Сучасна українська офіційна назва країни: «Вірменія». Ця назва містить протезу «В» і неятевий ікавізм та походить від дав.-рус. і стар.-укр. Орменія, які походять від грецького Αρμενία. Зміна початкового голосного «А» на «О» сталась через неможливість початкового «А» у давньоруській мові.
Екзонім Вірменія засвідчений на Старому Перському Бегістунському написі (515 до н. е.) як «Арміна» (). Давньогрецькою Αρμένιοι «вірмени» зазначені Гекатеєм Мілетським[8]. Ксенофонт, грецькийполководець, який брав участь у деяких перських експедиціях описав багато аспектів вірменського сільського життя та гостинності. Він розповідав, що мова, якою люди розмовляли за звучанням була схожою на перську мову[9]. Відповідно до історій Мовсеса Хоренаці та Майкла Чеміча, Вірменія походить від імені Арам, прямого нащадка Гайка[10][11].
Сліди проживання давньої людини були виявлені в різних районах Вірменського нагір'я: в Арзні, Нурнусі та інших місцях були виявлені стоянки з кам'яними знаряддями, в Разданській ущелині, Лусакерті і т. д. були знайдені печери-житла. Вік найстаріших палеолітичних кам'яних знарядь становить 800 тисяч років. Були також знайдені стоянки первісних людей епохи неоліту. У горах були виявлені численні наскельні малюнки зі сценами полювання. Близько 10 тисяч років тому на зміну полюванню і збиральництву прийшли скотарство і землеробство. Перші землеробські та скотарські поселення виникли в Араратській долині, в Шираку та в інших місцях.
Були знайдені циклопічні фортеці, культові споруди, житла, датовані III-I тисячоліттями до нашої ери.
Дані археологічних розкопок підтверджують, що жителі Вірменського нагір'я ще в глибоку давнину оволоділи багатьма ремеслами. Так, відомо, що ще в V-IV тисячолітті до н. е. вони вміли плавити мідь, а в II тисячолітті до н. е. — залізо.
Наскельне зображення, знайдене в одній з печер марзаСюнік
Вірменія — незалежна республіка з 1918, зайнята Червоною армією в 1920, стала союзною республікою СРСР у 1936. У зв'язку з пригніченням в Азербайджанській РСРхристиянського вірменського населення на території Нагірно-Карабаської Автономної Області, на мітингах у Єревані в 1988 відбувалися мітинги з екологічними вимогами, окрім яких був заклик перевести Нагірно-Карабаську область з-під управління Азербайджанської РСР під управління Вірменської РСР, що викликало війну із сусіднім Азербайджаном1987—1994 рр. У 1991 Вірменія бойкотувала проведення референдуму СРСР, провела відкрите голосування за незалежність. Вірменія приєдналася до СНД у грудні 1991, незалежність країни визнана в січні 1992. Стала членом ООН у 1992. 12 травня 1994 у Бішкеку між Республікою Вірменією, Нагірно-Карабаською Республікою та Азербайджаном було досягнуто угоди про припинення вогню. У вересні 2020-го року війна набрала нових обертів. Азербайджан зміцнився підтримкою Туреччини, в той час, як Вірменія сподівалася лише на себе та підтримку зброєю з боку Росії. На початку жовтня Азербайджан розпочав операцію по звільненню Карабаху. Вірмени дуже постраждали. Відбулося три спроби докінчити все мирно: першого й другого разу за посередництва Америки, але вони були невдалими. На третій раз зустріч президентів Вірменії та Азербайджану відбулася у Росії і вона була вдалою. За угодою Вірменія повинна була забрати війська з території Азербайджану, визнати територію Азербайджанською та добровільно дати дозвіл на побудову дороги територією Вірменії дороги з Азербайджану до Нахічеваню[19]
У червні-липні 2015 у Єревані відбувалися масові протести проти підвищення тарифів на електроенергію корупції, що дістали назву ElectricYerevan, «революція розеток», «ЕлектроМайдан» тощо. Владі вдалося придушити виступи.
