Аварці сьогодні проживають на території Дагестану і є найчисленнішим етносом цієї республіки. Населяють більшу частину гірської частини, а частково і рівнини (Буйнакський, Хасав'юртівський та ін. райони). Крім Дагестану, проживають в Чечні, Калмикії та інших суб'єктах РФ, а також в Азербайджані (головним чином, Белоканський і Закатальський райони — понад 100 тис. осіб), Грузії (кварельські аварці) і Туреччині. За межами Росії найбільшою аварською діаспорою є діаспора в Туреччині (приблизно 20 поселень). Одвічна область розселення аварців в Дагестані — басейни річок Аварське й Андійське Койсу, Каракойсу.
Демографія
Чисельність в РФ (2002) — 814 473 осіб. Аварцями асимільовано багато споріднених мовно народів (арчинці, андо-цезські народи). У містах мешкає лише 32 % аварців (станом на 2001). За останні 35 років чисельність аварців в Росії збільшилася у 2,5 рази. Народжуваність і рівень природного приросту аварців залишаються дуже високими, незважаючи на тенденцію, що намітилася в останні роки, до стабілізації. Частка міського населення зростає швидшими темпами. Чисельність городян серед аварців за останні 35 років зросла у 7 разів, в значній мірі за рахунок міграцій з села. Проте в містах народжуваність падає досить повільно.
Досить високий рівень ендогамії (внутрішньоетнічних шлюбів), що підвищується в останній час. У Дагестані не відбувається ні асиміляція корінних народів російським населенням, ні формування єдиного дагестанського етносу. Відбувається утворення декількох великих етнічних спільнот у результаті асиміляції ними нечисленних груп.
Основні райони проживання аварців за даними перепису 2010[8]
Землі Дагестану були заселені ще за часів пізнього неоліту (4-3,5 тисячі років до н. е.). Аварці є прямими нащадками цих народів, що говорили спільною дагестано-нахською мовою. Наприкінці 3 тисячоліття до н. е. предки аварців перейшли до осілого землеробсько-скотарського типу господарства. Етногенез аварців проходив в умовах гірської ізоляції, що сприяв консервації певних рис господарства і культури, антропологічної зовнішності населення, мовних особливостей. Вже античні джерела I—II століть згадують «саварен», які, швидше за все, є предками сучасних аварців. З аварцями пов'язують також відомі з другої половини I тисячоліття до н. е. племена легів, гелів, каспіїв, утіїв.
У I тисячолітті нашої ери аварці досягли великих успіхів у терасному землеробстві. Арабські джерела (ІХ-Х століть) містять дані про царство Серір, на місці якого виникло Аварське ханство. Аварське ханство змальовується джерелами як союз вільних товариств, які об'єднувалися під центральною владою хана лише у військових цілях. Пізніше тут виникло Мехтулинське ханство, до якого входило близько сорока «вільних суспільств».
Ще в другій половині XIX століття термін «аварці» був самоназвою лише для жителів Хунзахського плато. Аварці називали себе за назвами громад, до яких належали. Частина цих громад була залишками давніх племен, а частина місцевими угрупуваннями що склалися історично. Тому в російських джерелах аварці звалися за цими громадами: салатовці, бактлінці, койсубулінці, андалальці, телетлинці, хунзахці, гідатлінці тощо.
За релігійними поглядами віруючі аварці — мусульмани-суніти. Збереглися пережитки домусульманських вірувань (шанування природних явищ, святих місць, обряди викликання дощу і сонця та інші).
Побут
Господарство
Стара аварка несе дрова, 1870-тіМолода аварка несе глечик з водою, 1870-ті
Традиційні заняття аварців — гірське скотарство і орне землеробство, місцями садівництво з штучним зрошенням і терасовою розробкою гірських схилів. Землеробство відігравало провідну роль до ХІІІ-XIV століть. З XIV-XV століть основним напрямком господарства більшості районів стає тваринництво, хоча в багатьох селищах, перш за все по долинах Койсу, значне місце займає садівництво.
