Як термін, «Британські острови» є географічною назвою, а не політичною одиницею. В Ірландії цей термін є суперечливим[en],[9][10] і існують заперечення проти його використання.[11] Уряд Ірландії офіційно не визнає цей термін,[12] а його посольство в Лондоні не рекомендує його використання.[13] «Британія та Ірландія» використовується як альтернативна назва.[14][15][16] «Атлантичний архіпелаг» також обмежено використовується в ірландських наукових колах.[17][18][19][20] В офіційних документах, створених спільно Респулікою Ірландія та Сполученим Королівством, таких як Угода Страсної П'ятниці, використовується термін «ці острови».[21][22]
Найдавніші відомі згадки про острови як групу з'явилися в працях мореплавців із давньогрецької колонії Массалія.[23][24] Оригінали записів були втрачені; проте пізніші твори, наприклад Ora maritimaАвіеніуса, які цитуються з Піфея«Про океан» (близько 325–320 рр. до н. е.)[25] збереглися. У І столітті до нашої ери Діодор Сицилійський згадує Prettanikē nēsos, [26] «британський острів», і Prettanoi,[27] «брити».[24]Страбон використовував Βρεττανική (Brettanike),[28][29][30] а Маркіан з Гераклеї у своєму Periplus maris exteri використовував αἱ Πρεττανικαί νῆσοι (Преттанічні острови) для позначення островів.[31]
Сьогоднішні історики, хоча й не в повній згоді, здебільшого погоджуються, що ці грецькі та латинські назви, ймовірно, походять від місцевих кельтських назв архіпелагу.[32] Відповідно до цього, жителів островів називали Πρεττανοί (Прітені або Претані).[33][34] Перехід від «П» Претанії до «Б» Британії римлянами стався за часів Юлія Цезаря.[35]
Греко-єгиптянинКлавдій Птолемей називав більший острів Великою Британією (μεγάλη Βρεττανία megale Brettania ), а Ірландію – маленькою Британією (μικρὰ Βρεττανία mikra Brettania ) у своїй праці «Альмагест» (147–148 рр. н. е.).[36] За словами Філіпа Фрімена в 2001 році, Птолемей «є єдиним стародавнім письменником, який використовував назву «Маленька Британія» для Ірландії, хоча, роблячи це, він цілком відповідає традиції попередніх авторів, які поєднували меншу Ірландію з більшою Британією як Бреттанські острови».[37] У другій книзі «Географії» Птолемея (прибл. 150 Д.Е.), другий і третій розділи мають назву дав.-гр.Κεφ. βʹ Ἰουερνίας νήσου Βρεττανικῆς θέσις, трансліт.Iouernías nḗsou Brettanikê̄s thésis, дос. «Ч. 2, положення Гібернії, британського острова».[38]
В арабській географії та картографії в середньовічному ісламському світі Британські острови відомі як Jazāʾir Barṭāniya або Jazāʾir Barṭīniya. Арабські географи, включаючи аль-Баттані, згадують Британські острови як дванадцять островів.[39][40]
Найдавніше відоме використання фрази Brytish Iles в англійській мові датується 1577 роком у праці Джона Ді.[41] Сьогодні ця назва, на думку деяких, має імперіалістичний відтінок, хоча вона все ще широко використовується.[42] Інші назви, які використовуються для опису островів, включають Англо-Кельтські острови, Атлантичний архіпелаг (термін, введений істориком Дж. Г. А. Пококом у 1975 році[43][44][45] ), Британсько-Ірландські острови,[46] Британія та Ірландія, Сполучене Королівство та Ірландія, а також Британські острови та Ірландія.[47] Через політичні та національні асоціації зі словом British уряд Ірландії не використовує термін Британські острови[48], а в документах, складених спільно між британським та ірландським урядами, архіпелаг згадується просто як «ці острови».[49] Британські острови є найпоширенішим терміном для позначення архіпелагу.[49]
Центральна частина о. Велика Британія лежить на плиті древніх платформ. Характерні породи мезозою: глини, вапняки, кам'яновугільні породи. Південно-східна частина о. Велика Британія приурочена до синеклізи епігерцинських платформ. Характерні потужні осадочні відкладення мезокайнозойського і кайнозойського віку, юрські відкладення вапняку, крейди та пісковику.
