Респу́бліка Маври́кій (англ.Republic of Mauritius, фр.République de Maurice, маврик. креол.Republik Moris, гіндіमॉरीशस गणराज्य) — острівнадержава в Індійському океані на схід від Мадагаскару. Маврикію належать також острів Родригес, острови Агалега та декілька дрібніших островів[2]. Площа країни становить 2040 км² (167-ме місце у світі), власне острова Маврикій — 1865 км². Населення: 1,2 млн осіб (148-ме місце у світі). Столиця: місто Порт-Луї.
Походження назви
Перше історичне свідчення існування острова знайдено на карті виробництва італійського картографа Альберто Кантіно за 1502 рік[3]. Арабським мореплавцям острів був відомий як Діна Аробі (Dina Arobi). Після відвідин острова у 1507 році португальськими моряками він з'являється на картах під назвою Сішна (порт.Cirne), названий на честь одного з кораблів. Інший португальський мореплавець Педру ді Машкареньяш (порт.Pedro de Mascarenhas) дав назву всьому архіпелагу. У 1598 році, після зайняття голландською ескадрою адмірала Вібрандта ван Варвіка (нід.Wybrand Van Warwyck), острів був названий Маврицій (нід.Mauritius), на честь голландського принца Моріца Оранського (нід.Maurits van Oranje)[4]. Після того як голландці залишили острів у 1710 році французи з сусіднього Реюньйону зайняли його у 1715 році, назвавши Іль-де-Франс (фр.Isle de France). 3 грудня 1810 року французи офіційно капітулювали перед британцями, які повернули острову назву Маврикій, який також широко відомий як Моріс (фр.Ile Maurice)[5].
Острівна африканська держава, займає однойменний острів в західній частині Індійського океану на схід східного узбережжя Мадагаскару. Маврикію також належить ряд островів: Агалега (за 900 км на північ від головного острова), Сент-Брандон або Каргадос-Карахос (за 400 км на північ), Родригес (за 600 км на схід), конституційний суверенітет поширює на британський архіпелаг Чагос (за 1900 км на північний схід)[6]. Маврикій і Реюньйон входять до групи Маскаренських островів. Вигідне геополітичне положення дозволяє контролювати не тільки акваторію західної частини Індійського океану, але й східне узбережжя Африки (2,2 тис. км на захід, 850 км до Мадагаскару) й південне Азії (4 тис. км на північний схід)[6][7].
Острів Маврикій, як частина вулканічних Маскаренських островів, з'явився з-під води 7 млн років тому, після чого північну частину острова почала формувати вивержена лава з сучасного центрального масиву[7]. Вулканізм на острові вщух 100 тисяч років тому. Кратери згаслих вулканів: Бас-Бланк, Канака, найбільший — Тру-о-Серф (діаметр 370 м, глибина 100 м) у масиві Гран-Басен[7]. Прояви вулканічної діяльності в сучасну епоху можна побачити на південно-західному узбережжі в ущелині Ле-Суфлер працює гейзер. Складається, головним чином, з базальтових лав, вулканічних туфів, коралового вапняку[4].
Головний острів вулканічний, оточений кораловими рифами, має овальну форму, який простягнувся на 65 км з півночі на південь, і на 48 км із заходу на схід. Рельєф Маврикія складний гористий. На півночі розташована порізана пагорбами рівнина, яка поступово піднімається і переходить в Центральне плато (600 м), на якому розташовані колишні кратери згаслих вулканів: Бас-Бланк, Канака, Тру-о-Серф[6]. Центральне плато різко обривається до південного і західного узбережжя. На острові виділяються кілька гірських хребтів, орієнтованих з сходу на захід: на північному заході гірський ланцюг Мока (найвища точка — гора Пітер-Бот, 818 м), один з відрогів якого охоплює півкільцем зі сходу і півночі місто Порт-Луї; на південному заході гірські ланцюги Тамарен, Саван і Рив'єр-Нуар (найвища точка країни Пітон-де-ля-Петіт-Рив'єр-Нуар, 828 м). Хребет Бамбу (найвища точка — гора Морн-дю-Гранд-Порт, 455 м) простягнувся від міста Кьюр-Пайп на Центральному плато до середини східного узбережжя[6]. На північ від хребта Бамбу лежить гірський ланцюг Бланш (найвища точка — гора Бланш, 531 м)[6]. Нижні схили гір Маврикію вкриті густою рослинністю, вершини закінчуються скелястими піками. На захід від Пітер-Бота височить пік Ле-Пус (812 м), який нагадує витягнутий великий палець, на південний захід виділяються вершини Монтань-дю-Ремпар (771 м), Корп-де-Гард (719 м) і Пітон-де-ла-Саван (705 м)[6]. На узбережжі виділяється ряд мальовничих гір: на півострові Ле-Морн — гора Ле-Морн-Брабан (556 м), на узбережжі бухти Тамарин — гора Ремпар (545 м), що нагадує альпійський Маттергорн.
