Вид на Волгу з оглядового пункту біля пам'ятника Валерію Чкалову в Нижньому Новгороді. Липень 2014
Первісно назва Волга вживалася тільки щодо верхньої течії річки[2]. У середній і нижній течії (нижче гирла Оки) вона була відома під тюркською назвою Ітіль[2], або Атіль; нині ця назва зберігається в тюркських мовах: тат.Идел, Итил, Әтил, чув.Атӑл, тур.İdil, İtil. У марійській мові річка називається Юл, використовуючи той самий корінь.
Походження гідроніма «Волга» не з'ясоване. Висуваються три гіпотези: фінська, балтійська, слов'янська[2].
Фінська гіпотеза пов'язує назву Волга з давнім населенням верхнього Поволжя, що говорило якоюсь мовою фіно-угорської групи[2]. Наприклад, фін.valka означає «білий, ясний»[3]. На користь цієї версії говорить те, що на просторі від нижньої Оки до Карелії трапляються назви з основою волг-: річка Волгома, озеро Волгань, річка Вольга, Волгозеро, річка Волга-Йокі[2].
Балтійська версія припускає походження гідроніма від слова valkà, який у балтійських мовах означає «невеликий потік», «струмок, що тече через болото», «невелика річка, заросла травою», «джерело»[2].
Слов'янська версія пов'язує назву з прасл.Vьlga — «волога» (пор. також рос.волглый — «вогкий»)[2]. На підтримку цієї версії можна віднести те, що існують річки Влга в Чехії та Вільга в Польщі[4].
Географія
Волга бере початок на Валдайській височині (на висоті 228 м). Гирло лежить на 28 м нижче від рівня океану, загальний перепад становить 256 м. Волга — найбільша у світі річка внутрішнього стоку, тобто річка, що не впадає в Світовий океан.
Волга приймає близько 200 приток. Ліві притоки численніші і багатоводніші за праві. Після Камишина значних приток немає. Загалом річкова система басейну Волги включає 151 тис. водотоків (річки, струмки і тимчасові водотоки) загальною протяжністю 574 тис. км. Басейн Волги займає близько 1/3 Європейської території Росії і тягнеться від Валдайської і Середньоруської височини на заході до Уралу на сході. На широті Саратова басейн різко звужується і від Камишина до Каспійського моря Волга тече, не маючи приток. Основна частина водозбору Волги, від витоків до міст Нижнього Новгорода і Казані, розташована в лісовій зоні, середня частина басейну до міст Самари і Саратова — у лісостеповій зоні, нижня частина — у степовій зоні до Волгограда, а південніше — у напівпустельній зоні. Волгу прийнято ділити на 3 частини: верхня Волга — від витоку до гирла Оки, середня Волга — від впадіння Оки до гирла Ками і нижня Волга — від впадіння Ками до гирла.
Витік
Витік ВолгиМапа водозбірного басейну Волги
Витік Волги розташований біля південно-західної околиці села Волга-Верхов'є в Осташківському районі Тверської області. Там знаходяться декілька джерел, з'єднаних між собою в невелику водойму, одне з яких і вважається витоком Волги. Навколо джерела побудована каплиця, до якої веде місток. З водойми Волга витікає звичайним струмочком шириною 50-100 см і глибиною до 30 см. Вода в потічку має червоно-чорний відтінок, в посушливе літо цей струмок в межах села Волга-Верхов'є часто пересихає.
В районі витоку річки створений заказник, куди увійшли заповідні ліси загальною площею понад 4 100 га.[5]
Початком середньої Волги прийнято вважати місце впадіння в річку її найбільшої притоки — Оки. Вона впадає у Волгу поблизу Нижнього Новгорода.
Нижче за впадіння Оки Волга стає ще більш повноводною. Вона тече вздовж північного краю Приволзької височини. Правий беріг річки високий, лівий — низовинний. На території республіки Марій Ел розташоване Чебоксарське водосховище, утворене греблею Чебоксарської ГЕС. Щоб звільнити для нього місце, у 80-х роках, коли будували ГЕС, довелося переселити десятки тисяч марійців. Нижче цієї греблі розташовані міста Чебоксари та Новочебоксарськ. Казань, столиця Татарстану, розташована на березі річки за 150 км далі на схід, де річка повертає на південь. Місто стоїть на початку Куйбишевського водосховища, утвореного внаслідок будівництва Жигулівської ГЕС, з площею 6 450 км² це — найбільша водойма Європи. Найбільшими притоками Волги в її середній течії є Ока, Сура, Ветлуга і Свіяга.