Північ і захід — блокові та сводово-блокові нагір'я;
Невелика східна частина — вулканічне плато;
Центр острова — рівнинна височина, що залягає на куестових пластах (карстові та столово-ступінчасті форми);
Південна частина — структурно-денудаційні кряжі та височини.
Морфоструктури о. Велика Британія:
північ острова до 55° пн.ш. — блокові та сводово-блокові кристалічні нагір'я, відроджені, з комплексом форм сучасної нівальної денудації та екразаціонно-льодовикових форм стародавнього заледеніння, частково з сучасним льодовиковим покривом;
Пенінські гори — блокові та сводово-складчато-блокові гори, відроджені з комплексом водно-ерозійних, гравітаційних, частково карстових форм.
Західні, південні та східні райони передгір'я Пеннін — рівнини на горизонтально залягаючих пластах з комплексом ерозійно-денудаційних форм.
Територія Уельсу та Південний захід острова — структурно-денадуційні кряжі та височини, омолоджені з комплексом ерозійно-денудаційних форм.
Південний схід острова Велика Британія — рівнини й височини на моноклинально залягаючих пластах (куестові) з комплексом ерозійно-денудаційних, акумулятивних, столово-східчастих і карстових форм.
Узбережжя затоки Уош — акумулятивна низовина з комплексом форм морської та річкової акумуляції.
Ландшафтоутворюючою рисою країни є сильна пересіченість поверхні, часте чергування гір і рівнин. Подібний рельєф визначається пануванням герцинської структури, мозаїчним чергуванням антекліз (до яких приурочена велика частина гір) і синекліз (басейнів).
Сучасні тектонічні рухи представлені загальним підняттям території, за винятком південно-східної частини о. Велика Британія, що лежить на масиві герцинскої платформи, вона відчуває опускання. Вулканізм проявлявся в мезокайнозойський час.
Орографія
Середня висота території — 200 м. Найвища точка — 1343 м (гора Бен-Невіс на острові Велика Британія). Мінімальна висота — 4 м (Фенланд) Амплітуда — 1347 м.
Широко поширений, як і в гірській Скандинавії, північно-східний (каледонський) напрямок кряжів, поздовжніх річкових долин, заток, озерних улоговин тощо. На острові Велика Британія чітко виділяється гірський північний захід і рівнинний південний схід. На північному заході острова переважають низькі та середньовисотні гори, розчленовані скидними долинами на ряд нагір'їв, куполовидних і глибових масивів. Як правило, західні околиці гір Великої Британії більш високі, ніж східні.
Тривала денудація перетворила як каледонські, так і герцинські складчасті підняття гір північного заходу в систему пенепленізированних масивів. Рухи альпійського віку відтворили стародавню систему тектонічних розломів, розбили і підняли ці масиви на різну висоту.
У розвитку рельєфу прибережної смуги гір велику роль зіграла морська абразія, що протікала в умовах нерівномірного підняття суші, завдяки чому була утворена серія терас висотою до 40 м над сучасним рівнем моря, печер, гротів (наприклад, Фінгалів грот в базальтах острова Стаффа). Панівним типом рельєфу є нагір'я з останцевими та глибовими хребтами невеликої відносної висоти. Найбільшою висотою відрізняється Шотландське нагір'я, яке поздовжньою скидною Центральною Шотландською низовиною розділяється на Північно Шотландське нагір'я з Грампіанськими горами (Бен-Невіс 1343 м) і нижчу і виположену Південно-шотландську височина (висотою до 840 м). Лише трохи Північно-Шотландському нагір'ю по висоті поступаються Кембрійські гори на півострові Уельс (Сноудон 1085 м).
Південний захід Великої Британії, Корнуелл, представляє горбисту рівнину з низкою височин, приурочених до піднесеним кристалічним ділянкам герцинского фундаменту (Дартмур-Форест[en]621 м, Екслгір-Форест[що це?]). Південний схід Великої Британії зайнятий горбистими ступінчастими рівнинами, які часто об'єднуються під загальною назвою Лондонського басейну.
