PROFILBARU.COM

Калінінградська область
Калінінградська область
рос. Калининградская область
Прапор Калінінградської області	Герб Калінінградської області
Країна	Росія
Фед. округ	Північно-західний
Адмін. центр	Калінінград
Глава	Alexey Besprozvannykhd
Дата утворення	7 квітня 1946
Оф. вебсайт	gov39.ru(рос.)
Географія
Координати	54°48′00″ пн. ш. 21°25′00″ сх. д. / 54.8° пн. ш. 21.416666666667° сх. д.
Площа	15 100 км² (77-е)
• внутр. вод	11,7 %
Часовий пояс	MSK-1 (UTC+2)
Населення
Чисельність	941424 (01.01.2011) (57-е) (2011)
Густота	62,35 особи/км²
Оф. мови	російська
Економіка
Економ. район	Північно-західний
Коди
ISO 3166-2	RU-KGD
ЗКАТО	27
Суб'єкта РФ	39
Телефонний	(+7)
Карти
	;
	Калінінградська область у Вікісховищі

Калінінградська область — найзахідніший суб'єкт Російської Федерації. Адміністративний центр — місто Калінінград.

Назва

9 травня 2023 року Комісія стандартизації географічних найменувань Польщі рекомендувала вживати лише польську назву Крулевецька область (пол. obwód królewiecki) і не рекомендується використовувати назву Калінінградська область (пол. obwód kaliningradzki). Рішення прийнято через факт присвоєння місту поблизу польських кордонів імені Михайла Калініна — злочинця, відповідального, серед іншого, за ухвалення рішення про масове вбивство поляків (Катинський розстріл), що має в Польщі емоційний і негативний характер^[2]^[3].

Географія

Географічне положення

Калінінградська область — найзахідніший регіон Росії. Він відділений від іншої Росії територією незалежних держав, проте з'єднаний морем і є, таким чином, напівексклавом. Межує з Польщею на півдні, Литвою — на півночі і сході. На заході область омивається водами Балтійського моря. Максимальна довжина області із заходу на схід становить 205 км, з півночі на південь — 108 км.

Рельєф області — горбиста рівнина. На сході, у Нестеровському районі, рельєф більш нерівний, тут розташована Віштинецька височина з висотами до 230 метрів над рівнем моря. Також височини є в Багратіоновському районі (Вармійська або Вармінська височина). Уздовж правого берега річки Інструч тягнеться Інструцька гряда.

Найнизинніші території області розташовані в Славському районі. То так звані польдери — землі, що постійно перебувають під погрозою затоплення й обгороджені дамбами.

Область обмивається водами Балтійського моря. На півночі області розташований унікальний гідрографічний об'єкт — Куршська коса.

Гідрографія

Річки

Область багата річками. Усього по території області протікає 148 річок завдовжки більше десяти кілометрів, однак найбільше в області зовсім коротких річок і струмків (завдовжки менш 10 км). На них припадає сім десятих загальної довжини калінінградських річок. Взагалі ж сумарна довжина всіх калінінградських річок становить майже тринадцять тисяч кілометрів.

Найбільші річки області — Німан і Преголя, до басейну цих двох річок ставиться велика частина території області. Основні притоки Німану на території області — Шешупе й Тильжа, Преголі — Пісса, Анграппа, Інструч, Лава.

Не стосовні до басейнів Німану й Преголи річки впадають або в Курський (Ржевка із притоками Зла, Оса, Швента та ін.), або в Калінінградську затоку (Прохладна із притоками Корневка, Майська та ін.). Лише невелика кількість малих річок впадає безпосередньо в Балтійське море.

Озера

У Калінінградській області є 38 озер площею понад 0,1 км² (разом з водоймищами й ставками). Найбільше з них — Віштинецьке озеро. Воно розташоване на сході області на кордоні з Литвою. Площа цього озера — 16,6 км². З 1975 року воно має статус пам'ятника природи.

Решта озер області невеликі. Серед озер області досить багато озер-стариць. Такі, наприклад, відносно великі озера Вороння й Пусте (стариці Преголі). У Славському районі є кілька невеликих озер-стариць Німану. На південному сході області багато озер, утворених під час танення льодовика. До цього сімейства озер належить й Віштинецьке озеро.

Також в області часто зустрічаються рукотворні озера-ставки. Прикладами таких озер є ставки Великий, Дивний і Школьний, розташовані в Зеліноградському районі. Популярним місцем відпочинку калінінградців є розташований на східній окраїні міста ставок Чистий (у розмовній мові набагато частіше називаний Ісаковим озером).