Кольорові піски Шамарель
Північніше Порта-Луї лежить Бухта Могил (фр.Baie du Tombeaux) — місце потоплених кораблів, місце де у 1615 році затонув перший губернатор острова Пітер Бот. Найпівнічніший пункт острова — Кап-Маларе («Мис невдач»); місце, де 1810 року вперше на острів висадились англійці[7]. На південному узбережжі цікавою є природна арка Пон-Натюрель (довжина 20 м, ширина 6 м, висота 15 м), що утворилась внаслідок провалу перекриття морської печери[7]. На західному узбережжі є геологічна пам'ятка природи — кольорові піски Шамарель, що утворились внаслідок нерівномірного застигання різних шарів вулканічних викидів[7].
Острів Родригес, як і Маврикій, гористий, вулканічного походження; Каргадос-Карахос, Чагос, Тромлен і Агалега — пласкі острови коралового походження.
Клімат островів тропічний, морський. Вище в горах більш помірний і придатний для життя, саме там розміщується більша частина поселень[4]. Пересічна температура повітря найтеплішого місяця (лютого) +26 °C, найхолоднішого (серпня) + 16 °C. Середньорічна кількість опадів розподілена нерівномірно: від 1500 мм у гірських районах до 5000 мм на прибережних рівнинах. У середньому опадів до 3000 мм на рік. Бувають тропічні циклони, переважно з січня по березень[8].
Річки маловодні, але численні (до 100), більшість пересихає влітку, головна — Гранд-Рив'єр (16 км)[4][8]. Шамарель (Тамарін) на річці Сен-Дені (295 м), що має 7 потоків — найвищий водоспад острова[7].
На південному узбережжі 1994 року створено зооферму Ля-Ваніль, де розводять нільських крокодилів (Crocodylus niloticus), сейшельських (Aldabrachelys gigantea) і променистих черепах (Astrochelys radiata). А на західному узбережжі, поблизу поселення Флік-ен-Флак у 1979 році створено пташиний парк Касела, що налічує до 2,5 тис. птахів у вольєрах[7].
На острові Егрет, поблизу східного узбережжя Маврикію, створено орнітологічний заказник, де охороняють гніздування рідкісних птахів: рожевих голубів (Nesoenas mayeri) і маврикійського боривітру (Falco punctatus)[7].
У 1598 році зусиллями голландського адмірала Вібрандта ван Варвіка (нід.Wybrand Van Warwyck) Маврикій став частиною володінь голландської Ост-Індської компанії. Безлюдний острів був місцем, де екіпажі кораблів, шляхом до Індії, поповнювали запаси прісної води. У 1615 році перший губернатор острова Пітер Бот потонув, коли його корабель наткнувся на рифи біля північно-західного узбережжя. На його честь названа одна гірських вершин острова[6]. Перше поселення проіснувало лише 20 років. Саме звідси Абель Тасман вирушив досліджувати західне узбережжя Австралії[5]. Голландці завезли на острів цукрову тростину, свійських тварин та благородного оленя, але були вимушені покинути острів у 1710 році[5].
Французька колонія
Чергову спробу колонізувати острів Маврикій зробили французи під проводом Гійома Дюфре Дарселя (фр.Guillaume Dufresne D'Arsel) у вересні 1715 року[5]. Але тільки в 1735 році, з появою губернатора Мае де ла Бурдоне (фр.Mahé de La Bourdonnais) острів став активно розвиватись і колонізуватись. Закладено Порт-Луї — військово-морську базу і суднобудівний центр. Французькі колоністи займалися сільським господарством (цукрова тростина, кава), плантації, завезли на острів чорношкірих невільників з Африки і Мадагаскару. На острові відбулося 4 великих повстання рабів, у 1695, 1724, 1732 і 1794 роках[8]. До 1767 року острів перебував під управлінням французької Ост-Індської компанії[5]. Під час Французької революції на острові на короткий час був створений незалежний уряд. Під час Наполеонівських воєн острів був базою піратських ескадр, що робили набіги на британські торгові судна. У серпні 1810 року французи відбили велику атаку британців, але вже в грудні останні висадились на півночі острова і змусили капітулювати[5].
Британська колонія
Прапор Маврикію (1923)
3 грудня 1810 року острів Маврикій перейшов до володінь Великої Британії, що закріпили Паризьким договором 1814 року, який гарантував мешканцям острова повагу до мови, звичаїв, законів і традицій[5]. Першим британським губернатором став Роберт Фаркуар (англ.Robert Farquhar)[5]. Британські колонізатори продовжили розведення цукрової тростини, але замість темношкірих невільників на плантаціях вже працювали переселенці з Індії (індуїсти і мусульмани), що докорінно змінили соціальне середовище на острові. Рабство на Маврикії скасували 1835 року, а плантатори отримали компенсацію в розмірі 2 млн фунтів стерлінгів за власних рабів[5]. Виготовлення цукру, що експортувався до Британії, приносило великі прибутки, острів швидко покращував власну інфраструктуру. Проте з розвитком виготовлення цукру з буряків в Америці та Європі прибутки острова до кінця XIX століття значно скоротились. 1893 року основні статті надходжень для влади становили: мито — 2,8 млн рупій, торгові свідоцтва — 2,4 млн рупій[4].