За офіційним переписом населення Вірменії 2001 року, населення Вірменії становило 3 213 011 осіб.
Населення країни розміщене нерівномірно. У західних регіонах, зокрема у Араратській долині щільність населення вища, а у східних та південних регіонах нижча. Більшість населення проживає у містах, при чому близько третини усього населення проживає у столиці Вірменії — Єревані. Другим та третім за розміром містами є Гюмрі (розташований на північному заході) та Ванадзор (на півночі країни), які були ще більшими до руйнівного Спітакського землетрусу. Серед інших відносно великих (близько 50 000 мешканців) міст слід зазначити Раздан, Чаренцаван, Абовян, Вагаршапат та Армавір, що розташовані у центрі країни, неподалік від столиці. Серед віддалених міст на південному сході слід зазначити Капан та Горіс.
Вірменія — гірська країна. Близько 70 % площі республіки розташовано вище 1500 м над рівнем моря. Країна займає північно-східну частину Вірменського нагір'я, обрамленого з півночі і сходу хребтами Малого Кавказу. У центральній частині країни в субширотному напрямі простяглася смуга вулканічних гір, представлених слабо розчленованими середньовисотними і висотними лавовими плато та щитовими масивами. У цій смузі є безліч конусів вимерлих вулканів. Найвища точка — г. Арагац, 4090 м. На півночі і південному сході переважають середньовисотні гори. Південно-Західна Вірменія лежить в межах плоскої Араратської рівнини, поверхня якої складена алювіальними і озерно-алювіальними відкладами. Клімат континентальний. Найбільше озеро — Севан, найбільші річки — Раздан, Аракс, Дебед, Агстев, Арпа, Воротан, Ахурян, Трту, Ахавно та інші.
У структурі ВВП на кінець XX ст. переважав аграрний сектор (40 %), частка промисловості — 25 %, сектора послуг — 35 %. У сільському господарстві зайняті 55 % працюючих, в сфері послуг — 25 %, в промисловості — 20 %. Близько 75 % валового національного продукту виготовляється в приватному секторі.
Вокзал Єревану і пам'ятник Давид Сасунський на банкноті 10 драм 1993
Залізниця
Загальна протяжність залізниць Вірменії становить 852 км (на 2001 рік). Дороги електрифіковані і мають високу пропускну спроможність, однак потребують реконструкції. Функціонуюча на території ВірменіїВірменська залізниця має з'єднання з Грузинською (єдине відкрите з'єднання), а також з Азербайджанською і Турецькою залізницями, які не використовуються внаслідок закритих кордонів з цими державами.
Ділянка залізниці Вірменія-Іран дозволить Вірменії користуватися альтернативним шляхом транспортування енергоресурсів та інших товарів, отримавши вихід у зовнішній світ. Зараз залізничні комунікації Вірменії із зарубіжними країнами забезпечуються тільки через територію Грузії. За різними даними, вартість будівництва залізниці Вірменія-Іран може скласти від $ 1 до 2 млрд, відстань становитиме близько 500 км (в залежності від обраного варіанта), а середня швидкість становитиме 100 км/год.
