Інді́йський океа́н — третій за розміром океан на Землі, між Африкою, Азією, Австралією та Антарктидою і займає близько 20 % водної поверхні Землі[1]. Загальна площа становить 76,2 млн. км², у тому числі прилеглі акваторії — 2,8 млн км². Глибина — до 7 729 м (Зондський жолоб), середня — 3 897 м; солоність 34-41 ‰.
Індійський океан був першим океаном, який відкрив європейський дослідник Васко да Гама. Раніше він називався Великою затокою, Східним океаном, Південним морем, Ерітрейським морем. Стародавні люди, які проживали на березі океану, називали його величезним морем.
Під час першої династії Єгипту (бл. 3000 до н. е.), у води океану для подорожі в Пунт, імовірно частини сучасного Сомалі, були направлені моряки. Повертаючись звідти, судна привезли золото і миро. Найраніша відома морська торгівля між Месопотамією і долиною Інду (бл. 2500 до н. е.) була проведена уздовж узбережжя Індійського океану. Фінікійці кінця третього тисячоліття до нашої ери, можливо, відвідували район, але ніяких поселень по собі не залишили.
Індійський океан набагато спокійніший і, таким чином, був освоєний для торгівлі раніше, ніж Атлантичний або Тихий океани. Потужні мусони також означали, що кораблі могли легко плисти на захід на початку сезону, а потім зачекати декілька місяців і повернутися на схід. Це дозволило індонезійським народам перетнути Індійський океан, та влаштуватися на Мадагаскарі.
У 2-му або 1-му столітті до нашої ери, ЕвдоксКізікський (грец.Ευδοξος) був першим греком, що перетнув Індійський океан. Гіппал (грец.Ἵππαλος), як кажуть, в цей час відкрив прямий маршрут з Аравії в Індію. Під час першого і другого століть нашої ери інтенсивні торговельні відносини склалися між Римським Єгиптом і тамільськими царствами Чера, Чола і Пандья в Південній Індії. Як і індонезійські народи раніше, західні моряки використовували мусони, щоб перетнути океан. Невідомий автор «Періплу Еритрейського моря» описує цей маршрут, порти і торгівлю товарами уздовж берегів Африки та Індії близько 70 р. н. е.
Відкриття Суецького каналу в 1869 році відродило інтереси для Європи на Сході, але жодна країна не була успішною у встановленні торговельного домінування. Після Другої світової війниВелика Британія була змушена піти з регіону, поступившись Індії, Радянському Союзу та Сполученим штатам. Останні дві країни намагалися встановити гегемонію шляхом переговорів стосовно утворення військово-морських баз. Країни, що розвиваються, які мають вихід до океану, проте, постаралися, щоб океан став «зоною миру», щоб вони могли вільно використовувати морські шляхи. Сполучене Королівство і Сполучені Штати підтримують військові бази на атоліДієго-Гарсія посеред Індійського океану.
26 грудня2004 року, країни, що розташовані на узбережжі Індійського океану, постраждали від цунамі, викликаного землетрусом 2004 року в Індійському океані. Хвилі привели до загибелі більш ніж 226 000 людей та більше 1 мільйона людей залишилися без даху над головою.
Індійський океан сформувався на стику юрського і крейдового періодів в результаті розпаду Гондвани. Тоді відбулося відділення Африки і Декана від Австралії з Антарктидою, а пізніше — Австралії від Антарктиди (у палеогені, близько 50 мільйонів років тому).
Рельєф дна
У районі острова Родригес (Маскаренський архіпелаг) існує т. зв. потрійне з'єднання, де сходяться Центрально-Індійський і Західно-Індійськийхребти, а також Австрало-Антарктичне підняття. Хребти складаються з обривистих гірських ланцюгів, порізаних перпендикулярними або косими по відношенню до осей ланцюгів скидами і розділяють базальтове дно океану на 3 сегменти, а їх вершини являють собою, як правило, згаслі вулкани. Дно Індійського океану вкрите відкладеннями крейдового і пізніших періодів, товщина шару яких коливається від кількох сотень метрів до 2-3 км. Найглибший з численних жолобів океану — Зондський жолоб (глибиною 7729 м). Річки, що впадають в Індійський океан, несуть із собою величезні кількості осадового матеріалу, особливо з території Індії, створюючи високі наносні пороги.
