Кыпчак; ногайська: Кыпчак; кит.: 欽察/钦察.
Кипчаки були членами племінної конфедерації, яка спочатку оселилися на річці Іртиш. На думку українських антропологів, кипчаки мали расові характеристики європеоїдів і монголоїдів. Дослідник Є. Алексєєва звернула увагу на той факт, що європейські кипчаки на кам'яних зображеннях мають як монголоїдні, так і європеоїдні риси. На її думку, кипчаки, які оселилися на Північному Причорномор'ї в першій половині 12-го століття, були переважно європеоїдної зовнішності.
В ході тюркської експансії вони також мігрували в Сибір і далі в Заволжя. В період свого розквіту вони займали велику територію в євразійського степу, що тягнеться від північної частини Аральського моря на захід на північ від Чорного моря.
Також вони брали участь у створенні держави, відомої як Дешт-і-Кипчак. В 11-му столітті вони дійшли до Волощини, а також зайняли частину Трансильванії.
1089 року, вони були розбиті Владиславом I, а в 12 столітті були розбиті Великим князем Київським Володимиром Мономахом. Проте, 1203 року вони розгромили й розграбували Київ.
На території Північного Причорномор'я вони були остаточно розгромлені монголами в 1241 році. Кипчаки в більшості своїй увійшли до Золотої Орди, на відміну від половців, які перейшли до Угорщини і стали найманцями для латинських хрестоносців, візантійців та угорських королів.
Члени династії Бахритів, перша династія мамлюків в Єгипті, також походила від кипчаків. Наприклад султан Бейбарс народився в місті Солхат, Крим. Відомим поетом був Сайф-і Сараї. Деякі кипчаки служили в Китаї династії Юань.
_tr.png)
