Впливаборту на психічне здоров'я — предмет політичних дискусій [1][2][3], хоча наразі в найкращих оглядах досліджень зроблено висновок, що аборт сам по собі не призводить до погіршення психічного здоров'я порівняно із ситуацією, коли жінка вимушена народити після небажаної вагітності.[⇨] Численні наукові організації не визнають існування «постабортного синдрому» — терміна, який означає широкий спектр наслідків аборту для психічного здоров'я[⇨].
З 1970-х років пролайферські активісти з центрів кризової вагітності почали просувати ідею про те, що аборти можуть бути пов'язані з погіршенням психічного здоров'я жінок, яка у 1980-х підхоплюється консервативними «мозковими центрами», а потім і політиками[5]. У 1981 противник абортів і сімейний психотерапевт Вінсент Ру, даючи свідчення в Конгресі США, вперше вжив вираз «постабортний синдром». Він заявив, що спостерігав посттравматичний стресовий розлад, який розвинувся як реакція на стрес у результаті перенесеного аборту, і запропонував позначати це явище як «постабортний синдром»[6][7].
У 1982 році головний санітарний лікар США Еверет Куп повідомив у листі до президента Рейгана, що на цей час недостатньо даних для того, аби зробити кінцевий висновок про наявність зв'язку між абортами та психічним здоров'ям. При цьому він був пролайфером і вважав, що частина жінок стикається з негативними наслідками абортів для психічного здоров'я[8]. Пізніше деякі прихильники руху за право на аборт хибно стверджували, що Куп зробив висновок про відсутність зв'язку між абортами та погіршенням психічного здоров'я[9], хоча він просто вважав усі існуючі докази низькоякісними.
Надалі вийшла безліч оглядів літератури, найкращі з яких не знайшли доказів зв'язку між абортом та погіршенням психічного здоров'я[⇨]. Зв'язок між абортом та наслідками для психіки не був визнаний доведеним такими провідними медичними організаціями, як Американська Психологічна асоціація, Американська Психіатрична Асоціація, Американська Медична Асоціація[en], Американський Коледж Акушерів Гінекологів[5], Американська Асоціація громадської охорони здоров'я. «Постабортний синдром» не доданий до Діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів DSM-IV-TR [10] та до класифікації психічних розладів МКХ-10[11]. Попри це, в деяких штатах США в рамках передабортного консультування жінкам досі повідомляють в основному про негативні психологічні та емоційні реакції на аборт[12].
Дослідження
У систематичному огляді[13] 2008 року було зроблено такий висновок:
У цьому систематичному огляді простежується чітка тенденція: найякісніші дослідження були переважно з нейтральними результатами, припускаючи мало, якщо взагалі наявних, відмінностей між жінками, які зробили аборт, і відповідними групами порівняння з погляду наслідків психічного здоров'я. І навпаки, дослідження з недосконалою методологією незмінно виявляли негативні наслідки абортів для психічного здоров'я.
Варто розуміти, що більшість досліджень в огляді стосувалася жінок лише з одним абортом. В оновленій доповіді[14] від Американської психіатричної асоціації у 2009 році було зроблено висновок:
Найсуворіші дослідження показали, що у США відносний ризик виникнення проблем із психічним здоров'ям у дорослих жінок, з одним законним абортом у першому триместрінебажаної вагітності, не перевищує ризику серед жінок, які народжують після небажаної вагітності. Фактичні дані не підтверджують твердження про зв'язок між абортом і проблемами психічного здоров'я, що спостерігається, викликана абортом як таким, а не іншими раніше існуючими і супутніми факторами ризику. Більшість дорослих жінок, які переривають вагітність, не мають проблем із психічним здоров'ям. Проте деякі жінки все ж набувають їх.
Головними проблемами досліджень, які розглянули в огляді, стали неправильні групи порівняння (вся популяція жінок або жінки, що народили замість жінок, які народили після незапланованої або небажаної вагітності) і відсутність контролю за факторами ризику, що передують аборту.
У критичному огляді[15] 2009 року було зроблено висновок, що всі знайдені авторами дослідження, які показують зв'язок між абортами та погіршенням психічного здоров'я, містять безліч суттєвих помилок: і нерепрезентативні вибірки, і некоректні групи порівняння, і брак контролю за попередніми та супутніми факторами ризику, зокрема за попередніми психічними розладами тощо.
У 2011 році вийшов метааналіз[16]Присцілли Коулмен[en], авторки кількох робіт, що пов'язують аборти з негативними наслідками для психічного здоров'я. Він критикувався з багатьох причин. По-перше, немає опису пошукових запитів, які використовує авторка, а авторка іноді ігнорує свої критерії включення досліджень, через що деякі дослідження не були включені в аналіз. Вона робила метааналіз одна, а бажаним є ще другий автор без конфлікту інтересів. По-друге, результати, які вона отримала з тих самих наборів даних у різних дослідженнях, розглядалися як незалежні одне від одного, що помилково. По-третє, у метааналізі часто неправильно класифікувались групи порівняння. Нарешті, і якісні, і низькоякісні дослідження аналізувалися однаково, і не було проведено окремих аналізів якісних і неякісних досліджень. При цьому низка включених до неї досліджень критикувалася за нездатність проконтролювати психічне здоров'я жінок до аборту і навіть нездатність розрізнити психічні розлади, що виникли до або після аборту[17].
