Материк

Материки Землі:
    Північна Америка
    Південна Америка
    Антарктида
    Африка
    Євразія
    Австралія

Universalis Cosmographia, мапа світу Вальдзеемюллера 1507 року, на якій Америка вперше була показана окремо від Азії

Матери́к (від лат. continens terra, що означає неперервна земля) — найбільші масиви суші (суходолу) Землі, більша частина поверхні яких виступає над рівнем моря, а периферійна частина лежить під водою. Материки разом з островами утворюють суходіл, який займає понад 29 % поверхні Землі, або 149 млн км².

У геологічному сенсі материки — великі блоки земної кори континентального типу. До материків, окрім суші, належать ще материковий шельф, і розташовані на ньому острови.

Товщина земної кори на материках змінюється від 35 до 75 км. Материки — це гетерогенні тіла, що виникли внаслідок тривалої еволюції^[1], яка, за концепціями фіксизму, полягала в розростанні древніх ядер консолідації в процесі розвитку геосинкліналей. За іншою гіпотезою — мобілізму — сучасні материки виникли шляхом розколу колись єдиної континентальної брили — Пангеї, що розділилася спочатку на Лавразію і Гондвану. Контури материків змінювалися внаслідок розкриття океанів і зіткнення літосферних плит.

Поділ на материки

Наведена нижче таблиця демонструє основні схеми поділу земної суші на материки:

Моделі
Кольорами позначено різні материки. Схожі кольори позначають території, які в різних системах можуть бути об'єднані в один материк, або поділені на декілька материків.
3 материки[2]	Афроєвразія			Америка		Антарктида
4 материки[3]	Афроєвразія			Америка		Антарктида	Австралія
5 материків [4][5][6]	Африка	Євразія		Америка		Антарктида	Австралія
6 материків[7]	Африка	Європа	Азія	Америка		Антарктида	Австралія
6 материків [4][8]	Африка	Євразія		Північна Америка	Південна Америка	Антарктида	Австралія
7 материків [8][9][10][11][12][13]	Африка	Європа	Азія	Північна Америка	Південна Америка	Антарктида	Австралія

Втім, у школах різних країн світу викладаються різні схеми розподілу земної суші, число материків згідно з якими може коливатися від 5 до 7. У випадку 7 материків різними материками вважаються Європа й Азія, тоді як в деяких країнах колишнього СРСР Європу й Азію заведено об'єднувати в єдину Євразію. Оскільки Євразія й Африка відділені тільки штучним Суецьким каналом, то їх об'єднають також у суперматерик Афроєвразію. Деякі поділи материків об'єднують Північну та Південну Америки в один материк — Америку. Також деякі поділи не враховують Антарктиду, оскільки цей материк є незаселеним.

• Схему, що ділить сушу на 7 материків широко використовують у Китаї, Індії, Польщі та у більшості англомовних країн.
• Схему, що ділить сушу на 6 материків, об'єднуючи Європу та Азію в Євразію зазвичай використовують у країнах колишнього СРСР та Японії.
• Схему, що ділить сушу на 6 материків, об'єднуючи Північну та Південну Америки, а також об'єднуючи Австралію з Океанією, використовують в Латинській Америці та деяких країнах Європи, зокрема у Греції^[7], Італії, Португалії та Іспанії.

Часто схема поділу має не стільки географічне, як культурне й політичне значення. Такі країни як Панама, Туреччина й Єгипет належать водночас до двох материків, і для них, наприклад, важливим є те, в які континентальні організації вони входять, в яких чемпіонатах з футболу їм грати, і так далі.

Зеландія

Австралійські та новозеландські учені заявили про відкриття нового континенту^[14][15] на Землі, який вони назвали Зеландія (Zealandia), при цьому 98 % території передбачуваного континенту перебуває під водою. На думку вчених, Нова Зеландія і Нова Каледонія — не ізольовані ланцюги островів, а частини прихованого водою континенту, йдеться у звіті^[16] Геологічного товариства Америки (GSA).