Річкова ерозія розчленувала рівнину на системи витягнутих на північний схід куестових гряд і глинистих низин між ними. Добре виражені юрські куестові пагорби Котсуолд (до 326 м), крейдяні гряди височини Чілтерн-Гілс, Вайтгорс-Гілс. Куестовий рельєф характерний і для крайнього півдня Великої Британії височини північних і південних Даунсів. Ірландія має багато спільних геоморфологічних рис з Великою Британією. Серединна частина острова зайнята невисокою (близько 100 м) Центральною рівниною, складеною горизонтально залягають кам'яновугільними вапняками, перекритими моренними глинами. Рівнина слабо дренована, відрізняється високим стоянням ґрунтових вод, сильною заболоченістю, що пов'язане не тільки з глинистими ґрунтами, але і з підстилаючими їх малопотужними тріщинуватими вапняками, що перешкоджають формуванню поверхневого стоку. Решта районів Ірландії зайняті низькими і середньовисотними сильно розчленованими ерозією і стародавніми льодовиками горами: Керрі (висотою до 1041 м), Уіклоу, Донегол, Морн. Ці гори найчастіше є тектонічним і орографічним продовженням гір Великої Британії, від якої Ірландія відокремилася вже в пізньольодовиковий час. На північному сході Ірландії (як і в сусідніх районах Шотландії) розвинені невисокі базальтові плато (Антрім, та ін.) З виробленими в них абразійними поверхнями.
На островах м’який клімат і різноманітні ґрунти, що породжує різноманітну рослинність. Тваринний і рослинний світ подібний до північно-західного європейського материка. Однак існує менша кількість видів, а в Ірландії їх ще менше. Уся місцева флора і фавна Ірландії складається з видів, які мігрували переважно з Великої Британії. Це могло статися до танення льодового мосту між двома островами 14 000 років тому, тобто до кінця останнього льодовикового періоду.
Як і більша частина Європи, доісторична Британія та Ірландія були вкриті лісами та болотами. Розчищення почалося близько 6000 року до нашої ери і прискорилося в середньовіччі. Незважаючи на це, Велика Британія зберегла свої праліси довше, ніж більша частина Європи, через невелику кількість населення та пізніший розвиток торгівлі та промисловості, а дефіцит деревини не був проблемою до XVII століття. У XVIІI столітті більшість британських лісів використовувалися для будівництва кораблів або виробництва деревного вугілля, і країна була змушена імпортувати пиломатеріали зі Скандинавії, Північної Америки та Балтії. Більшість лісових угідь в Ірландії підтримується державними програмами лісорозведення. Майже всі землі за межами міст є сільськогосподарськими. Проте відносно великі площі лісів залишаються на сході та півночі Шотландії та на південному сході Англії. Дуб, в'яз, ясен і бук є одними з найпоширеніших дерев в Англії. У Шотландії найчастіше зустрічаються сосна і береза. Природні ліси в Ірландії складаються переважно з дуба, ясена, в'яза, берези та сосни. Бук і липа, хоча і не є рідними для Ірландії, також поширені там. Сільськогосподарські угіддя містять різноманітну напівприродну рослинність із трав і квіткових рослин. У лісах, живоплотах, гірських схилах і болотах ростуть верес, дикі трави, дрочок і папоротник.
Багато великих тварин, таких як вовки, ведмеді та європейські лосі, сьогодні вимерли. Однак деякі види, такі як благородний олень, охороняються. Інші дрібні ссавці, такі як кролики, лисиці, борсуки, зайці, їжаки та горностаї, є дуже поширеними, а європейський бобер був знову інтродукований у деяких районах Шотландії. Дикі кабани також були інтродуковані в частини південної Англії після втечі з кабанячих ферм. У багатьох річках живуть видри, а на узбережжях багато сірих і звичайних тюленів. У Великій Британії регулярно реєструють близько 250 видів птахів, а ще 350 зустрічаються з різним ступенем рідкості. Найбільш чисельними видами є крапивник, малинівка, домашній горобець, лісовий голуб, зяблик і дрізд.[50] Чисельність птахів, що вирощуються на сільськогосподарських угіддях, зменшується[51] за винятком тих, що вирощуються для дичини, таких як фазан, червононога куріпка та тетерев. У річках і озерах багато риби, зокрема лосося, форелі, окуня і щуки. До морської риби належать собачка, тріска, морський язик, минтай і окунь, а також мідії, краби та устриці на узбережжі. Існує понад 21 000 видів комах.
