Туніс

Туніська Республіка الجمهورية التونسية‎
Прапор Герб
Девіз: «Порядок, свобода, справедливість»
Гімн: Humat el Hima
Розташування Тунісу
Столиця	Туніс 36°50′ пн. ш. 10°09′ сх. д.^country H G O
Найбільше місто	столиця
Офіційні мови	Арабська
Форма правління	Республіка
- Президент
- Прем'єр-міністр	Ахмед Ашані
Незалежність
- від Французької республіки	20 березня 1956
Площа
- Загалом	163,610 км² (92)
- Внутр. води	5.0 %
Населення
- оцінка Липень 2017	11,403,800 (78)
- перепис 1994	8,785,711
- Густота	68,05/км² (145 (2016))
ВВП (ПКС)	2018 р., оцінка
- Повний	$ 39 911 млрд (93)
- На душу населення	$12 372 (97)
ІЛР (2004)	▲ 0.760 (середня) (87)
Валюта	Туніський динар (TND)
Часовий пояс	CET (UTC+1)
- Літній час	CEST (UTC+2)
Коди ISO 3166	TN / TUN / 788
Домен	.tn
Телефонний код	+216
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Туніс

Туні́с (араб. تونس), офіційна назва — Туніська Республіка (араб. الجمهرية التونسية), країна на півночі Африки на узбережжі Середземного моря; найменша за площею арабська держава Північної Африки. Туніс є найпівнічнішою країною в Африці та частиною природного кордону між Західним і Східним Середземномор'ям.

Експорт: нафта, фосфати, хімікати, текстиль, харчові продукти, оливкова олія;

Географія

Топографічна карта Тунісу.

Туніс межує на південному-сході з Лівією (довжина кордону 459 км) і на заході з Алжиром (довжина кордону 965 км). Від італійського острова Сицилія Туніс відділений Туніською протокою, відстань від мису Ет-Тіб, крайньої північно-східної точки Тунісу, до узбережжя Сицилії близько 150 км.

Берегова лінія Тунісу сильно порізана, її протяжність (1148 км^[1]) на 150 км перевищує довжину берегової лінії Алжиру, хоча площа території останнього перевищує площу Тунісу в 14,5 раза. Вглиб території Тунісу вдаються затоки Габес, Хаммамет і Туніська затока.

Джерба, найбільший острів країни (514 км²), розташований у південній частині затоки Габес. Інші острови: Гарбі та Шергі (острови Керкенна), Зембра, острови Галіт, архіпелаг Кнеїс.

Країна розташована на приморських рівнинах, у східній частині Атлаських гір (найвища точка — г. Шамбі, 1544 м) і північній частині пустелі Сахара. Клімат субтропічний середземноморський, на півдні — тропічний пустельний. Головна річка — Меджерда.

Історія

Античність

За грецькою легендою, Дідона, принцеса Тіра, була першою іноземкою, яка оселилася серед корінних племен на території, яку зараз займає Туніс, і заснувала місто Карфаген у IX столітті до нашої ери. Ця легенда, безумовно, не дуже достовірна, але з часом Карфаген посилився і зміцнився в регіоні та перетворився на одне з великих міст античності, а його колонії були розкидані по всьому західному середземноморського регіону. Вже в цей час в даній місцевості діяв один із найжвавіших судноплавних каналів у світі, який забезпечував прямий торговий шлях між великим містом Карфагеном і Римською імперією. Підтвердженням цьому стала знахідка в 2023 році уламків корабля на дні Середземного моря поблизу узбережжя Тунісу, вік якого датується десь між 100 роком до н. е. і 200 роком н. е.^[2][3]. Карфаген вів війни зі Стародавнім Римом, своїм головним суперником. Рим зумів перемогти в цьому суперництві і в середині II століття до нашої ери Карфаген був зруйнований. Після цього регіон став римською провінцією Африка на наступні 500 років.