Систему влади на острові очолював губернатор. Виконавча гілка була представлена Виконавчою радою: командувач королівськими військами, секретар колонії, генерал-прокурор, генерал-скарбник, генерал-аудитор і два члени від уряду Великої Британії. Представницька гілка складалась з ради 27 членів: 10 обирались громадянами, 8 ex officio, 9 призначались самим губернатором[4].
У серпні 1948 року усім писемним громадянам надали право голосу на виборах до місцевої Законодавчої ради, що прийшла на зміну Урядовій раді і складалася з 19 депутатів, що обираються, 12 — призначаються генерал-губернатором, 3 — колишніх депутатів. Маврикій залишався британською колонією до 1967 року, коли острову була надана автономія.
У 1959 році Харольд Макміллан зробив свій знаменитий виступ «Вітер змін», де визнав, що найкращим варіантом для Британії є надання повної незалежності її колоніям. На Ланкастерській конференції 1965 року стало зрозуміло, що Велика Британія хоче надати і Маврикію незалежність, залишаючи в своєму управлінні лише архіпелаг Чагос, який доєднала до британських територій в Індійському Океані[10]. У січні 1968 року, за шість тижнів до оголошення незалежності, у Порт-Луї вибухнув бунт місцевого населення, що призвело до загибелі 25 людей[11].
12 березня 1968 року острів Маврикій став незалежною державою у складі Британської Співдружності[2]. Цього ж року країна була прийнята до ООН. Главою держави номінально була Єлизавета ІІ, представлена генерал-губернатором — політична система — конституційна монархія[8]. У 1971 році вибухнула серія страйків на чолі з партією Маврикійський військовий рух та підтримані профспілками, що привело до введення надзвичайного стану в країні. Лідера повстання Пола Беренгера ув'язнили. У травні 1975 року по всій країні вибухнули студентські страйки, які вимагали право голосу в парламенті з 18-літнього віку. Парламент змушений був задовольнити вимоги студентів підписавши відповідний акт[12]. Уряд з 1982 року очолював Аніруд Джагнот. Цей період ознаменувався зростанням економіки у секторі EPZ (Export Processing Zone). Індустріалізація почала поширюватися і на села із залученням молодих працівників з усіх етнічних груп. У результаті цукрова промисловість припинила відігравати основну роль в економіці. У країні почалася роздрібна торгівля, а також стали пропонуватися кредити малозабезпеченим працівникам, тим самим надаючи їм можливість придбати побутову техніку. У 1989 році з'явилися перші біржі, а з 1990 року була дозволена вільна торгівля[13]. У 1990 році прем'єр-міністра не підтримали щодо змін Конституції, які стосувалися президентського управління в республіці. Але 12 березня 1992 року була проголошена незалежна республіка на чолі з президентом, що обирався раз на п'ять років. Першим президентом самостійної республіки став останній генерал-губернатор Вірасамі Рінґаду[14]. 12 березня 1992 року була проголошена незалежна республіка на чолі з президентом, що обирається раз на п'ять років.
Республіка
12 березня 1992 року, через двадцять чотири роки після незалежності, Маврикій проголосили республікою в межах Співдружності Націй. Останній генерал-губернатор, сер Вірасамі Рінгаду, став першим президентом згідно з перехідною угодою[15]. 30 червня 1992 року його замінив Кассам Утем, який був переобраний в 1997 році на другий термін[16]. Незважаючи на поліпшення економіки, яке збіглося з падінням цін на бензин та сприятливим курсом на долар, уряд не мав повної довіри населення[17].
Порт-Луї сьогодні
У лютому 1999 року країну охопила низка громадянських зневдоволень. Бунти розгорілися після того, як популярна співачка Кая, заарештована за куріння марихуани на громадському концерті, була виявлена мертвою в тюремній камері. Через чотири дні заворушення вдалося приборкати, основною причиною яких була також бідність населення[18].
У 2002 році острів Родрігес став автономією республіки і таким чином дістав змогу обрати своїх власних представників для управління островом.
У 2014 році запропоновано почати новий етап реформації і оголосити Другу республіку, згідно з якою президент мав би більше повноважень. День проголошення відбувся 24 листопада 2014 року, і вперше кандидати-виборці мали можливість не називати свою етнічну групу. Загальні вибори відбулися 10 грудня 2014 року, і Альберт Лепер був обраний президентом. Незабаром після виборів колишнього експрем'єра викликали до поліції за звинуваченням у відмиванні державних коштів. У цьому ж році Організація Об'єднаних Націй звинуватила Велику Британію в незаконності її прав на острів Чагос. Згідно з рішенням суду Маврикію мало дістатися 80 % акцій мали належати Маврикію, решта Китаю. Повністю рішення ООН не набрало чинності.
21 січня 2017 року прем'єр-міністр Аніруд Джагнот оголосив, що через два дні він подасть у відставку на користь свого сина, міністра фінансів Правінда Джунаута, який займе його посаду. Перехід відбувся 23 січня[19].
Конституцію Маврикію прийнято 12 березня 1968 року, яка діє і тепер (зі змінами)[2]. У 1982 році парламент Маврикію ухвалив закон, згідно з яким архіпелаг Чагос, включаючи острів Дієго-Гарсія, є невід'ємною частиною маврикійської території. Однак Велика Британія відторгла цей архіпелаг, «здавши» острів Дієго-Гарсія в оренду США на 50 років для спорудження військової бази[2].