Термінологія

Материк — термін близький за значенням до континенту, однак відмінний, що представляє собою дуже велику ділянку суші, що оточений водою. При цьому Північна Америка і Південна Америка, з'єднані вузьким Панамським перешийком, вважаються двома різними материками. Аналогічно, два різних материки Євразія й Африка з'єднані вузьким Суецьким перешийком.

Разом з тим історично склалося так, що суходіл на Землі поділяють також на частини світу. Цей поділ виник в епоху географічних відкриттів, мореплавці поступово відкривали все нові й нові землі, тобто, як тоді говорили, нові «частини світу». На відміну від поділу на материки, два континенти Північна Америка і Південна Америка утворюють одну частину світу — Америку, а дві частини світу Європа й Азія знаходяться на одному материку — Євразії. Кордон між Європою та Азією проходить по Уральських горах, потім річці Урал до Каспійського моря, річках Кума і Манич до гирла річки Дон і далі по берегах Чорного і Середземного морів. Описана вище межа Європа-Азія не є беззаперечною. Це лише один з декількох прийнятих у світі варіантів.

На відміну від материка, частина світу охоплює також близькі до материка острови, причому мають на увазі близькість за історичною традицією, а відстань може бути й більшою.

Закономірності розташування

• Більша частина материків розташована в північній півкулі, де вони займають понад 100 млн км², майже 67 % площі поверхні всього суходолу і 39 % площі поверхні півкулі.
• Більша частина океанів розташована в південній півкулі, де вони займають майже 68 % площі поверхні всього суходолу і 80 % площі поверхні півкулі.
• Материки і океани за своїм положенням по суті антиподні — суходолу на зворотному боці земної кулі майже завжди відповідає поверхня океану.
• Усі материки та частини світу, крім Антарктиди, групуються попарно — Північна і Південна Америка; Європа і Африка; Азія та Австралія.
• Материкам властива трикутна форма.

Особливості материків

Подана нижче таблиця містить інформацію про площу, найвищі та найнижчі точки континентів, середню висоту та населення. Таблиця заснована на прийнятому в Україні поділі на 6 континентів та відсортована за площею^[17].

Зображення праворуч містить дані про площу та населення за частинами світу.

Площа, населення та висота

Континент	Площа (тис. км²)[18]	Відсоток суходолу	Мінімальна висота (м)	Середня висота[18] (м)	Максимальна висота[18] (м)	Населення (на 2008)	Відсоток населення планети	Густота населення (на км²)	Найбільший населений пункт
Євразія	53 450	36,4 %	—422 (Мертве море)	840	8 848 (Джомолунгма)	4 610 000 000	71 %	86,25	Шанхай
Азія	43 820	29,5 %	—1620 (Озеро Байкал)	950	8 848 (Джомолунгма)	4 164 252 000	60 %	95.0	Шанхай
Африка	30 300	20,4 %	—155 (Озеро Ассаль)	750	5 895 (Кіліманджаро)	922 011 000	14 %	29,30	Лагос
Північна Америка	24 250	16,5 %	—86 (Долина Смерті)	720	6 168 (Деналі)	528 720 100	8 %	21,0	Мехіко
Південна Америка	18 280	12,0 %	—105 (Лагуна-дель-Карбон)	590	6 960 (Аконкагуа)	382 000 000	6 %	20,8	Сан-Паулу
Антарктида	13 970	9,2 %	—50 (Озеро Глибоке, Вестфолд Гіллс, англ. Deep Lake, Vestfold Hills^[en])	2040	4 892 (Масив Вінсон)	1 000	0,00002%	0,00007	Вілла-лас-Естреллас
Європа	10 180	6,8 %	—28 (на узбережжі Каспійського моря)	292	4807 (пік Монблан)	738 199 000	11 %	72.5	Москва
Австралія і Океанія	7 687	5,9 %	Озеро Ейр	340	2 230 (Косцюшко)	32 000 000	0,5 %	3,6	Сідней