Річка Лава в двох місцях перегороджена дамбами ГЕС, тут утворювалися водоймища.

Іншу групу рукотворних озер Калінінградської області становлять колишні кар'єри. За південно-західною окраїною Калінінграда лежить група таких озер, відомих під загальною назвою Голубі озера. Ці озера є зоною відпочинку містян. Поруч із селищем Янтарним розташоване велике озеро, що було раніше бурштиновим кар'єром.

Найбільшими внутрішніми водоймами області є затоки Балтійського моря — Курська та Калінінградська (Віслінська). Фактично вони є лагунами — лиманами, відгородженими від моря піщаними косами, Курської і Балтійської (Віслінської). Вода в затоках прісна.

Історія

До XIII століття на території нинішньої Калінінградської області жили племена пруссів — народу, спорідненого нинішнім латишам і литовцям. Прусси сильно відстали від інших народів Європи: до XI століття вони не мали писемності, міст і жили первісно-общинним ладом. Їхньою релігією було язичництво.

Після підписання договору про розділ прусських земель між польським князем Конрадом Мазовецьким і великим магістром (гросмейстером) Тевтонського ордена Генріхом фон Залкі в 1226 році почалася колонізація Пруссії німецькими лицарями Тевтонського ордена.

Колонізація проводилася під виглядом навернення «дикого» народу в християнство. Папа Римський прирівняв похід у Пруссію до хрестових походів у Святу Землю. Пруси не могли протистояти лицарям нарівні на полі бою, але широко застосовували партизанську тактику. У ході завоювання, яке тривало близько п'ятдесяти років, лицарі засновували опорні пункти — замки. Першим з них став замок Бальга, заснований в 1239 році на березі Вілінської (Калінінградської) затоки й збережений дотепер.

Після завоювання прусська культура викорінювалася лицарями як «поганська», противна християнській вірі. Кілька племен мігрувало до Литви. Але більшість пруссів поступово асимілювалися, змішуючись із масою німецьких колоністів. Лише в сільських районах прусська мова збереглася до XVI—XVII століть. Німецькі колоністи з міркувань безпеки селилися за оборонними стінами замків. Таким чином виникла більшість міст сучасної Калінінградської області, у тому числі й Кеніґсберґ (Калінінград).

На території нинішньої Калінінградської області (а також на території нинішнього Вармінсько-Мазурського воєводства Польщі) виникла держава лицарів-хрестоносців. Ця держава вела постійні війни з Польщею й Литвою. Така військова перенапруга привела до кризи Пруссії, і вона потрапила у васальну залежність від Польщі з другої половини XV століття.

У 1525 році за наказом великого магістра Альбрехта держава лицарів була перетворена у світське герцогство Пруссія. Останній великий магістр Тевтонського ордена герцог Альбрехт став першим герцогом Пруссії. Державною релігією нової прусської держави було лютеранство, а Пруссія стала першою державою у світі, що визнала протестантизм своєю державною релігією.

В 1657 році Пруссія ввійшла до складу об'єднаної Бранденбурзько-Прусської держави й звільнилася від васальної залежності від Польщі.

У ході Семирічної війни між Росією та Пруссією (у 1758 — 1762 рр.) Східна Пруссія була окупована російськими військами. У німецькій історіографії цей період одержав назву «перша російська доба».

1914 року спроба росіян знову захопити Східну Пруссію зазнала фіаско.

Після Другої світової війни, згідно з Потсдамськими угодами, північна частина (приблизно 1/3 загальної території) Східної Пруссії 1945 року ввійшла до складу РРФСР — частини тодішнього СРСР. Було організовано Кеніґсберзький особливий військовий округ, який також займався й цивільними справами. 7 квітня 1946 року він був перетворений на Кеніґсберзьку область у складі РРФСР, а 4 липня 1946 року - за місяць після смерті Калініна - колишню столицю Східної Пруссії назвали на його честь (хоча Калінінград у країні вже був: колишні Підлипки в Підмосков'ї, згодом - Корольов), а область перейменували на Калінінградську. Перейменували й інші міста області: Ангерапп - на Озерськ, Раушен - на Світлогорськ, Піллау - на Балтійськ, Тапіау - на Гвардійськ, Фрідданд - на Правдинськ, Тільзіт - на Совєтськ, Лазденен - на Краснознам'янськ.

Більшість 170-тисячного населення нової області становили німці, але вже до кінця року майже всіх їх депортували до Німеччини. Поспіхом завезли переселенців із російської глибинки, і, коли в грудні 1947-го провели перші вибори до місцевих рад, у регіоні нараховувалось 320 тис. жителів.