Резиденція президента міститься в колишніх апартаментах працівників Вест-Індійської компанії — Шато-де-Редю в місті Мока.
Виконавча влада належить раді міністрів, яку формує парламент[6]. Прем'єр-міністром стає лідер партії, що отримала більшість місць у Національній асамблеї, а міністри призначаються з депутатського складу парламенту[2].
Законодавчу владу здійснює однопалатна Національна асамблея у складі 70 депутатів, з них 62 обираються шляхом загальних прямих виборів на 5 років таємним голосуванням, а 8 мандатів одержують кандидати в депутати, які набрали найбільшу кількість голосів після 62 обраних[2][6]. До складу парламенту за посадою входить генеральний прокурор[2].
Маврикій — член ООН з 1968 року, ОАЄ з 1963 року, низки інших міжнародних і регіональних організацій. Входить до Співдружності націй[2]. На міжнародній арені Маврикій проводить курс на неприєднання до блоків та розвиток відносин з усіма країнами. У 1968 році Маврикій встановив дипломатичні відносини з СРСР, вже 1974 року підписано угоду з СРСР про співробітництво в галузі рибальства[8]. Разом з тим зовнішня політика країни в основному визначається традиційними зв'язками з Великою Британією, Францією та ПАР[8]. Маврикій був асоційованим членом ЄЕС. Дипломатичні відносини з Україною встановлено 1 жовтня 1992 року[2].
Чисельність збройних сил у 2000 році становила 1,5 тис. військовослужбовців[20], а у 2020 — 3 тис.[21]. Загальні витрати на армію становили 9 млн доларів США[20].
Наприкінці XIX століття англійський гарнізон на острові складався з 794 солдатів і 40 офіцерів[4].
Маврикій — держава, що динамічно розвивається. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році становив 16,7 млрд доларів США (123-тє місце у світі); що у перерахунку на одну особу становить 13,5 тис. доларів (53-тє місце у світі)[20]. Промисловість разом із будівництвом становить 32 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом із лісовим господарством і рибальством — 10 %; сфера обслуговування — 58 % (станом на 2006 рік)[20]. Зайнятість активного населення у господарстві країни розподіляється так:
14 % — промисловість і будівництво
20 % — аграрне, лісове і рибне господарства
66 % — сфера обслуговування (станом на 2006 рік)[20].
Надходження в державний бюджет Маврикію за 2006 рік становили 1,5 млрд доларів США, а витрати — 1,9 млрд; дефіцит становив 21 %[20].
Історично головним експортним продуктом острова був цукор і похідні продукти. У 1904 році з острова вивезли цукру, рому та ванілі на 32 млн індійських рупій[4]. Увезено товарів на 22,5 млн. Бюджет острова становив у 1904 році 9,4 млн рупій доходів, 10,6 млн рупій витрат[4].
Національною валютою країни слугує маврикійська рупія (MUR). 1 маврикійська рупія = 100 центів. Емітентом виступає Банк Маврикію. Станом на квітень 2024 року за 1 долар США (USD) давали 46,81 маврикійської рупії[22].
Промисловість представлена невеликими підприємствами з переробки сільськогосподарської сировини (цукрові заводи, чайні й текстильні фабрики), окремими підприємствами електронної, хімічної і місцевої промисловості. Збудовані заводи з виробництва добрив і дріжджова фабрика. Переважна більшість підприємств створена за участю іноземного капіталу й працює на експорт.
За 2004 рік вироблено 2,1 млрд кВт·год електроенергії (експортовано 0 млн кВт·год); загальний обсяг спожитої — 2 млрд кВт·год (імпортовано 0 млн кВт·год)[20].
У 2004 році споживання нафти склало 21,5 тис. барелів на добу, природний газ не використовується для господарських потреб[20].
Довгий час країна була одним з головних експортерів цукру, під плантації цукрової тростини, починаючи з XVII століття, була віддана більшість родючих земель острова (у 1978 році зібрали 6,2 млн тонн цукрової тростини й одержали 665 тис. тонн цукру)[6][8]. Важливими експортними культурами є також чай (у 1978 році зібрали 4,9 тис. тонн) та тютюн. Найбільша чайна плантація лежить у Буа-Шері (30 тонн/рік, 2010 рік) у районі Кюрпіп[7]. Аграрна країна з монокультурним сільським господарством тривалий час потерпала від коливання цін на цукор на світовому ринку, що призводило до нестабільного розвитку економіки, зниження рівня життя, росту безробіття (на початку 1978 року в країні налічувалось близько 20 тис. безробітних)[8].
Станом на 1977 рік, довжина автошляхів на острові становила 2 тис. км[8]. Найбільший морський порт — Порт-Луї. Діє Міжнародний аеропорт імені сера Сівусагура Рамгулама (колишній «Плезанс»). Як наслідок перебування під англійською короною, на Маврикії діє лівосторонній автомобільний рух.
Уже наприкінці XIX століття на острові для потреб цукрової промисловості проклали 2 вітки залізничних колій, загальною довжиною 200 км (чистий прибуток 1893 року становив 575 тис. рупій)[4].