У XIV—XV століттях припиняються вторгнення кочівників, велика увага приділяється землеробства, аварці починають вирощувати товарне зерно. На рівнинних районах аварці вирощували ячмінь, пшеницю, голозерний ячмінь, жито, овес, просо, бобові, кукурудзу, картоплю, льон, коноплі. У гірських районах і передгір'ях землеробство поєднувалося зі скотарством, у високогір'ї провідна роль належала скотарству (головним чином отарному вівчарству). Традиційні породи овець — грубошерстні, за радянських часів з'явилися тонкорунні породи овець.
Існуючі державні утворення зазвичай підтримували один з одним дружні відносини, що забезпечувало без перешкод перегін худоби з гір на рівнину й назад. Стадо складалося звичайно на 2/3 з овець та кіз і на 1/3 з великої рогатої худоби, коней і віслюків. За всіх часів аварці займалися садівництвом і виноградарством, практикували терасування гірських схилів, безпарову сівозміну, чергування сільськогосподарських культур, триярусне використання ділянок. Існувала зрошувальна система.
У високогірних районах аварці проживали невеликими поселеннями на 30—50 будинків, в гірських районах — поселеннями у 300—500 будинків. Будинки становили суцільну стіну вздовж вузьких вуличок, які часто перекривалися навісом і утворювали тунелі. У багатьох селищах ставили бойові башти.
Рівнинні селища збудовані за сучасним типом. Традиційні житла аварців являють собою кам'яні будівлі у 1, 2, 3 поверхи з пласким земляним дахом або 4-5-поверхові баштоподібні будинки з окремим входом на кожному поверсі. Часто будинки будувалися за принципом, коли дах однієї домівки слугував дворищем для іншого. Характерною особливістю житла був центральний опорний стовп, прикрашений різьбленням. У наш час[коли?] аварці будують домівки з каменю в один або два поверхи із заскленою терасою, вкривають залізом або шифером.
Вбрання
Традиційний костюм аварців — туникоподібна сорочка, штани, бешмет, черкеска, папаха, башлик, кожух, бурка, шкіряний ремінь. Жінки носили штани, сукню-сорочку, довгу сукню з подвійними рукавами, головний убір «чохто», що являв собою очіпок або відлога з мішечком для кіс, кольорові покривала, фабричні хустки, смушкові шуби. Костюм оторочувався вишивкою, сріблом, доповнювався срібними прикрасами. Взуття у аварців було шкіряним, повстяним або в'язаним.
Родинно-побутові взаємовідносини
Сімейні стосунки складалися на основі шаріату, суспільне життя регулювалася звичаями взаємодопомоги, гостинності, кровної помсти.
Дуже багатий і різноманітний аварський фольклор (пісенні і прозаїчні жанри). До наших днів дійшли багато епічних та ліричних оповідань, пісень, казок, прислів'їв, приказок.
Своєрідністю відзначається кухня в аварців. Належить до північнокавказьких кухонь. Аварська національна кухня ввібрала в себе деякі традиції азербайджанської та грузинської кухонь, але набагато більше пов'язана вона з кухнею степових скотарських народів, склалися під впливом давніх ногайців, кумиків, кипчаків, туркмен і, трохи пізніше, османських завойовників.
Часто використовується баранина та яловичина. Важливим компонентом багатьох страв є сушене м'ясо. Основною стравою аварської кухні є хінкал. Йому присвячуються вірші та пісні. На відміну від хінкалі аварський хінкал це поєднання декількох страв — юшки, тіста, соуса, м'яса, зелені.
Окремою стравою є наваристі супи (чурпа) з використання м'яса, сочевиці, щавеля. В інших стравах часто використовується квасоля. Проте суто овочевих страв у аварців доволі мало. Відповідно до східних кухонь в аварській багато солодких страв.
Жирним виділені титульні нації національних республік, областей та округів РФ, включно з ліквідованими. ¹ Також визнаються корінним малочисельним народом Півночі. ² Є асимільованими станом на 2024 рік.