Кілька видів рептилій або земноводних зустрічаються у Великій Британії та Ірландії. У Великій Британії мешкають лише три змії: гадюка, вуж і гладка змія.[52] Загалом у Великій Британії є дещо більша різноманітність і місцева дика природа, в Ірландії також відсутні ласки, тхори, дикі кішки, більшість землерийок, кроти, водяні полівки, козулі та звичайні жаби. Ця закономірність також справедлива для птахів і комах. Помітні винятки включають слимака Керрі та певні види мокриць, що походять з Ірландії, але не з Великої Британії.
Домашні тварини включають поні Коннемара, Шетландські поні, англійський мастиф, ірландський вовкодав і багато різновидів великої рогатої худоби та овець.
Населення Англії швидко зростало протягом 19-го і 20-го століть, тоді як населення Шотландії та Уельсу показало незначне збільшення протягом 20-го століття; чисельність населення Шотландії не змінилася з 1951 року. Ірландія протягом більшої частини своєї історії мала таку ж щільність населення, як Сполучене Королівство (приблизно одна третина від загального населення). Однак після Великого ірландського голоду населення Ірландії впало до менш ніж однієї десятої населення Британських островів. Голод спричинив столітнє скорочення населення, різко скоротив ірландське населення та остаточно змінив демографічний склад Британських островів. У глобальному масштабі ця катастрофа призвела до створення ірландської діаспори[en], чисельність якої в п’ятнадцять разів перевищує нинішнє населення острова.
Відносини на Британських островах включають як політичні, так і економічні домовленості.
На Британських островах є дві суверенні держави: Республіка Ірландія та Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії. Республікою Ірландія управляє п'ятьма шостими острова Ірландія, а решта острова утворює Північну Ірландію. Північна Ірландія є частиною Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, зазвичай скорочено просто «Сполучене Королівство», яке керує рештою архіпелагу, за винятком острова Мен і Нормандських островів. Острів Мен і два бейлівіки Нормандських островів, Джерсі та Гернсі, відомі як Залежні території Корони. Сполучене Королівство складається з чотирьох складових частин: Англії, Шотландії та Уельсу, що утворюють Велику Британія, і Північної Ірландії на північному сході острова Ірландія. З них Шотландія, Уельс і Північна Ірландія мають децентралізовані уряди, тобто кожна з них має власний парламент або асамблею та самоврядна щодо певних питань, визначених законом. Для судових цілей Шотландія, Північна Ірландія та Англія й Уельс (остання є однією юридичною особою) утворюють окремі юрисдикції, при цьому єдиного закону для Сполученого Королівства в цілому немає.
Ірландія, Сполучене Королівство та три країни, що залежать від корони, є парламентськими демократіями зі своїми окремими парламентами. Усі частини Сполученого Королівства обирають членів парламенту (депутатів) до парламенту в Лондоні. Крім того, виборці Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії обирають депутатів до автономних парламентів в Единбурзі та Кардіффі, а також до асамблеї в Белфасті. Урядування, як правило, здійснюється за принципом більшості, однак у Північній Ірландії використовується система розподілу влади, за якої юніоністи та націоналісти пропорційно розподіляють виконавчі посади, а для ухвалення певних рішень Асамблеєю Північної Ірландії потрібна згода обох груп. (У контексті Північної Ірландії юніоністи – це ті, хто хоче, щоб Північна Ірландія залишалася частиною Сполученого Королівства, а націоналісти – ті, хто хоче, щоб Північна Ірландія об'єдналася з рештою Ірландії). Британський монарх є главою держави Сполученого Королівства, у той час як в Республіці Ірландія главою держави є Президент Ірландії.