Є три варіанти будівництва залізниці Вірменія-Іран. Відповідно до першого, будівництво залізниці буде починатися від станції Ерасх, яка розташована на схід від міста Арарат, в однойменному МАРЗ. Незважаючи на те, що станція не є тупиковою. Ерасх є кінцевою станцією приміських електропоїздів на ділянці Єреван-Масіс-Ерасх, і далі в Нахічевань потяги не ходять. Згідно з цим варіантом, довжина шляхів для будівництва по території Вірменії складе 443 км. Згідно з другим варіантом, будівництво почнеться від станції Гагарін, яка розташована між містами Раздан і Севан, в МАРЗ Гегаркуник на лінії Єреван-Раздан-Сотки. Через станцію проходять товарні потяги, а влітку функціонує приміський рух електропоїздів, що забезпечують відпочиваючим з Єревану і його околиць доступ для відпочинку на озері Севан. Довжина шляхів від станції Гагарін до іранського кордону складе 449 км, а будівництво охопить міста Севан, Гавар і Мартуні, і далі міста Вайоц-Дзор і Сюніка. Згідно з третім варіантом будівництво пропонується розпочати з передостанньою станції на тупиковій гілці Єреван-Раздан-Сотки, а саме з однойменної станції Варденіс в місті Варденіс, який розташований на південному сході МАРЗ Гегаркуник. Через станцію Варденіс проходять лише товарні потяги. Довжина шляхів по вірменській території зі станції Варденіс до кордону з Іраном складе 397 км. Однак по закінченні будівництва, в розрахунку загальної відстані від іранського кордону до Єревану, цей маршрут виявиться найдовшим з перерахованих. На території Ірану буде побудована гілка завдовжки 80 км до станції Маранд, яка розташована на півночі Ірану. Таким чином, загальна довжина будівництва залізниці становитиме залежно від обраного варіанта 523, 529 або 477 км. Влада Вірменії схиляються до реалізації другого варіанту.
Автомобільний транспорт
Протяжність доріг Вірменії з твердим покриттям становить 8,4 тис. км. Дороги перебувають в зношеному стані. У гірських районах і в провінції вони часто відсутні, всі перевезення ведуться по гравійно-щебенево путівцях, досить важкопрохідних без допомоги місцевих жителів. Освітлення на вулицях міст обмежене, часто відсутнє зовсім.
Найближчим часом у Вірменії повинні початися широкомасштабні дорожньо-будівельні роботи, в тому числі перший етап будівництва автомагістралі «Північ-Південь».
Повітряний транспорт
В умовах закритого кордону з Азербайджаном і Туреччиною, а також нестабільної ситуації на грузино-російському кордоні, авіатранспорт фактично є основним видом міжнародних пасажирських перевезень. Регулярні пасажирські авіаперевезення здійснюються через два аеропорти — «Звартноц» (Єреван) і «Ширак» (Гюмрі). Планується також побудувати третій аеропорт.
Міжнародний аеропорт «Звартноц» розташований за 10 км на захід від Єревана. Був побудований в 1961 році як аеропорт «Західний», потім в 1980 році перебудований і перейменований в «Звартноц». У 1998 році було відкрито новий вантажний термінал, а влітку 2007 року — новий міжнародний пасажирський термінал. Звідси відбуваються рейси в 70 міст світу.
Аеропорт «Ширак» розташований за 5 км від Гюмрі — другого за величиною міста Вірменії, розташованого в північно-західній частині країни. Регулярні пасажирські авіаперевезення здійснюються лише в Москву, Сочі і Ростов-на-Дону. Аеропорт зручний для жителів північної Вірменії і Джавахеті (Грузія). Ведуться роботи по модернізації аеропорту і приведення його у відповідність міжнародним стандартам.
Аеропорт «Еребуні» розташований в Єревані, за 7 км на південь від міста. В основному використовується для військових потреб: тут базується авіація ВПС Вірменії і ВПС Росії, які спільно проводять чергування по охороні південних рубежів країн-учасниць ОДКБ. З аеропорту здійснюються приватні пасажирські чартерні рейси в країни СНД, а також здійснюється нерегулярне туристичне вертолітне сполучення з Степанакертського аеропортом, розташованим в НКР.
Канатні дороги
Канатні дороги у Вірменії є в Єревані, Цахкадзорі (туристичний центр в МАРЗ Котайк), Джермуке (туристичний центр в МАРЗ Вайоц Дзор), Алаверди (туристичний центр в МАРЗ Лорі). У 2010 році побудована найдовша у світі канатна дорога до Татевського монастиря (туристичний центр в МАРЗ Сюник). Діють також товарні канатні дороги, наприклад, поруч з містом Каджаран (обслуговує гірську промисловість в МАРЗ Сюник).
