Ареал хатнього горобця Осіле проживання Проживання без гніздування Проживання (інтродукований) Імовірне проживання (інтродукований) Імовірно вимерлий (інтродукований)
Горобе́ць х́атній[1] (Passer domesticus) — найпоширеніший видродугоробців (Passer), родинигоробцевих (Passeridae). Це один із найвідоміших птахів, що живуть по сусідству із житлом людини (звідси його видова назва «хатній»). Добре пізнаваний як за зовнішнім виглядом, так і за характерним цвіріньканням (прослухатиⓘ).
Українське горобець (діал.веребе́й[2]) виводять від прасл.*vorbьjь, *vorbьcь, *vorbъlь (пор. дав.-рус.воробии, біл.верабей, рос.воробей, пол.wróbel тощо). Походження праслов'янського слова неясне, припускають його звуконаслідувальний характер (пор. «воркотати»). Українське початкове «г» замість первісного «в» пояснюють сприйняттям його як протетичного (як у словах «вулиця», «вівця», «вікно», «вогонь») і подальшою заміною на інше протетичне «г» (як у словах «горіх», «гострий»)[3].
Зовнішній вигляд
Довжина тіла 16 см, маса 23—35 г.
Загальне забарвлення оперення — зверху коричнювато-бура, іржавого кольору із чорними плямами, знизу білувата або сіра. Щоки білі, вушна область блідо-сіра. Крила з жовтувато-білою поперечною смугою.
Самець відрізняється від самки наявністю великої чорної плями, що охоплює підборіддя, горло, зоб і верхню частину грудей, а також темно-сірим (а не темно-бурим) верхом голови. У самки голова й горло сірі, а над оком є бліда сіро-жовта смуга.
Ареал
Раніше область проживання домового горобця обмежувалася Північною Європою. Згодом область розповсюдження поширилася на Європу і Азію (за винятком Арктики, північно-східних, південно-східних і центральних районів Азії), а також в Північну і Східну Африку, Сенегал.
Майже повсюдно є осілим птахом, лише з найпівнічніших частин ареалу на зиму відкочовує на південь (до 1000 км), а з Середньої Азії відлітає в Передню Азію і Індію.
В Україні перші згадки про горобця сягають давності в кілька століть. На природоохоронних територіях України вид поширений та активно підтримується людиною на території Національного парку «Кременецькі гори».
Спосіб життя горобця
Хатній горобець — супутник людиниГоробці зазвичай рідко беруть корм з руки людиниГолос самця — Сан Франциско
Будучи синантропним видом — постійним співмешканцем людини, хатній горобець добре пристосований до життя в умовах, що змінюються під впливом господарської діяльності людини.
Горобця можна зустріти і в сільській, і в міській місцевості, і в поселеннях Крайньої Півночі і Середній Азії. Втім, в Середній Азії він тримається зазвичай подалі від людини.
Широкому розповсюдженню горобця на північ і на південь услід за розширенням посівів зернових сприяє його висока плодючість.
Горобець хатній веде осілий спосіб життя, чому сприяють умови для гніздування і рясний корм в поселеннях людини.
Живлення
Самиця горобця зі здобиччюСпів горобців
Харчується в основному рослинною їжею, лише навесні частково комахами, якими також вигодовує пташенят.
У раціон горобця входять насіння сільськогосподарських культур, відходи різних продуктів, які він підбирає в поселеннях людини, хлібнізлаки на полях, ягодивишні, смородина, виноград в садах, навесні пуп'янки квітів. За відсутності поблизу полів вилітає харчуватися на луги, узлісся і в степи, де збирає насіння дикорослих трав і комах.
На деяких територіях (наприклад національний парк «Кременецькі гори») проводиться планомірна підгодівля виду, зокрема взимку, шляхом встановлення та постійного поповнення годівниць.
Гніздиться горобець окремими парами, але інколи і колоніями, селячись безпосередньо коло житла людини. На півдні ареалу нерідко будує гнізда в стороні, далеко від житла людини, — в деревних і чагарникових насадженнях, в ярах, по крутих глинистих обривах (по сусідству з полями).
Гнізда влаштовує в різноманітних місцях — в щілинах будівель, у солом'яних стріхах, та під хвилями у покрівлях з шиферу, в норах глинистих і крейдяних ярів, в стінках гнізд великих птахів (чапель, лелек, орлів), в дуплах дерев; може займати шпаківні і нори берегових ластівок. На півдні нерідко споруджує гнізда відкрито на гілках дерев.
За рядом спостережень, горобці утворюють пари фактично на все життя. А життя у них не дуже довге: хоча відзначали і 9-ти, і 11-ти річних горобців, більшість їх не доживає і до 4 років. Багато молодих птахів гине ще в першу зиму, так що середня тривалість життя горобців становить 9-21 місяць.[4]
Гніздо, яке пара споруджує разом, є грубою спорудою з соломинок, сухих травинок, пір'їнок, з невеликим поглибленням посередині. Гнізда, влаштовані на гілках, великі, у вигляді неправильної кулі з товстими стінками з трав'янистих рослин і бічним входом.
Хатні горобці приступають до розмноження рано. У другій половині березня птиці розбиваються на пари і приступають до спорудження гнізд, відкладання яєць відбувається в квітні.
Кладка складається з 4—10, частіше 5—7, білих яєць з бурими цятками і плямами, насиджування яких займає 11—13 днів.
Пташенят вигодовують самець і самка, переважно комахами. Через 10 днів після вилуплення (у середній смузі в кінці травня — на початку червня) пташенята вилітають з гнізда.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Горобець хатній
Пташенята горобців вилуплюються безпомічними
Молодий птах
Горобці досить плодовиті і протягом літа виводять два (на півночі) або три (на півдні) виводки. Друге відкладання яєць відбувається в другій половині червня, виліт пташенят — у липні.
Виводки зазвичай збиваються в зграї, утворюючи інколи скупчення до декількох тисяч особин, і літають годуватися на поля, чим деколи завдають шкоди сільському господарству.
Пізно восени спостерігається абортивний статевий цикл, коли птиці знов жваво цвірінькають, самці доглядають самок і тягають в гніздо будівельний матеріал. Гнізда, що підновляють таким чином, служать взимку притулком від нічних холодів.