Ірландія є єдиною частиною островів, яка є членом Європейської Унії (ЄУ). Сполучене Королівство було членом між 1 січня 1973[61] і 31 січня 2020 року, але острів Мен[62] і Нормандські острови не були.[63][64] Після поділу Ірландії[en] на острові існувала неофіційна зона вільного пересування. Ця зона вимагала офіційного визнання в 1997 році під час переговорів щодо Амстердамського договору про Європейську Унію, і (разом із залежними територіями Корони) тепер відомий як Єдиний міграційний простір. Таким чином, Ірландія не є частиною Шенгенської зони, яка дозволяє безпаспортні подорожі між більшістю країн-членів ЄУ, і є єдиною країною-членом, яка відмовилася від зобов'язання приєднатися до Шенгенської зони.[65]
Взаємні домовленості надають громадянам Сполученого Королівства та Ірландії певні виборчі права в обох державах. В Ірландії британські громадяни можуть голосувати на загальних і місцевих виборах, але не на виборах до Європейського парламенту, конституційних референдумах чи президентських виборах (для яких у Сполученому Королівстві немає аналогічного права). У Сполученому Королівстві громадяни Ірландії та Співдружности націй можуть голосувати на всіх виборах, на які мають право брати участь громадяни Сполученого Королівства.[66] У залежних від Корони територіях будь-який житель може голосувати на загальних виборах,[67][68][69] але на Джерсі та на острові Мен лише громадяни Сполученого Королівства можуть балотуватися.[70][71] Це законодавство Європейського Союзу, яке діяло раніше, і в обох юрисдикціях виходить далі, ніж вимагає законодавство Європейського Союзу (громадяни ЄС можуть голосувати лише на місцевих виборах в обох штатах та на виборах до Європейського Союзу в Ірландії). У 2008 році у звіті Міністерства юстиції Великої Британії, який досліджував, як посилити британське почуття громадянства, було запропоновано скасувати цей механізм, стверджуючи, що «право голосу є однією з ознак політичного статусу громадян; воно не є засобом вираження близькість між державами».[72]
Крім того, деякі громадські організації організовані на всіх островах в цілому — наприклад, «Самаритяни», які навмисно організовані без урахування національних кордонів на тій підставі, що служба, яка не є політичною чи релігійною, не повинна визнавати сектантських чи політичних поділів. Королівський національний рятувальний інститут (RNLI), благодійна організація, яка керує рятувальною службою, також організована на всіх островах в цілому, охоплюючи води Сполученого Королівства, Ірландії, острова Мен і Нормандських островів.[73]
Мирний процес у Північній Ірландії[en] призвів до низки незвичайних домовленостей між Республікою Ірландія, Північною Ірландією та Сполученим Королівством. Наприклад, громадяни Північної Ірландії мають право вибору між ірландським чи британським громадянством або тим і іншим, а уряди Ірландії та Сполученого Королівства консультуються з питань, які не передані виконавчій владі Північної Ірландії[en]. Виконавча влада Північної Ірландії та уряд Ірландії також збираються як Рада міністрів Північ/Південь[en], щоб розробити політику, спільну для всього острова Ірландія. Ці домовленості були укладені після Угоди Страсної п'ятниці 1998 року.
Рада не має виконавчих повноважень, але збирається раз на два роки для обговорення питань, що мають взаємне значення. Парламентська асамблея не має законодавчих повноважень, але проводить розслідування та збирає показання свідків від громадськости з питань, що становлять спільний інтерес для її членів. Звіти про результати дослідження надаються урядам Ірландії та Сполученого Королівства. Під час зустрічі Британсько-ірландської Ради у лютому 2008 року було досягнуто домовлености створити постійний секретаріат, який виконуватиме функції постійної «державної служби» Ради. Виходячи з подій у Британсько-ірландській раді, голова Британсько-ірландської міжпарламентської асамблеї Найл Блейні припустив, що цей орган повинен стежити за роботою Британсько-ірландської ради.[74]
Транспорт
Лондонський аеропорт Гітроу є найбільш завантаженим аеропортом Європи з точки зору пасажиропотоку, а маршрут Дублін-Лондон є найбільш завантаженим авіамаршрутом у Європі разом,[75] найбільш завантаженим маршрутом із Хітроу та другим за завантаженістю міжнародним авіамаршрутом у світі. Ла-Манш і південна частина Північного моря є найбільш завантаженими морськими шляхами в світі.[76]Тунель під Ла-Маншем, відкритий у 1994 році, з’єднує Велику Британію з Францією і є другим за довжиною залізничним тунелем у світі.