Наприкінці XIX століття російський геодезист О. А. Тілло розподілив середні висоти і глибини за широтними колами (дані згодом було уточнено). Із цього розподілу видно, що спостерігається чітко виражений максимум висот і глибин на широтах 20° — 40°, тут найконтрастніший рельєф земної поверхні. Збільшення висот у високих широтах зумовлене льодовиковим покровом Антарктиди і Гренландії. У 1962 році Г. М. Катерфельд запропонував пояснення у вигляді ротаційної гіпотези. Сила ваги під час обертання Землі міняється і призводить до нерівномірного стиснення літосфери і диференціації її речовини. Тому на поверхні планети утворилися активні пояси і центри, з якими пов'язані процеси найінтенсивнішого гороутворення.

Розподіл середніх висот та глибин за широтами^[18]

Широтні кола, градусні широти	Середня висота, (м)	Середня глибина, (м)
Північна півкуля
80° — 90°	660	2373
70° — 80°	1000	882
60° — 70°	360	890
50° — 60°	470	2130
40° — 50°	770	3650
30° — 40°	1350	4150
20° — 30°	740	4150
10° — 20°	520	4100
0° — 10°	690	4020
Південна півкуля
0° — 10°	550	4100
10° — 20°	830	4200
20° — 30°	600	4420
30° — 40°	470	4120
40° — 50°	540	4210
50° — 60°	400	3690
60° — 70°	1213	3586
70° — 80°	2448	2003
80° — 90°	2204	—

Найбільша площа материків припадає на висоти до 1000 м, та глибини до 200 м (шельф), разом приблизно 33 % площі усієї поверхні планети. А найбільшу площу поверхні — 59 %, займає ложе океану. Середня глибина Світового океану становить 3740 м. Середній рівень земної кори припадає на відмітку 2430 м нижче рівня моря.

Континенти у геології

У геології термін «континент» використовується дещо інакше, ніж у географії, де континент визначається континентальною земною корою. Так, часто геологи обмежують використання терміна «континент» до частин земної кори, побудованої навколо стабільних докембрійських «щитів», віком, як правило, від 1,5 до 3,8 мільярда років, котрі називають кратонами. Таким чином, межі геологічних континентів характеризуються активними або порівняно недавно активними рухомими поясами і глибокими западинами, заповненими морськими або дельтовими відкладеннями. Поза межами материка знаходиться або континентальний шельф і перехід до базальтової океанічної кори, або межі іншого материка, в залежності від поточної тектонічної обстановки на континенті. В цілому, межі континентів не повинні проходити берегами водойм. Протягом геологічної історії, континенти періодично опускаються і затоплюються великими континентальними морями, а зіткнення континентів внаслідок рухів тектонічних плит спричиняє об'єднання декількох континентів. Нинішня геологічна епоха, у порівнянні з більшою частиною геологічної історії, є відносно аномальною в тому, що так багато континентальних районів є «піднятими і сухими».

Тектонічні плити, що лежать в основі материків та океанів.

Деякі вчені стверджують, що континенти є акреційними «плотами» земної кори, які, на відміну від щільної базальтової кори океанічних басейнів, не піддаються руйнуванню через субдукцію тектонічних плит. Цим пояснюється великий вік порід, що складають континентальні платформи. Згідно з цим визначенням, Східну Європу, Індію та низку інших регіонів можна розглядати як континентальні маси, відмінні від решти Євразії, тому що вони мають окремі древні щити (тобто Східноєвропейську та Індійську платформи). Молодші рухомі пояси (наприклад, Урал та Гімалаї) позначають межі між цими регіонами та іншою частиною Євразії.