Середньовіччя

У Середньовіччі саме звідси арабський вплив і іслам розповсюджувалися на південь, захід і північ. У 1229—1574 роках центр Туніського султанату берберської династії Хафсідів.

Новий час

1534 року Туніс завоювала Османська імперія. Наступного року його звільнили війська християнської коаліції під проводом Карла V й повернули місцевій династії Хафсідів. 1574 року турки повторно здобули Туніс, який став центром Туніського еялету Османів.

1883 року Туніс став протекторатом Французької республіки. Після Першої світової війни в Тунісі сформувалася націоналістична опозиція проти туніської інтелектуальної еліти, що здобула освіту у Франції. Націоналісти вимагали розширення повноважень тунісців у вирішенні їхніх справ. Від 1934 р. нова Дестурська (соціалістична) партія, отримувала дедалі більшу підтримку в боротьбі проти французького колоніального панування.

Новітній період

Внутрішнє самоврядування здобуте 1955 року, незалежність країни як монархії була проголошена 1956 року, Хабіб Бургіба став прем'єр-міністром. Країна стала республікою 1957 року, Бургіба став президентом, з 1975 року — довічним президентом. Прем'єр-міністр Зін аль-Абідін бен Алі захопив владу 1987 року, 1988 року були проведені демократичні конституційні зміни. 1989 року на загальних виборах урядова партія одержала всі місця в Зборах.

Жасминова революція (2011 рік)

У грудні 2010 року у Тунісі почалися протести, спричинені погіршенням фінансового стану населення пов'язаним із Світовою економічною кризою 2008 року. Приводом до початку протестів стало самоспалення вуличного торговця Мухаммеда Буазізі. Перші акції розпочалися 18 грудня у місті Мензель-Бузаян та швидко поширилися на усю країну. 14 січня президент країни Зін аль-Абідін бен Алі заявив про розпуск уряду та призначив нові вибори. Того ж дня з'явилась інформація, що він утік до Саудівської Аравії. Жертвами протестів стало 219 осіб. Успіх цієї революції спричинив аналогічні протести у низці арабських країн

Адміністративний поділ

В адміністративно-територіальному відношенні Туніс поділяється на 24 вілаєти (говернорати):

Вілаєти Тунісу

№	Вілаєт	Центр	Площа, км²	Населення (2003), осіб
1	Ар'яна	Ар'яна	498	392 200
2	Беджа	Беджа	3 558	321 800
3	Бен-Арус	Бен-Арус	761	478 400
4	Бізерта	Бізерта	3 685	532 500
5	Габес	Габес	7 175	340 400
6	Гафса	Гафса	8 990	335 900
7	Джендуба	Джендуба	3 102	433 300
8	Кайруан	Кайруан	6 712	574 500
9	Касерін	Касерін	8 066	428 600
10	Кебілі	Кебілі	22 084	145 600
11	Ель-Кеф	Ель-Кеф	4 965	282 800
12	Махдія	Махдія	2 966	381 500
13	Мануба	Мануба	1 060	332 500
14	Меденін	Меденін	8 588	436 800
15	Монастір	Монастір	1 019	437 100
16	Набуль	Набуль	2 788	659 400
17	Сфакс	Сфакс	7 545	844 700
18	Сіді-Бузід	Сіді-Бузід	6 994	406 800
19	Сільяна	Сільяна	4 631	259 700
20	Сус	Сус	2 621	519 100
21	Татауїн	Татауїн	38 889	151 500
22	Таузар	Таузар	4 719	99 500
23	Туніс	Туніс	346	935 800
24	Загуан	Загуан	2 768	159 000

Місто Туніс, столиця країни

Руїни Карфагену

Вілаєти поділяються на 264 округи (мутамадіяти), які в свою чергу, розділяються на муніціпії (шайхати)^[4].