До середини 10 сторіччя після сучасного Волгограда одне з гирл[6] (Сарпинські озера, Сарпинсько-Даванська улоговина) річки Ітіль текло на південь до Передкавказзя, де у північній частині сучасного Дагестану впадала у Каспійське море. Русло змінило свій напрям внаслідок природної катастрофи середини 10 сторіччя. Колишнє русло тепер насичене чисельними озерами, смуга яких перетинає Калмикію з півночі на південь. Над колишнім ріслом Ітілю була розташована рання столиця Хозарського каганату — Семендер.[7]
Основне живлення Волги здійснюється сніговими (60 % річного стоку), ґрунтовими (30 %) і дощовими (10 %) водами. Гідрологічний режим характеризується весняною повінню (квітень — червень), малою водністю в період літнього і зимового меженю і осінніми дощовими паводками (жовтень). Половина всієї води, що потрапляє в річку за рік, припадає на шість тижнів з кінця квітня до початку червня, що пов'язане з таненням снігів у басейні річки. Річні коливання рівня Волги до зарегулювання річки водосховищами сягали біля Твері 11 м, нижче Камського гирла — 15—17 м і біля Астрахані — 3 м. Із спорудження водосховищ стік Волги став зарегульованим, коливання рівня різко зменшились.
Середньорічна витрата води біля Верхньоволзького бейшлота становить 29 м³/сек, біля Твері — 182 м³/сек, біля Ярославля — 1 110 м³/сек, біля Нижнього Новгорода — 2 970 м³/сек, біля Самари — 7 720 м³/сек, біля Волгограда — 8 060 м³/сек. Нижче Волгограда річка втрачає близько 2 % води через випаровування. Максимальні витрати води в період повені у минулому нижче впадання Ками сягали 67 000 м³/сек, а у Волгограді в результаті розливу по заплаві — не перевищували 52 000 м³/сек.
У зв'язку з регулюванням стоку максимальні витрати під час повеней різко знизилися, а літні і зимові меженні витрати сильно підвищилися. Водний балансбасейну Волги біля Волгограда в середньому за багаторічний період становить: опади — 662 мм, або 900 км³ на рік, річковий стік — 187 мм, або 254 км³ на рік, випаровування — 475 мм, або 646 км³ на рік.
Температура води Волги в середині літа (липень) сягає 20—25°С. Звільнюється від криги Волга в Астрахані в середині березня, в 1-ій половині квітня лід розтає на верхній Волзі нижче Камишина, на решті протяжності — в середині квітня. Замерзає у верхній і середній течії в кінці листопада, в нижній — на початку грудня; вільною від льоду залишається близько 200 днів, а поблизу Астрахані — близько 260 днів. Із створенням водосховищ тепловий режим Волги змінився: на верхніх б'єфах тривалість льодових явищ збільшилася, а на нижніх стала коротшою.
Екологія
Значне техногенне навантаження призвело до засмічування ріки та забруднення води, а будівництво гідротехнічних споруд — до майже повного зникнення первинних ділянок берегів, розташованих, як правило, за греблями водосховищ. Як наслідок — зникає природна біомаса і з'являються чужорідні організми.
Окремі екологи стверджують, що через органічне забруднення Волга стрімко перетворюється на болото[9].
Прибережні етнічні групи
Першими людьми на Верхній Волзі були марійці та їхня західна етнічна група під назвою меря (Мäрӹ), які прийшли в цю область близько I-III століття. З VIII-IX століть з Київської Русі (вихідці із сучасних України та Білорусі) почалося слов'янське завоювання і колонізація. Слов'яни принесли християнство, яке прийняла частина місцевих жителів, асимілювалася і поступово стала вважати себе східними слов'янами. Решта марійського народу мігрувала на схід в глиб країни. Протягом декількох століть вони асимілювали корінне фінське населення, яке включало народи меря та мещера. Вцілілі народи етнічних Волзьких фінів включають марійців і мордву на Середній Волзі.