Після війни Калінінградська область стала однією з найбільш мілітаризованих територій Радянського Союзу. У Калінінграді перебуває штаб Балтійського флоту, після 1991 року місто Балтійськ залишилося найбільшою (поряд із Кронштадтом) базою цього флоту.

Населення

Населення Калінінградської області становить 945 тис. осіб (близько 0,7 % населення РФ на 2006 рік), з них 741,8 тис. (78,5 %) живе в містах, і тільки 213,4 тис. (21,5 %) в селах. У місті Калінінграді сконцентровано близько 45,5 % населення області, що становить 430,3 тис. осіб.

Демографічна характеристика області має довгу й складну історію (у тому числі й після входження області до складу РРФСР в 1945 році), на якій відбилися інтенсивні міграційні процеси. Основою сучасного населення області становлять східні слов'яни — у першу чергу російські переселенці другої половини 20 століття. Офіційною і домінуючою мовою Калінінградської області є російська.

Росіяни — 786 885 (82,37 %)
Українці — 50 748 (5,31 %)
Білоруси — 47 229 (4,94 %)
Литовці — 13 937 (1,46 %)
Вірмени — 8 415 (0,88 %)
Німці — 8 340 (0,87 %)
Татари — 4 729 (0,50 %)
Поляки — 3 918 (0,41 %)

Українці

Відсоток українського населення з повоєнного часу до розпаду Радянського Союзу активно зростав і був досить значним. Після 1991 року число українського населення падає, проте досі залишається суттєвим. У 1959 році в Калінінградській області мешкало 35717 осіб (5,85 %)^[4], у 1979 році — 54656 осіб (6,76 %)^[5], у 1989 році — 62750 осіб (7,20 %)^[6]. Відтак, згідно із переписом населення 2002 року в області проживало 47229 українців (4,94 %), а у 2010 році — 32771 українець (3,48 %).

Територіальна організація місцевого самовпорядкування

У Калінінградській області є 13 муніципальних районів. П'ять міст не входять до складу районів і є самостійними муніципальними утвореннями. Три міста й одне селище міського типу не входять до складу районів і утворюють разом зі своїми околицями чотири міські округи, що є самостійними муніципальними утвореннями.

Населені пункти з кількістю мешканців понад 10 тисяч
2007

Калінінград	422,3	Піонерський	11,7
Совєтськ	42,7	Гур'євськ	11,3
Черняховськ	41,1	Свєтлогорськ	11,0
Балтійськ	33,3	Полєськ	7,6
Гусєв	28,0	Мамоново	7,5
Свєтлий	21,9	Багратіоновськ	6,7
Гвардійськ	13,3	Янтарний	5,3
Зеленоградськ	12,2	Озерськ	5,2
Нєман	12,2

Економіка

За даними Калінінградстата ВРП Калінінградської області на 2006 рік склав 115 000 млн рублів.

Промисловість

У Калінінградській області розвинені транспортне (вагонзавод) і піднімальне (завод «Балткран») машинобудування, суднобудування й судноремонт (у Калінінграді й Совєтську), виробництво телевізорів. Також є промисловість будівельних матеріалів (завод ЗБВ в Калінінграді). Розвинена харчова промисловість.

Корисні копалини

У Калінінградській області розташоване найбільше у світі родовище бурштину (більше 90 % світових запасів). Його видобуток ведеться в районі селища Янтарний, там же, на бурштиновому комбінаті, бурштин обробляється. У Калінінградській області ведеться видобуток нафти.

Рибна промисловість

Розвинене промислове рибальство, великі рибні порти розташовані в Калінінграді й Піонерському, менш великі — у Рибачім і Свєтлом.

Транспорт

Автомобільний

Найважливіший вид внутрірегіонального трансопорта — автомобільний. Розвинена мережа автомобільних шляхів із твердим покриттям. Більшість шляхів не відповідають прийнятому в Росії стандарту за шириною, крім того вони відрізняються звивистістю; тому на більшості шляхів Калінінградської області встановлена максимальна швидкість 70 км/год (замість 90 км/год).