Геоїдна низовина Індійського океану (IOGL) — загадкове явище, яке багато років привертає увагу вчених з усього світу. Рівень океану на цій ділянці площею 2,8 млн км² приблизно на 90 метрів нижчий, ніж у навколишніх океанах. Нещодавні дослідження, результати яких опубліковані у виданні Geophysical Research Letters[2] показали, що аномалія пов’язана з мантійними плюмами та тектонічними платформами, що може допомогти краще зрозуміти процеси в мантії Землі та їхню взаємодію зі змінами рівня моря. Вчені використовували непрямі методи вивчення тектонічних платформ на глибині понад 35 км. Як було встановлено, IOGL пояснюється дефіцитом маси у мантії Землі під Індійським океаном. У минулому виникало безліч гіпотез про цю аномалію, проте останні дослідження встановили, що її походження пов’язане з мантійними плюмами та рухом тектонічних платформ[3][4]. Більш того, вчені з Індійського інституту науки в Бенгалуру провели комп’ютерне моделювання того, що могло статися. Було складено 19 сценаріїв руху тектонічних плит навколо діри за останні 140 мільйонів років. Дослідження виявило, що лише кілька сценаріїв можуть пояснити природу даної гравітаційної діри в океані, і в жодній з цих моделей низька гравітація не була викликана тим, що було безпосередньо під нею. Натомість вони виявили, що діра, ймовірно, все-таки була сформована шлейфами магми низької щільності[5][6].
Південна ж межа, натомість, проходить по узбережжю Антарктиди.
У 2000 році МГО перевизначила Індійський океан, посунувши його південну межу до 60° пд.ш., виділивши у водах на південь від цієї лінії Південний океан. Це нове визначення досі не ратифіковане (протест був поданий Австралією[9]), хоча воно вже використовується МГО та іншими. Якщо і коли визначення 2000 року буде прийняте, буде опубліковано 4-е видання «Меж океанів і морів», відновивши Південний океан, який було спочатку зазначено в 2-му виданні, а згодом виключено з 3-го видання.
Острови перехідної зони є елементами острівних дуг — Великі Зондські, Андаманські та Нікобарські. Вони мають гірський рельєф та є вершинами гірських хребтів або вулканічних конусів. У фундаменті цієї групи островів лежать базальти і (в меншій кількості) вулканічні туфи.
Коралові атоли — Лаккадівські острови, Мальдівський архіпелаг, Чагос, Кокосові острови. Особливість Індійського океану. Атоли складені з коралового піску, гравію, щебеню та великої кількості мушель. Поширені також складні атоли — величезні кільцеподібні коралові споруди, що мають діаметр до 150 км і складаються з багатьох дрібніших атолів (атоли Лаккадівських, Мальдівських, Амірантських, Кокосових островів та архіпелагу Чагос). На всіх коралових островах ростуть переважно кокосові пальми. На берегах більшості лагун збереглися густі зарості мангрів, які особливо характерні для Амірантських островів. Чимало островів сформувалося завдяки підняттю коралових рифів. Острів Різдва (356 м над рівнем моря) утворився на вершині Кокосового підняття. Острів Тромлен (5 м над рівнем моря) увінчує вершину підводної гори на дні Маскаренської улоговини (4000 м).
У даному регіоні виділяються чотири витягнутих уздовж паралелей кліматичних пояси. У першому, розташованому на північ від 10° південної широти, переважає мусонний клімат з частими циклонами, переміщаються в напрямку узбереж. Влітку температура над океаном становить 28-32 °C, взимку знижується до 18-22 °C. Друга зона (пасатна) розташовується між 10 і 30 градусом південної широти. Протягом всього року тут дмуть південно-східні вітри, особливо сильні з червня по вересень. Середня річна температура досягає 25 °C. Третя кліматична зона лежить між 30 і 45 паралеллю, в субтропічних і помірних широтах. Влітку температура тут сягає 10-22 °C, а взимку — 6-17 °C. Від 45 градусів і південніше характерні сильні вітри. Взимку температура тут коливається від −16 °C до 6 °C, а влітку — від −4 °C до 10 °C.
Пояс вод Індійського океану між 10 градусами північної широти і 10 градусом південної широти називається термічним екватором, де температура поверхневих вод становить 28-29 °C. На південь від цієї зони температура знижується, біля берегів Антарктиди досягаючи −1 °C. У січні і лютому лід уздовж узбережжя цього материка підтає, величезні крижані брили відламуються від крижаного покриву Антарктиди і дрейфують в напрямку відкритого океану.