Телекомунікації
Наприкінці XIX століття на острові діяв телеграф, проклали кабель морським дном через Сейшели до Занзібару[4].
У 2001 році всесвітньою мережею Інтернет у Маврикії користувались 55 тис. осіб[20]. У 2021 цей показник досяг 68% населення держави[23].
«Туристичний трикутник» Маврикію з безліччю готелів на білосніжних піщаних пляжах лежить на півночі острова між містами Порт-Луї — на заході, Рош-Нуар — на сході, Кап-Малере — на півночі[7]. У Гран-Бай є «маврикійське лазурове узбережжя» з великою кількістю готелів навколо торговельного центру Сансет-бульвар, морським акваріумом і яхт-клубом[7]. На східному узбережжі, за винятком піщаних пляжів острова Іль-о-Серф, курортів мало (Бель-Мар, Тру-д-Одюс), через високі морські хвилі, що їх женуть вітри через увесь Індійський океан, це привабливе місце для серфінгу[7].
У 1996 році Маврикій відвідало 0,5 млн іноземних туристів, що дало прибуток у 170 млн доларів США[20].
Держава експортує: текстиль (58 %), цукор (26 %), чай. Основні покупці: Велика Британія (34 %); Франція (21 %); США (15 %). У 2006 році вартість експорту склала 1,6 млрд доларів США[20].
Держава імпортує: промислові вироби, паливо, продукти харчування. Основні імпортери: Франція (18 %); Південно-Африканська Республіка (12 %); Індія (9 %). У 2006 році вартість імпорту становила 2,2 млрд доларів США[20].
Історично головними товарами на експорт для острова були цукор (18,9 млн рупій в 1893 році), ром (22,1 млн рупій), сизаль, кокосова олія і спеції (ваніль, перець)[4].
Населення держави у 2006 році становило 1,2 млн осіб (148-ме місце у світі). Населення острова у 1950 році становило 465 тис. осіб, у 1980 році — 957 тис. осіб, у 1990 році — 1,1 млн осіб. Густота населення: 586 осіб/км² (8-ме місце у світі). Згідно зі статистичними даними за 2006 рік народжуваність 15,4 ‰; смертність 6,9 ‰; природний приріст 8,5 ‰[20]. 1891 року на острові проживало 371,65 тис. осіб, 207,10 тис. чоловіків і 164,55 тис. жінок[4].
Вікова піраміда населення має такий вигляд (станом на 2006 рік):
діти віком до 14 років — 23,9 % (149,5 тис. чоловіків, 147,6 тис. жінок);
дорослі (15—64 років) — 69,5 % (430 тис. чоловіків, 432 тис. жінок);
особи похилого віку (65 років і старіші) — 6,6 % (32 тис. чоловіків, 50 тис. жінок).
Особливість населення країни — багаторасовість, острів населяють вихідці з Африки, Азії, Європи[6]. Головні етноси, що складають маврикійську націю: індо-маврикійці — 68 %, креоли (змішаного франко-афро-малагасійского походження) — 27 %, китайці — 3 %, європейці — 2 %.
Історія єврейської громади на острові Маврикій досить коротка. Під час Другої світової війни, 1580 євреїв зі Східної Європи, тікаючи від нацистських переслідувань, вирушили до Палестини. Але англійська влада відмовила їм у праві на проживання і вони 1940 року прибули на Маврикій. По закінченню війни і створенню незалежної держави Ізраїль євреї залишили острів. Поряд із Ле-Бамбою, що на шляху з Флік-ен-Флак до Порт-Луї, є кладовище Святого Мартина з єврейською частиною, де поховано 127 втікачів від Голокосту[7].
Наприкінці XIX століття склад релігійних громад острова мав такий вигляд: індуїсти — 57 % (209 тис.), католики — 31 % (115 тис.), мусульмани — 9 % (34 тис.), протестанти 2 % (7 тис. вірян)[4]. Католицькі і протестантські громади отримували державні субсидії.
Найбільший індуїстський храм, Махешварнат збудовано наприкінці XIX століття на півночі острова в Тріоле[7].
Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 72,6 року: для чоловіків — 68,7 року, для жінок — 76,7 року[20]. Смертність немовлят до 1 року становила 14,6 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене лікарями — 1 лікар на 1130 жителів (станом на 1996 рік)[20].
Рівень письменності в 2003 році становив 85,6 %: 88,6 % серед чоловіків, 82,7 % серед жінок[20]. Витрати на освіту в 1996 році становили 3,7 % від ВВП[20].
Навчання в державних освітніх закладах безоплатне. Система освіти склалася під впливом англійської: початкова школа — 6 років, середня — 7 (5+2) років. У 1977/78 навчальному році у початковій школі налічувалося 137 тис. учнів, у середніх навчальних закладах — 79,6 тис[8]. У 1965 році в Порт-Луї засновано Маврикійський університет, вже через 10 років в ньому навчалось до 1 тис. студентів. У 1972 році заснували авіаційний коледж. У 1973 році засновано педагогічний інститут[8]. У місті Мока Інститут Махатми Ганді.
1893 року по всьому острові діяло 171 школа, в яких навчалось 16,7 тис. учнів, на яких, разом із королівською колегією, витрачалось урядом 47 тис. рупій[4].
