У загальній історії Центральної Азії, підготовленій ЮНЕСКО, визначення регіону ґрунтується на його кліматичних особливостях, і сам регіон включає Монголію, Західний Китай, Пенджаб, північну Індію та північний Пакистан, північно-східний Іран, Афганістан, райони азійської Росії південніше тайгової зони та п'ять колишніх радянських середньоазійських республік.
Існує й інший метод визначення кордонів Центральної Азії — виходячи з етнічного складу населення (за основу беруться райони, де мешкають східно-тюркські народи, монголи та тибетці). Сюди входять Сіньцзян, тюркомовні регіони Південного Сибіру, п'ять колишніх радянських республік (хоча Таджикистан населений іраномовними народами) і афганський Туркестан.
У багатьох виданнях та мовах немає відмінностей між поняттями «Середня Азія» та «Центральна Азія», що іноді призводить до труднощів при перекладі та різних непорозумінь. Під «Середньою Азією» розумілися тільки 4 колишніх радянських республіки — Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан і Туркменістан, виключаючи Казахстан. Така обставина пояснюється розподілом СРСР на економічні райони. В ті часи в Центральній Азії були два радянські економічні райони — Середньоазійський економічний район і Казахстанський економічний район. Звідси й розподіл на Середню Азію та Казахстан. У 1992 році Президент КазахстануНурсултан Назарбаєв на спільній зустрічі голів держав Середньої Азії в Південно-Казахстанській області у місцевості Ордабаси запропонував відмовитися від поняття «Середня Азія та Казахстан» на користь іншого — «Центральна Азія». Зважаючи на це, нині щодо колишніх радянських азійських республік доречніше використовувати топонім Центральна Азія, що й відображено в сучасних словниках[3], посібниках[4]. За Національними (державними) статистичними класифікаціями (класифікаторами) (див. Класифікація країн світу. Додаток Г), вираз Central Asia українською слід передавати як Центральна Азія[5].
Геополітична ситуація і лідерство
Центральна Азія
Центральноазійські республіки — Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан, Киргизстан — проголосили незалежність на початку 1990-х років (розпад СРСР). У всіх державах утвердили нові конституції, сформували органи державної влади. В основі моделі суспільного устрою незалежних держав Центральної Азії, які виникли на пострадянському просторі, — збереження давніх та племінних традицій у поєднанні з сучасними реаліями[6].
У політиці в центральноазійських країнах простежується своєрідна тенденція становлення суворих режимів, які очолюють харизматичні лідери.
Авторитарним лідером, приміром, був президент Узбекистану Іслам Карімов. Йому належать слова: «У нашій республіці можуть бути або демократія, або порядок. Я обрав порядок»[6].
Пострадянські республіки Центральної Азії в умовах геополітичних викликів наприкінці ХХ — початку XXI ст. : монографія / Б. С. Левик ; Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Донецьк: ТОВ «Схід. видавн. дім», 2014. — 188 с. — Бібліогр.: с. 165—187. — ISBN 978-966-317-235-4.
(рос.)Синицын В. М. Центральная Азия. — М. : Гос. изд-во географической литературы, 1959. — 456 с. — 4000 прим.
(рос.)Синицын В. М.[1] / АН СССР. М-во геологии и охраны недр. Лаборатория геологии угля. — М.—Л. : Изд-во АН СССР. Ленингр. отд-ние, 1962. — 268 с. — 1400 прим. Архівовано з джерела 17 квітня 2021