Існує багато мікроконтинентів, які утворені континентальною корою, але не містять платформ. Деякими з цих фрагментів Гондвани або інших стародавніх платформних континентів є Зеландія, який охоплює Нову Зеландію і Нову Каледонію, Мадагаскар, північне Маскаренське плато, до якого належать Сейшельські острови. Водночас деякі острови, такі як деякі острови Карибського моря, складаються в основному з гранітних порід, але всі континенти містять і ґранітну і базальтову кору, і немає чіткого розмежування, чи такі острови будуть підпадати під таке визначення мікроконтинентів. Плато Кергелен, наприклад, в основному вулканічного походження, але пов'язане з розпадом Гондвани і вважається мікроконтинентом^[19][20], в той час як вулканічні Ісландія і Гавайські острови — ні. Британські острови, Шрі-Ланка, Борнео, і Ньюфаундленд є межами континентів, що були частинами Лавразії, але відділені від них внутрішніми морями, що затопили ці межі.

Поділ Пангеї на дрібніші континенти.

Тектоніка плит пропонує ще один спосіб визначення континентів. Сьогодні Європа та більшість країн Азії складають єдину Євразійську плиту, що приблизно збігається з географічним Євразійським материком, за винятком Індії, Аравії, і Далекого Сходу Росії. Індія лежить на Індостанській плиті, і геологічно молодий Гімалайських рухомий пояс формує її північний край. Північна і Південна Америки є окремими континентами, які з'єднує перешийок, утворений переважно внаслідок вулканізму, пов'язаного з відносно недавньою тектонічною субдукцією. Північноамериканські материкові породи поширюються під Гренландією (частина Канадського щита), і з точки зору меж тектонічних плит, Північноамериканська плита має у своєму складі східну частину Азійського континентального масиву. Геологи, однак, ігнорують ці факти, згідно з якими східна Азія є частиною Північноамериканського континенту, попри те, що межа плит проходить саме там, а слово континент зазвичай використовують в географічному сенсі і за потреби використовують додаткові визначення («материкові породи», «межі плит»).

Рух плит призводить до утворення і розпаду континентів з плином часу, в тому числі до випадкового формування суперконтиненту, який містить всі, або майже всі континенти. Так, суперконтинент Нуна сформувався в період 2,0-1,8 млрд років і розпався близько 1,5-1,3 млрд років тому. Суперконтинент Родинія як вважають, утворився близько 1 млрд років тому, зібравши у собі всі, або майже всі континенти Землі, і розпався на вісім континентів близько 600 мільйонів років тому. Ці вісім континентів потім знову зібралися в інший суперконтинент, котрий називають Пангеєю. Пангея розпалася на Лавразію (яка пізніше розділилась на Північну Америку та Євразію) і Гондвану (яка розпалася на інші континенти).

Див. також

Частина світу континентальна земна кора континентальна флексура континентальне підніжжя континентальний схил

континентальний шельф материкові острови Етимологія назв континентів Континентальний цоколь