Ідея будівництва тунелю під Ірландським морем[en] виникла з 1895 року.[77] Було запропоновано кілька потенційних проєктів тунелю в Ірландському морі, останнім з яких був тунель Тускер між портами Рослер і Фішгард, запропонований Інститутом інженерів Ірландії в 2004 році.[78] Залізничний тунель був запропонований у 1997 році на іншому маршруті, між Дубліном і Голігедом, британською інженерною фірмою Symonds. Але тунель, на 80 км буде найдовшим у світі та коштуватиме приблизно 15 мільярдів фунтів стерлінгів або 20 євро мільярд. Пропозиція 2007 року[79] оцінювала вартість будівництва мосту від графства Антрім у Північній Ірландії до Галловея в Шотландії у 3,5 мільярда фунтів стерлінгів (5 мільярдів євро).
↑The diplomatic and constitutional name of the Irish state is simply Ireland.
↑Oxford English Dictionary: "British Isles: a geographical term for the islands comprising Great Britain and Ireland with all their offshore islands including the Isle of Man and the Channel Islands."
↑Alan, Lew; Colin, Hall; Dallen, Timothy (2008). World Geography of Travel and Tourism: A Regional Approach. Oxford: Elsevier. ISBN978-0-7506-7978-7. The British Isles comprise more than 6,000 islands off the north-west coast of continental Europe, including the countries of the United Kingdom of Great Britain (England, Scotland and Wales) and Northern Ireland, and the Republic of Ireland. The group also includes the United Kingdom crown dependencies of the Isle of Man, and by tradition, the Channel Islands (the Bailiwicks of Guernsey and Jersey), even though these islands are strictly speaking an archipelago immediately off the coast of Normandy (France) rather than part of the British Isles.
↑Davies, Alistair; Sinfield, Alan (2000), British Culture of the Postwar: An Introduction to Literature and Society, 1945–1999, Routledge, с. 9, ISBN978-0-415-12811-7, Some of the Irish dislike the 'British' in 'British Isles', while a minority of the Welsh and Scottish are not keen on 'Great Britain'. ... In response to these difficulties, 'Britain and Ireland' is becoming preferred official usage if not in the vernacular, although there is a growing trend amongst some critics to refer to Britain and Ireland as 'the archipelago'.
↑Sharrock, David (3 жовтня 2006), New atlas lets Ireland slip shackles of Britain, The Times, UK, архів оригіналу за 16 February 2007, процитовано 24 квітня 2020, A spokesman for the Irish Embassy in London said: 'The British Isles has a dated ring to it as if we are still part of the Empire. We are independent, we are not part of Britain, not even in geographical terms. We would discourage its useage [sic].' [Архівовано 2007-02-16 у Wayback Machine.]
↑Davies, Alistair; Sinfield, Alan (2000), British Culture of the Postwar: An Introduction to Literature and Society, 1945–1999, Routledge, с. 9, ISBN978-0-415-12811-7, Some of the Irish dislike the 'British' in 'British Isles', while a minority of the Welsh and Scottish are not keen on 'Great Britain'. ... In response to these difficulties, 'Britain and Ireland' is becoming preferred official usage if not in the vernacular, although there is a growing trend amongst some critics to refer to Britain and Ireland as 'the archipelago'.