Економіка

Центральний банк Тунісу

Туніс — аграрно-сировинна країна, одна з найрозвиненіших у Африці. Основні галузі промисловості: нафтодобувна та нафтопереробна, хімічна, гірничо-металургійна, харчова, текстильна, цементна. У Тунісі розвинуті всі види транспорту. Основні порти: Туніс, Сфакс, Бізерта, Габес, Схіра, Сус. Нафтовий термінал в Схірі на березі затоки Габес пов'язаний з внутрішніми районами нафтовидобутку нафтопроводами. П'ять великих міст мають в своєму розпорядженні власні аеропорти: Аль-Увайна (Туніс-Карфаген), Монастір, Джерба, Таузар і Табарка.

За даними Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001:

• ВВП — 21,3 млрд $.
• Темп зростання ВВП — 5 %.
• ВВП на душу населення — 2283 $.
• Прямі закордонні інвестиції — 0,577 млрд $.
• Імпорт — 9,6 млрд $ (г. ч. Франція — 27 %; Італія — 19,5 %; Німеччина — 12,3 %; Іспанія — 4,3 %; Бельгія — 3,8 %). Основні статті імпорту — машини та обладнання, сира і перероблена нафта, продовольчі товари, транспортні засоби, деревина, а також бавовна-сирець і бавовняна пряжа.
• Експорт — 9 млрд $ (г. ч. Франція −27 %; Італія — 21,4 %; Німеччина — 15,1 %; Бельгія — 6,4 %; Лівія — 4 %). Експортують текстильні товари та шкіру, хімічні та супутні товари, машини й транспортне обладнання, сільськогосподарські продукти і продовольчі товари, мінеральну сировину, паливо і мастильні матеріали. Важливі статті експорту — фосфорити та продукти їх переробки, оливкова олія, вино, свинець, залізо і сталь.

Політичне життя

Попередній президент Зін аль-Абідін бен Алі займав свій пост з 7 листопада 1987 року до 14 січня 2011 року. 1987 року він змінив Хабіба Бургібу. Хабіб Бургиба був беззмінним керівником країни від часу здобуття незалежності від Франції в 1956 році. У 1957 в країні була ліквідована монархія.

У 1987 році старий президент Хабіб Бургиба, засновник туніської держави, призначив генерала Зін ель-Абідіна Бен Алі на пост прем'єр-міністра. Вже через шість тижнів у результаті медичного огляду Хабіб Бургиба був визнаний нездатним виконувати обов'язки. Два роки Зін-аль-Абідін бен Алі правив країною з прем'єрського крісла, а в 1989 році був обраний президентом і з того часу не залишав цей пост до 2011 року.

При першому президенті була прийнята конституція (1959 рік), введена багатопартійна система, були введені світські суди і цивільні норми сімейних відносин (скасовано багатоженство), жінкам були надані виборчі права. У 2002 році під приводом боротьби з тероризмом був проведений референдум про внесення до конституції поправок, що скасовують обмеження кількості президентських термінів і віковий ценз для кандидата в президенти.

Президент обирається строком на 5 років. Прем'єр-міністр і кабінет міністрів призначаються президентом.

Глави регіонів і місцевих органів самоврядування призначаються урядом. Місцеві ради муніципального та окружного рівня формуються на виборній основі.

Збройні сили

Військові витрати в 90-ті роки становили 350—400 млн доларів на рік. На озброєнні зброя та військова техніка головним чином західного виробництва, причому достатньо застаріла. Чисельність військових — 35 000 осіб (включаючи ~23 400 строкової служби; тривалість строкової служби — 1 рік; призов вибірковий).

Військово-морські сили

• Чисельність — 4—4,5 тис. осіб (включно з 700 строкової служби).
• Базування — Бізерта, Келібія, Ла Гулетт, Сфакс, Сусс, Туніс.
• Ремонтні потужності — 4 сухих доки та 1 сліп (суднопідіймальний елінг) в Бізерті; 2 понтони та плавучий док у Сфаксі; є можливість обслуговувати та ремонтувати всі наявні на озброєнні катери та судна.