Найважливіші автомобільні дороги:

А-229: Калінінград — Знаменськ — Черняховськ — Гусєв — Нестеров — литовський кордон (далі — у напрямку Вільнюса й Мінська);
А-216: Калінінград — Знаменськ — Талпаки (розгалуження з А-229) — Большаково — Совєтськ — литовський кордон (далі в напрямку — Шяуляя й Риги);
Калінінград — Зеленоградськ — Рибачий — литовська межа (далі — у напрямку Клайпеди; проходить по Куршської косі при в'їзді на яку є екологічний збір);
Калінінград — Ладушкин — Мамоново — польський кордон (далі — у напрямку Ельблонга й Гданська);
Калінінград — Багратіоновськ — польський кордон (далі — у напрямку Варшави).

Крім того, по території Калінінградської області проходить недобудований шлях, запланований автобан Кенігсберг — Берлін (серед місцевого населення відомий як «Берлінка»). Він обходить стороною населені пункти й упирається в польську межу. Переходу через кордон там немає, тому шлях практично не використовується, проте існують плани реконструкції шляхів з обох сторін переходу через кордон.

Є такі прикордонні переходи для автомобільного транспорту:

з Литвою: Совєтськ — Панемуне (по мосту через Німан), Чернишевське — Кібартай, перехід на Куршській косі;
з Польщею: Багратіоновськ — Безледи, Мамоново — Гроново, Мамоново-2 — Гжехотки.

Залізничний

Залізничний транспорт використовується насамперед для вантажоперевезень між Калінінградською областю, сусідніми країнами й іншою територією Росії. Також важлива роль пасажирських перевезень, як внутрірегіональних, так і зовнішніх. Калінінград має залізничне сполучення не тільки з містами Росії (Москвою й Санкт-Петербургом), але також і із Гдинею в Польщі й Берліном у Німеччині.

Більша частина існуючих на території нинішньої Калінінградської області до війни залізниць була розібрана в перші післявоєнні роки; частина збереженої мережі була закрита після розпаду СРСР.

Досі збереглися й використовуються такі залізниці:

Калінінград — Черняховськ — литовський кордон;
Калінінград — Мамоново — польський кордон;
Калінінград — Багратіоновськ — польський кордон;
Калінінград — Приморськ — Балтійськ;
Калінінград — Гур'євськ — Полєськ — Свєтлий — Совєтськ — литовський кордон;
Черняховськ — Совєтськ — литовський кордон;
Черняховськ — Железнодорожний — литовський кордон;
Калінінград — Зеленоградськ — Піонерський — Свєтлогорськ (електрифікована);
Калінінград — Піонерський (електрифікована).

Найбільші залізничні вузли — Калінінград (тут сходяться сім залізниць) і Черняховськ (тут сходяться чотири залізниці).

Експлуатує залізниці Калінінградської області Калінінградська залізниця, що виділився після 1991 року із складу колишньої Прибалтійської залізниці.

Морський транспорт

У Калінінграді, Піонерському й Балтійську великі морські торговельні порти, найбільший з них — у Калінінграді. Балтійськ пов'язаний із Санкт-Петербургом поромною переправою й із Гданськом пасажирською лінією (експлуатується польським пароплавством).

Внутрішній водний транспорт

У Калінінграді, Черняховську й Совєтську є річкові порти. Судноплавні річки — Преголя й Німан зв'язані між собою судноплавним шляхом, що проходить річками Дейма й Матросовка. Найважливіша річкова судноплавна компанія — «Західне річкове пароплавство».

Роль річкового транспорту у внутрішньорегіональних вантажних перевезеннях незначна, внутрішньорегіональні пасажирські водні перевезення відсутні.

Влітку між Калінінградом, Фромборком і Ельблонгом по гладі Балтійської затоки (який фактично є внутрішньою водоймою) курсують судна на підводних крилах, експлуатовані польським пароплавством.

Повітряний транспорт

В селищі Храброво, що під Калініградом, є аеропорт міжнародного класу.

Міський транспорт

У Калінінграді є трамвай — найстаріша система в Росії, діє з 1895 року, вузькоколійний (1000 мм) — і тролейбус. В інших містах області міський транспорт представлений тільки автобусами, хоча до війни в Черняховську був тролейбус, а в Совєтську — трамвай.

Енергетика

У 2004 році середньорічне енергоспоживання Калінінградської області склало близько 3,5 мільярда кВт·год при власному виробленні всього 235 мільйонів кВт·год.

У 2005 у Калінінграді введено в дію перший блок нової, найдосконалішої в енергосистемі Росії Калінінградської ТЕЦ — 2 потужністю 450 МВт. Перший енергоблок Калінінградської ТЕЦ — 2 покриває половину потреби регіону в електроенергії. Наприкінці 2010 року був введений в експлуатацію другий енергоблок, в результаті чого Калінінградська область вийшла на самозабезпечення електрикою.