Нарешті, того ж року вийшов огляд від National Collaborating Center for Mental Health[18]. Для початку було вказано на такі недоліки попередніх оглядів, як використання переважно американських вибірок, відсутність угруповання досліджень з якості в огляді від АПА, недостатній контроль за валідизованістю інструментів оцінки психічного здоров'я в огляді від АПА.
У результаті було зроблено висновок, що немає доказів довгострокових (>90 днів після аборту) наслідків аборту для психічного здоров'я. Жінки, які робили аборти, вже до аборту частіше стикалися із психічними розладами, і аборт не погіршував ситуацію. Слід зазначити, що лише незначна частина досліджень відповідала всім необхідним критеріям, тому якість доказів була низькою. Відсутність контролю за історією психічних розладів і насильства часто призводила до хибних висновків у дослідженнях, що знайшли зв'язок між абортами та погіршенням психічного здоров'я. Крім того, були отримані неоднозначні висновки про суїцидальну поведінку після аборту — якщо порівнювати жінок, які зробили аборт, з жінками, які народили після незапланованої вагітності, то невелика різниця між групами за поширеністю суїцидальної поведінки була, а якщо як групу порівняння використовувати жінок, що народили після небажаної вагітності, то різниці не було. Виявлена відмінність може пояснюватися загальними факторами для прагнення аборту та суїцидальної поведінки[18].
Деякі жінки наражаються на особливий ризик негативних наслідків після аборту. Насамперед це жінки з психічними розладами до аборту, а також жінки, які роблять аборт під тиском партнера, ставлячись до аборту негативно[18].
У 2013 році було проведено ще один огляд досліджень[19], в якому зроблено висновок про можливий зв'язок між абортами та погіршенням психічного здоров'я. Він критикувався за відсутність оцінки якості досліджень та недоврахування типових проблем для досліджень у цій галузі[20].
У 2018 році вийшов огляд досліджень від Національної академії наук, інженерії та медицини. Розглянувши всі вищезазначені систематичні огляди та нові докази, автори зробили висновок, що аборт не пов'язаний з погіршенням психічного здоров'я.
При цьому вчені-прихильники існування зв'язку між абортом і погіршенням психічного здоров'я стверджують, що дослідження ускладнюються такими факторами, як недолік мотивації до участі в дослідженнях у жінок, що перенесли аборт, велика різноманітність негативних емоційних реакцій, які важко врахувати в одному дослідженні, різний час виникнення реакцій і непридатність таких стандартних методів, як опитування та тести для аналізу глибоких душевних травм[21][неавторитетне джерело].
Емоційна реакція жінок на аборт
За підсумками опитування «The Times Poll» 1989 року, в якому взяли участь 3583 жінки, було встановлено, що 56% жінок, які «зізналися в аборті», відчували провину. При цьому лише 26% жалкували про ухвалене рішення. Серед чоловіків, які, за їхніми словами, зіткнулися з абортом, негативне ставлення до цієї проблеми спостерігалося частіше: дві третини опитаних відчували себе винними, і більше однієї третини заявляли, що жалкують про зроблений вибір[22].
Згідно з оглядами літератури, проведеними в 1990[23][24] році, більшість жінок, які зробили аборт, не шкодували про своє рішення, не відчували емоційної травми та відчували позитивні емоції, такі як полегшення, задоволення або радість. При цьому частина жінок могла мати справу зі значними негативними емоційними реакціями. На більший ризик наражаються жінки, які переривають бажану вагітність, не отримують схвалення свого рішення від партнера або батьків, не впевнені у своєму рішенні[23].
Більшість подальших досліджень загалом підтверджує ці висновки[25][26][27][28][29], хоча в деяких із них жінки частіше відчували амбівалентні почуття до аборту. Лише одне дослідження сильно відрізняється від попередніх — у ньому більшість жінок зазнала суттєвих негативних емоцій, і лише 7-14% — полегшення[30].
Реакція на обмеження доступу до аборту
Згідно з американським дослідженням 2022 року, обмеження або повна заборона абортів призводить до підвищеного ризику суїциду серед жінок репродуктивного віку[31]. Передбачається, що основним суїцидогенним фактором є стрес, пов'язаний з небажаною вагітністю[32].
↑Vincent Rue, "Abortion and Family Relations, " testimony before the Subcommittee on the Constitution of the US Senate Judiciary Committee, U.S. Senate, 97th Congress, Washington, DC (1981).
↑'Antichoice Spinmaster'?. Wall Street Journal. 23 серпня 1996. 0099-9660. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 22 червня 2021.
↑American Psychiatric Association (2000). Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, Fourth Edition: DSM-IV-TR. American Psychiatric Pub. ISBN 978-0-89042-025-6.
↑Т. Бёрк, Д. Риардон. Запрещённые слёзы: О чём не рассказывают женщины после аборта = Forbidden Grief: The Unspoken Pain of Abortion. Theresa Burke with David C. Reardon. — Санкт-Петербург : Каламос, 2010. — 325 с. — 1000 прим. — ISBN 978-5-86064-021-4.