Кораблі:

• 3 ракетних катери типу La Galite (Combattante-III) з 2х4 ПУ ПКР ММ40 Exocet;
• 3 ракетних катери типу Bizerte (Р-48) з 8 ПКР SS-12М;
• 3 патрульних катери типу Utique (китайські «Shanghai II» або модернізований Hinzhui);
• 10 патрульних катерів Ch. Navals de l'Esterel двох моделей;
• 5—6 допоміжних суден;

Берегова охорона (в складі Національній гвардії) :

• 5 патрульних катерів типу Kondor I — колишніх НДРівських тральщиків;
• 2 патрульних катери типу Tazarka (Vosper Thornycroft);
• 5 патрульних катери типу Bremse — колишніх НДРівських;
• 11 патрульних катерів типу Socomena;
• 4 патрульних катери типу Gabes.

Українсько-туніські відносини

У 1916 році українські та туніські націоналісти зустрілися в рамках Третьої конференції народів, організованою Союзом народів у Лозанні (Швейцарія).

Культура

Музика

Серед сучасних туніських виконавців є Сабер Ребаї (араб. صابر الرباعي), Дафер Юссеф (араб. ظافر يوسف), Белгасем Бугенна (араб. بلقاسم بوقنة), Соня М'Барек (араб. سنية مبارك) та Латіфа. Іншими значними представниками є Салах Аль-Махді, Ануар Брагем та Лотфі Бушнак (араб. لطفي بوشناق).

Кухня

Освіта

До 1958 року освіту в Тунісі здобувало лише 14 % населення. Нині на освіту витрачається 6 % ВНП, працює 12 університетів^[5].

Див. також

• Список ссавців Тунісу
• Французький протекторат у Тунісі

Примітки

1. International Boundaries
2. Three New Shipwrecks Found In The Mediterranean, Dating Back As Far As 100 BCE. // By Laura Simmons. Published June 9, 2023
3. У Середземному морі знайшли уламки корабля, датовані 100 роком до нашої ери. // Автор: Андрій Неволін. 09.06.2023
4. http://www.statoids.com/utn.html
5. Дмитрук О. Ю., Хоменко К. А. Порівняльний аналіз розвитку рекреаційно-географічної освіти в світі на прикладі: України, Туркменістану, Македонії, Туреччини, Тунісу, Таїланду, Східного Тимору, Того, Тонга, Тувалу, уганди, Трінінад і Тобаго [Архівовано 2016-01-24 у Wayback Machine.] // Конструктивна географія та раціональне використання природних ресурсів: Наук. зб./ Ред. кол.: Я. Б. Олійник (відп. ред.) та ін. — К.: Екотур-інфо, 2014 (2). — Вип. 8. — 114 c. — С. 40—50

Література

• Туніс // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
• Зудина Л. П. Тунис — Европейский Союз: новые горизонты // Арабский мир в конце XX века. Материалы I-ой конференции арабистов ИВ РАН. М., 1996.
• Садок Шаабан. Тунис: путь к политическому плюрализму. Москва, 1996.
• Тунисская республика. Справочник. М., 1993.
• Alvi H. The Political Economy and Islam of the Middle East: The Case of Tunisia. Springer International Publishing; Palgrave Macmillan, 2019.
• Gladman B.W. Intelligence and Anglo-American Air Support in World War Two: Tunisia and the Western Desert, 1940-43. Palgrave Macmillan, 2009. (Studies in Military & Strategic History)
• Ikeda R. The Imperialism of French Decolonisaton: French Policy and the Anglo-American Response in Tunisia and Morocco. Palgrave Macmillan, 2015.
• Masri S.M. Tunisia: An Arab Anomaly. Columbia University Press, 2017.
• Perkins K. A History of Modern Tunisia. Cambridge University Press, 2014.
• Wolf A.M. Political Islam in Tunisia: the history of Ennahda. Oxford University Press, 2017.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Туніс

• Почесний консул Туніської Республіки в Україні
• У революційному Тунісі півтисячі українців
• Поради для подорожі Тунісом
• Tunisia // «Encyclopaedia Britannica» (англ.)
• Tunisia / The World Factbook (англ.)