↑Hazlett, Ian (2003). The Reformation in Britain and Ireland: an introduction. Continuum International Publishing Group. с. 17. ISBN978-0-567-08280-0. At the outset, it should be stated that while the expression 'The British Isles' is evidently still commonly employed, its intermittent use throughout this work is only in the geographic sense, in so far as that is acceptable. Since the early twentieth century, that nomenclature has been regarded by some as increasingly less usable. It has been perceived as cloaking the idea of a 'greater England', or an extended south-eastern English imperium, under a common Crown since 1603 onwards. ... Nowadays, however, 'Britain and Ireland' is the more favoured expression, though there are problems with that too. ... There is no consensus on the matter, inevitably. It is unlikely that the ultimate in non-partisanship that has recently appeared the (East) 'Atlantic Archipelago' will have any appeal beyond captious scholars.
↑Guardian Style Guide, The Guardian, London, 19 грудня 2008, архів оригіналу за 24 May 2023, A geographical term taken to mean Great Britain, Ireland and some or all of the adjacent islands such as Orkney, Shetland and the Isle of Man. The phrase is best avoided, given its (understandable) unpopularity in the Irish Republic. The plate in the National Geographic Atlas of the World once titled British Isles now reads Britain and Ireland.
↑Norquay, Glenda; Smyth, Gerry (2002), Across the margins: cultural identity and change in the Atlantic archipelago, Manchester University Press, с. 4, ISBN978-0-7190-5749-6, The term we favour here—Atlantic Archipelago—may prove to be of no greater use in the long run, but at this stage, it does at least have the merit of questioning the ideology underpinning more established nomenclature.
↑Schwyzer, Philip; Mealor, Simon (2004), Archipelagic identities: literature and identity in the Atlantic Archipelago, Ashgate Publishing, с. 10, ISBN978-0-7546-3584-0, In some ways 'Atlantic Archipelago' is intended to do the work of including without excluding, and while it seems to have taken root in terms of academic conferences and publishing, I don't see it catching on in popular discourse or official political circles, at least not in a hurry.
↑Kumar, Krishan (2003), The Making of English National Identity, Cambridge University Press, с. 6, ISBN978-0-521-77736-0, Some scholars, seeking to avoid the political and ethnic connotations of 'the British Isles', have proposed the 'Atlantic Archipelago' or even 'the East Atlantic Archipelago' (see, e.g. Pocock 1975a: 606; 1995: 292n; Tompson, 1986) Not surprisingly this does not seem to have caught on with the general public, though it has found increasing favour with scholars promoting the new 'British History'.
↑David Armitage; Michael Braddick (2002), The British Atlantic world, 1500–1800, Palgrave Macmillan, с. 284, ISBN978-0-333-96340-1, British and Irish historians increasingly use 'Atlantic archipelago' as a less metro-centric term for what is popularly known as the British Isles.
↑World and its Peoples: Ireland and United Kingdom, London: Marshall Cavendish, 2010, с. 8, The nomenclature of Great Britain and Ireland and the status of the different parts of the archipelago are often confused by people in other parts of the world. The name British Isles is commonly used by geographers for the archipelago; in the Republic of Ireland, however, this name is considered to be exclusionary. In the Republic of Ireland, the name British-Irish Isles is occasionally used. However, the term British-Irish Isles is not recognized by international geographers. In all documents jointly drawn up by the British and Irish governments, the archipelago is simply referred to as "these islands". The name British Isles remains the only generally accepted term for the archipelago off the north-western coast of mainland Europe.
↑Marcianus Heracleensis; Müller, Karl та ін. (1855). Periplus Maris Exteri, Liber Prior, Prooemium. У Firmin Didot, Ambrosio (ред.). Geographi Graeci Minores. Т. 1. Paris: editore Firmin Didot. с. 516—517. Greek text and Latin Translation thereof archived at the Open Library Project.
↑Claudius Ptolemy (1898). Ἕκθεσις τῶν κατὰ παράλληλον ἰδιωμάτων: κβ', κε'. У Heiberg, J.L. (ред.). Claudii Ptolemaei Opera quae exstant omnia (Syntaxis Mathematica). Т. 1. Leipzig: in aedibus B. G. Teubneri. с. 112—113. {{cite book}}: |archive-url= вимагає |url= (довідка)
↑Hazlett, Ian (2003). The Reformation in Britain and Ireland: an introduction. Continuum International Publishing Group. с. 17. ISBN978-0-567-08280-0. At the outset, it should be stated that while the expression 'The British Isles' is evidently still commonly employed, its intermittent use throughout this work is only in the geographic sense, in so far as that is acceptable. Since the early twentieth century, that nomenclature has been regarded by some as increasingly less usable. It has been perceived as cloaking the idea of a 'greater England', or an extended south-eastern English imperium, under a common Crown since 1603 onwards. ... Nowadays, however, 'Britain and Ireland' is the more favoured expression, though there are problems with that too. ... There is no consensus on the matter, inevitably. It is unlikely that the ultimate in non-partisanship that has recently appeared the (East) 'Atlantic Archipelago' will have any appeal beyond captious scholars.