На Маврикії з 1829 року працюють Королівське товариство з гуманітарних і природничих наук, Академія мови й літератури Маврикію, з 1880 року Інститут Маврикію, з 1938 року Історичне товариство. У 1953 році у Порт-Луї було засновано науково-дослідний інститут цукрової промисловості[8].
На Маврикії діє ряд бібліотек: Університетська, Муніципальна, Інституту Маврикію, Британської ради.
Музеї
У 1885 році закладено Музей міста Порт-Луї. У 1960 році створено Гербарій Маврикію. У місті Маебур діє Історичний музей. На північ від міста Мока в «Еурека», комплексі дерев'яних колоніальних будівель франко-мавриканської родини Леклеціо, зведених у 1856 році, відкрито історико-етнографічний музей[7]. У В'є-Гран-Порт на східному узбережжі, задля збереження голландської минувшини, створено Музей Фредеріка Гендріка[7]. У місті Маебург — Морський музей, присвячений англо-французькій морській битві 1810 року в навколишніх водах.
Маврикій — місце, де стикаються різні культури, що відобразилося в архітектурі країни: у столиці по сусідству розташовані мечеть Джума, індуїстський храм Маесварат і християнський собор Сент-Джеймс.
Традиційний креольський танок сега, бере свій початок від перших завезених на острів у XVII столітті голландцями чорношкірих рабів з Мадагаскару і Мозамбіку. Енергійні танцівниці в кольорових спідницях у швидкому африканському ритмі, під барабанний акомпанемент, звабливо рухають стегнами в парі з чоловіками, або самостійно[7]. Через це, а також сороміцькі пісні, що супроводжують танок, європейці вважали сегу елементом низької культури.
Піщані пляжі північного узбережжя, мальовнича природа та індійська субкультура створює привабливі умови для зйомок боллівудських кінофільмів, серіалів та телепередач[7].
Кухня Маврикію є міксом французької, китайської та індійської кухонь. Основна страва країни — каррі у вигляді рису з куркою, або іншими м'ясопродуктами, креветками або устрицями, овочами та обов'язковими прянощами, заправлені олією і зеленню. Дуже схожий на нього «бір'яні» — рис із м'ясом, овочами або рибою, приправленими прянощами. Дуже популярна закуска «пурі» — своєрідні бутерброди (як холодні, так і гарячі) з особливого борошна з різними інгредієнтами, починаючи від салатів і кінчаючи м'ясним або рибним асорті, але обов'язково з будь-яким соусом. Повсюдно пропонують китайську локшину «хв Фріт» із безліччю способів приготування. Пальмові пагони, які додають до багатьох страв — національний продукт маврикійців[7].
Риба і морепродукти займають на столах маврикійців важливе місце, поряд із рисом. Навколишні води багаті рибою, з яких найбільш популярні тунець, дорада, морський язик, барабулька (султанка), марлін та ін. Рибу коптять, смажать на вогні і вугіллі, їдять сирою з лимонним соком, тушкують і варять зі всілякими добавками. Особливим делікатесом вважаються прісноводні раки «камарон», краби, лангусти, восьминіг з соусами віндай або каррі, равлики, різні молюски, морські їжаки тощо. Їх готують сотнями різноманітних способів, але обов'язково з прянощами і великою кількістю зелені. Поширеним є креольський суп із морепродуктів, на манер французького буябеса (фр.Bouillabaisse). До салатів із морепродуктів подають популярні соуси ругай (провансальський томатний) і віндай (гірчиця з оцтом)[7].
На острові вирощують батат, томати, баклажани, маленький зелений огірок з клейкою шкіркою «лало», маніок, кабачки, гарбуз, патисони, капустяну пальму (місцева кулінарна гордість) та інші, часто зовсім незнайомі європейцеві овочі. Вирощується велика кількість фруктів різних сортів.
Місцеві вироби з борошна: своєрідні трикутні ватрушки «самусса» (самса) з листкового тіста з овочами, м'ясом або рибою, пиріжки з батату, пиріжки з картоплею і баклажанами, пончики з прянощами, маленькі тарталетки з пастою із морепродуктів, тістечка з кокосовою крихтою.
Національні свята держави відзеркалюють строкатий етнічний склад населення. На початку року із петардами і процесіями драконів святкують китайський новий рік. У цей же час святкують тамільськийКавадії, процесія із глечиками молока і статуєю Муругана, сина бога Шиви, прямує до храму, де купає статую в молоці. Цей ритуал (Пал Авісегум) символізує божественний дар життя[7]. У ніч з 8 на 9 вересня католики відзначають роковини беатифікованого у 1979 році французького монаха Жака-Дезіре Лаваля (1803—1864), «апостола Маврикію». Тисячі маврикійців збираються на його могилі в Сан-Круа, передмісті Порт-Луї[7].
↑John D. Battersby (28 December 1987). «Port Louis Journal; Land of Apartheid Befriends an Indian Ocean Isle». The New York Times.(англ.)
↑Jane Perlez, Special to The New York Times (27 August 1990). «Mauritius' Political Quarrel Saves the Queen». Great Britain; Mauritius: The New York Times(англ.)
↑AAPS Newsletter, Volume 1, Issues 5–19, African Association of Political Science, 1992, p. 20(англ.)