Поряд з гунами, у VII столітті в регіон приходять ранні тюркські племена і асимілюють деякі групи фінського і індоєвропейського населення на середній і нижній Волзі. Християни чуваші та мусульмани татари є нащадками населення середньовічної Волзької Булгарії. Інша тюркська група, ногаї, раніше населяла степи Нижнього Поволжя.
Поволжя є домом для німецької меншини — Поволзьких німців. Катерина II видала в 1763маніфест із запрошенням всіх іноземців приїхати і залюднити регіон, пропонуючи їм численні стимули для цього. Почасти це було зроблено для розвитку регіону, але також для створення буферної зони між росіянами і монгольськими ордами на сході. В найбільшій кількості сюди переселилися німці. За Радянського Союзу ця частина регіону була перетворена на Автономну Радянську Соціалістичну Республіку Німців Поволжя. Після Другої світової війни, Сталін скасував цю республіку: жителів республіки було частково депортовано в інші регіони, як покарання за співпрацю з німецькими окупантами.
Волга - притока Ками
З гідрологічної точки зору, саме Кама впадає у Каспійське море, а Волга є її притокою.
Використовується кілька наукових правил виділення головної річки та її приток. Враховують зазвичай такі ознаки річок у місці їхнього злиття:
ширину, глибину, швидкість течії, навіть колір і інші показники.
За водністю Волга менша за Каму (їхні середньорічні витрати — 3000 м³/с та 3800 м³/с відповідно). За площею водозбору до місця злиття річок дещо більшою є Волга (260,9 тис. км² проти 251,7 тис. км²). Однак на цій території Волга об'єднує меншу кількість річок і поступається Камському басейну (66,5 тис. річок проти 73,7 тис.). Середня і абсолютна висоти Волзького басейну менші Камського, оскільки в басейні Ками знаходяться Уральські гори. А от давня долина Ками старша за долину Волги. У першу половину четвертинного періоду, до епохи максимального заледеніння, Волги в сучасному вигляді не було. Існувала Кама, яка, об'єднуючись із Вішерою, безпосередньо впадала в Каспійське море. Стік сучасних верхів'їв Ками йшов на північ, у Вичегду. Заледеніння призвело до переформовування гідрографічної мережі: Верхня Волга, що віддавала раніше воду Дону, стала впадати в Каму, причому майже під прямим кутом. Нижня Волга і сьогодні служить ніби природним продовженням Камської, а не Волзької долини.
Цю точку зору підтримує арабська географічна традиція середніх віків, яка пов'язувала витік Ітилю саме з Камою. Вибір головної річки у випадках, не цілком визначених з гідрологічної точки зору, визначається уявленнями і назвами, що склалися історично[10]. Нині річка Кама вважається притокою річки Волги, точніше — притокою Куйбишевського водосховища на річці Волзі[11].
Цікаво, що гідрологічно спірною є також назва ділянки Волги між Нижнім Новгородом і впаданням Ками. Ця ділянка за правилами гідрології мала б називатися Окою[джерело?]. Однак це питання практично не дебатується.
У басейні верхньої Волги розташовані великі лісові масиви, в середньому і частково в Нижньому Поволжі великі площі зайняті посівами зернових і технічних культур. Розвинені баштанництво і садівництво. У Волго-Уральському районі — багаті родовищанафти і газу. Поблизу Солікамська — значні поклади калійних солей. У Нижньому Поволжі (озеро Баскунчак, Ельтон) — куховарська сіль.
В 20-21столітті[коли?] (згідно з переліком внутрішніх водних шляхів, затверджених Урядом Росії в 2002 році) Волга вважається судноплавною від Ржева; до внутрішніх водних шляхів Росії відносять ділянку від Ржева до пристані Колгоспник (589 км), від пристані Колгоспник до пристані Бертюль в селищі Червоні Барикади (2604 км), а також 40-кілометрову ділянку в дельті.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 2 серпня 2019. Процитовано 2 серпня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑Доманицкий А.П., Дубровина Р.Г, Исаева А.И. Реки и озера Советского Союза (Справочные данные). Под ред. проф. А.А. Соколова. — Ленинград : Гидрометеоиздат, 1971. — 38 с.(рос.)