↑D. A. Coleman (1982), Demography of immigrants and minority groups in the United Kingdom: proceedings of the eighteenth annual symposium of the Eugenics Society, London, № 1981, Academic Press, с. 213, ISBN978-0-12-179780-5, The geographical term British Isles is not generally acceptable in Ireland, the term these islands being widely used instead. I prefer the Anglo-Celtic Isles, or the North-West European Archipelago.
↑Irish historical studies: Joint Journal of the Irish Historical Society and the Ulster Society for Irish Historical Studies, Hodges, Figgis & Co., 1990, с. 98, There is mug to be said for considering the archipelago as a whole, for a history of the British or Anglo-Celtic isles or 'these islands'.
↑Pocock, J. G. A. (1975). British history: a plea for a new subject. Journal of Modern History. 47 (4): 601–21 (606). doi:10.1086/241367. We should start with what I have called the Atlantic archipelago – since the term 'British Isles' is one which Irishmen reject and Englishmen decline to take quite seriously.
↑ абWorld and its Peoples: Ireland and United Kingdom, London: Marshall Cavendish, 2010, с. 8, The nomenclature of Great Britain and Ireland and the status of the different parts of the archipelago are often confused by people in other parts of the world. The name British Isles is commonly used by geographers for the archipelago; in the Republic of Ireland, however, this name is considered to be exclusionary. In the Republic of Ireland, the name British-Irish Isles is occasionally used. However, the term British-Irish Isles is not recognized by international geographers. In all documents jointly drawn up by the British and Irish governments, the archipelago is simply referred to as "these islands". The name British Isles remains the only generally accepted term for the archipelago off the north-western coast of mainland Europe.
↑Waddel, John; Conroy, Jane (1999), Spriggs, Matthew (ред.), Celts and Other: Maritime Contact and Linguistic Change, Archaeology and Language, London: Routledge, 35: 127, ISBN978-0-415-11786-9, Continental Celtic includes Gaulish, Lepontic, Hispano-Celtic (or Celtiberian) and Galatian. All were extinct by the seventh century AD.
↑Varner, Gary (2008), Charles G. Leland: The Man & the Myth, Morrisville, North Carolina: Lulu Press, с. 41, ISBN978-1-4357-4394-6, Shelta does in fact exist as a secret language as is used to conceal meaning from outsiders, used primarily in Gypsy business or negotiations or when speaking around the police.
↑J. M. Y. Simpson, R. E. Asher (1994), The Encyclopedia of Language and Linguistics, т. 5, Oxford: Pergamon Press, с. 2505, ISBN978-0-08-035943-4, Thus, apart from the very young, there are virtually no monoglot speakers of Irish, Scots Gaelic, or Welsh.
↑Hindley, Reg (1990), The Death of the Irish Language: A Qualified Obituary, Oxon: Taylor & Francis, с. 221, ISBN978-0-415-04339-7, Three indigenous languages have died in the British Isles since around 1780: Cornish (traditionally in 1777), Norn (the Norse language of Shetland: c. 1880), Manx (1974).
↑Hardisty, Jack (1990), The British Seas: an Introduction to the Oceanography and Resources of the North-west European Continental Shelf, London: Routledge, с. 5, ISBN978-0-415-03586-6, Not only are the English Channel and the Southern North Sea, in particular, the busiest shipping clearways in the world, but the seas are also sources of the European community's industrial wealth (fisheries, petroleum, aggregates, and power) and sinks for the disposal of refuse from its intensely urbanized and industrialized coats.
.jpg)