↑Country Profile: Mauritius, Seychelles, Economist Intelligence Unit, 2001, p. 8
↑Mauritius in the making across the censuses 1846—2000, Monique Dinan. ISBN 99903-904-6-0(англ.)
↑Rapport du Juge Matadeen sur les émeutes de 1999, Imprimerie du Gouvernement, 2000(англ.)
↑Jean Paul Arouff (23 January 2017). «New Mauritius PM takes over from father, opponents cry foul». Reuters(англ.)
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Оран (значення). Сент-Оран-Пуї-ПетіSaint-Orens-Pouy-Petit Країна Франція Регіон Окситанія Департамент Жер Округ Кондом Кантон Валанс-сюр-Баїз Код INSEE 32400 Поштові індекси 32100 Координати 43°55′04″ пн. ш. 0°26′05″ сх. ...
Family of true bugs Lygaeidae Acroleucus brevicollis Scientific classification Domain: Eukaryota Kingdom: Animalia Phylum: Arthropoda Class: Insecta Order: Hemiptera Suborder: Heteroptera Infraorder: Pentatomomorpha Superfamily: Lygaeoidea Family: LygaeidaeSchilling, 1829 Diversity at least 110 genera The Lygaeidae are a family in the Hemiptera (true bugs), with more than 110 genera in four subfamilies. The family is commonly referred to as seed bugs, and less commonly, milkweed bugs, or grou...
Artikel ini tidak memiliki referensi atau sumber tepercaya sehingga isinya tidak bisa dipastikan. Tolong bantu perbaiki artikel ini dengan menambahkan referensi yang layak. Tulisan tanpa sumber dapat dipertanyakan dan dihapus sewaktu-waktu.Cari sumber: Rede Tupi – berita · surat kabar · buku · cendekiawan · JSTOR Rede Tupi de TelevisãoJenisBroadcast television networkMerekRede TupiNegaraBrasilJangkauanBrasilDidirikan18 September 1950; 73 tahun lalu...
Mitsubishi AAM-4 Mitsubishi AAM-4 Jenis Peluru kendali udara ke udara Negara asal Japan Sejarah pemakaian Masa penggunaan 1999 Sejarah produksi Produsen Mitsubishi Electric Mitsubishi AAM-4 (Rudal udara-ke-udara Tipe 99, 99式空対空诱导弾(99 Shiki Kūtaikū Yūdōdan)) adalah rudal jarak menengah yang dipandu radar aktif udara-ke-udara yang dikembangkan di Jepang dan dimaksudkan untuk menggantikan rudal radar homing semi-aktif AIM-7 Sparrow dalam pelayanan. Peluru kendali ini ...
German philosopher (1740-1821)Johann Georg Heinrich Feder, painting by Johann Heinrich Tischbein the Younger, c. 1772, Gleimhaus, Halberstadt. Johann Georg Heinrich Feder (German: [ˈfeːdɐ]; 15 May 1740 – 22 May 1821) was a German philosopher. Life Feder was born on 15 May 1740 in the village of Schornweisach (now a part of Uehlfeld, Bavaria) in the Principality of Bayreuth, the son of Martin Heinrich Feder († 1749), the village pastor. Feder studied theology and pedagogy at Erl...
Defunct American short-line railroad El Paso and Southwestern RailroadOverviewLocaleArizona, New Mexico, Texas; Sonora, MexicoDates of operation1888–1961SuccessorSouthern PacificTechnicalTrack gauge4 ft 8+1⁄2 in (1,435 mm) standard gauge The El Paso and Southwestern Railroad began in 1888 as the Arizona and South Eastern Railroad, a short line serving copper mines in southern Arizona. Over the next few decades, it grew into a 1200-mile system that stretched fro...
Industrial chemistry reference work Ullmann's Encyclopedia of Industrial Chemistry Original titleEnzyklopädie der Technischen ChemieLanguageGerman & EnglishSubjectIndustrial chemistryPublisherWileyPublication date1914–1984Published in English1985Media typeprint & onlineISBN978-3-527-30673-2 Ullmann's Encyclopedia of Industrial Chemistry is a major reference work related to industrial chemistry by Chemist Fritz Ullmann, first published in 1914, and exclusively in Germ...
Colombian island group in Central America Department in Insular Region, ColombiaArchipelago of San Andrés,Providencia and Santa Catalina Archipiélago de San Andrés,Providencia y Santa CatalinaDepartment FlagCoat of armsMotto(s): Paraíso TurísticoTourist ParadiseAnthem: Himno de San Andrés y ProvidenciaSan Andrés and Providencia shown in the Caribbean mapTopography of the archipelagoCoordinates: 12°33′N 81°43′W / 12.550°N 81.717°W / 12.550; -81.717Co...
2002 San Diego City Council election ← 2000 November 5, 2002 (2002-11-05) 2004 → 4 of the 8 seats on the San Diego City Council Majority party Minority party Party Democratic Republican Seats before 5 3 Seats after 6 2 Seat change 1 1 Elections in California Federal government U.S. President 1852 1856 1860 1864 1868 1872 1876 1880 1884 1888 1892 1896 1900 1904 1908 1912 1916 1920 1924 1928 1932 1936 1940 1944 1948 1952 1956 196...