Трубопровідний транспорт
У Вірменії існує мережа газопроводів загальною протяжністю в 900 кілометрів. Наразі діють газопроводи Вірменія-Грузія і Вірменія-Іран, в Ерасх знаходиться чинне газосховище. У 2009 році здано в експлуатацію нафтопродуктопровід Іран-Вірменія.
Космічна галузь
У травні 2022 року, Вірменія запустила в космос свій перший власний супутник «ArmSat-1». Проєкт будівництва супутника став результатом співпраці вірменського агентства «Геокосмос» та іспанської компанії «Santlantis». Запуск супутника відбувся за допомогою ракети-носія компанії SpaceX. Знімки, які здійснює «ArmSat-1», використовуються для контролю за кордоном та низки наукових спостережень.
1 грудня2023 року, о 22:18 (за вірменським часом), Вірменія запустила у космос супутник власного виробництва «Hayasat-1». Супутник розробили вірменський науково-дослідний центр «Bazoomq» та Центр наукових інновацій та освіти. Запуск супутника відбувся з території США за допомогою ракети-носія Falcon 9 SpaceX[20].
↑de Laet, Sigfried J.; Herrmann, Joachim, ред. (1996). History of Humanity: From the seventh century B.C. to the seventh century A.D. (вид. 1st). London: Routledge. с. 128. ISBN978-92-3-102812-0. The ruler of the part known as Greater Armenia, Artaxias (Artashes), the founder of a new dynasty, managed to unite the country...
↑«The conversion of Armenia to Christianity was probably the most crucial step in its history. It turned Armenia sharply away from its Iranian past and stamped it for centuries with an intrinsic character as clear to the native population as to those outside its borders, who identified Armenia almost at once as the first state to adopt Christianity». (Garsoïan, Nina (1997). ed. R.G. Hovannisian (ред.). Armenian People from Ancient to Modern Times. Palgrave Macmillan. с. Volume 1, p.81.).
↑Grousset, René (1947). Histoire de l'Arménie (вид. 1984). Payot. с. 122.. Estimated dates vary from 284 to 314. Garsoïan (op.cit. p.82), following the research of Ananian, favours the latter
↑
«Χαλύβοισι πρὸς νότον Ἀρμένιοι ὁμουρέουσι (The Armenians border on the Chalybes to the south)».
Chahin, Mark (2001). The Kingdom of Armenia. London: Routledge. с. fr. 203. ISBN0-7007-1452-9.
↑History of Armenia by Father Michael Chamich from B.C. 2247 to the Year of Christ 1780, or 1229 of the Armenian era, Bishop's College Press, Calcutta, 1827, page 19: «[Aram] was the first to raise the Armenian name to any degree of renown; so that contemporary nations … called them the Aramians, or followers of Aram, a name which has been corrupted into Armenians; and the country they inhabited, by universal consent, took the name of Armenia»
In those trenches he (Hakop Simonyan) isolated four distinct strata, the earliest from the late fifth millennium and the latest from the early to mid-third millennium BC
Повсюду, где природные условия были благоприятны для посевов и выпаса скота, располагались поселки родов или больших семей. В горных зонах для таких поселков выбирались возвышенные места; на равнине естественный холм постепенно вырастал за несколько столетий существования поселков на одном и том же месте. Эти поселки в южных районах (в Армении) состояли из домов, возведенных из сырцового кирпича на каменном фундаменте. Типичный жилой дом был круглым в плане помещением диаметром 5—7 м, с опорным камнем для столба в центре. Столб, по-видимому, поддерживал перекрытие.
На ряде поселений куро-араксской культуры можно наблюдать, как круглые дома (в нижних горизонтах) заменяются четырехугольными (в верхних слоях). … Возможно, такая же картина развития архитектуры имела место в Мохраблуре, на Араратской равнине, где в самых верхних уровнях более чем восьмиметрового слоя куро-араксской культуры выявлены прямоугольные постройки (Арешян Г. Е., Кафадарян К. К., 1975. 398)
.svg)
.jpg)
.jpg)
.png)
.png)
