Чудини (заволоцькі) — (фін.tšuudit) — асимільований фіно-угорський народ, що жив на Півночі сучасної Росії у Заволоччі. Вперше згадується в Повісті временних літ. Однозначної думки щодо етнічного складу заволоцької чуді серед дослідників немає. Цей народ (народи) тепер повністю асимільований серед росіян, вепсів, а також частково серед комійців.
У країнах же Яфета сидять русь, чудь і різні народи: меря, мурома, весь, мордва, заволоцька чудь, перм, печера, ям, угра, литва, зимігола, корсь, летгола, ліви.
Ще в XIX сторіччі багатьма дослідниками висловлювалися гіпотези про етнічну приналежність давніх мешканців Заволоччя:
Андрій Шегрен і Матіас Кастрен вважали їх предками обонезької чуді й єднали з ємью;
Петро Єфименко, грунтуючись на авторитеті Даніеля Європеуса, ототожнював їх з югрою;
І. П. Барсов вважав, що заволоцька чудь — узагальнене позначення всіх народів, що населяли Заволоччя[2].
Але у Повісті временних літ автор не ототожнював чудь заволоцьку а ні з вепсами (весью), а ні з перм'ю, а ні з печерою. Тож чудь заволоцька є окремим народом або групою народів.
У руських літописах екзоетнонім «чудь» традиційно застосовувався до двох фіно-угорським народам: естів і вепсів. Саме вепсів (а точніше — літописну весь) багато вчених вважають наймовірнішим етносом заволоцької чуді. Зокрема, В. В. Піменов вважав, що саме весь, що зайняла до кінця I тисячоріччя Заволоччя, була зустрінута там слов'янами в IX — X сторіччях[3]. Раніше аналогічну гіпотезу висловлював ДмитроБубріх, який також вважав весі, що володіла західним і південно-західним проходом у Заволоччя складала конкуренцію меря, що рухалася з півдня річкою Юг[4].
Ймовірно, що чудь біла високого зросту для слов'ян, бо у давнину "чудом", "чуддю" позначали велетнів.[5][6]
Археологічні пам'ятки
У народній пам'яті зберігалися відомості про належність білооцькій чуді залишків земляних фортець, могильників і поселень. Вони мали назви з прикметником «чудський», наприклад, урочище, де колись стояла фортеця могли називати «Чудський городок». Саме такого роду вказівки і служать підказкою археологам.
Однозначно пов'язати з чудью до теперішнього часу можна досить невелике число пам'яток: над Сухоною і її притоках це Усть-Пуя, Корбала, Мар'їнська, Кудрино; в верхів'ях Лузи — Лойма і Вєкшор.
За результатами розкопок чудська матеріальна культура мала примітивну гончарну майстерність, без застосування кола, з прикрасою кераміки ямочно-гребінчастим орнаментом, характерним для фінно-угрів. Настільки ж характерною прикрасою були «гучні» підвіски з бронзи у вигляді качечки або коника. З одягу можна відзначити плащі з фібулами у чоловіків, довгі лляні сорочки, косоклинні глухі сарафани і обручі з накладкою з берести у жінок. Виявлено численні бронзові жіночі прикраси й нечисленні прикраси можна віднести до чоловічих. Крім полювання і рибальства було поширене землеробство. Головним об'єктом торгівлі були шкурки хутрових тварин.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 23 лютого 2022. Процитовано 23 лютого 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Словарь церковно-славянскаго языка / Подъ ред. А. Х. Востокова. — С.-Петербургъ: Второе отдѣление Императорской Академіи Наукъ, 1861. — Т. II. — С. 570.