Medieval Circassian kingdom This article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: Zichia – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (December 2022) (Learn how and when to remove this template message) ZichiaАдзыгъуэй (Adyghe)???–c. 1500Map showing Zichia.Common languagesCircassianReli...
2023 American television Romcom PlatonicGenreComedyCreated byFrancesca Delbanco&Nicholas StollerStarring Rose Byrne Seth Rogen Luke Macfarlane Tre Hale Andrew Lopez Carla Gallo Music byMichael AndrewsCountry of originUnited StatesOriginal languageEnglishNo. of seasons1No. of episodes10ProductionExecutive producers Conor Welch Rose Byrne Seth Rogen Francesca Delbanco Nicholas Stoller Producers O'Shea Read Werner Walian CinematographyJohn GuleserianEditors Hugh Ross Shawn Paper Running time...
2013 concert tour by Rihanna Diamonds tour redirects here. Not to be confused with Diamond Tour. Diamonds World TourTour by RihannaPromotional poster for the tourAssociated albumUnapologeticStart dateMarch 8, 2013 (2013-03-08)End dateNovember 15, 2013 (2013-11-15)Legs5No. of shows96Box office$140.1 million ($176.01 in 2022 dollars)[1]Rihanna concert chronology Loud Tour(2011) Diamonds World Tour(2013) The Monster Tour(2014) The Diamonds World Tour was the...
Australian pornographic actress, dancer & singer (born 1978) Monica MayhemMayhem in 2007Born (1978-03-14) 14 March 1978 (age 45)[1]Brisbane, Queensland, Australia[1]Height5 ft 5 in (1.65 m)[1]Websitemonicamayhem.com Monica Mayhem (born 14 March 1978) is an Australian former pornographic actress, dancer[2] and singer. Early life Mayhem was born in Brisbane, Queensland, Australia and she is half Australian and half Welsh.[1] She at...
This article does not cite any sources. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: Drawsko Lake – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (December 2009) (Learn how and when to remove this template message) DrawskoMarina on the lakeDrawskoShow map of PolandDrawskoShow map of West Pomeranian VoivodeshipLocationWest Pomeranian Voivodeship, PolandCoordinates5...
2007 novel by Alex Miller Landscape of Farewell First editionAuthorAlex MillerCountryAustraliaLanguageEnglishPublisherAllen & Unwin, AustraliaPublication date2007Media typePrint (Paperback)Pages279 ppISBN978-1-74175-089-8OCLC177703939 Landscape of Farewell is a 2007 novel by the Australian author Alex Miller. Awards and nominations Commonwealth Writers Prize, South East Asia and South Pacific Region, Best Book, 2008: shortlisted Miles Franklin Literary Award, 2008: shortlisted New So...
Koordinat: 5°01′30″S 119°34′04″E / 5.0250965°S 119.5678236°E / -5.0250965; 119.5678236 Adatongeng(Lontara Bugis: ᨕᨉᨈᨚᨂᨛ)(Lontara Makassar: ᨀᨊᨈᨚᨍᨙ)KelurahanKantor Kelurahan Adatongeng di Lingkungan TumaliaNegara IndonesiaProvinsiSulawesi SelatanKabupatenMarosKecamatanTurikaleKodepos90516[1]Kode Kemendagri73.09.14.1007 Kode BPS7308022002 Luas3,09 km² tahun 2017Jumlah penduduk7.076 jiwa tahun 2017Kepadatan2.289,97 jiwa/km...
Election for the governorship of the U.S. state of South Dakota 1906 South Dakota gubernatorial election ← 1904 November 6, 1906 1908 → Nominee Coe I. Crawford John A. Stransky Party Republican Democratic Popular vote 48,709 19,923 Percentage 65.32% 26.72% County resultsCrawford: 40–50% 50–60% 60–70% 70–80% &#...
Meir ArgovLahir1905Tempat lahirRîbniţa, Kekaisaran RusiaTahun aliyah1927Meninggal dunia24 November 1963Knesset1, 2, 3, 4, 5Faksi yang diwakili di Knesset1949–1963Mapai Meir Argov (Ibrani: מאיר ארגוב, Meyer Grabovsky; 1905 – 24 November 1963) adalah seorang aktivis Zionis, politikus Israel dan penandatangan deklarasi kemerdekaan Israel. Biografi Lahir di Rîbniţa, Kekaisaran Rusia (sekarang Transnistria/Moldova), Argov belajar di sebuah heder dan kemudian di Universitas Kie...
Questa voce sull'argomento società calcistiche slovacche è solo un abbozzo. Contribuisci a migliorarla secondo le convenzioni di Wikipedia. FC Baník Horná NitraCalcio Segni distintivi Uniformi di gara Casa Trasferta Colori sociali Dati societari Città Prievidza Nazione Slovacchia Confederazione UEFA Federazione SVZ Campionato 6. Liga Fondazione 1919 Presidente Robert Šuník Allenatore Dušan Uškovič Stadio Futbalový štadión Prievidza(6.000 posti) Palmarès Si invita a se...
.svg)
.jpg)
.jpg)
.svg)
.JPG)
.jpg)