Північніше температурні характеристики вод визначаються мусонною циркуляцією повітря. Влітку тут спостерігаються температурні аномалії, коли Сомалійська течія охолоджує поверхневі води до температури 21-23 °C. У східній частині океану на тій же географічній широті температура вод становить 28 °C, а найвища температурна відмітка — близько 30 °C — була зафіксована в Перській затоці та Червоному морі. Середня солоність океанських вод становить 34,8 ‰. Найсолоніші води Перської затоки, Червоного і Аравійського морів: це пояснюється інтенсивним випаровуванням при невеликій кількості прісної води, що надходить до моря від річок.
Гідрологічний режим
Водні маси
Солоність водних мас Індійського океану вище, ніж в Світовому океані
Індійський океан через переважно прохолодні води не є виробником планктону, за винятком ділянки уздовж північного кордону і в деяких конкретних областях, тому риболовля обмежена прожитковим мінімумом. Риба в цьому океані має велике значення для зростання країн навколо нього, як для внутрішнього споживання так і на експорт. Рибаловецькі флоти Росії, Японії, Південної Кореї і Тайваню в основному займаються виловом креветок і тунця.
Індійський океан забезпечує істотні зв'язки між Близьким Сходом, Африкою і Східною Азією з Європою і Америкою. Таким чином, однією з найважливіших економічних функцій є перевезення вантажів. Європейські мандрівники плавали на схід і повернувся з шовками, килимами, чаєм
Риболовля і морські промисли
Значення Індійського океану для світового рибальського промислу невелике: улови тут становлять лише 5 % від загального обсягу. Головні промислові риби тутешніх вод — тунець, сардина, хамса, кілька видів акул, барракуди і скати; ловлять тут також креветок, омарів і лангустів.
Транспортні шляхи
Найважливішими транспортними шляхами Індійського океану є маршрути з Перської затоки в Європу та Північну Америку, а також з Аденської затоки в Індію, Індонезію, Австралію, Японію і Китай. Судноплавний в основному з Суецького каналу і Перської затоки, до Індії і Малаккської протоки.
Найважливішими корисними копалинами Індійського океану є нафта і природний газ. Їх родовища є на шельфах Перської та Суецької заток, в протоці Басса, на шельфі півострова Індостан. Великі запаси вуглеводнів видобуваються в офшорних зонах з Саудівської Аравії, Ірану, індійської та західної Австралії. Близько 40 % видобутку нафти на шельфі у світі відбувається в Індійському океані. На узбережжях Мозамбіку, островів Мадагаскар і Цейлон експлуатуються ільменіт, монацит, рутил, тітанів і цирконій. Біля берегів Індії та Австралії є поклади бариту і фосфориту, а в шельфових зонах Індонезії, Таїланду та Малайзії в промислових масштабах експлуатуються родовища каситериту і ільменіту.
Рекреаційні ресурси
Піщані пляжі, багаті мінералами острови, особливо Індії, Південної Африки, Індонезії, Шрі-Ланки і Таїланду є місцями куди приїжджає чимало туристів.
Піратство
У зв'язку з відносно високою інтенсивністю руху нафтових танкерів, існує велика активність піратів біля узбережжя Сомалі. Це становить загрозу для судноплавства на міжнародному рівні, оскільки цьому сприяє другий етап громадянської війни в Сомалі на початку XXI століття.
EUNAVFOR (Європейський союз військово-морської операції проти піратства, і військово-морської операції Європейського союзу проти піратства) є військовими операціями Європейського союзу, які спрямовані на зупинку, попередження і припинення актів піратства і озброєного розбою в водах поблизу Сомалі.
Атлас. Географія. Материки і океани. 7 клас / ред. І. О. Європіна, Н. О. Крижова, О. Ю. Король. — К. : ДНВП «Картографія», 2020. — 48 с. — ISBN 978-966-946-305-0.
Курсивом зазначено акваторії Світового океану, що за своїми гідрологічними характеристиками відповідають визначенню море, але історично носять іншу назву. * — у сучасній географії термін не використовується. За іншими класифікаціями належить ¹ до Атлантичного океану. ² до Індійського океану. ³ до Тихого океану.