Примітки

1. Знахідка уламку^{[недоступне посилання з липня 2019]} циркону у Джек-Хілс, що на заході Австралії за словами геологів з Вісконського університету в Медісоні (University of Wisconsin–Madison) підтверджує існування відносно низької температури повітря, гір та води на Землі 4,3 млрд років тому.
2. «The Theory of Geography: Rethinking Classic Distinctions». Longstreet, Cecil, ed. 1970. Durham: Smythe, Green, and Richardson; p. 302.
3. R. W. McColl, ред. (2005, Golson Books Ltd.). 'continents' - Encyclopedia of World Geography, Volume 1. с. 215. ISBN 9780816072293. Архів оригіналу за 25 січня 2016. Процитовано 26 червня 2012. And since Africa and Asia are connected at the Suez Peninsula, Europe, Africa, and Asia are sometimes combined as Afro-Eurasia or Eurafrasia.
4. «Continent [Архівовано 2 лютого 2007 у Wayback Machine.]». The Columbia Encyclopedia [Архівовано 5 лютого 2002 у Wayback Machine.]. 2001. New York: Columbia University Press — Bartleby.
5. Océano Uno, Diccionario Enciclopédico y Atlas Mundial, «Continente», page 392, 1730. ISBN 84-494-0188-7
6. Los Cinco Continentes (The Five Continents), Planeta-De Agostini Editions, 1997. ISBN 84-395-6054-0
7. (англ.)[1] official Greek Paedagogical Institute 6th grade Geography textbook, 5+1 continents combined-America model, Pankosmios Enyklopaidikos Atlas, CIL Hellas Publications, ISBN 84-407-0470-4, page 30, 5+1 combined-America continents model, Neos Eikonographemenos Geographikos Atlas, Siola-Alexiou, 6 continents combined-America model, Lexico tes Hellenikes Glossas, Papyros Publications, ISBN 978-960-6715-47-1, lemma continent(epeiros), 5 continents model, [2] [Архівовано 18 січня 2012 у Wayback Machine.] Lexico Triantaphyllide online dictionary, Greek Language Center (Kentro Hellenikes Glossas), lemma continent(epeiros), 6 continents combined-America model, Lexico tes Neas Hellenikes Glossas, G.Babiniotes, Kentro Lexikologias(Legicology Center) LTD Publications, ISBN 960-86190-1-7, lemma continent(epeiros), 6 continents combined-America model.
8. «Continent [Архівовано 9 червня 2007 у Wayback Machine.]». Encyclopædia Britannica. 2006. Chicago: Encyclopædia Britannica, Inc.
9. World [Архівовано 17 лютого 2011 у Wayback Machine.], National Geographic — Xpeditions Atlas [Архівовано 1 лютого 2008 у Wayback Machine.]. 2006. Washington, DC: National Geographic Society.
10. The World — Continents [Архівовано 21 лютого 2006 у Wayback Machine.], Atlas of Canada [Архівовано 21 лютого 2006 у Wayback Machine.]
11. The New Oxford Dictionary of English. 2001. New York: Oxford University Press.
12. «Continent [Архівовано 2009-10-28 у Wayback Machine.]». MSN Encarta Online Encyclopedia 2006.. 2009-10-31.
13. «Continent». McArthur, Tom, ed. 1992. The Oxford Companion to the English Language. New York: Oxford University Press; p. 260.
14. На Землі виявлено новий континент — учені. Архів оригіналу за 16 лютого 2017. Процитовано 16 лютого 2017.
15. Вчені виявили на Землі сьомий континент. Архів оригіналу за 16 лютого 2017. Процитовано 16 лютого 2017.
16. Nick Mortimer, Hamish J. Campbell2, Andy J. Tulloch1, Peter R. King, Vaughan M. Stagpoole, Ray A. Wood, Mark S. Rattenbury, Rupert Sutherland, Chris J. Adams1, Julien Collot, Maria Seton — Zealandia: Earth's Hidden Continent [Архівовано 16 лютого 2017 у Wayback Machine.]
17. (англ.) «Total Population — Both Sexes» [Архівовано 10 травня 2015 у Wayback Machine.]. World Population Prospects, the 2010 Revision. United Nations Department of Economic and Social Affairs. 28 June 2011. (Дані для Північної Америки включають Північну, Центральну Америки та країни Карибського моря; дані для Австралії включають Австралію та Папуа-Нову Гвінею.)
18. Багров М. В., Боков В. О., Черваньов І. Г. Землезнавство. — К.: Либідь, 2000. ISBN 966-06-0057-7
19. (англ.) UT Austin scientist plays major rule in study of underwater «micro-continent». [Архівовано 14 жовтня 2003 у Wayback Machine.]
20. (англ.) 'Lost continent' discovered [Архівовано 10 березня 2012 у Wayback Machine.]

Література

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
• (рос.) Ананьев Г. С., Леонтьев О. К. Геоморфология материков и океанов. — М. : Изд-во МГУ, 1987.
• (рос.) Щукин И. С. Общая геоморфология [в 3-х тт.]. — М. : Изд-во МГУ, 1962-1974.

Посилання

• How plate tectonics will change Earth in 250 million years : [англ.] : [арх. 28 лютого 2018 року] / Gene Kim // Business Insider. — . — Дата звернення: 28 лютого 2018 року. — анімація континентів на поверхні Землі за останні 250 млн років що минули та прогноз на 250 млн років у майбутнє; відео на YouTube